Ухвала суду № 135601584, 09.04.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 1-250/11

Провадження № 1-в/541/30/2026

У Х В А Л А

іменем України

09 квітня 2026 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миргороді клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся з клопотання про скасування арешту майна в якому просив скасувати арешт, накладений постановою слідчого СВ СУ УМВС України в Полтавській області від 15.06.2011 року на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 ; зняти заборону відчуження та інші обмеження, накладені на вказане майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Клопотання обґрунтовано тим, що у провадженні Миргородського міськрайонного суду Полтавської області перебувала кримінальна справа № 1-250/11 про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ст. 191 ч.5, 366 ч.2 КК України.

Постановою слідчого СВ СУ УМВС України в Полтавській області від 15.06.2011 було накладено арешт на наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності. Зазначив, що на даний час потреба в арешті вказаного майна відпала, оскільки вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21.12.2011 у справі № 1-250/11, провадження № 1/1620/6970/11, його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 367 ч.2 КК України і призначене покарання із застосуванням ст. 69 КК України 2 роки позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та без штрафу та звільнено від відбування покарання з випробуванням терміном у 1 рік відповідно до ст. 75 КК України. На підставі п. «ґ» ст.1 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року його звільнено від призначеного покарання, а по ст. 366 ч. 2 КК України виправдано.

У вироці суду також зазначено: «Арешт, накладений постановою ст. слідчого СВ СУ УМВС України в Полтавській області від 26.06.2011 року на майно ОСОБА_3 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.62 т.1) зняти.»

Вирок суду набрав законної сили 06 січня 2012 року, але 15 січня 2026 року, при отриманні інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме йому стало відомо, що арешт з належної йому квартири не знятий до цього часу.

При зверненні до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з заявою про отримання копій вироку суду від 21.12.2011 та постанови слідчого про накладення арешту, яка знаходиться в матеріалах справи, його представнику було видано копію вироку суду, а щодо копії постанови повідомлено, що в зв`язку із закінченням строку зберігання матеріали справи № 1-250/11 знищено, крім процесуальних документів суду.

Державні реєстратори відмовляються вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про скасування арешту в зв`язку з тим, що у вироку суду зазначено про скасування арешту, накладеного постановою слідчого СВ СУ УМВС України в Полтавській області від 26.06.2011 року, а згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна арешт на квартиру АДРЕСА_1 був накладений постановою слідчого СВ СУ УМВС України в Полтавській області від 15.06.2011 року.

Таким чином, питання щодо зняття арешту, накладеного на квартиру АДРЕСА_1 постановою слідчого СВ СУ УМВС України в Полтавській області від 15.06.2011 року не було вирішене судом при ухваленні вироку.

Заявник в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив розгляд клопотання провести без його участі та задовольнити його.

Прокурор надав заяву в якій проти задоволення клопотання не заперечував, дане питання просив вирішити у його відсутність.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 539 КПК України неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов`язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.

Суд, дослідивши клопотання, прийшов до наступного висновку.

Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21.12.2011 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ст. 367 КК України і призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України 2 року позбавлення волі без позбавлення його права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та без штрафу, Відповідно до ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням терміном 1 рік. На підставі п «г» ст.1 закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року ОСОБА_3 від призначеного покарання звільнено. Також даним вироком було знято арешт, накладений постановою ст.слідчого СВ СУ УМВС України в Полтавській області від 26.06.2011 року на майно ОСОБА_3 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Вирок набрав законної сили 06.01.2012 року (а.с.4-5).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт за реєстраційним номером 11316112, підстава обтяження постанова про накладення арешту бн 15.06.2011 СВ СУ УМВС України в Полтавській області, обтяжувач Слідче управління УМВС України в Полтавській області, код 08592276 Полтавська область, м.Полтава, вул. Г.Сковороди, 2б (а.с.6).

Конституцією України визначено, що: власність зобов`язує (ч. 3 її ст. 13); держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 її ст. 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч.ч. 1, 2 її ст. 41); Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4 її ст. 41); Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ч. 6 її ст. 41); Виключно законами України визначаються, зокрема правовий режим власності (п. 7 ч. 1 її ст. 92).

Згідно з положеннями ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1); власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2); власність зобов`язує (ч. 4); держава не втручається у здійснення власником права власності (ч. 6); діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 7).

За змістом ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Положеннями ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Питання про скасування арешту, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, у справі, в якій ухвалено вирок, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження. Відповідно до положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до п. 9 розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України, запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою діб до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Положеннями КПК України 1960 року, зокрема його статтями 125, 126 визначено обов`язок та порядок забезпечення цивільного позову і передбаченої законом конфіскації майна. Так, ч. 6 його ст. 126 встановлювалося, що накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 324 КПК України 1960 року визначалося, що, постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, зокрема що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Отже суд вважає, що право власності, яке належить до основоположних прав людини, і захист якого гарантовано Основним Законом України, статтею 1 Конвенції, не може після розгляду кримінальної справи і ухваленням вироку, яким це право не обмежено (змінено чи припинено), зазнавати втручання/обмеження з боку держави, її органів або їх посадових осіб. Протилежне, тобто втручання/обмеження, фактично, набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Зволікання у вирішенні такого питання тягне погіршення правового становища особи, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.

При розгляді клопотання про скасування арешту майна суд також враховує, що: арешт майна це тимчасовий захід забезпечення кримінального провадження, і на даний час у сторони обвинувачення відсутні підстави для його застосування, досудове розслідування завершено; таке обмеження протягом тривалого часу не відповідає принципу розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження; настання негативних наслідків арешту майна для особи - засудженого, зокрема неможливість розпоряджатися власністю, що знаходиться у його володінні на законних підставах; а також те, що суд не призначив покарання у виді конфіскації відповідного майна як виду покарання.

Тож суд приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування неправомірно триваючого заходу забезпечення кримінального провадження (арешту майна).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 125, 126, 324 КПК України 1960 року, ст.ст. 98, 131-132, 170-173, 392, 395 КПК України, суд, -

постановив:

Клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений постановою слідчого СВ СУ УМВС України в Полтавській області від 15.06.2011 року на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 .

Зняти заборону відчуження та інші обмеження, накладені на вказане майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Миргородський міськрайонний суд.

СуддяОСОБА_1