Постанова № 13567611, 26.01.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2011 р. Справа № 63/279-10

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я.,

суддя Слободін М.М.,

суддя Шевель О.В., при секретарі –Зозулі О.М.,

за участю представників сторін :

позивача – Барішевського О.В. за дорученням

відповідача – Яковлевої С.Л. за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4369Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 15 листопада 2010 р. у справі № 63/279-10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК «Веста», м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдінг Схід», м. Чугуїв Харківської області

про стягнення 432449,28 грн.,

встановила:

Позивач, ТОВ «АПК «Веста», у березні 2010 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому (після уточнення позовних вимог – т. 2 а.с. 4-6) просив стягнути з відповідача на свою користь 426608,42 грн. заборгованості, з яких: 345949,95 грн. основного боргу, 35917,19 грн. неустойки, 44741,28 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також понесених позивачем судових витрат. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару за договором № 22.07, що укладений між сторонами 22.07.2008 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15 листопада 2010 р. (повторний розгляд справи) у справі № 63/279-10 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 345949,95 грн. основного боргу, 35917,19 грн. неустойки, 44741,28 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 4266,08 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2010 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач, зокрема, посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не враховано тих обставин, що спірні грошові кошти повернуті позивачеві. До того ж, відповідач посилається на невизначеність позовних вимог, оскільки між сторонами існують два договори від однієї і тієї ж дати та з одним і тим же номером, однак, предмет та умови цих договорів відрізняються.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки судом першої інстанції повно та всебічно досліджено усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, зокрема, посилається на те, що відповідач, отримавши від позивача грошові кошти у якості попередньої оплати за спірним договором, не поставив позивачу товар та не повернув грошові кошти. Суми оплат, на які посилається відповідач, є платежами по іншим договорам, а листів про зміну призначення платежу позивач від відповідача не отримував.

10.01.2011 р. представником відповідача до суду апеляційної інстанції подано клопотання про проведення економічної експертизи бухгалтерських документів, в межах якої відповідач просить вирішити наступні питання:

чи може виписаний відповідачем рахунок № 41 від 28.07.2008 р. на загальну суму 410299,95 грн. бути підставою перерахування позивачем коштів на підставі договору № 22.07. від 22.07.2008 р.?;

чи може перерахунок коштів позивачем за платіжним дорученням № 1090 від 28.07.2008 р. на загальну суму 410299,95 грн. свідчити про надходження зазначених коштів на рахунок відповідача на підставі договору № 22.07. від 22.07.2008 р.?

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки питання, які вказані у цьому клопотанні, є суто правовими та не потребують спеціальних знань.

В судовому засіданні 12.01.2011 р. оголошена перерва до 19.01.2011 р., в межах якої на виконання вимог апеляційного господарського суду сторонами надано додаткові пояснення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї та додатково наданих поясненнях доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, 22 липня 2008 року між ними було укладено два договори поставки № 22.07 (т. 1 а.с. 10-11, 120-122), відповідно до умов яких відповідач зобов'язувався поставити позивачу пшеницю, а позивач зобов'язався вказаний товар прийняти та оплатити відповідно до умов договору:

за першим договором – продовольчу у кількості 600 тон за ціною 1000,00 грн. за 1 тону, загалом сума договору –600000,00 грн., строк оплати –5 банківських днів з моменту відвантаження товару, строк поставки –не визначений;

за другим договором - 4-го класу в обсязі 277 тон за ціною 1028,58 грн. за одну тону та пшеницю 5-го класу в кількості 70,444 тон за ціною 878,63 грн. за тону, загалом - на суму 416170,96 грн., строк оплати 396985,00 грн. –до 01.06.2009 р., остаточний розрахунок –після фактичної передачі товару протягом 3-х банківських днів, строк поставки –до 03.07.2009 р. включно.

В судовому засіданні представники сторін підтвердили факт підписання обох договорів, оригінали їх надали суду апеляційної інстанції для огляду.

При зверненні з позовом до суду позивач мотивував свої вимоги порушенням умов першого договору. В заяві про уточнення позовних вимог обґрунтовував свої вимоги порушенням відповідачем другого договору (т. 1 а.с. 120-122).

Як стверджує позивач, ним на виконання умов другого договору було перераховано позивачу 417999,95 грн. на підставі виданого відповідачем рахунку № 41 на оплату пшениці на підставі договору № 22.07 від 22.07.2008 року.

В суді апеляційної інстанції позивач уточнив, що в межах вказаного рахунку на загальну суму 410299,95 грн. позивач дійсно перерахував відповідачеві не 417999,95 грн., а 410299,95 грн., що підтверджується як довідкою № 134-146/393 від 08.11.2010 року ПАТ «УкрСиббанк»(т. 2 а.с. 9), так і копією платіжного доручення № 1090 від 28.07.2008 року, яка надана разом з письмовими поясненнями до суду апеляційної інстанції 19.01.2011 року.

Суму 7700,00 грн. (різниця між 417999,95 грн. та 410299,95 грн.) позивач перерахував відповідачу платіжним дорученням № 281 від 22.07.2008 р. на підставі рахунку № 40 від 22.07.2008 року, однак, як слідує із пояснень позивача від 19.01.2011 року, він не може надати копію цього рахунку за відсутності вказаного рахунку на підприємстві.

Позивач також стверджує, що в порушення умов договору товар відповідачем поставлений не був, а 05.08.2008 року та 17.10.2008 року відповідач частково повернув позивачу отримані грошові кошти у розмірі відповідно 7700,00 грн. та 64350,00 грн., загалом - 72050,00 грн.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору (т. 1 а.с. 120-122) не передав позивачу товар та безпідставно утримує у себе спірні грошові кошти у розмірі 345949,95 грн. (різниця між перерахованими 417999,95 грн. та повернутими 72050,00 грн.), а відтак позивачем на підставі ст. ст. 693 та 1212 ЦК України і заявлено позовні вимоги про повернення спірних коштів, на які позивачем нараховано штрафну неустойку відповідно до п. 8.3 договору та відсотки за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. ст. 536, 1048, 1054, 1057 ЦК України.

Колегією суддів під час апеляційного провадження встановлено, що відповідач не заперечує ані факту підписання ним обох договорів, ані факту отримання ним від позивача спірних грошових коштів, ані факту не поставки ним на адресу позивача товару (за першим і другим договорами).

Разом з тим, відповідач стверджує, що за усною домовленістю сторони погодили, що поставка товару за обома договорами від 22.07.2008 р. не буде здійснюватись, а відтак, відповідачем на підставі наявних у справі платіжних доручень спірні грошові кошти у розмірі 410299,95 грн. були повернуті позивачу ще 28.07.2008 року, що підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями: № 308 від 28.07.2008 року на суму 64350,00 грн., № 309 від 28.07.2008 року на суму 96034,00 грн., № 310 від 28.07.2008 року на суму 14028,00 грн., № 311 від 28.07.2008 року на суму 181810,08 грн. та № 312 від 28.07.2008 року на суму 54077,87 грн.(т. 1 а.с. 108, 110, 112, 114, 116). Відповідачем разом з поясненнями від 19.01.2011 р. також надано копію платіжного доручення № 330 від 05.08.2008 року про повернення позивачу 7700,00 грн. заборгованості за пшеницю, яка була сплачена на підставі рахунку № 40 від 22.07.2008 року.

Таким чином, як стверджує відповідач, спірні грошові кошти ним були повернуті позивачеві у повному обсязі в той же день, а відтак, у нього відсутня заборгованість перед позивачем.

Колегія суддів також зазначає, що позивач не заперечує факт отримання від відповідача грошових коштів по вище переліченим платіжним дорученням, однак стверджує, що вказані платіжні доручення у якості призначення платежу містять посилання на інші договори: 31/03-08м7 від 31.03.2008 року, 19/05-08м7 від 19.05.2008 року, 03/06-08м3 від 03.06.2008 року, 03/06-08м5 від 03.06.2008 року, 06/06-08м1 від 06.06.2008 року, а відтак, не можуть бути зараховані в рахунок повернення боргу по спірному договору.

Відповідач заперечує проти таких тверджень позивача, посилаючись на те, що при перерахуванні вказаних коштів його бухгалтером дійсно була допущена помилка у призначенні платежу, однак на другий день після перерахування відповідних коштів, відповідачем на адресу позивача направлені листи, в яких відповідач просив позивача вважати правильним наступне формулювання призначення платежу у спірних платіжних дорученнях: «повернення за пшеницю згідно договору № 22.07 від 22.07.2008 року (т. 1 а.с. 107, 109, 111, 113, 115).

Також відповідачем до матеріалів справи додані наказ № 30 від 28.07.2008 року про зміну формулювання призначення платежу у зазначених платіжних дорученнях, наказ № 118 від 24.12.2007 року «Про затвердження Інструкції «Про облікову політику підприємства у 2008 році»та копія цієї Інструкції.

Проте, судом першої інстанції відповідні докази не були прийняті з посиланням на те, що відповідачем до матеріалів справи не додано доказів, які б свідчили про направлення на адресу позивача цих листів та докази їх отримання позивачем, а інші документи є внутрішніми документами підприємства відповідача та не можуть бути доказом того, що відповідачем дійсно повертались грошові кошти позивачу за договором № 22.07 від 22.07.2008 року.

Судом першої інстанції також враховано, що позивачем до матеріалів справи додані належним чином засвідчені копії договорів №№ 03/06-08м5 від 03.06.2008 року, 06/06-08м1 від 06.06.2008 року, 31/03-08м7 від 31.03.2008 року, 19/05-08м7 від 19.05.2008 року, № 03/06-08м3 від 03.06.2008 року (т. 2 а.с. 41-46) та довідку ПАТ «УкрСиббанк»(т. 2 а.с. 40), відповідно до якої банк підтвердив надходження платежів на рахунок позивача з рахунку відповідача у розмірі 410299,95 грн., з якої вбачається, що підставою платежів було вказано оплата за борошно згідно вище перелічених договорів.

З урахуванням вищенаведеного та положень ст. ст. 173, 174, 179 ГК України, ст. ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 629, 693 ЦК України, суд першої інстанції і дійшов висновку, що відповідач є таким, що не виконав своїх зобов'язань по договору поставки № 22.07, укладеного між сторонами 22.07.2010 року в частині поставки товару, а відтак, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції, з урахуванням п. 8.3 договору та положень ст. 230 ГК України, ст. ст. 536, 549, 693, 1054, 1057, 1058 ЦК України, також зроблені висновки про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 35917,19 грн. та 44741,28 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з такими твердженнями суду першої інстанції, вважає їх такими, що зроблені без належного дослідження усіх фактичних обставин справи та при невірному застосуванні норм чинного законодавства.

Так, як встановлено вище, грошові кошти у сумі 410299,95 грн. перераховані відповідачем на рахунок позивача 28.07.2008 року, що підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями № 308 від 28.07.2008 року на суму 64350,00 грн., № 309 від 28.07.2008 року на суму 96034,00 грн., № 310 від 28.07.2008 року на суму 14028,00 грн., № 311 від 28.07.2008 року на суму 181810,08 грн. та № 312 від 28.07.2008 року на суму 54077,87 грн. (т. 1 а.с. 108, 110, 112, 114, 116), а 7700,00 грн. - 05.08.2008 року на підставі платіжного доручення № 330.

Наявні у матеріалах справи копії договорів №№ 03/06-08м5 від 03.06.2008 року, 06/06-08м1 від 06.06.2008 року, 31/03-08м7 від 31.03.2008 року, 19/05-08м7 від 19.05.2008 року, № 03/06-08м3 від 03.06.2008 року (т. 2 а.с. 41-46), які зазначені відповідачем у якості оплати у вищевказаних платіжних дорученнях, містять посилання на те, що оплата за ними здійснюється частково: перша частина - на протязі 3-х банківських днів з моменту відвантаження товару, друга частина –на протязі 4-х місяців з моменту відвантаження товару (п. 2.2 вказаних договорів). Таким чином, за вказаними договорами строк оплати поставлений в залежність від дати відвантаження товару.

Разом з тим, позивачем до матеріалів справи не надано належних доказів на підтвердження факту відвантаження товару по вищевказаним договорам, а відтак, на думку колегії суддів, позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що строк оплати по вище переліченим договорам №№ 03/06-08м5 від 03.06.2008 року, 06/06-08м1 від 06.06.2008 року, 31/03-08м7 від 31.03.2008 року, 19/05-08м7 від 19.05.2008 року, № 03/06-08м3 від 03.06.2008 року настав, та що позивач правомірно зарахував перераховані відповідачем кошти в рахунок оплати по цим договорам.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем дійсно не надано доказів направлення позивачу листів про зміну призначення платежу, однак, зважаючи на те, що позивачем не надано доказів настання строку оплати по вищевказаним договорам, а також враховуючи, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем до обслуговуючого банку направлено листа (вих. № 192 від 04.11.2010 р.) про зміну призначення (т. 2 а.с. 11) та цим банком до обслуговуючого банку позивача направлена електронна пошта про відповідну зміну (докази надано разом з письмовими поясненнями від 19.01.2011 р.), колегія суддів вважає, що станом на дату вирішення спору відповідач змінив призначення платежу, тобто, заявлена до стягнення сума заборгованості є погашеною.

Колегія суддів також зазначає, що за таких обставин позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості по договорам №№ 03/06-08м5 від 03.06.2008 року, 06/06-08м1 від 06.06.2008 року, 31/03-08м7 від 31.03.2008 року, 19/05-08м7 від 19.05.2008 року, № 03/06-08м3 від 03.06.2008 року, за умови доведеності факту відвантаження товару. Зважаючи на дати укладання відповідних договорів та визначені ними строки поставки і оплати, строки позовної давності по таким договорам не сплинули.

Одночасно колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наявність між сторонами двох договорів від однієї і тієї ж дати, але з різними умовами (як зазначено вище: за першим договором відповідач зобов’язувався поставити пшеницю продовольчу у кількості 600 тон за ціною 1000,00 грн. за 1 тону, загалом сума договору –600000,00 грн., строк оплати –5 банківських днів з моменту відвантаження товару, строк поставки –не визначений; за другим договором - 4-го класу в обсязі 277 тон за ціною 1028,58 грн. за одну тону та пшеницю 5-го класу в кількості 70,444 тон за ціною 878,63 грн. за тону, загалом на суму –416170,96 грн., строк оплати –396985,00 грн. –до 01.06.2009 р., остаточний розрахунок –після фактичної передачі товару протягом 3-х банківських днів, строк поставки –до 03.07.2009 р. включно) унеможливлює можливість доведення позивачем своїх позовних вимог щодо того, за яким же із цих договорів позивач сплатив грошові кошти.

Такі висновки колегією суддів зроблені виходячи з того, що подана позивачем копія рахунку № 41 від 28.07.2008 р. на загальну суму 410299,95 грн. (т. 1 а.с. 8 –оригінал досліджено в суді апеляційної інстанції) не містить ані кількості, ані повного найменування товару, ані його ціни. До того ж, цей рахунок містить дописану від руки підставу його видачі «договір поставки № 22.07.від 22.07.2008 р.». В той же час, головний бухгалтер відповідача заперечує факт виписки такого рахунку (письмові пояснення надано в судовому засіданні 19.01.2011 р.).

Відповідачем до матеріалів справи разом з поясненнями від 19.01.2011 р. надано копію іншого рахунку № 41 від 28.07.2008 р. на суму 410299,95 грн. (оригінал цього рахунку також досліджений у судовому засіданні), в якому зазначені кількість та ціна товару. Крім того, відповідний рахунок не містить посилання на номер та дату договору, на підставі якого він був виданий.

Зважаючи на усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено тих обставин, що спірний рахунок виданий саме на виконання договору поставки № 22.07 від 22.07.2008 р., оскільки в рахунку, що мається у позивача, така підстава зазначена рукописним текстом та не засвідчена печаткою відповідача. А оскільки у платіжному дорученні про перерахування грошових коштів, на який посилається позивач у якості доказів оплати, міститься посилання лише на рахунок № 41 від 28.07.2008 р., без зазначення номеру та дати договору, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факту перерахування грошових коштів саме на виконання умов такого договору (чи одного з них).

Враховуючи, що заявлені позивачем до стягнення суми неустойки у розмірі 35917,19 грн. та 44741,28 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є похідними від суми основного боргу, такі суми також не підлягають стягненню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила :

У задоволенні клопотання відповідача про проведення експертизи відмовити.

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 15 листопада 2010 р. у справі № 63/279-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК Веста»(61007 м. Харків вул. 17-го Партз’їзду, 12 р/р 26001136650300 в АКІБ «Укрсиббанк»м. Харків МФО 351005 Код 35072676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро холдінг Схід»(63503 Харківська область Харківський район м. Чугуїв вул. Харківська, 82/117 р/р 26006000120113 в філії Укрексімбанку, м. Харків МФО 351618 Код 33181303) 2133,04 грн. витрат по сплаті держмита за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя В.Я. Погребняк

суддя М.М. Слободін

суддя О.В. Шевель

повний текст постанови складено 24 січня 2011 р.