Постанова № 1357884, 28.01.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28.01.2008 р.                                                                                                     № 11/88

Окружний адміністративний суд міста Києвав у складі:

головуючого - судді Винокурова К.С.,

секретаря судового засідання ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "АДВАНС"

доДержавна податкова інспекція в Оболонському районі м.Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Адванс»(надалі ТОВ «Адванс», позивач) звернулось до суду з позовною заявою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (надалі ДПІ у Оболонському районі міста Києва, відповідач) № 0000382302/0, № 0000372302/0 від 05.07.2007р.

В обґрунтування заявленого позову ТОВ „Адванс” стверджує про правомірність віднесення до складу валових витрат, податкового кредиту сум вартості отриманої продукції та податку на додану вартість за податковою накладною наданою ТОВ «Леокос», оскільки такі витрати підтверджені належним чином оформленими бухгалтерськими документами, до матеріалів справи додані договір, видаткова накладна та податкова накладна які свідчать про виконання сторонами зобов’язань у повному обсязі. Твердження податкового органу про порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»спростовуються наявними у підприємства документами на здійснення господарської операції.

Податок на додану вартість позивачем було сплачено при придбанні товару та чинним законодавством не встановлено обов’язок сторін за договором встановлювати чи перевіряти правоздатність своїх контрагентів чи ступінь податкової дисципліни. Податкова накладна отримана позивачем від ТОВ «Леокос»в період коли вказаний суб’єкт господарювання був зареєстрований платником податку на додану вартість, підприємство значилось в ЄДРПОУ. Окрім того, позивач зазначає про недоліки щодо оформлення акту перевірки, невідображення посилань на первинні документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують факти виявлених порушень. За твердженням позивача підприємство не є та не може бути порушником зазначених у акті перевірки норм законів.

Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені письмово та наявні у матеріалах справи, обгрунтовані тим, що згідно рішення Деснянського районного суду м. Києва по справі № 2-2286/05 від 27.12.2005р. визнано недійсним статут, свідоцтво про державну реєстрацію з моменту реєстрації, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ “Леокос” з 22.11.2004р., у зв’язку з чим позивач порушив пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість”. В порушення вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»ТОВ «Адванс»у першому півріччі 2005р. безпідставно віднесло до складу валових витрат витрати на придбання матеріальних цінностей, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, чим занижено податок на прибуток за перше півріччя 2005р. на суму 49100 грн.. З підстав наведених у акті перевірки, відповідач вважає правомірним зроблений висновок про заниження податку на додану вартість позивачем у зв’язку з безпідставним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку за податковою накладною отриманою від ТОВ «Леокос», непідтвердженими також є суми віднесені до складу валових витрат у першому півріччі 2005р.

Провадження у справі зупинялося на строк встановлений судом у зв’язку з необхідністю отримання доказів по справі, та було поновлено згідно ухвали суду від 10.12.2007р.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Оболонському районі міста Києва проведено невиїзну документальну перевірку достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість ТОВ «Адванс»при взаємовідносинах з ТОВ «Леокос»за період з 01.06.2005р. по 30.06.2006р., про що складено акт № 504-23-2-5-32825036 від 26.06.2007р. (копія в матеріалах справи).

На підставі складеного акту винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0000372302/0 від 05.07.2007р. яким за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 73650 грн. (в тому числі 49100 грн. основний платіж, 24550 грн. штрафні (фінансові) санкції);

- № 0000382302/0 від 05.07.2007р. - за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 57581 грн. (в тому числі 38387 грн. основний платіж, 19194 грн. штрафні (фінансові) санкції).

          Згідно листа-повідомлення позивача про помилковість отриманих податкових повідомлень-рішень № 0000372302/0 та № 0000382302/0, ДПІ у Оболонському районі міста Києва листом № 24006/10/23-205 від 25.07.2007р. зазначила, що у вказаних податкових повідомленнях-рішеннях замість набраного коду підприємства 33148533 слід вважати код підприємства-позивача –32825036.

Як вбачається з матеріалів справи у червні 2005р. між позивачем та ТОВ „Леокос” укладено договір поставки продукції, суму витрат за яким віднесено до складу валових витрат, а за виданою на виконання договору податковою накладною до складу податкового кредиту було віднесено відповідну суму податку на додану вартість.

Нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток оспорюваними рішеннями здійснено у зв’язку з неприйняттям в якості первинних документів, що підтверджують здійснення господарської діяльності документів отриманих позивачем від ТОВ «Леокос»саме на тій підставі, що згідно рішення Деснянського районного суду м. Києва по справі № 2-2286/05 від 27.12.2005р. визнано недійсним статут, свідоцтво про державну реєстрацію з моменту реєстрації, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ “Леокос” з 22.11.2004р.

Висновки акту перевірки судом не приймаються, виходячи з наступного.

Згідно встановлених судом обставин справи, донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток згідно рішення № 0000372302/0 від 05.07.2007р. здійснено відповідачем за висновками викладеними у п. 2.2 Акту перевірки в частині неправомірності віднесення відповідних сум до складу валових витрат. Зокрема, в порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підприємством до складу валових витрат у першому півріччі 2005р. безпідставно віднесено витрати на придбання матеріальних цінностей на суму 191936, 52 грн., яка не підтверджена відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств “ встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).

Статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до вимог пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку –день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) –дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Витрати в сумі 191936, 52 грн. понесені підприємством у зв’язку із укладенням договору поставки № 14/06-05 від 14.06.2005р., копія якого залучена до матеріалів справи та відповідно надавалась до перевірки, що відповідачем не заперечується. На підтвердження суми витрат за вказаним договором надано також видаткову накладну № 1606 від 15.06.2005р., якою підтверджується отримання придбаного товару на суму 230323, 82 грн. (191936, 52 грн. –сума без ПДВ), банківська виписка за 15.06.2005р.- 17.06.2005р. свідчить про оплату товару, податкова накладна № 1606 від 15.06.2005р..

За таких обставин, витрати віднесені позивачем до складу валових витрат за договором укладеним з ТОВ „Леокос” підтверджені документально, складання первинних документів на час проведення їх у бухгалтерському обліку підтверджується фактом перерахування коштів в оплату придбаного товару, первинні документи, зокрема і досліджувались під час перевірки про що зазначено у складеному акті.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку… (пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені законом реквізити.

Податкова накладна № 1606 від 15.06.2005р. на загальну суму 230323, 82 грн. (в тому числі ПДВ –38387, 30 грн.) у належним чином засвідченій копії наявна у матеріалах справи та містить усі обов’язкові реквізити, правильність її оформлення відповідачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи не заперечувалась. Вказана податкова накладна виписана на виконання Договору поставки № 14/06-05 від 14.06.2005р. укладеного позивачем з ТОВ «Леокос». Товар за укладеним договором на суму 230323, 82 грн. позивачем отримано за видатковою накладною № 1606 від 15.06.2005р., оплата за договором проведена у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками за 15.06.2005р.- 17.06.2005р. –в ціні придбаного товару, ТОВ «Адванс»було сплачено податок на додану вартість (належним чином засвідчені копії зазначених документів залучені до матеріалів справи).

Згідно ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, є наявність податкової накладної, виданої продавцем. Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно акту перевірки податкова накладна виписана позивачу ТОВ «Леокос»у червні 2005р. не прийнята в якості підтвердження суми витрат щодо сплати вартості придбаного товару, оскільки виписана неплатником податку в силу рішення районного суду яким визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ вказаного підприємства з 22.11.2004р.

Посилання відповідача на рішення Деснянського районного суду м. Києва по справі № 2-2286/05 від 27.12.2005р. про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ “Леокос” суд вважає безпідставним, оскільки вказане рішення прийняте вже після здійснення операцій з позивачем. Визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ жодним чином не впливає на угоди, що укладались таким підприємством, зобов’язання що з них виникали, до винесення судового рішення.

Вказане рішення не може вважатись доказом неправомірності видання вказаним підприємством податкової накладної позивачу, а висновок про безпідставність врахування позивачем такої податкової накладної у податковому обліку судом також не приймається до уваги виходячи з наступного.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва по справі № 2-2286/05 від 27.12.2005р. не набрало законної сили, оскільки було скасоване ухвалою Апеляційного суду міста Києва з направленням справи на новий розгляд. За результатами нового розгляду, ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14.12.2006р. провадження у справі за позовом ДПІ у Деснянському районі міста Києва про визнання недійсними установчих документів ТОВ «Леокос»закрито (належним чином засвідчена копія ухвали міститься в матеріалах справи). Вказана ухвала залишена без змін Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21.02.2007р., про що свідчить відповідний напис, який засвідчений судом у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 317 Цивільного процесуального кодексу України рішення за апеляційною скаргою постановлені судом апеляційної інстанції набирають чинності негайно після їх ухвалення. Тобто підстави вважати недійсними установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ ТОВ «Леокос»з моменту їх реєстрації та видачі відсутні.

Таким чином, станом на час розгляду справи, а також на час проведення перевірки позивача (акт складено 26.06.2007р.) рішення Деснянського районного суду від 27.12.2005р. про визнання недійсними установчих документів ТОВ «Леокос», яким також визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Леокос»скасоване. Законних підстав для донарахування податку на додану вартість ТОВ «Адванс», та застосування штрафних санкцій з наведених у акті перевірки обставин з посиланням на скасоване рішення суду у відповідача не було.

На момент виконання зобов’язань згідно отриманої податкової накладної, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за якою не визнає податкова інспекція, підприємство знаходилось в Єдиному державному реєстрі, а також мало свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість. Окрім того, визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Чинним на момент розгляду справи Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” було встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.1, ч.2 ст.18 Закону). За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Таким чином, суд вважає, що сума податкового кредиту позивача за червень 2005р. сформована на підставі належним чином оформленої податкової накладної, отриманої від ТОВ «Леокос», зареєстрованого платником податку на додану вартість.

Чинне законодавство України, зокрема й Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлюють обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару (послуг). Відповідно до положень Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. У даній справі такий обов'язок покладений податковою інспекцією на позивача, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Окрім того, відповідачем не доведено належними доказами несплату податку на додану вартість ТОВ «Леокос»у встановленому законом порядку до бюджету. Не надано суду акту перевірки вказаного підприємства, яким виявлено несплату податку у відповідному періоді, не надано суду доказів прийняття рішення про донарахування виявленої недоплати.

Враховуючи відсутність належних доказів щодо несплати податку до бюджету, а також доказів, що підтверджували б статус ТОВ «Леокос», як неплатника податку на додану вартість у вказаному періоді також обізнаність про це позивача, суд визнає неправомірним висновок відповідача про безпідставність віднесення податку сплаченого позивачем в ціні придбаної продукції до податкового кредиту.

Висновки акту перевірки не відповідають дійсним обставинам справи, тому вимоги щодо визнання нечинними спірних податкових повідомлень-рішень визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0000372302/0 від 05.07.2007р.

3. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0000382302/0 від 05.07.2007р.

4. Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адванс»(04655, м. Київ, вул. Богатирська 1-Д, офіс 207, код ЄДРПОУ 32825036) 3,40 грн. (три гривні 40 копійок) судових витрат.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 К.С. Винокуров

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –05.02.2008.