Ухвала суду № 13577059, 19.01.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 33/161-34/276-А Головуючий у 1-й інстанції: Сташків Р.Б.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"19" січня 2011 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Земляної Г.В.

суддів Парінова А.Б., Петрика І.Й.

при секретарі Ломановій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києва апеляційні скарги Державної податкової адміністрації України, Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська на постанову Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ібріс»до Державної податкової адміністрації України, Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області про визнання рішення недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ібріс»(далі ТОВ «Ібріс») остаточно вточнивши позовні вимоги звернулося до суду з позовом в якому просить визнати нечинними рішення Державної податкової адміністрації України (далі ДПА, Відповідач-1) № 2-2342-13457451-7964/6 від 12.12.2001, податкові повідомлення-рішення від 12.12.2001 № 3/23 та № 4/23-42, визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (ДПІ у Бабушкинському р-н, Відповідач-2) від 06.02.2002 №0000641500/0, від 06.09.2002 № 0000651500/0, від 06.09.2002 № 0000271600/0, а також стягнути з Державного бюджету України на свою користь збитків в розмірі 11301960,73 грн., які складаються з: 1951800 грн. збитків від втрати майна, 1076644,55 грн. упущеної вигоди від неотриманої орендної плати, 194778,68 грн. упущеної вигоди від знеціненої орендної плати та 8078737,5 грн. упущеної вигоди від неотриманих доходів від продажу майна.

Постановою Господарського суду м. Києва від 27.02.2006 позов було задоволено частково та визнано нечинними рішення № 2-2342-13457451-7964/6 від 12.12.2001, податкове повідомлення-рішення від 12.12.2001 №4/23-42, податкове повідомлення-рішення від 12.12.2001 № 3/23-42 Відповідача-1, рішення від 06.06.2002 № 000094, податкове повідомлення-рішення від 06.09.2002 №0000641500/0, податкове повідомлення-рішення від 06.09.2002 № 0000271600/0 Відповідача-2. Стягнуто із Державного бюджету України на користь Позивача 907 864,60 грн. прямих збитків. У решті позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 постанову суду першої інстанції від 27.02.2006 змінено в частині стягнення збитків, пункт 9 постанови господарського суду перше інстанції, яким стягнуто збитки, викладено в наступній редакції, а саме: стягнено з Державного бюджету України на користь Позивача 907 864,60 грн. збитків (шкоди) від втрати майна, 1 043 935,40 грн. збитків (шкоди) від втрати майна, 1 076 644,55 грн. збитків від неотримання орендної плати, 194 776 68 грн. збитків від знецінення орендної плати, 8 078 737, 50 грн. збитків від неотриманних доходів від продажу майна. Пункт 10 постанови господарського суду першої інстанції, яким стягнуто судові витрати, викладено в наступній редакції, а саме: стягнути із Державного бюджету України на користь Позивача 26 095 грн. судових витрат по сплаті державного мита за подану позовну заяву, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 12 750 грн. судових витрат по сплаті державного мита за подану апеляційну скаргу, а в іншій частині постанову Господарського суду м. Києва від 27.02.2006 у справі №33/161 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.01.2007 постанови суддів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з Державного бюджету України збитків від втрати майна, упущеної вигоди у вигляді не отриманої орендної плати, упущеної вигоди від знецінення орендної платі та упущеної вигоди від не отриманих доходів від продажу майна скасовані, а справу в цієї частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції; в решті постанови господарських судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

Постановою Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ібріс»(49000, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 21, ідентифікаційний код 13457451) 1043935 (один мільйон сорок три тисячі дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 40 коп. збитків (шкоди) від втрати майна, 589530 (п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч п'ятсот тридцять) грн. 84 коп. збитків (шкоди) від неотримання орендної плати, 70770 (сімдесят тисяч сімсот сімдесят) грн. 61 коп. збитків (шкоди) від знецінення орендної плати, а також 278 (двісті сімдесят вісім) грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору. У решті позову відмовлено. Повернуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ібріс»(49000, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 21, ідентифікаційний код 13457451) 23800 (двадцять три тисячі вісімсот) грн. 00 коп. державного мита.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представники Державної податкової адміністрації України, Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність рішення суду, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповіцно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частинами 1 та 2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з актами опису активів від 17.06.2002 та від 16.08.2002 було описано активи (нерухоме майно) Позивача, а згодом на підставі протоколів № 1 та № 2 проведені цільові аукціони на яких було реалізовано описані активи Позивача, а саме: приміщення площею 1775,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Сімферополь, вул. Більшовистська, 24; приміщення № 131 площею 74,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул.40 років Радянської України, 62; приміщення № 132 площею 50,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул.40 років Радянської України,62; приміщення площею 260,3 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Леніна.21; приміщення № 3 площею 49,1 кв.м., розташоване за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Челюскіна, 5; приміщення № 1 площею 48,5 кв.м., розташоване за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Челюскіна, 5.

ДПІ у Бабушкинському районі повідомило ТОВ «Ібріс»про продаж майна шляхом направлення повідомлень: повідомлення (вих. № 11469/10-26 від 10.07.2002) дата продажу активів 08.07.2002, вартість продажу склала 1200000 грн.; повідомлення (вих. № 3101/10/26/90 від 15.08.2002) дата продажу 18.08.2002, вартість продажу склала 100800 грн.); повідомлення (вих. № 298-10/24-129 від 08.01.2003) дата продажу 28.12.2002, вартість продажу склала 651000 грн.

Вартість втраченого Позивачем майна внаслідок продажу останнього Відповідачем-2 на аукціоні складає 1981800 грн. (сума продажу), що є його реальними збитками.

Вказана сума продажу майна сторонами не оспорюється та підтверджується документально, зокрема актами опису активів від 17.06.2002 та від 16.08.2002, а також повідомленнями Відповідача-2: (вих. № 11469/10-26 від 10.07.2002) дата продажу 08.07.2002, вартість продажу склала 1 200 000 грн.; (вих. № 3101/10/26/90 від 15.08.2002) дата продажу 18.08.2002, вартість продажу склала 100 800 грн.; (вих. № 298-10/24-129 від 08.01.2003) дата продажу 28.12.2002, вартість продажу склала 651 000 грн.

Стягнута судом майнова шкода, кошти, які поступили до Державного бюджету України складає 907864,6 грн.

Таким чином різниця між уже стягнутою сумою реальних збитків та ще не відшкодованою складає 1043935,4 грн., які як свідчить з змісту заяви про порушення справи про банкрутство, поданої Відповідачем-2 до Господарського суду Дніпропетровської області (справа № Б29/46/03) були витрачені на оплату брокерських послуг.

Сліз зазначити, що з матеріалів справи не має можливості встановити, що якась частина цих коштів була повернута Позивачу.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо законность та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь Позивача 1043935,4 грн. шкоди, яка є реальними збитками останнього від втрати майна.

Як свідчить з Довідки № 16230 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) одним з основних видів діяльності, якою займався Позивач на час продажу його активів було здавання під найм власної та державної нерухомості виробничо-технічного та культурного призначення (вид діяльності за КВЕД (перший-основний).

Для здійснення господарської діяльності ТОВ «Ібріс» було укладено ряд договорів оренди.

Так, 16.08.1999 між Позивачем (Орендодавець) та АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції»(Орендар) укладеного договір оренди нежитлового приміщення № 99/7-АП (далі - Договір № 99/7-АП), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець здає в тимчасове користування Орендарю нежитлове вбудоване приміщення площею 1 169,2 кв.м. розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Большевиська, 24, яке належить Орендодавцю на праві власності (свідоцтво від 07.07.1999 № 5848).

За надане приміщення Орендар сплачує орендну плату в розмірі 13,60 грн. за 1 кв.м. загальної площі (без ПДВ). Оплата здійснюється щомісячно при пред'явленні рахунку Орендодавцем не пізніше 20-го числа кожного місяця (пункт 4.1 Договору № 99/7-АП в редакції додаткової угоди № 2 від 01.06.2000).

Згідно з пунктом 5.1 Договору № 99/7-АП строк оренди встановлюється з 16.08.1999 до 16.08.2004.

Пунктом 5.2 Договору № 99/7-АП встановлено, що по закінченню строку Договору № 99/7-АП та виконання всіх його умов Орендар має переважне право на відновлення Договору № 99/7-АП.

01.10.2000 року між Позивачем (Орендодавець) та TOB «Славянский базар»(Орендар) укладеного договір оренди нежитлового приміщення № АП-11 (далі - Договір № АП-11), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець здає в тимчасове користування Орендарю приміщення площею 8,8 кв.м. та 2 кв.м площі загального користування, яке належить Орендодавцю на праві власності (регістраційне свідоцтво БТІ від 22.06.1995 № Р-3-72) та розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 21, к. 5/14.

Згідно з пунктом 1.2 Договору № АП-11 строк оренди встановлюється з 01.10.2000 до 31.12.2001.

За надане приміщення Орендар сплачує договірну ціну з розрахунку 15 грн. на місяць за 1 кв.м. площі (без ПДВ) (пункт 4.1 Договору № АП-11).

Пунктом 5.1 Договору № АП-11 встановлено, що по закінченню строку Договору № АП-11 та виконання всіх його умов Орендар має переважне право на відновлення Договору № АП-11.

Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 1 до Договору № АП-11, відповідно до якої Орендар сплачує договірну ціну 500 грн. в місяць (без ПДВ).

Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 2 до Договору № АП-11, відповідно до якої Орендар сплачує договірну ціну 520 грн. в місяць (без ПДВ). Оплата здійснюється щомісячно протягом 3-х банківських днів з дня пред'явлення рахунку.

Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 3 до Договору № АП-11, відповідно до якої сторони встановили новий строк оренди з 02.01.2002 до 31.12.2002.

01.10.2000 між Позивачем (Орендодавець) та TOB «Ферекс»(Орендар) укладеного договір оренди нежитлового приміщення № АП-17 (далі - Договір № АП-17), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець здає в тимчасове користування Орендарю приміщення площею 29,1 кв.м. та 2 кв.м площі загального користування, яке належить Орендодавцю на праві власності (регістраційне свідоцтво БТІ від 22.06.1995 № Р-3-72) та розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 21, к. 5/11, 5/18.

Додатком № 1 до Договору № АП-17 сторони підписали акт приймання-передачі вказаного приміщення загальною площею 31,1 кв.м. в оренду.

Згідно з пунктом 1.2 Договору № АП-17 строк оренди встановлюється з 01.10.2000 до 31.12.2001.

За надане приміщення Орендар сплачує договірну ціну з розрахунку 15 грн. на місяць за 1 кв.м. площі (без ПДВ) (пункт 4.1 Договору № АП-17).

Пунктом 5.1 Договору № АП-17 встановлено, що по закінченню строку Договору № АП-17 та виконання всіх його умов Орендар має переважне право на відновлення Договору № АП-17.

Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 1 до Договору № АП-17, відповідно до якої Орендар сплачує договірну ціну 1 425 грн. в місяць (без ПДВ).

Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 2 до Договору № АП-17, відповідно до якої Орендар сплачує договірну ціну 1 450 грн. в місяць (без ПДВ).

02.01.2002 Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 3 до Договору № АП-17, відповідно до якої сторони встановили новий строк оренди з 02.01.2002 до 31.12.2002.

01.10.2002 Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 4 до Договору № АП-17, відповідно до якої виключити з Договору № АП-17 к. 5/18 площею 12,4 кв.м., Орендар сплачує орендну плату з 01.10.2002 850 грн. в місяць (без ПДВ).

15.01.2001 між Позивачем (Орендодавець) та TOB «Дельта ТВ»(Орендар) укладеного договір оренди нежитлового приміщення № АП-19 (далі - Договір № АП-19), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець здає в тимчасове користування Орендарю частку нежитлового вбудованого приміщення розташованого в будівлі за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Челюскіна, 5, к.З, яке належить Орендодавцю на праві власності (регістраційне свідоцтво від 12.10.1998 № 664-6).

За надане приміщення Орендар сплачує договірну ціну в розмірі 500 грн.(без ПДВ) (пункт 4.1 Договору № АП-19).

Згідно з пунктом 5.1 Договору № АП-19 строк оренди встановлюється з 15.01.2001 до 15.01.2002.

Пунктом 5.2 Договору № АП-19 встановлено, що по закінченню строку Договору № АП-19 та виконання всіх його умов Орендар має переважне право на відновлення Договору № АП-19.

16.01.2001 Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 1, а додатком № 1 до неї підписали акт приймання-передачі частини вищевказаного приміщення загальною площею 11 кв.м.

Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 2 до Договору № АП-19, відповідно до якої Орендар сплачує договірну ціну 520 грн. в місяць (без ПДВ).

Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 3 до Договору № АП-19, відповідно до якої сторони встановили новий строк оренди з 16.01.2002 до 31.12.2005.

15.08.2001 між Позивачем (Орендодавець) та ЗАТ КБ «Приватбанк»(Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № АП-25 (далі - Договір № АП-25), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець передає, Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 125 кв.м. Приміщення розташовані в будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 62. Згідно пункту 5.1 Договору № АП-25 даний Договір № АП-25 вступає в силу з моменту підписання акта прийому-передачі приміщення в оренду і діє протягом п'яти років.

Після закінчення терміну дії Договору № АП-25 Орендар має переважне право на його поновлення (пункт 5.3 Договору № АП-25).

Пунктом 6.1 Договору № АП-25 встановлено, що ставка орендної плати за Договором № АП-25 становить за домовленістю 34,78 грн. за кв.м., що становить 4374,50 грн. на місяць (без ПДВ). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Орендна плата нараховується з моменту підписання акта прийому-передачі приміщень в оренду (пункт 6.3 Договору № АП-25) та перераховується Орендарем щомісячно протягом 3-х днів з моменту одержання рахунку (пункт 6.4 Договору №АП-25).

27.07.2001 між Позивачем та ЗАТ КБ «Приватбанк»було підписано акт прийому-передачі в оренду приміщення загальною площею 125 кв.м., що належить Позивачу та розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 62, к.131, 132.

01.09.2001 між Позивачем (Орендодавець) та TOB «Хеликон»(Орендар) укладеного договір оренди нежитлового приміщення № АП-26 (далі - Договір № АП-26), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець здає в тимчасове користування Орендарю частку нежитлового вбудованого приміщення площею 18 кв.м. розташованого в будівлі за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Челюскіна, 5, к.З, яке належить Орендодавцю на праві власності.

Додатком № 1 до Договору № АП-26 сторони підписали акт приймання-передачі від 01.09.2001 вказаного приміщення загальною площею 18 кв.м.

За надане приміщення Орендар сплачує договірну ціну в розмірі 925 грн.(без ПДВ) (пункт 4.1 Договору № АП-26).

Згідно з пунктом 5.1 Договору № АП-26 строк оренди встановлюється з 01.09.2001 до 31.12.2001.

Пунктом 5.2 Договору № АП-26 встановлено, що по закінченню строку Договору № АП-26 та виконання всіх його умов Орендар має переважне право на відновлення Договору № АП-26.

02.01.2002 Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 2 до Договору № АП-26, відповідно до якої сторони встановили новий строк оренди з 02.01.2002 до 30.06.2002.

04.03.2002 Орендодавець та Орендар уклали додаткову угоду № 3 до Договору № АП-26, відповідно до якої сторони подовжили термін дії Договору № АП-26 до 31.12.2002.

З матеріалів справи видно, що дані договори оренди станом на момент продажу спірних приміщень були чинними, а орендна плата за ними сплачувалась.

Як свідчить з банківських виписок за вищезазначеними договорами оренди ТОВ «Ібріс»отримувало орендну плату.

Згідно пункту 7 листа Вищого арбітражного суду України від 29.12.2000 № 01-8/795 «Про деякі приписи законодавства про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій»розмір шкоди, завданої підприємству, установі чи організації, може зростати з перебігом часу, зокрема, у разі, коли відповідне підприємство, установу, організацію певними неправомірними діями державного органу було позбавлено можливості користуватися належними їй коштами.

В такому випадку завдана шкода підлягає відшкодуванню за весь відповідний період часу. Посилання державного органу на несвоєчасність звернення позивача з вимогою про повернення спірної суми і про відшкодування шкоди не можуть братися до уваги, оскільки, у випадку порушення майнових прав позивача, такий орган повинен був сам вжити заходів до їх поновлення, не очікуючи на будь-яке звернення з цього приводу.

Оскільки після продажу спірних приміщень позивач не мав права вимагати сплати орендної плати, то посилання відповідачів, що орендна плата за вказаними договорами оренди повинна була сплачуватися після виставлення орендарям рахунків не обґрунтована.

Стосовно вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди від неотриманої орендної плати в сумі 1076644,65 грн.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, під упущеною (втраченою) вигодою (неодержаним прибутком) слід розуміти прибуток, який би особа могла б реально одержати від втілення певних відносин з контрагентом

Згідно з пунктом 1 статті 224 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З указаних норм законодавства України випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала би відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою.

Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. (п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»)

Відповідно до пункту 4.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" не включаються до складу валового доходу суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажі товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Аналізуючи зазначені норми слід зазначити, що оскільки податок на додану вартість сплачується до Державного бюджету України, то ТОВ «Ібріс»не могло б його отримувати з орендної плати.

З матеріалів справи слідує, що строк дії Договорів № 99/7-АП, АП-11, АП-17, АП-19, АП-25 та АП-26 закінчився 16.08.2004, 31.12.2002, 31.12.2002, 31.12.2002, 15.08.2006 та 31.12.2002.

Будь-яких доказів, що строк дії вказаних договорів мав бути подовжений на інший термін надано не було.

Оскільки строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору, то закінчення строку дії господарського договору призводить до припинення зобов'язань за цим договором.

З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок упущеної вигоди від неотримання орендної плати повинен здійснюватися станом з моменту продажу нерухомого майна (або дати з якої Позивач починає цей розрахунок) до терміну закінчення дії договорів оренди, а позивач помилково здійснює свій розрахунок упущеної вигоди від неотримання орендної плати разом з податком на додану вартість.

Таким чином судом першої інстанції правомірно розрахунок упущеної вигоди від неотримання орендної плати здійснено без урахування податку на додану вартість, та складає 589530,84 грн.

Крім того судом першої інстанції правомірно встановлено розмір збитків від знецінення орендної плати виходячи з того, що за договорами №№ 99/7-АП, АП-19, АП-25 ТОВ «Ібріс»повинно було отримувати від своїх орендарів: з липня до серпня (включно) 2002 року 15901,12 грн. орендних платежів (лише за Договором № 99/7-АП); з вересня до грудня 2002 року - 20248,62 грн. (15901,12 грн. за Договором № 99/7-АП + 4347,5 грн. за Договором № АП-25); з січня 2003 року до серпня 2004 року - 20768,62 грн. (15901,12 грн. за Договором № 99/7-АП + 4347,5 грн. за Договором № АП-25 + 520 грн. за Договором № АП-19); з вересня 2004 до жовтня 2005 року - 4867,5 грн. (4347,5 грн. за Договором № АП-25 + 520 грн. за Договором № АП-19).

Розрахунок здійснено судом першої інстанції з урахуванням рекомендацій викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції у розгляді судових справ».

Таким чином збитки (шкода) від знецінення орендних платежів складають 70770,61 грн. (660 301,45 грн. (проіндексована сума орендних платежів) - 589530,84 грн. (сума орендних платежів без індексації)).

З огляду на зазначене підлягають стягненню збитків від знецінення орендної плати в сумі 70770,61 грн.

Стосовно стягнення збитків від неотримання доходів від продажу майна слід зазначити наступне:

Відповідно до частини 5 статті 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення судом касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при розгляді справи.

В своїй ухвалі від 31 липня 2007 року Вищий адміністративний суд України зазначив, що довідки підприємств, що спеціалізуються на визначені вартості нерухомого майна № 34 від 14.11.2005 («КФ «Адепт-С»), № 53 від 14.11.2005 («Далекс-експерт») та № 120 від 14.11.2005 («ТОВ «Корпорація «Арсенал») не можуть бути належними доказами, які підтверджують нанесення Позивачу збитків від неотримання доходів від продажу майна.

Таким чином посилання позивача на вищезазначені довідки, як на в підтвердження позовних вимог щодо стягнення 8078737,50 грн. збитків від неотримання доходів від продажу майна безпідставні, а позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено

Проте у разі ухвалення рішення на користь суб'єкта владних повноважень, суд присуджує йому з позивача або за рахунок Державного бюджету України не всі судові витрати, а лише документально підтверджені витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз (ч. ч. 2, 5 ст. 94 КАСУ).

Оскільки на момент уточнення позовних вимог 11.11.2005 року та 17.11.2005 року, відповідно до яких Позивач висунув вимоги про стягнення заподіяної шкоди та було сплачено держане мито в сумі 26095 грн., діяв Кодекс адміністративного судочинства України (набрав чинності з 01.09.2005).

Згідно з пунктом 3 частини 3 Розділу VII КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700 гривень.

При цьому позовні вимоги було задоволено частково.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору у сумі 23800 грн. (25500 грн. - 1700 грн.).

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає позовні вимоги ТОВ «Ібріс»підлягають частковому задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в звязку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги Державної податкової адміністрації України, Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2009 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 24 січня 2011 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: А.Б. Парінов

І.Й.Петрик

Повний текст ухвали виготовлений 24 січня 2011 року.