Постанова № 13577097, 20.01.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-6919/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"20" січня 2011 р. м. Київ

Справа № 2-а-6919/10/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів: Літвіної Н.М.,

Чаку Є.В.,

при секретарі: Корж В.В.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2010 року у справі за адміністративним позовом Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2010 року позов було задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно зясовані всі обставини справи, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Посадовими особами відповідача було проведено камеральну перевірку позивача на предмет нарахування земельного податку, за результатами якої складено акт №300/42-10/00017733 від 03.08.2009 року. Згідно висновків вказаного акта, позивачем було сплачено податкове зобовязання по земельному податку з 01.01.2009 року по 30.06.2009 року без врахування вимоги п. 2 Рішення КМР №944/944, внаслідок чого було занижено податкові зобов`язання на загальну суму 404271, 60 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем було винесено податкове повідомленнярішення №0000974210/0 від 13.08.2009 року, яким визначено податкове зобовязання по земельному податку у розмірі 424485,18 грн., в т.ч. 404271,60 грн. основний платіж, 20213,58 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Внаслідок процедури адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів, вказане податкове повідомлення рішення було залишено без змін та винесені наступні податкові повідомлення рішення: №0000974210/1 від 22.10.2009 року та №0000974210/3 від 20.04.2010 року, якими були визначені податкові зобов`язання у розмірі, який був визначений у первинному податковому повідомленні-рішенні.

Крім того, відповідачем також було винесено окреме податкове повідомлення рішення № 0000024210/0 від 21.01.2010 року, яким визначено суму податкового зобовязання по земельному податку на загальну суму 51697,96 грн. в т.ч. 49236,15 грн. основний платіж та 2461,81 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Вказане податкове повідомлення-рішення також оскаржувалось до вищестоящих податкових органів та було залишено без змін, тому позивачем оскаржується останнє - №0000974210/3 від 20.04.2010 року.

У відповідності до ч.1 ст. 2 Закону України «Про плату за землю»від 3 липня 1992 року № 2535-XII (далі Закон № 2535, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, позивач має у своєму користуванні низку земельних ділянок різної площі, що знаходяться у м. Києві.

Згідно з ч.1 ст. 14 Закону № 2535, платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

На виконання вказаної вимоги позивачем було подано до податкового органу податкову декларацію з розрахунком земельного податку на 2009 рік.

У відповідності до ч.1 ст. 7 Закону № 2535, ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка,що знаходиться у користування позивача не віднесена до виключень, які визначені вказаними нормами ст. 6 та 7 Закону.

Так, відповідно до ст. 23 Закону № 2535, грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

З приводу посилання відповідача на рішення Київради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким було визначено інший розмір плати за землю (земельного податку) - 3%, то колегія суддів, даючи оцінку вказаним доводам, відзначає наступне.

У відповідності до п.35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Однак, співставляючи вказану норму з положеннями ч. 3 ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування»та ст. 143 Конституції України, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що орган місцевого самоврядування має право встановлювати ставки земельного подаку в межах ставки, визначеної Законом № 2535.

Крім того, у відповідності до ч.2 ст.4 Закону № 2535, ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції було вірно визнано неправомірним податкове повідомлення-рішення.

Однак, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції допустився помилки щодо визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, а тому відповідно до ст. 201 КАС України постанова суду першої інстанції підлягає зміні.

Відповідно до ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Даною нормою не передбачено одночасне визнання нечинним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

У тих випадках, коли предметом спору є акт індивідуальної дії, дія або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, то за правилами КАС України суд може визнати такий акт, дію або бездіяльність протиправними (недійсими, незаконними, неправомірними, скасування такого акта), а у разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Оскільки позивачем оскаржується акт індивідуальної дії, то вказаний акт, у разі його протиправності, підлягає визнанню протиправним та (або) скасуванню.

Враховуючи те, що судом першої інстанції було правильно по суті вирішено справу, але із помилковим застосуванням матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни постанови суду першої інстанції у резолютивні частині.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2010 року змінити у резолютивній частині замінивши слова «визнати нечинними »на «визнати протиправними».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2010 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Літвіна Н.М.

Чаку Є.В.

Повний текст виготовлено: 25.01.2011 року