Постанова № 13567608, 26.01.2011, Харківський апеляційний господарський суд

          ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2011 р. Справа № 17/211

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.,

суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився

відповідача –не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 14П/3-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 07.12.10 року по справі № 17/211

за позовом -ТОВ Інвестиційна науково-промислова компанія "Озот", м. Полтава

до - ЗАТ "Гадячсир", м. Гадяч

про стягнення 80000,00 грн., -

встановила:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з відповідача про стягнення 80 000 грн. заборгованості за товар, отриманий відповідачем від ТОВ "Промислова компанія "Технологічна комплектація та будівництво". Позов про стягнення даного боргу пред'явлений позивачем у зв'язку з укладенням між ним та ТОВ "Промислова компанія "Технологічна комплектація та будівництво" угоди про поступку права на вимогу.

Позивач в обґрунтування позову вказує, що відповідач не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Відповідач відзив на позов не надав, його представник в судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на поставку ТОВ "Промислова компанія "Технологічна комплектація та будівництво" товару неналежної якості, що, на думку представника відповідача, звільняє його від обов'язку сплачувати 80 000 грн. заборгованості за цей товар.

Провадження у справі зупинялося до вирішення справи № 25/10 за позовом Закритого акціонерного товариства "Гадячсир" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Технологічна комплектація та будівництво", третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційна науково-промислова компанія "Озот" про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення 26000,00 грн.

          Ухвалою від 22.11.2010р. провадження у справі поновлено в зв'язку із набранням законної сили рішення по справі № 25/10.

          Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.12.10 року по справі № 17/211 (суддя Киричук О.А.) та додатковим рішення до нього від 10.12.10 року позов задоволений повністю. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Гадячсир", вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300 (р/р 26001041423901 в АКІБ "Укрсиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 33460268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційна науково-промислова компанія "Озот", вул.Пушкіна, 45, к.41, м. Полтава, 36020 ( р/р 260040003634 в ОПФ "Фінанси та кредит", МФО 331832, код ЄДРПОУ 32908604) - 80000,00 грн. боргу, 800,00 грн. витрат по сплаті держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 3000,00 грн. втрат за послуги адвоката.

Рішення мотивоване тим, що сума боргу та судові витрати підтверджені наданими позивачем до матеріалів справи доказами.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на те, що суд при розгляді справи та прийняті рішення порушив норми матеріального та процесуального права.

Як зазначає відповідач у своїй скарзі в матеріалах справи міститься відзив ЗАТ «Гадячсир»на позовну заяву ТОВ ІНПК «Озот»за вих. № 1009 від 10 листопада 2009 року, до якого додано акт введення в експлуатацію сепаратора та акт оцінки технічного стану сепаратора.

Відповідач вважає, що позовні вимоги про стягнення 80 000,00 грн. боргу за одержаний сепаратор очистки від сирного пилу та знежирення Ж5-ОХ2-С не підлягали задоволенню у зв'язку з тим, що вказаний сепаратор у технологічному процесі (після введення в експлуатацію) почав вібрувати, що відповідно до п. 8.2.9. НПАОП 15.5-1.-05.-99 «Правил охорони праці працівників підприємств по переробці молока»є забороною для роботи на ньому («Не дозволяється працювати на сепараторі, якщо барабан недостатньо від балансований та вібрує»). У зв’язку з цим уповноваженими працівниками ЗАТ «Гадячсир», 31.08.2009 року складено акт оцінки технічного стану сепаратору (знаходиться в матеріалах справи), згідно висновку якого: сепаратор не відповідає показникам якості та безпеки експлуатації, що звичайно ставляться до обладнання такого виду та подальшій експлуатації не підлягає.

Отже, відповідач вважає, що він не повинен сплачувати грошові кошти в розмірі 80000,00 грн. за сепаратор очистки від сирного пилу та знежирення, який не підлягає експлуатації, тому у задоволені позову суд першої інстанції повинен був відмовити.

Також відповідач зазначає, що позивачем також були заявлені вимоги на оплату послуг адвоката в розмірі 3000,00 грн., які господарським судом Полтавської області задоволені повністю.

          Однак, до позовної заяви в підтвердження понесення ТОВ ІНПК «Озот»витрат на оплату послуг адвоката додана лише квитанція № 2692, виписана адвокатом Наливайко Є.О., про прийняття 3 000,00 грн. від ТОВ ІНПК «Озот».

Згідно ст. 44 ГПК України до складу судових витрат відносяться в тому числі витрати на оплату послуг адвоката.

Проте, в матеріалах справи немає доказів того, що громадянин Наливайко Є.О. є адвокатом (не додано копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю) та лише в судовому засіданні 07.12.2010 року (при винесенні оскаржуваного рішення) суддя в порушення ст.ст. 4-3, 33 ГПК України оголосив перерву для можливості надання позивачем копії договору про надання адвокатських послуг, що свідчить про однобокість винесення рішення та порушення норм процесуального права.

Судом першої інстанції при винесенні рішення від 07.12.2010 року порушено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (далі по тексту - Положення), затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320. Так, судові витрати, в тому силі витрати на оплату послуг адвоката, відшкодовуються стороні на користь якої винесено рішення. Судові витрати - це витрати, які понесені стороною у справі, тобто Позивачем.

В підтвердження понесення ТОВ ІНПК «Озот»витрат на оплату послуг адвоката, позивачем додано квитанцію № 2692, яка виписана громадянином Наливайко Є.О., про прийняття 3 000,00 грн. від ТОВ ІНПК «Озот».

Однак, на думку відповідача, цей документ не є доказом понесення ТОВ ІНПК «Озот»витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 3 000,00 грн., бо в разі оплати товариством коштів в готівковому порядку, вказана дія: є касовою операцією (п.1.2. п. 1 «Загальні положення»Положення: 1.2. Касові операції - операції підприємств (підприємців) між; собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку і повинна оформлюватися касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів (п.3.1. п. З «Порядок оформлення касових операцій»Положення: 3.1. Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів), а видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями; документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником; до видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. (п. 3.4. п. З «Порядок оформлення касових операцій»Положення: 3.4. Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями; документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником; до видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо), тобто, єдиним доказом понесення ТОВ ІНПК «Озот»витрат на оплату послуг адвоката, у випадку сплати товариством коштів готівковими коштами, є видатковий касовий ордер або видаткова відомість, видана ТОВ ІНПК «Озот», а не квитанція, виписана адвокатом.

          Сторони в судове засідання своїх представників з відповідними повноваженнями (довіреністю) не направили, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи за поданою апеляційною скаргою.

До початку судового засідання від представника відповідача Дубинка Ю.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв’язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

Як вбачається з матеріалів справи, справа розглядалась судом першої інстанції з 2009 року і неодноразово її розгляд відкладався та зупинявся саме за клопотаннями відповідача.

Відповідно до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України - сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Судова колегія розглянула клопотання відповідача і враховуючи на те, що відповідач був своєчасно повідомлений про час і місце розгляду справи. Неявка представника відповідача у засідання не є обставиною, що позбавляє судову колегію розглянути подану скаргу, оскільки позивачем не надано будь-яких доказів (документів), котрі не були розглянуті господарським судом першої інстанції і, відповідач як юридична особа мав змогу та повинен був направити у засідання іншого представника (керівника, заступника) для надання пояснень щодо заявленої скарги. За таких обставин та враховуючи встановлений ст. 102 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги, судова вважає, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції 16 вересня 2008 p. за видатковою накладною № 5035 ТОВ „Промислова компанія „Технологічна комплектація та будівництво" відпустило на адресу відповідача два сепаратори очистки від сирного пилу та знежирення Ж5-ОХ2-С на загальну суму 212000,00 грн., що не заперечує відповідач.

Зазначений товар був отриманий відповідачем через Гайдабура М.О. на підставі довіреності ЯПГ № 873095 від 16.09.2008р.

          31 грудня 2008 року між ТОВ „Промислова компанія „Технологічна комплектація та будівництво" та позивачем була укладена угода про відступлення права на вимогу, у відповідності до якої до позивача перейшли права кредитора у зобов'язанні, що виникло з поставки товару по накладній № 5035.

Про заміну кредитора у зобов'язанні відповідачу було повідомлено листом за вих. № 331 від 31.12.2008р.

Позивач у позовній заяві вказує, що станом на серпень 2009 року відповідач здійснив лише частковий розрахунок за одержаний товар у сумі 132000,00 грн., недоплата за одержані сепаратори складає 80000,00 грн.

Відповідач тверджень позивача щодо наявності боргу не спростовує.

10 серпня 2009р. на адресу відповідача був надісланий лист із пропозицією сплатити грошові кошти у розмірі 80000,00 грн. протягом семи днів з моменту одержання листа.

Відповідач отримав даний лист 11.08.2009 р., що підтверджується підписом представника на повідомленні про вручення поштового відправлення, проте боргу за отриману продукцію не сплатив.

          Таким чином, на момент звернення з позовом та прийняття рішення відповідач заборгував позивачу 80000,00 грн.

          Приймаючі рішення суд першої інстанції правомірно зазначив, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на корить іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку (ст. 173 Господарського кодексу України).

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

          Статтею 175 Господарського кодексу України зазначено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначено у ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Суд першої інстанції правомірно встановив та обґрунтовано зазначив у своєму рішенні, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, доказів повного виконання зобов'язання щодо оплати суду не надав.

Посилання відповідача на поставку ТОВ "Промислова компанія "Технологічна комплектація та будівництво" товару неналежної якості судом обґрунтовано не взяті до уваги у зв'язку з відсутністю належних доказів на їх підтвердження.

Крім того, про відсутність таких доказів зазначено у рішенні господарського суду Полтавської області та постанові Харківського апеляційного господарського суду по справі № 25/10 і не підлягають доведенню знову згідно вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

За даних обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 80 000 грн. боргу є обґрунтованою, та підлягає задоволенню.

Позивач у позові також просить стягнути з відповідача 830,00 грн. витрат по сплаті держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються, зокрема, з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у спорах, що виникають при виконанні договорів покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Позивачем до матеріалів справи надані договір від 29.07. 09 р. про надання йому правової допомоги, адвокатське свідоцтво № 434 від 03.10.2005р., та докази фактичної сплати 3000 грн. адвокату за надані ним послуги (квитанція № 2692 від 07.08.2010 р.), а також платіжні доручення по сплаті держмита у розмірі 800,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи обставини даної справи та ціну позову, суд першої інстанції правомірно визнав витрати на правову допомогу адвоката співрозмірними ціні позову та задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача фактично понесених судових витрат.

На підставі викладеного, висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи апелянта, з яких вони оскаржуються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 664, 665, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст.173,174,175, 193 Господарського кодексу України ст.ст. 22, 33, 35, 44, 49, 99, п.1 ст.101, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

постановила:

Рішення господарського суду Полтавської області від 07.12.10 року по справі № 17/211 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.

          Повний текст постанови підписано 26.01.2011 року.