Ухвала суду № 13591571, 04.10.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2010 р. Справа № 23471/10/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддівНоса С.П. та Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання Когутич Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2010р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-господарський центр «Піраміда» до Державної податкової інспекції у м.Львові про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про застосування штрафу за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств, -

В С Т А Н О В И Л А:

12.01.2010р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Виробничо-господарський центр «Піраміда» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати нечинним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у м.Львові № 0000021511/0/3038 від 25.02.2009р. на суму 125745 грн. 81 коп. (а.с.3-4).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2010р. заявлений позов задоволено; визнано нечинним (протиправним) і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові № 0000021511/0/3038 від 25.02.2009р. (а.с.32-33).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила відповідач ДПІ у м.Львові, яка покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.40-42).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що чинними законами про оподаткування не передбачено правової норми, яка б звільняла платника податків від обовязку сплатити суму податкового зобовязання; останній зобовязаний сплачувати податки незалежно від дій або бездіяльності контрагентів.

Також у розглядуваних правовідносин податковий орган не є субєктом, наділеним господарською компетенцією, а наведені відносини не регулюються нормами Господарського кодексу /ГК/ України.

Окрім цього, із представленого депозитного договору, укладеного з банком, позивач не мав права вимагати дострокового повернення коштів з депозиту; судом не досліджено обставини звернення позивача до банку з вимогою про розірвання депозитного договору.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 16.02.2009р. працівниками ДПІ у м.Львові проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати ТзОВ «Виробничо-господарський центр «Піраміда» податку на прибуток до бюджету, по результатам якої складено Акт перевірки № 1ш/15-1/13821804 від 16.02.2009р. (а.с.5-7).

Проведеною перевіркою встановлено несвоєчасну сплату позивачем узгодженого податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1287461 грн. 45 коп. із затримкою на 5 календарних днів.

На підставі наведеного Акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000021511/0/3038 від 25.02.2009р., яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 128745 грн. 81 коп. (а.с.9).

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не дотримані вимоги чинного законодавства при оформленні складеного Акта перевірки, а також позивачем вжито всіх можливих заходів для недопущення правопорушення у виді несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобовязань, через що останнього слід звільнити від адміністративно-господарської відповідальності.

Колегія суддів вважає наведені висновки такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Матеріалами справи доводиться факт несвоєчасної сплати позивачем узгодженого податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1287461 грн., наведена обставина також не спростована платником податків під час судового розгляду справи.

В частині дотримання відповідачем строків застосування штрафних (фінансових) санкцій колегія суддів виходить з того, що згідно преамбули Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» такий є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а також визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

У п.1.5 ст.1 цього Закону штрафну санкцію (штраф) визначено як плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, установлених відповідними законами.

Відповідно до п.17.1 ст.17 цього Закону штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому п.17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків. Відповідно до п.17.3 зазначеної статті сплата (стягнення) передбачених нею штрафних санкцій прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, порушення платником податків строків погашення податкового зобов'язання, установлених п.5.3 ст.5 наведеного Закону, тягне за собою накладення на нього контролюючим органом штрафу шляхом прийняття акта ненормативного характеру у формі податкового повідомлення, яке згідно з п.1.9 ст.1 зазначеного Закону є письмовим повідомленням про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом. При визначенні суми податкових зобов'язань податковий орган має враховувати строки давності, встановлені ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Разом з тим, із матеріалів справи та представлених доказів вбачається відсутність вини позивача у несвоєчасній сплаті узгоджених податкових зобовязань, що є складовими господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому відсутні правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Зокрема, в рамках укладеного договору № 2785 від 24.06.2008р. про розміщення грошових коштів на строковому депозиті позивач звертався до банківської установи із заявою про його дострокове розірвання і повернення коштів з метою сплати податкового зобовязання (а.с.10-18).

Через несвоєчасне повернення коштів (а саме 24.11.2008р.) платник податків зміг сплатити суму податкового зобовязання лише із запізненням строком на 5 днів.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобовязань та встановлення в діях або бездіяльності платника податків складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Оскільки позивач вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобовязань є незаконним, через що заявлений позов підлягає до задоволення.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Звідси, заявлений позов є підставним і обґрунтованим, через що підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2010р. в адміністративній справі № 2а-298/10/1370 залишити без задоволення, а вказану постанову суду без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: В.М.Каралюс

С.П.Нос