Рішення № 135784071, 17.04.2026, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/66/26

Провадження № 2/697/367/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Деревенського І.І.

за участю: секретаря Задорожнього К.О.

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Леонової А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, в приміщенні Канівського міськрайонного суду Черкаської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Канівської міської Ради Черкаської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Канівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до Канівської міської ради Черкаської області (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Канівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшло нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що він є єдиним спадкоємцем за законом першої черги. У встановлений законом строк він звернувся до Канівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, про що була заведена спадкова справа №111/2024. 24.12.2025 позивач отримав свідоцтва про право на спадщину за законом на: 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,0549 га, кадастровий номер 7110300000:01:005:0566, за адресою: АДРЕСА_3 . У видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_3 , розташований на зазначеній земельній ділянці, позивачу було відмовлено постановою державного нотаріуса Шатило Л. А. №1211 від 24.12.2025. Підставою відмови зазначено відсутність державної реєстрації права власності на вказаний будинок за спадкодавцем та відсутність документів про введення будинку в експлуатацію. Земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_3 , належала спадкодавцеві на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 24.12.2025. Відповідно до технічного паспорта, виготовленого КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», будинок є завершеним об`єктом будівництва. Позивач також зробив посилання на пункт 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», за наявності умов, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України, суд може визнати право власності на самочинно збудований об`єкт за спадкоємцем. Зазначає, що житловий будинок АДРЕСА_3 збудований на земельній ділянці, яка була відведена для цієї мети, відповідає будівельним і технічним нормам, не порушує прав та законних інтересів третіх осіб. Оформити право власності на зазначений будинок в інший спосіб, ніж у судовому порядку, є неможливим.

У зв`язку з вищевказаним, позивач просить суд визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_4 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16.01.2026 справу прийнято до розгляду та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

03.02.2026 від представника відповідача надійшли письмові заперечення на позовну заяву, відповідно до яких останній зазначає, що посилання позивача в своїй позовній заяві про наявність виготовленого КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» технічного паспорта про те, що будинок є об`єктом завершеного будівництва викликає деякі сумніви, оскільки у вищезазначеному технічному паспорті є примітка, що житловий будинок побудовано з порушенням місця розташування. Також зробив посилання на ч. 1 ст. 376 ЦК України, відповідно до якої самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих .Документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України. ВС підкреслив, що наслідком самочинного будівництва є те, що в особи яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України). ВС зауважив, що аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Приймаючи до уваги вищевикладене, відповідач не може визнати даний позов, оскільки вважає позивачем здійснено самочинне будівництво на земельних ділянках, якими користувалась спадкодавець за життя, та не оформила право власності на нерухоме майно, яке позивач намагається прийняти у спадок.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09.02.2026 витребувано у Канівської державної нотаріальної контори належним чином завірену копії спадкової справи №111/2024 після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 08.04.2026 судом завершено розгляд справи та суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку із чим оголошено перерву для виготовлення повного тексту судового рішення до 17.04.2026.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовну заяву та просив позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні просила відмовити у задоволені позову, оскільки будинок який позивач просить визнати за ним упорядку спадкування, є самочинно збудованим.

Представник третьої особи Канівської державної нотаріальна контори Шатило Л.А. у судове засідання не з`явилася, направила лист відповідно до якого просила справу розглядати за її відсутності за наявними матеріалами справи.

Допитану у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 , яка є начальником Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Канівської міської ради, суду пояснила, що будинок який хоче узаконити позивач збудований з порушенням будівельних норм та його частина знаходиться наіншій земельній ділянці. Зазначила, що в технічному паспорті на будинок міститься відмітка "збудовано з порушенням місця розташування".

Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши наявні у справі письмові докази, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вирішив наступне.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

За приписами ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус судді" є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частина 1 статті 1222 ЦК України передбачає, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Канівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 21.03.2024 зроблено актовий запис за № 176 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.9).

Родинні стосунки між позивачем ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_2 підтверджуються копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 (а.с.10).

Як вбачається з копії спадкової справи № 111/2024 до майна померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті останньої її син та позивач по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини. Також до нотаріальної контори звернувся і представник відповідача, як кредитор, з вимогою до спадкоємців боржника. За свого життя 15,03.2024 ОСОБА_2 склала заповіт, відповідно до якого остання заповіла онуці ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 1/2 частки в праві власності на комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .. Також 28.06.2023 ОСОБА_2 склала заповіт, відповідно до якого остання заповіла онуку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 квартиру АДРЕСА_6 . З свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.11.2024 зареєстрованого в реєстрі №2498, вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , успадкував після смерті ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_6 , яка належала померлій на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Канівською міською державною нотаріальною конторою 08.07.1995 за реєстровим №1-1438 та зареєстрованого КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», 14.12.1995 і записано в книгу №33, за реєстровим №194. З свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.10.2025 зареєстрованого в реєстрі №2234, вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , успадкувала після смерті ОСОБА_2 1/2 частки у праві власності на комплекс, що розташований по АДРЕСА_5 та належав померлій на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є. П. 21.08.2004, за реєстровим № 1-1759 та зареєстрованого Канівським виробничим підрозділом Черкаського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації 25.08.2004 і записаного в книгу № 51/1, реєстровий номер № 35, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.10.2019 ОСОБА_7 , державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області, 1/2 частка,договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Черкаської області Лагутінською Є. П. 30.10.2019, за реєстровим № 1075 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.10.2019 Лагутінською Є. П., приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна :1191520271103, 1/2 частка. З свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.10.2025 зареєстрованого в реєстрі №2235, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , успадкував після смерті ОСОБА_2 , - 1/2 частку у праві власності на комплекс, що розташований по АДРЕСА_5 та належав померлій на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є. П. 21.08.2004, за реєстровим № 1-1759 та зареєстрованого Канівським виробничим підрозділом Черкаського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації 25.08.2004 і записаного в книгу № 51/1, реєстровий номер № 35, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.10.2019 ОСОБА_7 , державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області, 1/2 частка,договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Черкаської області Лагутінською Є. П. 30.10.2019, за реєстровим № 1075 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.10.2019 Лагутінською Є. П., приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна :1191520271103, 1/2 частка. З свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.12.2025 зареєстрованого в реєстрі №2791, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , успадкував після смерті ОСОБА_2 , - 1/3 частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , який належав померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шатило Л. А., державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори 01.12.2003, за реєстровим № 2089 та зареєстрованого Канівським виробничим підрозділом Черкаського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації 16 квітня 2004 року і записаного в книгу № 2а, реєстровий № 647. З свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.12.2025 зареєстрованого в реєстрі №2792, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , успадкував після смерті ОСОБА_2 , - земельної ділянки, площею - 0,0549 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яку підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер інформаційної довідки: 455660481, яка видана ОСОБА_8 , державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори 09 грудня 2025 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 288699571103. Кадастровий номер земельної ділянки - 7110300000:01:005:0566 (а.с.55-133).

Згідно постанови нотаріуса Канівської державної нотаріальної контори Шатило Л.А. від 24.12.2025 №1211/02-31 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_3 , у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на спадкове майно (а.с.14).

З копії технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_3 , вбачається, що даний паспорт містить примітку «житловий будинок з прибудовою літ. «3-2, з» збудовано з порушенням місця розташування» (а.с.15-22).

За правилами ст. 1261 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1222, ч. 1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у справі є сином померлої ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження, та у відповідності до норм ст. 1268 ЦК України прийняв спадщину подавши відповідні заяви до нотаріальної контори (а.с. 12,14, 110, 111).

Разом із тим, предметом спору між сторонами є самочинно збудований житловий будинок АДРЕСА_3 .

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Суд зазначає, якщо будівництво здійснювалось згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки, як забудовника входять до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України. Самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не є об`єктом права власності, тому таке майно не входить до складу спадщини.

Дана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 28.04.2022 у справі №359/9695/17 (провадження № 61-18743св20)

Згідно зі частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом вказаних норм матеріального права, право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.

Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статей 376, 1218 ЦК України, за змістом яких у разі здійснення спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Спадкоємець не позбавлений права звернутись із позовними вимогами про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва в порядку спадкування. Це узгоджується з частинами третьою і п`ятою статті 376 ЦК України і нормами про спадкування та склад спадщини (статті 1216, 1218 ЦК України ).

Якщо право звернутися з вимогою про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва відповідно до чинного законодавства (частини третьої і п`ятої статті 376 ЦК України ) належало спадкодавцеві, воно також належить спадкоємцеві, який прийняв спадщину.

Право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно відповідно до частин третьої і п`ятої статті 376 ЦК України є суб`єктивним цивільним правом, яке переходить у порядку спадкування відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України.

Судом встановлено, що спірний будинок, який є спадковим майном, є самочиним.

Суд зазначає, що системний аналіз норм статті 376, 1218 ЦК України дає підстави дійти висновку, що якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Позивач, звернувшись до суду з позовом, посилавсь на те, що він є спадкоємцем першої черги за законом і після смерті спадкодавця залишилось спадкове майно у вигляді житлового будинку.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за заверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, провадження №12-161гс19, від 25.12.2019 у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19.

Тому, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Судом встановлено, що спадкодавицею за свого життя не отримано документів, які засвідчують право власності на житловий будинок.

Після смерті матері позивача відкрилась спадщина на все її майно, зокрема і на - житловий будинок з господарськими будівлями.

Згідно з частиною другою статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Частиною 5 ст. 376 ЦК України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Згідно із ч. 1, 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Вперше на законодавчому рівні встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення", згідно з яким прийняттю в експлуатацію підлягають індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року.

За приписами ст. 79 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 року по справі №1540/3952/18.

За приписами ст. 31 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

Як вбачається із рішення державного реєстратора про зупинення розгляду заяви, державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться у разі, коли технічні характеристики такого закінченого будівництвом об`єкта, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння адреси містяться в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.

Так, з 01 серпня 2021 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання забезпечення функціонування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва" № 681 від 23 червня 2021 року усі дані технічної інвентаризації об`єктів нерухомості, а також внесення змін, в техпаспорт будинку (квартири) підлягають обов`язковому внесенню в Єдину державну систему у сфері будівництва.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Таким чином, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Така позиція суду щодо неможливості підміняти собою органи владних повноважень, повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові Пленуму № 13 від 24 жовтня 2008 року, згідно з якою, суд не може підміняти державний орган, приймаючи замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, так само й з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень (постанова Верховного Суду від 16 травня 2023 у справі 380/3195/22, провадження К/990/35853/22).

Окрім того, згідно з п. 4 Постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права або інтересу, а тому вказаний позов є передчасно поданим.

Щодо посилань представника відповідача, що померла ОСОБА_2 мала непогашені борги перед Канівською міською радою по орендіній платі за землю, суд зазначає, що відповідач має право звернутися до спадкоємців померлої з іншим позовом про стягнення заборгованості, оскільки спадкоємцями упаспадковуються не лише права, а й обов`язки спадкодавця.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Канівської міської Ради Черкаської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Канівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Канівська міська рада Черкаської області, код ЄДРПОУ 25875323, місцезнаходження: вул. Захисників України, 3, м. Канів, Черкаський район, Черкаська область.

Третя особа: Канівська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: вул. Шевченка, 6, м. Канів, Черкаський район, Черкаська область.

Головуючий І . І . Деревенський