Постанова № 13548630, 10.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2011 № 33/454-45/388

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Корсака В.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи: Лябах О.О. представник за довіреністю;

від Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Одеській області: представник не зявився;

від Державного підприємства „Управління капітального будівництва”: представник не зявився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Чорноморець”: представник не зявився,

від Прокуратури м. Києва: Нєкрасов О.М. прокурор, за посвідченням,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

на рішення Господарського суду м.Києва від 06.09.2010

у справі № 33/454-45/388 ( .....)

за позовом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

до Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у Одеській області

Державного підприємства "Управління капітального будівництва"

ТОВ "Будівельна компанія "Чорноморець"

за участю Прокуратури м. Києва

третя особа позивача

третя особа відповідача

про визнання недійсним інвестиційного договору

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2008 року Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Одеській області (надалі відповідач-1), Державного підприємства „Управління капітального будівництва” (надалі відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Чорноморець” (надалі відповідач-3) про визнання недійсним інвестиційного договору № 21-4/9-2 від 12.06.2007 року про будівництво житлового будинку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що договір не відповідає вимогам та суперечить положенням ч. 3 ст. 4 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, згідно з якою обєктами діяльності не можуть бути обєкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких обєктів може здійснюватись виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості. Жодна із сторін договору № 21-4/9-2 від 12.06.2007 не відноситься до вищезазначених субєктів.

Крім того, позивач вказує на те, що за умовами договору не розроблена проектно-кошторисна документація, в оспорюваному правочині не зазначено склад та зміст проектно-кошторисної документації, а також відповідно до спірного договору внеском відповідача-1 є належним чином оформлене право на забудову та право на користування земельною ділянкою, до моменту реєстрації права користування на землю, тобто на момент, коли майнове (речове) право фактично відсутнє.

Тому, на думку позивача, оскаржуваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України і прямо порушує права Міністерства.

У письмових поясненнях відповідач-2 визнав позов повністю.

У відзиві відповідач-3 проти задоволення позову заперечив та вказав, що договір містить всі істотні умови та відповідає вимогам законодавства, а тому відсутні підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Рішенням Господарського суду містаКиєва від 23.03.2009 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду міста Києва від 21.09.2009 р. № 33/454 постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2009та рішення Господарського суду м.Києва від 23.03.2009 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У письмових поясненнях Прокуратура м. Києва позов підтримала та просила суд його задовольнити, посилаючись на те, що оспорюваний правочин суперечить нормам чинного законодавства.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 06.09.2010 року у даній справі в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позов повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування місцевим господарським судом норм процесуального права та матеріального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи та недоведеність обставин, які місцевий суд визнав доведеними.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, крім доводів, викладених у позові, зазначив, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки тому факту, що земельна ділянка, обумовлена в оспорюваному правочині, не належить замовникам на праві власності, а відповідно до акту на право власності від 24.04.2008 року, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2007 р., належить громадянці України ОСОБА_1

Апелянт вважає, що дії щодо внесення як інвестиції права на користування земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, використання якої ними не повязано з цільовим призначенням, свідчить про відсутність у них права на розпорядження майном, тобто невідповідність оспорюваного правочину вимогам частини 2 статті 5 Закону України „Про інвестиційну діяльність”.

У відзиві Державне підприємство „Управління капітального будівництва” позовні вимоги підтримує, просить суд рішення Господарського суду м. Києва від 06.09.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Чорноморець”, Головним управлінням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Одеській області не надано письмових відзивів щодо вимог апеляційної скарги та не використано надано їм законом права на участь своїх представників у судових засіданнях. Причин неявки суду не повідомлено. Однак, матеріали справи містять докази належного їх повідомлення про час та місце розгляду справи, що підтверджується, зокрема, поштовими повідомленнями №0983514, № 0883777 0, №0883779 7 про завчасне вручення представникам вищезазначених учасників процесу ухвал суду від 08.11.2010 р., від 13.12.2010 року.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення учасників процесу, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.06.2007 року між Державним підприємством “Управління капітального будівництва” (замовник-1), Головним управлінням МНС України у Одеській області (замовник-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Черноморець” (інвестор-генпідрядник) був укладений договір № 21-4/9-2, відповідно до якого сторони, керуючись власним вільним волевиявленням у виборі один одного як контрагентів за договором і визначенні умов договору відповідно до ст. ст. 3,6,203,637 Цивільного кодексу України зобовязуються обєднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва обєкту на земельній ділянці.

Вищезазначений Договір поєднує елементи трьох договорів: інвестиційного, про спільну діяльність та підряду.

Згідно зі статтею 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобовязуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі обєднання вкладів учасників (просте товариство) або без обєднання вкладів учасників.

Під терміном “обєкт” в даному Договорі вживається будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями.

Пунктом 1.9 Договору визначено, що внеском (вкладом) замовника-2 (відповідача-1) є належним чином оформлене право на забудову та право на користування земельною ділянкою.

Під терміном “земельна ділянка” в даному договорі вживається земельна ділянка для забудови, що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 28, орієнтовною площею 0,4677 га.

Фінансування будівництва обєкту, відповідно до п. 1.6 Договору, здійснюється інвестором-генпідрядником у повному обсязі у формі капітальних вкладень.

Встановивши фактичні обставини справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Позивач стверджує, що Договір не відповідає вимогам та суперечить положенням частини 3 статті 4 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, згідно якої обєктами діяльності не можуть бути обєкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління.

Інвестування та фінансування будівництва таких обєктів може здійснюватись виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Судова колегія бере до уваги вищезазначені доводи позивача, оскільки жодна із сторін Договору не відноситься до вищезазначених субєктів.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України „Про інвестиційну діяльність” державне інвестування, що здійснюється державними підприємствами і установами відбувається виключно за рахунок власних і позичкових коштів з державного бюджету.

Однак, пунктом 1.9. Договору визначено, що внеском (вкладом) замовника-2 (Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій у Одеській області) є належним чином оформлене право на забудову та право на користування земельною ділянкою, що суперечить частині 2 статті 2 та частині 3 статті 4 Закону України „Про інвестиційну діяльність”.

Крім того, за визначенням ч. 2 ст. 190 Цивільного кодексу України майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права є речовими правами.

Як зазначалося вище, внеском відповідача-1 - Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Одеській області, було визначено право на користування земельною ділянкою для здійснення будівництва.

Частиною 1 статті 1134 ЦК України встановлено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності. Використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Частиною 2 статті 5 Закону України „Про інвестиційну діяльність” встановлено, що інвесторами є субєкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в обєкти інвестування.

Таким чином, із приписів даної правової норми вбачається, що майно, яке учасник вносить у спільну діяльність, має належати даному учаснику на праві власності або іншому праві.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 не мав прав на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 28. Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 23.04.2008 р., виданого на підставі Договору купівлі-продажу від 03.12.2007 року, вказана земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_1

За таких обставин, у відповідача-1 були відсутні правові підстави щодо передачі для спільної діяльності вищезазначеної земельної ділянки.

Оскільки виникнення права на користування земельною ділянкою нерозривно повязано з цільовим призначенням, розпорядження даним правом може мати у випадку збереження цільового призначення.

Дії щодо внесення як інвестиції права на користування земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, використання якої ними не повязано з цільовим призначенням, свідчить про відсутність у них права на розпорядження майном, а отже, Договір суперечить вимогам частини 2 статті 5 Закону України „Про інвестиційну діяльність”.

Крім того, як вбачається зі змісту оспорюваного правочину, за його умовами не розроблена проектно-кошторисна документація, і не зазначено склад та зміст проектно-кошторисної документації.

Згідно п. 1.4 Договору передбачено, що вартість робіт за Договором буде визначена на підставі проектно-кошторисної документації.

Частиною 2 статті 877 Цивільного кодексу України встановлено, що договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що склад та зміст проектно-кошторисної документації не потребує відповідного дублювання у договорі, оскільки визначений у відповідних нормах чинного законодавства для відповідного обєкту містобудування, суперечить вимогам вищезазначеної правової норми.

В ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьої, пятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу положень ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судовою колегією встановлено, що відповідно до Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. №1539, позивач організовує та контролює виконання завдань щодо відселення громадян з радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи територій, забезпечує створення для них необхідних соціально-побутових умов, забезпечує житловими приміщеннями осіб рядового і начальницького складу та працівників органів і підрозділів цивільного захисту МНС.

Відповідно до пункту 6 Положення МНС здійснює свої функції та повноваження безпосередньо та через урядові органи державного управління, утворені у його складі, територіальні органи, підрозділи та спеціальні формування, навчальні заклади, а також підприємства, установи та організації, що належать до сфери його управління.

Зважаючи на вищезазначене, оспорюваний правочин порушує права та законні інтереси позивача, здійснює перешкоди у реалізації його безпосередніх завдань та функцій.

Позивачем належними та допустимими доказами доведено порушення його прав та законних інтересів Інвестиційним договором про будівництво житлового будинку №21-4/9-2 від 12.06.2007 року, який суперечить вимогам Закону України “Про інвестиційну діяльність”, нормам Цивільного кодексу України, у звязку з чим, наявні підстави для задоволення позову та визнання оспорюваного правочину недійсним.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 06.09.2010 р. у даній справі скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та державне мито за подання апеляційної скарги слід покласти на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 06.09.2010 року у справі №33/454-45/388 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним Інвестиційний договір №21-4/9-2 від 12.06.2007 року про будівництво житлового будинку, укладеного між Державним підприємством „Управління капітального будівництва”, Товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Чорноморець”, Головним управлінням Міністерства надзвичайних ситуацій в Одеській області.

3. Стягнути з Державного підприємства „Управління капітального будівництва” (01030, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд.55, ідентифікаційний код 25276329) на користь Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 55, ідентифікаційний код 00013528) витрати по сплаті державного мита за подання позову в сумі 28 (двадцять вісім) грн. 33 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 39 (тридцять девять) грн. 33 коп., витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 14 (чотирнадцять) грн. 16 коп.

4. Стягнути з Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Одеській області (65091, м. Одеса, вул. Прохорівська, буд.6, ідентифікаційний код 08588866) на користь Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 55, ідентифікаційний код 00013528) витрати по сплаті державного мита за подання позову в сумі 28 (двадцять вісім) грн. 33 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 39 (тридцять девять) грн. 33 коп., витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 14 (чотирнадцять) грн. 16 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Чорноморець” (65091, м. Одеса, Приморський район, пров. Старокінний, буд.2, ідентифікаційний код 35116964) на користь Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 55, ідентифікаційний код 00013528) витрати по сплаті державного мита за подання позову в сумі 28 (двадцять вісім) грн. 33 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 39 (тридцять девять) грн. 33 коп., витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 14 (чотирнадцять) грн. 16 коп.

4. Доручити Господарському суду м. Києва видати відповідні накази.

5. Матеріали справи №33/454-45/388 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя

Судді

13.01.11 (відправлено)