Ухвала суду № 135656576, 14.04.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

14 квітня 2026 року м. Житомир справа № 640/32943/20

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Заступника керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до Міністерства освіти і науки України, третя особа - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Заступник керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополь звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо незабезпечення оформлення права постійного користування на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо організації оформлення права постійного користування на земельну ділянку, розташовану на вул. Кирилівській у м. Києві, яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2021 відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову та зазначив, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави, а позов подано фактично в інтересах окремої юридичної особи - Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду; прокуратурою не доведено наявність порушень МОН законних інтересів держави.

Прокурор подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що саме МОН не забезпечило оформлення права на постійне користування земельною ділянкою, розташованою на вул. Попова 9а у м. Києві, яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 07.03.2025 справу передано на розгляд судді Семенюку М.М., яким ухвалою від 20.03.2025 справу прийнято до провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про залишення позовної заяви без розгляду з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи предметом розгляду цієї справи є бездіяльність Міносвіти України щодо незабезпечення оформлення права постійного користування на цю земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Попова, 9а, та яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського, що, на думку заступника прокурора, полягає у тому, що відповідач протягом тривалого часу не оформив право постійного користування на земельну ділянку, яка використовується вказаним вище університетом, що створює передумови для можливого зловживання щодо розпорядження зазначеною землею, виникнення ризиків для нормального функціонування вищого закладу освіти та здійснення навчального процесу та може призвести до негативних наслідків і порушення прав дітей.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1679-VII).

Частиною першою статті 23 Закону № 1679-VII (в редакції, чинній на час подання позовної заяви до суду) визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону № 1679-VII).

Аналіз наведеної норми права Закону № 1679-VII дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке «нездійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас «здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №802/4083/15-а, від 13.12.2019 у справі №810/3160/18, від 27.12.2019 у справі №826/15235/18.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

У пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У пункті 4 вказаного Рішення зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону № 1679-VII.

Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а.

Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, прокурор в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі зобов`язаний вказати докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Як видно зі змісту позовної заяви, прокурор звернувся до суду з метою захисту інтересів держави у сфері охорони права на освіту, які порушено бездіяльністю Міносвіти України, яким не вчинено жодних дій, спрямованих на дотримання вимог Земельного кодексу України, Законів України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту» та від 21.09.2006 № 185-V «Про управління об`єктами державної власності» (далі - Закон № 185-V) в частині забезпечення прав Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на земельну ділянку, розташовану на вул. Попова 9а у м. Києві.

При цьому, звертаючись з позовною заявою, прокурор обґрунтував право на звернення в інтересах держави тим, що Міносвіти України допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття заходів, спрямованих на оформлення Таврійському національному університету імені В.І. Вернадського права постійного користування на земельну ділянку, та вказав на те, що відсутність правовстановлюючих документів створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування навчального закладу та здійснення учбового процесу, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей.

Відповідно до пункту 28 статті 6 Закону № 185-V уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань забезпечують оформлення прав на земельні ділянки (у разі відсутності необхідних документів) та уточнення меж земельних ділянок державних і казенних підприємств, державних установ, організацій та об`єктів нерухомості (будівлі, споруди), що не увійшли до статутних капіталів господарських товариств, утворених у процесі корпоратизації державних підприємств.

Судом встановлено, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського є окремим та самостійним суб`єктом права із статусом юридичної особи.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.09.2019 № 694-р «Про реорганізацію Академії муніципального управління» встановлено, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського є правонаступником майна, прав та обов`язків Академії муніципального управління.

До Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського перейшли всі права на майно Академії муніципального управління, у тому числі право користування будівлею, що розташована по вул. Попова, 9а, у м. Києві.

Згідно з частинами першою та другою статті 80 Закону України від 05.09.2017 №2145-VIII «Про освіту» (у редакції станом на дату подання позову) до майна належить нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством. Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.

Варто зазначили про те, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, як окремий та самостійний суб`єкт суспільних відносин із статусом юридичної особи, є особою, зацікавленою в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, якій надано право: 1) звернутися з відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, і 2) після одержання згаданого дозволу звернутись з відповідним клопотанням про надання асигнувань на оплату робіт з виготовлення проекту землеустрою, але згідно із законом не обтяжена обов`язком на вчинення таких дій.

Доводи про наявність у прокурора законодавчих підстав для звернення до суду з відповідним позовом спростовуються правильним висновком суду, що прокурор у цій справі не може користуватись правом на звернення до суду з позовом, якого не має сам суб`єкт владних повноважень, якого прокурор визначив як такого, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У цій справі прокурор фактично намагається розширити повноваження, надані чинним законодавством суб`єкту владних повноважень, що суперечить приписам статті 19 Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 640/32227/20, від 30.09.2021 у справі № 640/32919/20, від 08.09.2021 у справі № 640/32940/20.

При цьому, суд зазначає, що Верховний Суд в ухвалі від 28.01.2026 у справі № 160/4772/25 за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра до Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Дніпровська гімназія №86 Дніпровської міської ради, про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії дійшов висновку, що :"Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на підставу касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме, неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.08.2019 у справі №810/4793/18 (позовну заяву повернуто позивачеві), від 14.02.2023 у справі №580/1374/22 (позов залишено без розгляду), від 26.02.2020 у справі №811/1533/17 (застосування заходів реагування у сфері державного нагляду), від 17.02.2022 у справі №9901/88/22, від 15.02.2022 у справі №640/32227/20 (позов залишено без розгляду), оскільки спірні правовідносини у порівнюваних справах виникли за інших фактичних обставин та за іншого правового регулювання."

З огляду на зазначене Міністерство освіти і науки України є органом державної влади, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави шляхом здійснення контролю за рішеннями та діяльністю, в даному випадку Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського.

Таким чином, у суду відсутні докази на підтвердження того, що прокурор набув право на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 1 статі 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Частиною 3 статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Таким чином, адміністративно процесуальна дієздатність, це здатність, зокрема, органів державної влади, інших державних органів особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

З урахуванням наведеного та враховуючи встановлені судом обставини щодо не набуття позивачем права на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави щодо оскарження бездіяльності Міністерства освіти і науки України, відповідно, прокурор в даному випадку не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 240, 243, 248 КАС України, суд

ухвалив:

Позовну заяву Заступника керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до Міністерства освіти і науки України, третя особа - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя М.М. Семенюк

14.04.26