Постанова № 13596516, 29.06.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2010 р. справа № 2а-9608/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Зеленова А. С.

при секретаріБеспалько Г.Г.

за участю представника позивача Федотової О.В.,

за участю представника іфдповідача Гришакової Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50 Гвардійської Дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства “Авторадіатор” до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними та скасування податкових повідомленьрішень,

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство «Авторадіатор» (далі Позивач) звернулося до суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними:

податкового повідомлення-рішення № 0001031742/3 від 15.03.2010 року (№ 0001031742/2 від 15.01.2010 року, № 0001031742/1 від 04.11.2009 року, № 0001031742/0 від 28.08.2009 року), яким нараховано податок з доходу фізичної особи у сумі 66 913, 58 грн. та штрафні санкції у сумі 133 827, 16 грн.;

податкового повідомлення-рішення № 0000581742/3 від 15.03.2010 року, яким донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 46711, 42 грн. та 93422, 84 штрафні санкції;

рішення про результати розгляду повторної скарги від 09.04.2010 року № 3410/6/25-0135 (від 10.03.2010 року № 3887/10/25-013-5; від 11.11.2009 року № 22062/10/25-013-4);

рішення Державної податкової адміністрації в Донецькій області про результати розгляду первинної скарги від 01.04.2010 року № 5329/10/25-013-5.

З урахуванням заяв про зміну позовних вимог від 16.06.2010 року та від 22.06.2010 року позивач просить:

визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ в м. Маріуполі 0001031742/0 від 28.08.2009 року (№ 0001031742/1 від 04.11.2009 року, № 0001031742/2 від 15.01.2010 року, № 0001031742/3 від 15.03.2010 року, № 0001031742/4 від 08.06.2010 року), яким нараховано податок з доходу фізичної особи у сумі 66 913, 58 грн. та штрафні санкції у сумі 133 827, 16 грн.;

визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ в м. Маріуполі № 0000581742/3 від 15.03.2010 року (№ 0000581742/4 від 08.06.2010 року), яким донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 46711, 42 грн. та 93422, 84 штрафні санкції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач за Угодою про врегулювання спору від 09.06.2008 року (далі - Угода) перерахував на користь фізичної особи ОСОБА_5 кошти у сумі 757 500, 00 грн. на відшкодування її витрат як поручителя за договором поруки та відобразив зазначену операцію за кодом “06” Доходи від продажу нерухомого майна”, оскільки згідно з положеннями ст. 11 Закону України № 889 “Про податок з доходів фізичних осіб” (далі Закон № 889) здійснена позивачем операція відповідає по характеру операціям з нерухомістю та розмір доходу від цієї операції відповідно до п.п. 4.2.6. та ст. 11 Закону № 889 має визначити та сплатити платник податку, що відповідно є підставою для повідомлення податковому органу про виплачені кошти, але не визначає позивача як податкового агента. Отже, вважає, що не мав права нараховувати, утримувати та сплачувати (перерахувати) до бюджету податок з її доходів за ставкою відповідно до ст. 7 Закону № 889.

Як вважає Позивач, він у зазначеному випадку мав тільки повідомити податковий орган про виплачений дохід, а ОСОБА_5 мала самостійно з додаванням усіх первинних документів визначитись з розміром доходу та задекларувати його в декларації.

Позивач також не згоден з висновками податкового органу викладеними у рішенні Державної податкової адміністрації у Донецькій області, яким донараховано податкове зобовязання з податку з доході фізичних осіб та відповідно збільшено розмір штрафних санкцій, оскільки відповідно до п.1.2. статті 1 Закону № 889 відшкодування витрат не є доходом, отже відшкодування узгоджених сум витрат поручителя з погашення кредитних зобовязань боржника не підлягало оподаткуванню згідно Закону № 889.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов повністю.

Відповідачем Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що за результатами планової виїзної документальної перевірки ВАТ “Авторадіатор” за період з 01.10.2007 року по 31.03.2009 року , відповідачем було виявлено не утримання та не перерахування до бюджету позивачем (який є податковим агентом) податок з доходів фізичних осіб з виплаченого доходу у сумі 446090, 58 грн. громадянці ОСОБА_5 Сума не утриманого податку складає 66 913, 58 грн., що є порушенням п. 1.2, п.1.15 ст. 1, п.п. 3.1.3. п.3.1. ст. 3, п.п. 7.1. ст. 7, ст. 8 ст. 16 п. 17.2. ст. 17 Закону № 889.

У судовому засіданні представник відповідача підтвердив свою позицію, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач ВАТ “Авторадіатор” є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 00232093, знаходиться на податковому обліку Жовтневої міжрайонної Державної податкової інспекції м. Маріуполя.

Позивач мав грошові зобовязання за кредитними договорами від 15.12.2005 року та від 07.04.2005 року перед Банком “Фінанси і кредит”(далі Кредитні договори).

На забезпечення виконання цих зобовязань укладено Договори поруки від 03.04.2006 року та від 31.05.2006 року (далі Договори Поруки) між Банком “Фінанси і кредит”, позивачем та фізичною особою ОСОБА_5

Відповідно до п. 2.1. Договорів поруки у випадку невиконання Боржником зобовязань за Кредитними договорами, боржник та Поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. А відповідно до п. 2.3. цих Договорів у випадку непогашення Боржником заборгованості по Кредитному договору протягом 1-го банківського дня з моменту настання строку сплати процентів, основного боргу тощо, у Кредитора є право вимагати сплати боргу від Поручителя відповідно до обєму відповідальності.

У звязку з невиконанням позивачем умов Кредитних договорів, ОСОБА_5 фактично набула статусу боржника відповідно до обєму відповідальності та була вимушена здійснити погашення заборгованості Позивача. З цією метою ОСОБА_5 оформила кредитний договір від 31.05.2006 року № 106 PV-05-06, за умовами якого за користування кредитними коштами у розмірі 60000 доларів США, ОСОБА_5 сплачувала проценти та комісійну винагороду.

За правилами солідарної відповідальності встановленими ст.ст. 543, 544 Цивільного кодексу України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Після сплати заборгованості позивача за Кредитними договорами, ОСОБА_5 відповідно до чинного законодавства предявила вимоги до позивача з подальшим поданням позову про сплату боргу у примусовому порядку.

В процесі розгляду справи Ухвалою від 19.06.2006 року (набрала законної сили 15.07.2006 року) Жовтневим районним судом м. Маріуполя було затверджено Мирову Угоду, відповідно до якої в рахунок суми боргу до ОСОБА_5 переходило право власності на не житлове приміщення, що належало на праві власності позивачу, а ОСОБА_5 зобовязувалась додатково здійснити погашення зобовязань позивача за Кредитними договорами та Договорами поруки у сумі 11480, 57 доларів США.

За результатами Мирової угоди, ОСОБА_5 набула право власності на частину нерухомого майна, що було під заставою у банку “Фінанси і кредит”, в розмірі, що дорівнював розміру сплаченого нею боргу.

Право власності ОСОБА_5 на нежитлове приміщення зареєстроване у БТІ м. Маріуполя 19.07.2006 року, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно. За договором дарування зазначене приміщення відчужено ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 (свідоцтво про право власності від 25.04.2007 року).

В подальшому позивач звернувся до суду з вимогою про повернення йому тієї частини нерухомого майна, що знаходилось у власності ОСОБА_5.

Ухвалою від 19.06.2007 року Апеляційним судом Донецької області скасовано Ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя, якою було затверджено Мирову Угоду та відповідно до якої відбулась реєстрація права власності ОСОБА_5 (першого набувача). Справу за позовними вимогами ОСОБА_5 направлено до суду першої інстанції для розгляду по суті.

В процесі розгляду справи ОСОБА_5 збільшила позовні вимоги, зокрема просила стягнути з позивача збитки, які вона понесла у звязку з виконанням своїх зобовязань за Договорами Поруки у сумі 311213, 38 грн. (докази перерахування зазначених сум є у матеріалах справи та досліджувались судом). Крім того, ОСОБА_5 вимагала відшкодуванні їй збитків, які вона отримала як поручитель в процесі погашення боргу позивача у вигляді процентів за користування кредитними коштами та комісійних винагород, сплачених нею до банку за договором від 31.05.2006 року № 106 PV-05-06 і які повинні бути їй відшкодовані у сумі 323024,87 грн.

Крім того, ОСОБА_5 вимагала відшкодування їй пені, що визначена у п. 7.1. обох Кредитних договорів та сплати 3% річних, нарахованих на суму грошового боргу та інфляції за весь період непогашення грошового зобовязання на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України у загальному розмірі 411798, 13 грн. і моральної шкоди у розмірі 50000 грн.

Однак, з метою врегулювання спору та повернення майна, між позивачем та ОСОБА_5 укладено Угоду про порядок врегулювання спору від 09.06.2008 року (далі - Угода).

За умовами Угоди позивач визнавав борг перед ОСОБА_5 у сумі 757 500, 00 грн., що складався лише з інфляційних, 3% річних та збитків, а ОСОБА_5 відмовлялась від свого права власності на нерухоме майно літ. К-1, за адресою АДРЕСА_1 та права власності добросовісного набувача ОСОБА_6 на це майно, відмовлялась від позовних вимог та погоджувалась на поновлення права власності на це майно позивача.

На виконання умов Угоди позивач перерахував суму 757 500 грн. такими платіжними дорученнями: від 25.06.2008 року № 1005 50 00 грн.; від 16.07.2008 року № 1143 100 000 грн.; від 22.07.2008 року № 1166 61550, 00 грн.; від 22.07.2008 року № 1165 188 450, 00 грн.; від 29.07.2008 року № 1208 188 590, 00 грн.; від 29.07.2008 року № 1207 61409, 42 грн.; від 31.07.2008 року № 1243 107 500, 00 грн.

Кошти у сумі 446 090, 58 грн. як різниця між сумою, яка була сплачена ОСОБА_5 банку відповідно до Договорів Поруки та сумою, що отримала ОСОБА_5 за Угодою було відображено позивачем в декларації за 3 квартал 2008 року за кодом 06 «Доходи від продажу нерухомого майна».

Згідно п. 1.2. ст. 1. Закону № 889, дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.п. 4.2.10 п. 4.2. ст. 4 Закону № 889 до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку, крім:

а) сум, що спрямовуються на відшкодування прямих збитків, понесених платником податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди;

б) процентів, одержаних від боржника внаслідок прострочення виконання ним грошового зобовязання у розмірі, прямо встановленому цивільним законодавством, якщо інший розмір не встановлено таким цивільно-правовим договором.

За аналізом норм статті 225 ГК України та у частині другій статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, суми відшкодувань прямих збитків, понесених платником податку ОСОБА_5 внаслідок заподіяння їй матеріальної шкоди, які виплачувались ОСОБА_5 за рахунок коштів позивача, з вини якого стались ці збитки, не вважаються об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб згідно з нормами підпункту "а" 4.2.10 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889.

Крім того, податковим органом в Рішенні ДПА у Донецькій області про результати розгляду повторної скарги від 10.03.2010 року (стр. 6) за результатами розгляду цього ж питання зазначено, що чинним законодавством не передбачено врахування витрат платника податку при виплаті йому будь-яких коштів, у звязку з чим відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000581742/3 від 15.03.2010 року (за наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення № 0000581742/4 від 08.06.2010 року), якими донараховано суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у загальному розмірі 140134, 26 грн., з яких податок з доходу фізичних осіб у сумі 46711, 42 грн., штрафні санкції у сумі 93422, 84 грн.

Такі висновки податкових органів не ґрунтуються на законі та протирічать правовій природі оподатковуваного доходу, який будь-якому разі є економічною вигодою платника податків з огляду на системний аналіз п. 1.2. ст. 1. та п.п. 4.2.10 п. 4.2. ст. 4 Закону № 889.

Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти, сплачені позивачем на користь платника податку ОСОБА_5 відповідно до п. 1 Угоди є частково її прямими збитками, частково процентами, одержаними від боржника внаслідок прострочення виконання ним грошового зобовязання у розмірі, прямо встановленому цивільним законодавством (інфляційні та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України).

Отже, у звязку з неправильною кваліфікацією відповідачем правової природи операції, здійсненої між позивачем та ОСОБА_5, донарахування податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб здійснено контролюючим органом всупереч вимогам згаданих законів.

Крім того, ствердження відповідача, що оскільки витрати, які понесла ОСОБА_5 в результаті укладення Мирової угоди не підтверджуються первинними документами, вони є її доходами та повинні оподатковуватись позивачем, як податком агентом в порядку встановленому Законом 889 не беруться до уваги судом з огляду на таке.

Згідно Закону № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи, що підтверджують розмір шкоди (збитків) понесених ОСОБА_5 відповідно до визнаної недійсною у судовому порядку Мирової угоди не відображаються у бухгалтерському та податковому обліку позивача, оскільки вони складені при здійсненні господарських операцій, учасником яких позивач не був.

За таких обставин, суд вважає, що грошові кошти, перераховані позивачем на користь платника податку ОСОБА_5, не включаються до складу загального місячного оподаткованого доходу, оскільки не є об'єктом оподаткування.

Крім того, суд погоджується з позицією позивача щодо безпідставності визначення його у якості податкового агента у даному випадку з огляду на наступне.

Згідно з приписами пункту 1.15 статті 1 Закону № 889 податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно п.п. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8 Закону № 889, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Враховуючи те, що грошові кошти, перераховані позивачем на користь ОСОБА_5 не включаються до складу загального місячного оподаткованого доходу, то позивач не є податковим агентом, оскільки він в даному випадку не зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку.

З огляду на вищезазначене, висновок податкового органу в Акті від 18.08.2009 року № 1969/23-2/00232093 щодо того, що позивач був податковим агентом ОСОБА_5 під час виплати їй вищезазначених сум та що різниця між сумою сплаченою ОСОБА_5 та сумою отриманою нею за Угодою як збитки, інфляційні та 3% річних, є її доходом в момент нарахування та сплати, не ґрунтуються на жодних нормах чинного законодавства, тобто є припущеннями.

Відповідно до підпункту 2.3.4 п. 2.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №327 від 10.08.2005 року (далі Порядок №327), не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючих, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність законних підстав для визначення позивачу відповідно до п. 17.1. ст. 17 Закону «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 (далі Закон 2181) податкових зобов'язань та штрафу відповідно до спірних податкових повідомлень-рішень.

При цьому, судом беруться до уваги посилання відповідача в Акті від 18.08.2009 року № 1969/23-2/00232093 на те, що відповідно до “Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку” , затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 29.09.2003 року № 451 позивач повинен був відобразити операції по перерахуванню коштів ОСОБА_5 під “14” ознакою інші доходи, які також не є обєктом оподаткування в силу п.п. 4.3.35 п. 4.3. ст. 4 Закону № 889 (інші доходи, які відповідно до норм цього Закону не включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу з інших підстав), однак ці порушення не лягли в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень і не були підставою для нарахування податкових зобовязань та штрафних санкцій позивачу.

З урахуванням вищевказаного суд вважає, що для цілей оподаткування коштів, що були сплачені позивачем ОСОБА_5 відповідно до Угоди та ст. 11 Закону 889, слід виходити з норм пп. 8.1.3 та 8.2.1 ст. 8 Закону № 889.

Зокрема, згідно пп. 8.2.1 ст. 8 Закону № 889 якщо платник податку отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, він зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Крім того, згідно пп. 8.1.3 Закону № 889, якщо окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті податковим агентом, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб захисту права, обраний позивачем.

У порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, присуджує судові витрати, здійснені позивачем, відповідно до задоволених вимог. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України судові витрати (судовий збір) у розмірі 3, 40 грн.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Відкритого акціонерного товариства “Авторадіатор» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ в м. Маріуполі 0001031742/0 від 28.08.2009 року та прийняті за наслідками адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення № 0001031742/1 від 04.11.2009 року, № 0001031742/2 від 15.01.2010 року, № 0001031742/3 від 15.03.2010 року, № 0001031742/4 від 08.06.2010 року, якими визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у загальному розмірі 200740, 74 грн., з яких податок з доходу фізичних осіб у сумі 66913, 58 грн., штрафні санкції у сумі 133827, 16 грн.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ в м. Маріуполі № 0000581742/3 від 15.03.2010 року та прийняте за наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення № 0000581742/4 від 08.06.2010 року, якими визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у загальному розмірі 140134, 26 грн., з яких податок з доходу фізичних осіб у сумі 46711, 42 грн., штрафні санкції у сумі 93422, 84 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Авторадіатор» (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Артема, 43; п/р 2600430019866 у Маріупольському відділенні ВАТ “Ощадбанк” м. Маріуполь, МФО 394200, код ЄДРПОУ 0023209) сплачений судовий збір у розмірі 3, 40 грн. (три гривні сорок копійок).

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 29 червня 2010 р.

Повний текст постанови виготовлений 05 липня 2010 р.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя Зеленов А. С.