Вирок № 135837676, 21.04.2026, Полонський районний суд Хмельницької області

Справа № 681/281/26

Провадження 1-кп/681/48/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2026 р. м. Полонне

Полонський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

з участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,

прокурорів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого - ОСОБА_5 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 ,

потерпілої - ОСОБА_7 ,

представника потерпілої - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12026240000000045, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.01.2026, по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Велика Березна Полонського району Хмельницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, одруженого, з вищою освітою, не працюючого, що має на утриманні одну малолітню дитину, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 порушив правила безпеки дорожнього руху, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого за таких обставин.

Так, він 18.01.2026 близько 23 год 40 хв, порушуючи вимоги пунктів 2.9 (а), 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі по тексту - Правила), а самеперебував у стані алкогольного сп`яніння, керував технічно справним автомобілем марки «BMW X5», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , рухався проїзною частиною автодороги Т-0612 сполученням «Звягель - Старокостянтинів», яка проходить по вул. Героїв Майдану селища Понінка Шепетівського району Хмельницької області, в напрямку м. Баранівка Звягельського району Житомирської області, зі швидкістю щонайменше 102,7 км/год в межах населеного пункту, де дозволяється максимальна швидкість руху транспортних засобів не більше 50 км/год, не дотримався вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б, д) Правил, яке виразилось у тому, що під час руху він, як учасник дорожнього руху, зобов`язаний знати і неухильно виконувати вимоги Правил, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну і створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху іншим учасникам.

Так, водій ОСОБА_5 у порушення вимог пунктів 12.2, 12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил, рухаючись з перевищенням максимальної швидкості в межах населеного пункту, в темну пору доби не обрав безпечну швидкість руху, щоб мати змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, діючи недбало та необережно, не передбачив можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був та міг їх передбачити, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки з моменту виникнення перешкоди для руху, а саме неповнолітнього велосипедиста ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався попереду в попутному напрямку в межах смуги руху автомобіля по правому краю проїзної частини, не вжив негайно заходів для зменшення швидкості автомобіля до швидкості руху велосипеда або безпечного для інших учасників руху його об`їзду, внаслідок чого біля домоволодіння АДРЕСА_5 здійснив наїзд передньою правою частиною автомобіля марки «BMW Х5», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , на вказану вище особу.

Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди та порушення ОСОБА_5 вимог Правил неповнолітній велосипедист ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому потиличної кістки черепа з крововиливом під м`яку оболонку головного мозку та раною в потиличній ділянці голови, садна в лівій виличній ділянці голови, садна в ділянці підборіддя, закритого перелому правої плечової кістки, крововиливів в тканину обох легенів, крововиливу в м`язи міжлопаткової ділянки та задньої поверхні шиї, садна на задній поверхні шиї, рани в поперековій ділянці, садна на передній поверхні правої гомілки, садна на поверхні лівої гомілки, садна на задньо-зовнішній поверхні лівого стегна. Ці тілесні ушкодження в сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх спричинення, а в цьому випадку, що призвели до смерті на місці події ОСОБА_9 , яка настала внаслідок поєднаної травми голови, грудної клітки та правого плеча, яка супроводжувалась відкритим переломом потиличної кістки черепа з крововиливами під м`яку оболонку головного мозку; забоєм обох легенів та закритим переломом правого плеча, що призвела до шоку.

Своїми діями водій ОСОБА_5 порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б, д), 2.9 (a), 12.2, 12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил, зміст яких полягає в наступному:

п. 1.3 Учасники дорожнього руху зобов`язанні знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;

п. 1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальні збитки;

п. 2.3 Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

п. 2.9 Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

п. 12.2 У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги;

п. 12.3 У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

п. 12.4 У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год;

п. 12.9 Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.

Порушення водієм ОСОБА_5 вимог пунктів 12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху з технічного погляду знаходяться в прямому причинному зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, а саме спричиненням смерті неповнолітньому велосипедисту ОСОБА_9 .

Цими діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Ці фактичні обставини ніким не заперечувалися й підтверджуються показаннями самого обвинуваченого, який свою вину визнав повністю та повідомив суду, що має значний водійський стаж, проте 18.01.2026 упродовж дня вживав міцний алкоголь. Попри усвідомлення стану сп`яніння, близько 23.00 год він сів за кермо власного автомобіля «BMW X5» та виїхав до селища Понінка Шепетівського району. Рухаючись через населений пункт по неосвітленій ділянці дороги, обвинувачений суттєво перевищив допустиму швидкість. Він зазначив, що відчув раптовий удар у передню частину авто, після чого зупинився через певну відстань. Вийшовши з машини, ОСОБА_5 виявив у кюветі тіло потерпілого без ознак життя. Про подію він самостійно повідомив правоохоронні органи за номером «102» та залишався на місці до приїзду спецслужб. Обвинувачений наголосив на своєму щирому каятті та зазначив, що протягом усього процесу займав визнавальну позицію. Щодо відшкодування завданих збитків, ОСОБА_5 пояснив, що особисто не мав змоги здійснити виплати через перебування під вартою, проте вказав, що заходи щодо компенсації шкоди потерпілій стороні намагаються вжити його батьки.

Потерпіла ОСОБА_7 , надала показання про обставини, за яких вона дізналася про трагедію. Вона повідомила, що ввечері 18.01.2026 перебувала вдома та відпочивала, готуючись до наступного робочого дня. Її неповнолітній син ОСОБА_9 у цей час також був за місцем проживання разом зі своєю подругою. Близько опівночі 19.01.2026 потерпіла отримала телефонний дзвінок від старшого сина, який повідомив про загибель ОСОБА_10 в дорожньо-транспортній пригоді. Прибувши на місце події по вул. Героїв Майдану в селищі Понінка, ОСОБА_7 побачила сина в кюветі без ознак життя. З обвинуваченим ОСОБА_5 раніше знайома не була і на місці пригоди побачила його вперше. У суді потерпіла зайняла принципову та непохитну позицію: вона категорично відмовилася приймати будь-які вибачення від підсудного, а також грошові кошти як спробу відшкодування шкоди. Свою відмову вона мотивувала неможливістю компенсувати втрату дитини та тяжкістю вчиненого злочину. ОСОБА_7 повністю підтримала заявлений нею цивільний позов про стягнення майнової та моральної шкоди з обох відповідачів. Наполягаючи на суворій відплаті за скоєне, потерпіла просила суд призначити ОСОБА_5 максимально можливе покарання, передбачене законом за вчинення смертельної дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп`яніння.

Суд доходить до переконання про правильність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 286-1 КК України, оскільки ОСОБА_5 , бувши особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.

Так, обвинувачений, діючи всупереч вимогам пунктів 1.3 та 1.5 ПДР України, не забезпечив безпеку дорожнього руху та допустив сукупність грубих порушень, зокрема керування автомобілем у стані алкогольного сп`яніння (п. 2.9 «а») та значне перевищення максимально допустимої швидкості у населеному пункті (п. 12.4, 12.9 «б»). Вказані протиправні дії обвинуваченого, а також недотримання ним вимог щодо уважності та обрання безпечної швидкості (п. 12.2, 12.3 ПДР), перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та смертю неповнолітнього ОСОБА_9 . На обвинуваченого покладався обов`язок неухильно дотримуватися вказаних норм права для запобігання загрозі життю та здоров`ю громадян, проте він свідомо знехтував встановленими правилами, що призвело до настання тяжких наслідків.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України судом, за згодою усіх учасників процесу, визнано недоцільним дослідження доказів щодо зазначених вище обставин, які ніким не оспорюються.

Також судом з`ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, та для них роз`яснено наслідки про те, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд, керуючись положеннями статей 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, характер та масштабність наслідків, що настали у виді смерті неповнолітньої особи, а також конкретні обставини справи та дані про особу винного.

Вивчаючи дані про особу ОСОБА_5 , суд встановив, що останній має постійне місце проживання та реєстрації (а.с. 177), раніше не судимий (а.с. 182). Обвинувачений має на утриманні одну малолітню дитину (а.с. 176), за місцем проживання характеризується позитивно (а.с. 183-184). Згідно з наданими медичними документами, ОСОБА_5 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (а.с. 188-189). Також суд врахував загальний стан його здоров`я (а.с. 178, 193-195).

Разом з тим, суд бере до уваги факти притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності за порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що вказує на ігнорування ним правових норм, які регулюють безпеку на дорогах (а.с. 180).

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає повне визнання ним вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Оцінюючи характер допущених порушень Правил дорожнього руху України, суд наголошує на особливій небезпечності дій обвинуваченого ОСОБА_5 , адже він свідомо сів за кермо транспортного засобу в стані алкогольного сп`яніння з концентрацією алкоголю в крові 1,73 проміле, що майже в дев`ять разів перевищує гранично допустиму норму, та рухався у населеному пункті, що могло спричинити тяжчі наслідки для невизначеного кола осіб, однак байдуже до цього поставився.

Надаючи оцінку доводам потерпілої ОСОБА_7 та її представника щодо відсутності в діях обвинуваченого ознак щирого каяття, суд зазначає наступне. Щире каяття є внутрішнім психічним станом особи, який проявляється у суворому осуді своєї поведінки та намаганні мінімізувати наслідки вчиненого. У судовому засіданні ОСОБА_5 не лише формально визнав вину, а й надав правдиві свідчення, які повністю узгоджуються з матеріалами досудового розслідування.

Крім того, суд враховує, що обвинувачений та його рідні вживали реальних заходів для часткового добровільного відшкодування завданої шкоди, зокрема намагались перерахувати на ім`я потерпілої кошти в загальному розмірі 250000,00 гривень (а.с. 198). Відмова потерпілої ОСОБА_7 прийняти запропоновані кошти не спростовує факт вжиття обвинуваченим реальних заходів, спрямованих на часткове відшкодування завданих збитків, що суд розцінює як прояв каяття. Аналізуючи поведінку ОСОБА_5 протягом усього судового розгляду, суд доходить висновку про щирість його каяття та критичну оцінку ним своєї протиправної поведінки.

Визначаючи міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд виходить із того, що воно має бути не лише карою за вчинене, а й передусім засобом виправлення та стримування від нових злочинів.

Суд доходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому основного покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років та додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на цей же строк, що є необхідним, справедливим та достатнім для виправлення засудженого, а також для реалізації мети покарання.

Призначаючи основне покарання, суд враховує надзвичайну тяжкість наслідків - загибель неповнолітньої дитини, що є незворотною втратою для суспільства та родини. Обраний строк покарання, який наближається до максимальної межі санкції статті, зумовлений тим, що обвинувачений допустив свідоме та грубе порушення фундаментальних заборон - керування транспортним у стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про високий ступінь його соціальної небезпечності, попри висновки органу з питань пробації, які викладені у досудовій доповіді (а.с. 147-149). Суд вважає, що менш суворе покарання не відповідатиме масштабу трагедії та не забезпечить відчуття справедливості у потерпілої сторони.

Разом з тим, призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами єнеобхідним заходом безпеки. Такий строк заборони є адекватною відповіддю держави на виявлену обвинуваченим безвідповідальність, оскільки особа, яка виявила таку зневагу до людського життя, має бути на тривалий час ізольована від можливості керування механічними транспортними засобами.

На переконання суду, саме такий комплексний підхід - тривале позбавлення волі у поєднанні з обмеженням спеціального права є необхідним, справедливим та достатнім для виправлення засудженого, а також для реалізації мети загальної превенції. Це має стати чітким сигналом для суспільства про невідворотність суворого покарання за нехтування безпекою на дорогах, особливо у стані сп`яніння.

У кримінальному провадженні потерпілою ОСОБА_7 заявлено цивільний позов (а.с. 57-62), у якому вона просить стягнути на її користь з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (далі - Страховик, ПАТ «СГ «ТАС») 216175,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 27645,00 грн на відшкодування витрат, пов`язаних із похованням сина; із ОСОБА_5 - 3783825,00 грн моральної шкоди, 30000,00 грн матеріальної шкоди за поминальний обід, а також понесені процесуальні витрати - 30000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1499,80 грн витрат на пальне.

Позов мотивовано тим, що внаслідок ДТП її неповнолітній син ОСОБА_9 загинув. Цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля марки «BMW X5», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , на момент пригоди була застрахована в цій страховій організації.

Вказує, що відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №3720-IX), у разі настання страхового випадку Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її батькам. Загальний розмір такого відшкодування становить 25 мінімальних заробітних плат (216175,00 грн станом на 2026 рік), що виплачується рівними частинами. Оскільки позивачка є матір`ю загиблого, вона претендує на отримання від Страховика моральної шкоди в повному обсязі. Також, згідно зі Законом, Страхова компанія має відшкодувати позивачці витрати на поховання в межах ліміту 12 мінімальних заробітних плат (103764,00 грн станом на 2026 рік), що документально підтверджені на суму 27645,00 грн. Загальний розмір заподіяної ОСОБА_7 моральної шкоди у зв`язку зі смертю неповнолітнього сина вона визначила в сумі 4000000,00 грн. Оскільки Страховик у межах ліміту має сплатити 216175,00 грн, решту суми в розмірі 3783825,00 грн позивачка просить стягнути з обвинуваченого як з безпосереднього заподіювача шкоди. Також вона просить стягнути з обвинуваченого витрати на поминальний обід в сумі 30000,00 грн.

В судовому засіданні обвинувачений позов визнав частково, вказав, що може відшкодувати моральну шкоду в тій сумі, яка перерахована ним потерпілій. В судових дебатах вказав, що покладається в цьому питанні на розсуд суду.

У поданому відзиві (а.с. 129-132) представник Страховика позов не визнав та вказав, що згідно зі ст. 32 Закону № 3720-IX, передбачено чіткий порядок отримання виплати, який передбачає подання Страховику відповідної заяви. Позивачка ОСОБА_7 до Страховика із такою заявою не зверталася, а отже, рішення про виплату не приймалося через відсутність правових підстав. За таких умов представник вважає, що факт порушення прав позивачки з боку Страховика відсутній, оскільки право на судовий захист виникає лише у разі порушення або оспорювання прав, що в цьому випадку не мало місця.

Також наголошує, що позивачем не додано до позовної заяви документів, які є обов`язковими для отримання страхової виплати згідно зі ст. 32 вказаного Закону.

Щодо розміру моральної шкоди, представник страховика вказує, що відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону № 3720-IX, загальний розмір такої виплати стосовно одного померлого становить 25 мінімальних заробітних плат і виплачується чоловіку (дружині), батькам та дітям у рівних частинах. Виходячи з того, що право на відшкодування мають обоє батьків (позивачка та батько загиблого ОСОБА_11 ), ОСОБА_7 має право на отримання лише половини від загального ліміту, що за розрахунком відповідача становить 108087,50 коп., а не всю суму, заявлену в позові.

Стосовно вимог про стягнення 27645,00 грн витрат на поховання, відповідач зазначає, що згідно зі ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», відшкодуванню підлягають лише витрати на комплекс заходів від моменту смерті до поміщення тіла в могилу та облаштування місця поховання. Представник стверджує, що будь-які інші витрати, зокрема на поминальні обіди, не підлягають відшкодуванню Cтраховиком, оскільки не входять до законодавчо визначеного переліку витрат на поховання.

Окремо Cтраховик заперечує проти стягнення з компанії процесуальних витрат на правничу допомогу. Відповідач мотивує це тим, що згідно зі ст. 118 та 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку такі витрати стягуються судом саме з обвинуваченого на користь потерпілого, а стягнення судових витрат з цивільного відповідача кримінальним процесуальним законодавством не передбачено.

На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позову в частині вимог до страхової компанії через недотримання позивачкою встановленого порядку отримання відшкодування та необґрунтованість розміру заявлених вимог.

Вивчивши доводи сторін суд доходить до таких висновків щодо заявленого цивільного позову.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_7 , суд виходить з того, що згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Оскільки ОСОБА_5 керував автомобілем «BMW X5», він,як володілець джерела підвищеної небезпеки, несе відповідальність за наслідки його експлуатації.

Статтею 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. При цьому, згідно зі ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно зі ст. 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Враховуючи, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ПАТ «СГ «ТАС», до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 3720-IX.

Згідно зі ст. 18 Закону № 3720-IX, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум зобов`язаний у встановленому законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку зі шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю та здоров`ю потерпілої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону № 3720-IX, страхова виплата у зв`язку зі смертю потерпілої фізичної особи здійснюється, якщо смерть настала протягом одного року з дня пригоди та є прямим її наслідком, що повністю підтверджується матеріалами цього кримінального провадження.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначено ч. 3 ст. 25 Закону № 3720-IX, згідно з якою страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю потерпілої фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2026 встановлена на рівні 8647,00 грн

Загальний розмір такої виплати зазначеним особам стосовно одного померлого встановлено у розмірі 25 мінімальних місячних заробітних плат (8647,00 х 25 = 216175,00 грн), що діють на дату пригоди, і виплачується таким особам у рівних частинах.

Щодо майнових вимог, то згідно з ч. 4 ст. 25 Закону № 3720-IX, страховик здійснює виплату особі, яка фактично понесла витрати на поховання та/або спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання документів на підтвердження таких витрат. Загальний розмір цієї виплати стосовно одного померлого обмежений лімітом у 12 мінімальних місячних заробітних плат (8647,00 х 12 =103764,00 грн).

Суд наголошує, що згідно з цією ж нормою право на отримання страхового відшкодування цих витрат не залежить від сум, отриманих особою за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням чи іншим соціальним забезпеченням. Таким чином, обов`язок страховика з виплати документально підтверджених витрат на поховання є безумовним у межах встановленого законом ліміту.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 на момент ДТП була застрахована у ПАТ «СГ «ТАС» згідно з полісом № 235564600 (а.с. 232-233). Договір укладено за новою редакцією Закону № 3720-IX, а термін його дії (з 16.01.2026 по 15.01.2027) повністю охоплює дату події. Це підтверджує законність вимог потерпілої саме до цієї страхової компанії. Згідно з пунктом 8.1 Полісу, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих осіб, становить 500000,00 гривень на одну особу. Вказана сума є граничною межею, у межах якої страховик здійснює всі види виплат, пов`язаних із загибеллю людини, включаючи відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання.

Суд зазначає, що встановлений договором ліміт є цілком достатнім для покриття виплат, передбачених ст. 25 Закону № 3720-IX, зокрема моральної шкоди у розмірі 25 мінімальних заробітних плат (216175,00 грн) та витрат на поховання в межах 12 мінімальних заробітних плат (103764,00 грн). Це розмежування підкреслює обсяг зобов`язань Cтраховика за різними видами збитків у межах одного страхового випадку. Важливою умовою, закріпленою у пункті 4 Полісу, є те, що відповідальність Cтраховика поширюється виключно на шкоду, яка є прямим наслідком дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки смерть ОСОБА_9 настала безпосередньо внаслідок отриманих у дорожньо-транспортній пригоді травм, обов`язок ПАТ «СГ «ТАС» щодо здійснення виплати в межах вищевказаних лімітів є безумовним.

Щодо тверджень представника Страховика про відсутність факту порушення прав позивачки через її не звернення із заявою про виплату в досудовому порядку, суд зазначає наступне. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Велика Палата ВерховногоСуду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок страховика є абсолютним. Хоча профільний Закон і передбачає процедуру звернення до страхової компанії, це не позбавляє особу права на безпосереднє звернення до суду з цивільним позовом у межах кримінального провадження. Суд вважає помилковими доводи про те, що право на судовий захист виникає лише після відмови страховика у виплаті. Пред`явлення позову до суду є одним із законних способів захисту прав, а сам факт подання відзиву, у якому Cтраховик заперечує проти позовних вимог, свідчить про наявність спору між сторонами та оспорювання прав позивачки. Таким чином, обов`язок Cтраховика здійснити виплату виникає з моменту настання страхового випадку.

З огляду на це, суд відхиляє аргументи представника ПАТ «СГ «ТАС» щодо передчасності позову. Неподання позивачкою заяви безпосередньо Cтраховику не є підставою для звільнення останнього від виконання своїх зобов`язань, оскільки всі необхідні документи та фактичні підстави для виплати були досліджені та підтверджені в ході судового розгляду.

Також суд вважає посилання Страховика на відсутність ідентифікуючих документів надмірним формалізмом. Усі необхідні відомості про особу позивачки ОСОБА_7 , а також документи, що підтверджують родинний зв`язок із загиблим (а.с. 79), визнання її потерпілою в кримінальному провадженні (а.с. 77) та факт настання страхового випадку, наявні в матеріалах кримінального провадження. Цивільний відповідач, бувши учасником судового розгляду, мав повний доступ до вказаних документів та об`єктивну можливість ідентифікувати позивачку як особу, що має право на виплату.

Щодо позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення з ПАТ «СГ «ТАС» витрат на поховання, суд зазначає наступне.

Позивачка ОСОБА_7 не заявляє вимог до страхової компанії щодо відшкодування витрат на поминальний обід. Натомість вимоги до ПАТ «СГ «ТАС» обмежені виключно витратами на ритуальні послуги та атрибутику, що підтверджується наступними документами: фіскальним чеком від 19.01.2026 (ФОП ОСОБА_12 ) щодо витрати на перевезення загиблого до установи судово-медичної експертизи на суму 2500,00 грн (а.с. 81); накладною від 19.01.2026 (ФОП ОСОБА_13 ) на придбання труни, хреста, вінків та іншої необхідної атрибутики, а також послуг катафалка та буса на суму 18550,00 грн (а.с. 74); квитанцією № 19 від 19.01.2026 (ФОП ОСОБА_14 ) на оплату ритуальних послуг на суму 6595,00 грн (а.с. 72). Загальна сума документально підтверджених витрат на поховання, заявлена до стягнення зі Cтраховика, становить 27645,00 грн. Суд зазначає, що ці витрати повністю відповідають переліку, визначеному ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», оскільки є комплексом заходів, що здійснюються з моменту смерті до поміщення тіла в могилу. Оскільки сума 27645,00 грн не перевищує ліміт, встановлений Законом, та підтверджена належними документами, вона підлягає стягненню зі Страховика у повному обсязі.

Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд виходить з того, що смерть дитини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню та супроводжується найважчими душевними стражданнями.

Суд враховує виняткову глибину та тривалість психотравми позивачки. Раптовість і насильницький характер смерті сина внаслідок дорожньо-транспортної пригоди спричинили ОСОБА_7 тривалий шоковий стан та глибоку депресію. Необхідність медичного втручання та призначення транквілізатора «Гідазепам» згідно з електронним рецептом (а.с. 71) підтверджує, що моральні страждання вийшли за межі звичайних емоційних переживань і призвели до розладу здоров`я та порушення життєвих функцій.

Також суд бере до уваги незворотну втрату радості материнства та надії на майбутню підтримку і турботу з боку сина. Загиблий ОСОБА_9 характеризувався як винятково дисциплінована, розсудлива та працелюбна особистість. Той факт, що неповнолітній син уже розпочав трудову діяльність електромонтером на ТОВ «ПКПФ-Україна» та допомагав матері по господарству, свідчить про сформовані стійкі зв`язки взаємопідтримки, які були розірвані з вини обвинуваченого (а.с. 66, 70, 85-88).

Визначальним для встановлення такого розміру стягнення є поведінка винної особи. Суд наголошує, що ОСОБА_5 допустив грубе нехтування базовими правилами безпеки, перебуваючи за кермом у стані сп`яніння та перевищуючи швидкість у населеному пункті більш ніж удвічі. Така поведінка обвинуваченого суттєво підвищує ступінь його моральної відповідальності перед матір`ю загиблого.

Згідно зі ст. 25 Закону № 3720-IX, обов`язок ПАТ «СГ «ТАС» з відшкодування моральної шкоди обмежений розміром 25 мінімальних заробітних плат (216175,00 грн), що виплачуються батькам загиблого у рівних частинах. Судом встановлено, що батько покійного, ОСОБА_11 , не позбавлений батьківських прав, а отже, зберігає право на отримання своєї частки відшкодування (доказів зворотнього не надано). Той факт, що батьки розлученні, не є законодавчою підставою для позбавлення його цього права або перерозподілу часток. Оскільки інших осіб, які мають право на таку виплату, не встановлено, суд доходить висновку про стягнення зі Страховика на користь позивачки ОСОБА_7 її частки моральної шкоди у розмірі 108087,50 грн.

Крім того, суд вважає, що обвинувачений має відшкодувати потерпілій моральну шкоду в сумі 3200000,00 грн, що буде справедливою та обґрунтованою сатисфакцією, виходячи з обставин справи.

Суд переконаний, що такий обсяг стягнення відповідає принципам розумності та справедливості, оскільки жодні кошти не можуть повернути життя дитини, але мають забезпечити позивачці ресурс для тривалої психологічної реабілітації та підтримки інших дітей.

Щодо вимог потерпілої ОСОБА_7 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_5 витрат на проведення поминального обіду в сумі 30000,00 грн, суд зазначає наступне.

Визначення поняття «поховання» міститься у статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», згідно з якою це комплекс заходів та обрядових дій, що здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу, а також облаштування місця поховання.

Суд бере до уваги сталу практику Верховного Суду щодо тлумачення обсягу поняття витрат на поховання. Зокрема, у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 27.04.2023 у справі № 617/1605/18 (провадження № 51-942км22) зазначено, що витрати, пов`язані з проведенням поминальних обідів, які проводяться після самого процесу поховання, не належать до витрат на поховання у розумінні цивільного законодавства та не підлягають стягненню в порядку відшкодування матеріальної шкоди. Така правова позиція свідчить про те, що такі витрати не є обов`язковими та необхідними в розрізі деліктної відповідальності за заподіяну шкоду.

Таким чином, суд вважає, що такі вимоги не підлягають задоволенню в межах відшкодування матеріальної шкоди.

Окрім того, щодо доводів про стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого суд зазначає наступне. Доводи базуються на положеннях статей 118 та 124 КПК України, які передбачають обов`язкове стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої особи всіх фактично понесених та документально підтверджених витрат у разі ухвалення обвинувального вироку. Загальна сума вимог становить 31499,80 грн, з яких 30000,00 грн - на професійну правничу допомогу (представництво інтересів ОСОБА_7 на стадії досудового розслідування та під час судового розгляду), а 1499,80 грн - витрати на придбання пального для забезпечення прибуття захисника до суду.

На підтвердження вказаних витрат до матеріалів справи додано пакет документів. Факт надання правничої допомоги та її вартість підтверджуються договором від 20.01.2026 (а.с. 216), додатковим договором № 2 (а.с. 217), попереднім розрахунком послуг, а також трьома платіжними інструкціями про перерахування коштів адвокату (№ @2PL973148 (а.с. 220), № @2PL546208 (а.с. 219), № @2PL088043 (а.с. 218)) на загальну суму 30000,00 грн. Витрати на пальне в сумі 1499,80 грн задокументовані фіскальним чеком АЗС «ОККО» від 31.03.2026 (а.с. 222) та копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «VolkswagenGolfPlus» (а.с. 221), що використовувався адвокатом для поїздок до суду.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн, суд відхиляє доводи обвинуваченого та його захисника щодо необхідності їх зменшення до 15000,00 грн.

Склад та розмір витрат на правничу допомогу підлягають правовій оцінці судом на предмет їх фактичного надання та співмірності. У цьому провадженні встановлено, що адвокат ОСОБА_8 надавав правничу допомогу потерпілій ОСОБА_7 безперервно: починаючи з етапу досудового розслідування (участь у слідчих діях, вивчення матеріалів у порядку ст. 290 КПК України, підготовка цивільного позову) і завершуючи представництвом інтересів у судових засіданнях.

Суд вважає, що заявлена сума є цілком обґрунтованою та відповідає критерію розумності та співмірності.

Розглядаючи вимогу про стягнення витрат на пальне в сумі 1499,80 грн, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Процесуальні витрати мають бути не лише фактично понесеними, а й належним чином задокументованими у спосіб, що дозволяє суду встановити їх безпосередній зв`язок із розглядом конкретної справи. У цьому випадку потерпіла та її представник надали фіскальний чек на придбання 20 л бензину та свідоцтво про реєстрацію автомобіля марки «VolkswagenGolfPlus». Однак суду не надано жодних документів, що містять технічні характеристики транспортного засобу, зокрема офіційні дані про норми витрат пального. За відсутності розрахунку відстані від місця проживання чи роботи адвоката до приміщення суду, а також доказів того, що придбаний обсяг пального був використаний саме для поїздки на судове засідання, ці витрати залишаються неконкретизованими. Сама лише наявність чека з АЗС свідчить про факт купівлі товару, але не доводить факт понесення витрат саме у зв`язку з виконанням процесуальних функцій у цьому провадженні. Оскільки матеріали справи не містять належних і достатніх документальних підтверджень обґрунтованості кількості та вартості пального саме для потреб судового процесу, суд вважає ці витрати недоведеними та відмовляє у їх стягненні.

З метою виконання покарання запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.

Згідно з ч. 5 ст. 72 КК України, у разі засудження до позбавлення волі, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання з розрахунку день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72 КК України. При цьому суд враховує, що обвинувачений фактично затриманий уповноваженими службовими особами 20.01.2026 після проголошення в цей день ухвали Хмельницького міськрайонного суду про обрання до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а.с. 35-38).

Питання про арешт майна (а.с. 169-170) та про долю речових доказів (а.с. 161-168) слід вирішити відповідно до положень ч. 4 ст. 174, ст. 100 КПК України.

Окремо суд зазначає висновки щодо долі речового доказу - автомобіля марки «BMW X5», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та виходить із наступних міркувань.

Так, під час судового розгляду представником потерпілої було подано клопотання про зміну порядку зберігання вказаного транспортного засобу шляхом його передачі для спеціального використання Збройним Силам України (а.с. 99-100). Адвокат обґрунтовував свою позицію тим, що автомобіль є знаряддям злочину та, відповідно до статті 96-2 КК України, підлягає спеціальній конфіскації у власність держави.

Суд зазначає, що санкція ч. 3 ст. 286-1 КК України, за якою обвинувачується ОСОБА_5 , не передбачає застосування конфіскації майна як додаткового виду покарання. Це зумовлено тим, що кримінальне правопорушення з суб`єктивної сторони характеризується необережною формою вини щодо настання тяжких наслідків у вигляді смерті потерпілого.

Крім того, положення статей 96-1 та 96-2 КК України визначають спеціальну конфіскацію як примусове вилучення майна, яке було підшукане, виготовлене або використане як засіб чи знаряддя вчинення саме умисного злочину. Оскільки автомобіль у справах про порушення правил безпеки дорожнього руху не є знаряддям у розумінні цих статей, а сама стаття 286-1 КК України відсутня у переліку норм, до яких може бути застосована спеціальна конфіскація, правові підстави для безоплатного вилучення авто відсутні.

Зважаючи на те, що ОСОБА_5 інкриміновано необережне правопорушення, транспортний засіб з огляду на вимоги статті 100 КПК України не може бути конфіскований як знаряддя злочину. Таким чином, автомобіль підлягає поверненню законному володільцю після набрання вироком законної сили, а в задоволенні клопотання слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України, з обвинуваченого мають бути стягнуті на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів для проведення судових експертиз в загальній сумі 21393,60 грн (2674 грн 20 коп. за проведення експертизи № СЕ-19/123-26/2180-ФП від 10.02.2026; 4457 грн 00 коп. за проведення експертизи № СЕ-19/123-26/2183-ФП від 11.02.2026; 3565 грн 60 коп. за проведення експертизи № СЕ-19/123-26/1676-ІТ від 17.02.2026; 7131 грн 20 коп. за проведення експертизи № СЕ-19/123-26/1677-ІТ від 16.02.2026; 3565 грн 60 коп. за проведення експертизи № СЕ-19/123-26/2807-ІТ від 25.02.2026 (а.с. 156- 160).

Керуючись ст. ст. 100, 370, 374, 376, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 (дев`ять) років.

Строк покарання ОСОБА_5 у виді позбавлення волі обчислювати з моменту його затримання, а саме з 20.01.2026.

На підставі ч. 3 ст. 55 КК України строк додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами поширити на увесь час відбування основного покарання у виді позбавлення волі, а обчислювати - з моменту відбуття основного покарання.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити без зміни - тримання під вартою.

Речові докази:

- автомобіль марки «BMW X5», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , який поміщено на спеціальний майданчик для тимчасового тримання затриманого автотранспорту ЦЗ ГУНП в Хмельницькій області (вул. Старокостянтинівське Шосе, 33, м. Шепетівка Хмельницької області) - повернути власнику ОСОБА_5 ;

- дорожній велосипед «ARDIS» фіолетового кольору, який за життя належав на праві власності загиблому ОСОБА_9 , який поміщено на спеціальний майданчик для тимчасового тримання затриманого автотранспорту ЦЗ ГУНП в Хмельницькій області (вул. Старокостянтинівське Шосе, 33, м. Шепетівка Хмельницької області) - повернути потерпілій ОСОБА_7 ;

- особисті речі потерпілого ОСОБА_9 (верхній одяг та взуття), які передані на відповідальне зберігання потерпілій - залишити ОСОБА_7 ;

- оптичний диск, на який зафіксовано відеозапис із залізничного переїзду м. Полонне Шепетівського району - залишити у матеріалах кримінального провадження;

- оптичний диск, на який зафіксовано відеозапис із будинку АДРЕСА_3 - залишити у матеріалах кримінального провадження;

- оптичний диск, на який зафіксовано відеозапис з будинку АДРЕСА_4 - залишити у матеріалах кримінального провадження.

Арешт, накладений на автомобіль марки «BMW X5», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , та дорожній велосипед «ARDIS» фіолетового кольору, ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 22.12.2026 з урахуванням ухвали від 16.02.2026 (справа № 686/2024/26) про виправлення описки, скасувати.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_7 страхове відшкодування у загальному розмірі 135732 (сто тридцять п`ять тисяч сімсот тридцять дві) грн 50 коп., з яких: 27645 грн 00 коп. - страхове відшкодування майнової шкоди; 108087 грн 50 коп. - страхове відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в сумі 3200000 (три мільйони двісті тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати на залучення експертів для проведення судових експертиз в сумі 21393 (двадцять одну тисячу триста дев`яносто три) грн 60 коп. витрат на залучення експерта, а саме:

- висновок Хмельницького НДЕКЦ МВС України від 17.02.2026 № СЕ-19/123-26/1676-ІТ судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження технічного стану транспортних засобів» - 3565,60 грн;

- висновок Хмельницького НДЕКЦ МВС України від 10.02.2026 № СЕ-19/123-26/2180-ФП судової фототехнічної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження фотозображень та технічних засобів їх виготовлення» - 2674,20 грн;

- висновок Хмельницького НДЕКЦ МВС України від 11.02.2026 № СЕ-19/123-26/2183-ФП судової фототехнічної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження фотозображень та технічних засобів їх виготовлення» - 4457,00 грн;

- висновок Хмельницького НДЕКЦ МВС України від 16.02.2026 № СЕ-19/123-26/1677-ІТ судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю «Транспортно-трасологічне дослідження» - 7131,20 грн;

- висновок Хмельницького НДЕКЦ МВС України від 25.02.2026 № СЕ-19/123-26/2807-ІТ судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження обставин і механізму ДТП» - 3565,60 грн.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

На вирок суду обвинуваченим, прокурором, потерпілою, може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Полонський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим з моменту вручення копії вироку.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а обвинуваченому та прокурору копії вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1