Постанова № 13548610, 13.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2011                                                                                           № 40/495

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Отрюха Б.В.

суддів:           Михальська Ю.Б.

          Нєсвєтова Н.М.

За участю представників:

від позивача                    Ковалік В.В. – за дов. № 32 від 04.01.2011

від відповідача          Зайцев М.М. – за дов. № 24 від 11.04.2010

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.01.2010

у справі № 40/495 (Пукшин Л.Г. .....)

за позовом                               Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"

про                                                   визнання договору недійсним

Розпорядженням Першого заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 № 01-23/2/12, у зв’язку з виробничою необхідністю та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, введено до складу судової колегії: замість судді Тищенко А.І. суддю Нєсвєтову Н.М. для розгляду справи № 40/495.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» про визнання договору фінансового лізингу № 927 від 08.09.2008 недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2010 у справі № 40/495 у позові Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» про визнання договору недійсним відмовлено повністю.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2010 у справі № 40/495 мотивовано тим, що позивачем не доведено порушення права останнього фактом укладення сторонами договору фінансового лізингу № 927 від 08.09.2008, а тому у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2010 у справі № 40/495 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення судом першої інстанції прийнято при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Подане 12.01.2011 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду відповідачем клопотання про призначення повторної судово-економічної експертизи колегією судів не задоволено з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно частин 4 статті 42 Господарського процесуального кодексу України при необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

Згідно пункту 9.2. роз’яснення Вищого господарського суду України від 11.11.98 р. N 02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності.

Клопотання відповідача мотивовано тим, що відповідач вважає висновок експерта невірним, експертом не витребувано додаткових документів тощо.

Отже, клопотання відповідача є необґрунтованим, документально не доведеним, а відповідні дії розцінюються господарським судом як зловживання відповідачем процесуальними правами з метою затягування розгляду справи.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, висновок судово-економічної експертизи, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

08 вересня 2008 року між Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» (позивач у справі, лізиногоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (відповідач у справі, лізингодавець) було укладено Договір фінансового лізингу № 927 (надалі - Договір), відповідно до умов якого лізингодавець передає лізиногоодержувачу, а останній отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб у відповідності з замовленням на транспортний засіб. Транспортний засіб, що передається в лізинг, придбаний на підставі наданого лізингоодержувачем замовлення на транспортний засіб.

Відповідно до пункту 5.1. Договору за переданий у лізинг транспортний засіб у період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізиногодавцю встановлюється в плані лізингу (Додаток 3 до Договору) та інших додатках.

Згідно пункту 5.2. Договору лізингові платежі включають:

-          суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості транспортного засобу;

-          комісію лізинодавця за наданий у лізинг транспортний засіб;

-          технічне та сервісне обслуговування;

-          інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору за період з 23.09.2008 по 06.10.2008 за актами приймання-передачі транспортних засобів № 927/001-927/039 лізингоодержувач отримав від лізингодавця 39 одиниць транспортних засобів загальною вартістю 5 929 068,86 грн., за кожний транспортний засіб встановлено графіки оплати вартості послуг лізиногодавця протягом терміну дії договору лізингу, які визначені у відповідних планах лізингу (Додаток № 3 до Договору).

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на те, що при укладенні та виконанні Договору фінансового лізингу № 927 від 08.09.2008 сторонами не було враховано вимоги пункту 5 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», а саме не визначено орендну ставку для розрахунку лізингових платежів, не проведено розрахунку теперішньої вартості мінімальних орендних платежів, суми орендного платежу (ануїтету). Крім того, за твердженням позивача недотримання вимог П(С)БО 14 спричинило порушення в обрахунку лізингового платежу та його складових: послуг лізингодавця, які у плані лізингу визначено як амортизація (відшкодування частини вартості предмета лізингу) та послуг лізингодавця, які у плані лізингу визначено як комісія (фінансові витрати). Зазначені порушення, на думку позивача, є фактичними правовими підставами для визнання вищезазначеного Договору недійсним як такого, що суперечить вимогам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов’язки.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналогічні положення закріплені й у частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 7 статті 292 Господарського кодексу України передбачено, що правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно частини 3 статті 806 Цивільного кодексу України особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно статті 3 «Про фінансовий лізинг» Закону України, предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Як вбачається з матеріалів справи, ревізією фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» проведеною Головним контрольно-ревізійним управлінням України з питання дотримання законодавства при здійсненні господарських операцій фінансового лізингу в частині правильності формування, нарахування та сплати фінансових витрат при виконанні договору лізингу, було встановлено порушення вимог законодавства при укладанні та виконанні договору лізингу, про що зазначено в Акті ревізії від 12.05.2009.

Так, при укладанні договорів фінансової оренди відповідно до пункту 5 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.07.2000 № 181 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції 10.08.2000 за № 487/4708, із змінами та доповненнями (надалі - П(С) Б014) платіж повинен складатися з двох частин: компенсації вартості обладнання та фінансових витрат Орендаря.

Оскільки відповідно до пункту 5 П(С) БО14 вартість обладнання відображається орендарем у періоді отримання об'єкта, тому із загальної суми орендного платежу слід виділити ту частину, яка є фінансовими витратами орендаря і відноситься до звітного періоду. Розподіл фінансових витрат між звітними періодами протягом строку оренди здійснюється із застосуванням орендної ставки відсотка на залишок зобов'язань на початок звітного періоду (частина друга пункту 5 П(С) БО14.

Якщо в угоді про фінансову оренду не вказана орендна ставка відсотка, то для визначення теперішньої вартості суми мінімальних орендних платежів розподілу фінансових витрат орендар застосовує ставку відсотка на можливі позики орендаря (частина третя П(С) БО14).           Механізм розподілу лізингового платежу визначено у додатку 1 П(С) БО14. Фінансові витрати орендаря визначаються як добуток залишку його заборгованості з оренди за попередню дату платежу та орендної ставки відсотка за період. Залишок зобов'язання з оренди на кінець періоду визначається як різниця між залишком зобов'язання на початок періоду і частиною орендного платежу ( різниця між сумою орендного платежу та сумою фінансових витрат), сплаченого як компенсація вартості об'єкта.

У порушення вищезазначених вимог П(С) БО14 при укладенні та виконанні Договору лізингу не було враховано вимоги зазначеного положення, норми якого є обов'язковими (пункт П(С) БО14)2 до виконання підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форми власності.

Зокрема, сторонами фінансової оренди, зазначеними в Договорі лізингу, для розрахунку лізингових платежів не було визначено орендну ставку, не проведено розрахунку теперішньої вартості мінімальних орендних платежів, суми орендного платежу (ануїтету).

Недотримання вимог П(С) БО14 спричинило порушення в обрахунку лізингового платежу та його складових: послуг лізингодавця, які в Плані лізингу визначено як «Амортизація» (відшкодування частини вартості предмета лізингу (автомобілів) та послуг лізингодавця, які в Плані лізингу визначено як «Комісія» (фінансові витрати).

Частиною 5 статті 4 Цивільного Кодексу України встановлено, що інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Таким чином стандарти бухгалтерського обліку бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.07.2000 №181 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції 10.08.2000 за № 487/4708, із змінами та доповненнями (П(С) БО14) є актами цивільного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2010 у справі № 40/495 було призначено судову економічну експертизу, за результатами проведення якої 15.11.2010 Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було складено висновок судово-економічної експертизи № 4912/5369/10-19 від 15.11.2010 у господарській справі № 40/495, яким встановлено, що у Договорі фінансового лізингу № 927 від 08.09.2008, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» та Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру», чітко не визначений порядок щодо розрахунку всіх складових лізингових платежів, що наявні у Планах лізингу, що не відповідає вимогам статей 6 і 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997, при визначенні у Планах лізингу (розрахунки відсутні) лізингових платежів за Договором фінансового лізингу № 927 від 08.09.2008 сторонами не дотримано вимоги Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.07.2000 №181, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 10.08.2000 за № 487/4708 (із змінами та доповненнями), щодо застосування орендної ставки при визначенні сум орендних платежів а також при визначенні суми мінімальних орендних платежів і розподілу фінансових витрат не вбачається застосування ставки відсотка на можливі позики орендаря та застосування при розрахунку мінімальної суми платежів, ще одержуються регулярно (анюїтет).

Таким чином, оскільки сторонами не було дотримано положень бухгалтерського обліку 14 «Оренда» при укладенні Договору фінансового лізингу № 927 від 08.09.2008, зміст договору суперечить вимогам цивільного законодавства України, а тому є фактичні та правові підстави для визнання даного договору недійсним.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2010 у справі 40/495 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог, апеляційна скарга Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2010 у справі № 40/495 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2010 у справі № 40/495 скасувати повністю.

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 927 від 08.09.2008.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (пр-т Перемоги, 67, 03062, м. Київ, код 32774741) на користь Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (вул. Хрещатик,32-а, м. Київ, 01001, код 21616582) 85 (вісімдесят п’ять) грн. державного мита за подання позовної заяви, 315 (триста п’ятнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Матеріали справи № 40/495 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      Отрюх Б.В.

Судді                                                                                          Михальська Ю.Б.

                                                                                          Нєсвєтова Н.М.