Постанова № 13593253, 17.01.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2011 р. Справа № 64/247-10

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя

Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Павленко В.В.

відповідача - не з’явився

третьої особи - не з’явився

розглянувши заяву позивача про відновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги та апеляційну скаргу позивача (вх. № 4419Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 09.11.10 року по справі № 64/247-10

за позовом - Приватного АТ "Костопільський завод скловиробів", м. Костополь

до - ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Спарк", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Куп'янське механозбиральне підприємство", смт. Ковшаровка, Куп'янський район

про визнання недійсним правочину, -

ВСТАНОВИЛА:

Закрите акціонерне товариство "Костопільський завод скловиробів" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою (вих.№628 від 26.08.2010р.), в якій просить суд визнати додаткову угоду б/н від 25.05.2009р. до договору поставки №11/08 від 11.06.2008р., що укладена між Приватним акціонерним товариством "Костопільський завод скловиробів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Спарк" недійсною.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що додаткова угода б/н від 25.05.2009р. до договору поставки №11/08, на підставі якої позивачем емітовано на користь відповідача вексель, вчинена із порушенням чинного законодавства.

Ухвалою суду від 28.09.2010р. розгляд справи було відкладено на 12.10.10 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Куп"янське механозбиральне підприємство" (Харківська область, Куп"янський район, смт. Ковшаровка, буд. 58, код ЄДРПОУ 22620944).

Третя особа надала відзив на позовну заяву (вих.№167 від 12.10.10), в якому проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в позові.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.11.10 року по справі № 64/247-10 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позивач не довів наявності обставин з якими закон пов’язує можливість визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погоджується, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як зазначає позивач у своїй скарзі 11 червня 2008 року між Приватним акціонерним товариством «Костопільський завод скловиробів», надалі за текстом «Позивач»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Спарк»було укладено договір поставки № 11/08, у подальшому за текстом «Договір».

За умовами договору ТОВ «НВП «Спарк»поставило позивачу продукцію, а позивач зобов'язався сплатити вартість поставленого в сумі 94 400,00 (дев'яносто чотири тисячі чотириста) гривень.

25 травня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору поставки №11/08 від 11 червня 2008 року, у подальшому за текстом «Додаткова угода».

Згідно із Додатковою угодою, позивач та відповідач передбачили можливість проведення розрахунків шляхом видачі позивачем відповідачу векселя. 26 травня 2009 року в оплату вартості поставленої продукції позивачем передано простий вексель АА 0078565 із строком платежу за пред'явленням, але не раніше 1 січня 2010 року, на суму 94 400,00 (дев'яносто чотири тисячі чотириста) гривень, у подальшому за текстом «Вексель», що підтверджується актом прийому передачі векселя та самим векселем.

Судом також встановлено, що згідно із статутом Приватного акціонерного товариства «Костопільський завод скловиробів», рішення про випуск цінних паперів належить до повноважень Загальних зборів акціонерів. Підпунктом «ж», пункту 9.3., статті 9 «Загальні збори акціонерів»встановлено, що прийняття рішення про випуск цінних паперів та про обмін облігацій на акції відноситься до компетенції загальних зборів акціонерів. Відповідно до статті 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»вексель є цінним папером.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Стаття 215 Цивільного кодексу встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання вимоги щодо необхідного обсягу дієздатності в особи, яка вчиняє правочин (частина друга статті 203 ЦКУ).

Таким чином, на думку позивача, суд першої інстанції встановив, що правочин щодо можливості проведення розрахунків шляхом випуску позивачем на користь відповідача векселя укладений позивачем поза межами цивільної дієздатності, але при цьому робить висновок, що зазначений правочин не є правочином про випуск векселя, а є правочином про передачу векселя. При цьому суд першої інстанції робить висновок, що зазначений вексель не є випущеним, а є переданим.

Отже, суд першої інстанції, на думку позивача, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Суд першої інстанції не з'ясував та не встановив особу, яка є емітентом векселя. Адже, встановлення цієї обставини дає можливість дати відповідь на питання, чи є зазначена операція емісією (випуском) чи передачею (відчуження) векселя. Внаслідок неповного з'ясування обставин, судом першої інстанції робляться висновки, які не відповідають обставинам справи, адже суд робить висновок, що передача векселя не є випуском цього векселю, хоча копія векселю надавалась суду. З векселю вбачається, що в кожному разі позивач є емітентом векселю а відповідач - є особою на користь якої цей вексель випущено. За таких обставин висновок суду, про те що не доведено факту випуску векселю не відповідає обставинам справи.

Неповне з'ясування обставин справи призвело до порушення норм матеріального права, адже суд не застосував до спірних правовідносин закон, який мав бути застосований - а саме закон України «Про обіг векселів в Україні», норми якого ототожнюють поняття «випуск»та «передача» векселя, адже відповідно до статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»видавати векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Згідно із частиною третьою названої статті, умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі, при цьому у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

За таких обставин, на думку позивача, не знаходять свого підтвердження та не ґрунтуються на законі висновки суду першої інстанції щодо того, що термін «передача векселя», що застосований у спірному правочині, не свідчить про випуск векселя, адже поняття «випуск»та «передача»векселя відповідно до Закону України «Про обіг векселів в Україні»є тотожними і застосовуються до правовідносин що виникають під час оформлення заборгованості за фактично поставлені товари, наді роботи, послуги шляхом видачі не користь кредитора векселя, що є підставою для визнання спірного правочину недійсним, оскільки спірний правочин укладено Приватним акціонерним товариством «Костопільський завод скловиробів»(позивачем по справі) по за межами цивільної дієздатності.

Відповідач та третя особа в судове засідання своїх представників з відповідними повноваженнями (довіреністю) не направили, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи за поданою апеляційною скаргою.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.06.08 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №11/08, відповідно до якого відповідач поставив позивачу товар вартістю 648000,00грн. (специфікація, а.с.11), а відповідач його прийняв (акт передачі-прийоики установки для сушки піску з системою горіння утепленням барабану та монтажем, а.с.12).

25.05.09 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору поставки №11/08 від 11.06.08 року, відповідно до якої пункт 7 договору Порядок розрахунків було доповнено п.7.4. За згодою сторін покупець має можливість здійснювати розрахунок за поставлений товар шляхом передачі продавцю векселя.

Передача векселя підтверджується актом приймання-передачі продавцю векселя, підписаного сторонами. При здійсненні розрахунку векселем за поставлений товар вважається дата підписання акту приймання-передачі векселя. Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги щодо правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Посилання позивача на ст. 92 ЦК України, як на підставу визнання спірної додаткової угоди недійною, є необґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 92 ЦК України:

1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників.

3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

4. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Доказів того, що випущений позивачем вексель визнаний у встановленому законодавством порядку є таким, що не підлягає виконанню, позивач не надав.

Наданий позивачем до матеріалів справи Статут не передбачає обмеження голови правління укладати договори та додаткові до них, а також обмежень з передачі в рахунок заборгованості вже випущеного векселя.

Таким чином, оспорювана додаткова угода до договору поставки №11/08 від 11.06.08 року, відповідно до якої пункт 7 договору Порядок розрахунків було доповнено п.7.4., котрим за згодою сторін покупець має можливість здійснювати розрахунок за поставлений товар шляхом передачі продавцю векселя, не суперечить чинному законодавству.

Тому, суд першої інстанції правомірно визнав, що в даному разі позивач не довів наявності обставин з якими закон пов’язує можливість визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.

На підставі викладеного, висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи апелянта, з яких вони оскаржуються не можуть бути підставою для його скасування.

У зв’язку з вищевикладеним та керуючись ст.ст.203, 204, 215 ЦК України, ст.ст. 49; 99; п.3 ст.101; 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 09.11.10 року по справі № 64/247-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 17.01.2011 року.