Постанова № 13572048, 07.06.2010, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2010 року Справа №2-а-712/09/0970

м.Івано-Франківськ

Колегія суддів Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді - Басай О.В.

Судді - Матуляк Я.П.

Судді - Лучко О.О.

при секретарі Короташ О.Б.

за участю:

представника позивача Дунець О.Я.;

представника відповідача Гуменюка Б.С.;

прокурора Савчук Л.Є

розглянувши у відкритому судовому засідання в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»

до відповідача: Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000932301/0 від 19.07.2004 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» звернулося в суд із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000932301/0 від 19.07.2004 року.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що відповідач вважає, що оскільки ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» продало ВАТ «Укрнафта» та ТзОВ «Матіс» частину нафтопродуктів за ціною нижчою від ціни придбання, це призвело до заниження обєкту оподаткування, та безпідставного включення до складу податкового кредиту суми в розмірі 4832391, 91 грн. Зазначив, що дане твердження є безпідставним, оскільки чинне податкове законодавство України не встановлює жодних правил та обмежень щодо встановлення цін та тарифів субєктами підприємницької діяльності. Згідно ст.44 ГК України підприємництво здійснюється на основі самостійного встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. В ст.6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» зазначається, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Оскільки, ціни на нафтопродукти не є державними фіксованими та (або) регульованими цінами, то товариство мало право реалізовувати нафтопродукти за цінами, які воно встановлює самостійно або на договірній основі. Тобто, підприємство здійснювало продаж нафтопродуктів за цінами, нижчими від ціни їх придбання, керуючись тим, що реалізацію нафтопродуктів за цінами, нижчими їх собівартості або ціни придбання не заборонено діючим законодавством. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до пункту 1.32 статті 1 цього Закону господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або не матеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. У випадку, якщо товари використані не на потреби власної господарської діяльності отримання доходу, витрати здійснені на придбання таких товарів не повинні відображатись у складі валових витрат платника податку на прибуток підприємств і враховуватися при обчисленні суми податкового кредиту ПДВ. Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або списання коштів із банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку, день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Дана норма закону визначає виключно право платника податку на збільшення валових витрат за датою виникнення першої події у звітному періоді, але не визначає, що це одна з подій, яка є достатньою для виникнення права у платника податків на збільшення валових витрат. Зазначив, що оскільки обовязковою умовою віднесення вартості придбаних ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» нафтопродуктів до валових витрат є їх використання у власній господарській діяльності, яка в свою чергу передбачає отримання доходу, а в результаті проведення цих операцій підприємством отримано збитки, то різниця між ціною придбання та ціною реалізації не може бути віднесена на валові витрати виробництва. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Прокурор в судовому засіданні проти позову заперечив. Вважає його безпідставним та необґрунтованим. Просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши думку представників сторін та прокурора, дослідивши письмові докази, судом встановлено, що в період з 15.06.2004 року до 19.07.2004 року відповідачем проведена тематична позапланова документальна перевірка з питань правильності визначення сум податку на додану вартість, задекларованих до відшкодування позивачем. За результатами даної перевірки складено акт №540/23-00152230 від 19.07.2004 року. З даного акту вбачається, що обовязковою умовою віднесення вартості придбаних позивачем товарів до валових витрат виробництва є їх використання у власній господарській діяльності, яка в свою чергу передбачає отримання в результаті кожної проведеної операції купівлі-продажу доходу, а оскільки за наслідками проведених операцій позивачем отримано збитки (не отримано доходу), то різниця між ціною придбання та ціною реалізації в розрізі кожної окремої операції купівлі-продажу не може бути віднесена на валові витрати, а суми витрат по сплаті ПДВ по таких господарських операціях відповідно не можуть включатися до складу податкового кредиту. Витрати понесені позивачем внаслідок здійснення операцій з продажу товарів за ціною, нижчою від ціни придбання, на суму 24161959, 60 грн. віднесено до валових витрат виробництва у березні 2004 року та відповідно у цьому ж періоді підприємством віднесено до складу податкового кредиту витрати по сплаті ПДВ в сумі 4832391, 91 грн. Таким чином, в порушення п.5.1 ст.5, п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97-ВР та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР позивачем у березні 2004 року неправомірно віднесено до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість на суму 4832391, 92 грн., вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва, що спричинило до завищення задекларованої до відшкодування суми ПДВ по декларації за березень 2004 року на 4832391, 91 грн. (т.1 а. с. 27-28).

На підставі вищенаведеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000932301/0 від 19.07.2004 року яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 4832391, 91 грн. (т.1 а. с. 9).

Суд погоджується з таким рішенням податкового органу, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 03.03.2004 року ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (покупець) укладено з ТзОВ «Платінум Індастріз» (постачальник) договір поставки нафтопродуктів за №03/01/НП, відповідно до якого постачальник зобовязувався передати покупцю нафтопродукти в кількості, за номенклатурою, цінами та в строки, передбачені додатками, які є невідємною частиною цього договору, а покупець зобовязався отримати і здійснити оплату за вказані товари в сумі, визначеній цими ж додатками до договору (т. 1 а. с. 38).

Відповідно до додатків №1, №2, №3, №4, №5 до вказаного договору сторони погодились до 31.03.2004 року передати 213097, 401 тони світлих нафтопродуктів (бензин А-80, А-92, А-95 та дизпаливо) на суму 402210689, 62 грн. з урахуванням ПДВ (335175574, 68 грн. без урахування ПДВ).

На виконання вказаного договору ТзОВ «Платінум Індастріз» по 13 накладним передано ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» обумовлену договором кількість світлих нафтопродуктів (т.1 а. с. 39-51).. При цьому постачальником виписано 13 податкових накладних, на підставі яких ВАТ Нафтохімік Прикарпаття» віднесено до податкового кредиту 67035114, 94 грн. витрат по сплаті ПДВ. Протягом березня 2004 року ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» здійснено оплату за нафтопродукти на суму 379958016, 40 грн. Таким чином, станом на 31.03.2004 року по розрахунках з ТзОВ «Платінум Індастріз» обліковано 22252673, 22 грн. кредиторської заборгованості.

05.03.2004 року ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (поставщик) уклало з ВАТ «Укрнафта» договір поставки нафтопродуктів за №7-09-0010-04-09, на виконання якого сторонами погоджено продати 111503, 368 тони нафтопродуктів на суму 199995500, 00 грн. з урахуванням ПДВ (166662916, 66 грн. без урахування ПДВ (т.1, а. с. 52-55).

Також, 10.03.2004 року ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (поставщик) уклало з ВАТ «Матіс» (покупець) договір поставки нафтопродуктів за №7-09-0015-04-03, на виконання якого сторонами погоджено продати 101594, 015 тони нафтопродуктів на суму 179962516, 40 грн. з урахуванням ПДВ (149968763, 66 грн. без урахування ПДВ (т.1, а. с. 56-59).

Однак, судом встановлено, що в розрізі кожної з реалізованих партій нафтопродуктів, які відображені в окремих накладних на придбання вказаних нафтопродуктів, виписаних ТзОВ «Платінум Індастріз», позивачем не отримано доходу.

Так, по восьми реалізованих партіях нафтопродуктів, які придбані у ТзОВ «Платінум Індастріз» по 8 накладних, нафтопродукти продано за ціною, нижчою від ціни придбання, в загальній суму на 24161959, 60 грн. без урахування ПДВ, в тому числі нафтопродукти, придбані 5 накладних, а саме від 16.03.2004 року за №2, №3, №4 та від 23.03.2004 року за №6, №7 продані ВАТ «Укрнафта» за ціною нижчою від ціни придбання, в загальній сумі на 19450011, 23 грн. без урахування ПДВ на нафтопродукти, придбані по 3 накладних, а саме по накладних від 23.03.2004 року №9, №10, №11, продані ТзОВ «Матіс» за ціною, нижчою від ціни придбання, в загальній сумі на 4711948, 37 грн. без урахування ПДВ. (т.1, а. с. 26).

По інших 5 реалізованих партій нафтопродуктів, які придбані по накладних від 16.03.2004 року №3, від 23.03.2004 року №8 та від 31.03.2004 року №РН-00000012, №РН-00000013, №РН-00000014 позивачем отримано чистого доходу в загальній сумі 5618065, 24 грн. (т.1, а. с. 26).

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997 року передбачено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пункту 1.32 ст.1 вищенаведеного Закону №283/97-ВР господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Зі змісту угод укладених позивачем з ВАТ «Укрнафта» та ВАТ «Матіс» і наступних дій позивача, який продав нафтопродукти за ціною, нижчою за ціну придбання, вбачається навмисне здійснення діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом відшкодування ПДВ, що свідчить про зловживання, наданим Законом України «Про податок на додану вартість», правом на відшкодування цього податку з бюджету.

Факт купівлі нафтопродуктів та продажу їх у тому самому періоді за ціною, значно нижчою за ціну придбання, свідчити про те, що позивач не мав намір використовувати їх у власній господарській діяльності і не робив цього.

Із змісту вищенаведених норм вбачається, що до валових витрат виробництва позивач може віднести витрати здійснені на придбання товарів (робіт, послуг), які надалі будуть використані у власній господарській діяльності, тобто використання яких приведе до отримання доходу.

Таким чином, обовязковою умовою віднесення вартості придбаних позивачем нафтопродуктів до валових витрат виробництва є їх використання у власній господарській діяльності, яка в свою чергу передбачає отримання в результаті кожної проведеної операції купівлі-продажу доходу, а оскільки за наслідками проведення таких операцій позивачем отримано збитки (не отримано доходу), то різниця між ціню придбання та ціною реалізації в розрізі кожної окремої операції купівлі-продажу не може бути віднесена на валові витрати, а суми витрат по сплаті ПДВ по таких господарських операціях відповідно не можуть включатися до складу податкового кредиту.

Крім того, суд зазначає, що позивач не обґрунтував наявність розумних або інших причин (ділової мети) укладення із ВАТ «Укрнафта» та ВАТ «Матіс» договорів на поставку нафтопродуктів за цінами нижчими ніж такі, за яким дані нафтопродукти були придбані у ТзОВ «Платінум Індастріз».

Поставка нафтопродуктів позивачем за цінами нижчими ніж такі, за якими дані нафтопродукти були придбані, та одержання внаслідок таких операцій збитків (що, в свою чергу, призводило до виникнення формальних підстав для відшкодування з бюджету ПДВ) за встановлених судом обставин не є економічно виправданими. Розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умов, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення таких обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0000932301/0 від 19.07.2004 року про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 4832391, 91 грн. є правомірним, а тому не підлягає до скасування.

На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні позову відмовити.

. Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя Басай О.В.

Суддя Матуляк Я.П

Суддя Лучко О.О.

Постанова в повному обсязі складена 11.06.2010 року.