Рішення № 135973095, 23.04.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/10575/25

провадження № 2/753/8073/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Кулика С.В., за участю секретаря Щербак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання протиправною бездіяльності за зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

До Дарницького районного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 , з позовом до Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Міністерство Юстиції України Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ та АТ КБ «ПриватБанк». В обґрунтування позову зазначено, що 05.05.2014 року Дарницьким ВДВС у м. Києві було відкрито виконавче провадження АСВП НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 6-5561/11 від 08.02.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості в розмірі 87525,91 грн. У межах зазначеного виконавчого провадження на рахунок позивача НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» було накладено арешт. Відповідно до довідки виданої відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» зазначений рахунок позивачем використовується виключно для отримання заробітної плати. Станом на дату подання позову виконавче провадження НОМЕР_3, відповідно до інформації з автоматизованої системи виконавчих проваджень є завершеним, однак арешт з вищевказаного рахунку знятий не був. З метою відновлення права позивача на вільне користування вищевказаним рахунком, представником позивача 12.03.2025 року було подано заяву до Дарницького ВДВС про зняття арешту з відповідного рахунку. Також 13.03.2025 року представник позивача звернувся з аналогічною заявою до АТ КБ «ПриватБанк». 31.03.2025 року позивачем було отримано відповідь з Дарницького ВДВС в якій зазначено, що виконавче провадження № ВП НОМЕР_3 було закрите 28.05.2021 року на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом повернення виконавчого документа стягувачу. У супровідному листі зазначено, що оригінал виконавчого листа було направлено за адресою стягувача. Крім того, відповідач послався на відсутність документів, що підтверджують спеціальний режим використання зазначеного рахунку (довідки від роботодавця та банківської виписки за останні шість місяців), а також на Постанову Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 756/1927/16-ц, яка покладає обов`язок визначення статусу рахунку саме на банк. Відповідач також повідомив, що матеріали виконавчого провадження було знищено відповідно до пункту 2 Розділу 11 Наказу Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 року, що унеможливлює надання додаткової інформації чи ознайомлення з матеріалами справи. З урахуванням викладеного просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів та зобов`язати відповідачів зняти арешт з рахунку позивача, та стягнути з відповідачів витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02.07.2025 року, по справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Від представника відповідача АТ КБ «ПриватБанк» надійшли письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що у вказаній справі предметом спору є вимога позивача про звільнення рахунку з під-арешту , який був накладений державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій щодо стягнення заборгованості з боржника, при цьому позов також пред`явлений до АТ КБ «ПриватБанк» , який не може виконати вказані вимоги у зв`язку з відсутністю об`єктивної можливості це зробити. Окремо зазначено, що рахунок на який було накладено арешт, не є рахунком з спеціальним режимом використання, спеціальним та іншим рахунком, звернення стягнення на який заборонено законом. Кошти на рахунку позивача, на які було накладено арешт в АТ КБ «ПриватБанк» на підставі постанови державного виконавця, не є коштами , що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках звернення стягнення на які заборонено законом, так як такий рахунок позивачу не відкривався. Позивач має карту для виплат, тобто позивачу відкрито рахунок, на який можуть бути зараховані будь-які виплати. Вказаний рахунок є універсальним, окрім коштів заробітної плати, пенсій його можна використовувати для будь-якої іншої виплати, переказу. Крім відповідач заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зазначений позивачем розмір не є співмірним зі складністю справи. З урахування викладеного в задоволенні позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк» просив відмовити.

Від представника позивача надійшла відповідь на пояснення, в якій зазначено, що банк, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову без виконання в частині арешту таких коштів. Не підлягають арешту кошти, звернення стягнення на які заборонено законом. У цій справі рахунок позивача № НОМЕР_1 є рахунком, на який направляється заробітна плата, що підтверджується довідкою № 5Т2E1G7HU45TTB11 від 10.03.2025 року, виданою самим АТ КБ «ПриватБанк». Виконавче провадження № НОМЕР_3 завершено 28.05.2021 року, що підтверджується відповіддю державного виконавця від 31.03.2025 року. Незважаючи на це, арешт не знято, а банк не виконав своїх обов`язків щодо повідомлення виконавця про статус коштів, що вони є заробітною платою, та повернення постанови. Таким чином бездіяльність банку є безпосередньою причиною тривалого порушення права позивача. Банк є належним відповідачем, оскільки його дії призвели до збереження арешту на рахунку, на який направляється заробітна плата.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25.12.2025 року провадження по вказаній цивільній справі було закрито.

Представник позивача надала заяву про проведення судового засідання без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, наполягала на її задоволенні.

Від представника АТ КБ «ПриватБанк» надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

Представник Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Судом було дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що з відповіді Дарницького ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) № 47644 від 17.04.2025 року вбачається, що на виконанні відділу перебувало виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 6-5561/11 від 08.02.2012 року виданого Новозаводським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованості в розмірі 87525,91 грн. 28.05.2021 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, яку згідно супровідного листа, разом з оригіналом виконавчого листа, направлено на адресу стягувача. Виконавчий лист повторно на виконання до відділу не надходив, виконавче провадження знищено.

З довідки АТ КБ «ПриватБанк» № 5Т2E1G7HU45TTB11 від 10.03.2025 року, вбачається, що ОСОБА_1 , станом на 10.03.2025 року має в АТ КБ «ПриватБанк» картку НОМЕР_1 , на яку отримує зарплатні виплати. Також на вказану карту (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Європейський суд з прав людини вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (HORNSBY v. GREECE, N 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Частинами 1-3 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492, поточний рахунок рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому, стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

АТ КБ "ПриватБанк", на яке нормами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому рахунку, не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення, на що посилається у своїх поясненнях поданих до суду.

Зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. Також, арешт може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.

Таких же висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі N 905/361/19 (провадження N 12-28гс20).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилається на те, що арешт накладено на рахунок, який використовується для отримання заробітної плати, а відтак такі кошти не підлягають арешту відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, судом встановлено, що на підтвердження зазначених обставин позивачем надано довідку банку, згідно з якою на відповідний рахунок можуть зараховуватись виплати заробітної плати. Водночас, з її змісту прямо вбачається, що вказаний рахунок є універсальним поточним рахунком, на який можуть зараховуватись будь-які грошові кошти. Належних доказів того, що зазначений рахунок має спеціальний режим використання у розумінні закону, позивачем суду не надано. Крім того, позивачем не надано доказів того, що грошові кошти, які знаходились на рахунку, на який накладено арешт, є виключно коштами заробітної плати. Зокрема, матеріали справи не містять банківських виписок, які б підтверджували надходження коштів саме як заробітної плати, їх періодичність, розмір та джерело походження за відповідний період. Таким чином, доводи позивача щодо того, що арешт накладено на кошти, звернення стягнення на які заборонено законом, не знайшли свого належного підтвердження під час судового розгляду. Також суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували дату накладення арешту на спірний рахунок, а також обставини та підстави його накладення. Відсутність таких доказів позбавляє суд можливості встановити правомірність дій державного виконавця та встановити факт накладення арешту на рахунок на який нараховувалась заробітна плата.

Доводи позивача про те, що виконавче провадження завершено, а тому арешт підлягав обов`язковому зняттю, суд також оцінює критично. З наданих матеріалів справи вбачається факт завершення виконавчого провадження № НОМЕР_3, однак позивачем не надано доказів того, що арешт на спірний рахунок було накладено саме в межах цього виконавчого провадження. За відсутності таких доказів суд не має підстав вважати, що арешт, який оскаржується позивачем, є наслідком саме зазначеного виконавчого провадження, а відтак і висновок про обов`язок відповідача щодо його зняття є передчасним та необґрунтованим. Окремо суд зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» обов`язок щодо визначення статусу рахунку та коштів, що на ньому знаходяться, покладається на банківську установу. У даному випадку АТ КБ «ПриватБанк» не визнав спірний рахунок таким, що має спеціальний режим використання, та вказав на відсутність правових підстав для невиконання постанови виконавця.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності протиправної бездіяльності відповідачів, а також не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. За таких обставин підстави для задоволення позову відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання протиправною бездіяльності за зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Дарницький відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ЄДРПОУ 34968768, адреса: м. Київ, вул. Заслонова, буд. 16.

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д.

Суддя С.В.Кулик