Рішення № 13547738, 11.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 42/37111.01.11 За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання, ціна позову 8891567,99 грн.

Суддя Паламар П.І.

Представники:

від позивача Цурка Н.О.,

від відповідача Тесля Ю.О., Дубовик В.В.

СУТЬ СПОРУ:

у листопаді 2010 року Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” звернулася в суд з указаним позовом.

Позивач зазначав, що всупереч умов укладеного між ним та відповідачем договору № 320886 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 14 листопада 2003 р. останній не в повному обсязі оплатив спожиту протягом жовтня 2007-вересня 2010 років теплову енергію, заборгувавши станом на 1 жовтня 2010 р. 6127513,72 грн.

З цих підстав просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь суму боргу, борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення 1869030,81 грн., три проценти річних з простроченої суми 404144,77 грн., пеню 321145,53 грн., штраф 169733,16 грн., а також понесені ним по справі господарські витрати.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на невідповідність встановлених тарифів на надання житлово-комунальних послуг фактичним витратам на придбання у позивача теплової енергії, що унеможливлює своєчасний та повний розрахунок за спірним договором. З цих підстав вказував на відсутність його вини у порушенні зобов’язання з оплати придбаної теплової енергії. Також заперечував проти стягнення з нього штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 14 листопада 2003 р. між сторонами у справі було укладено договір № 320886 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого позивач зобов’язався постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води до належних відповідачу будинків згідно списку для потреб опалення та гарячого водопостачання, а останній –забезпечувати не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, сплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, до 25 числа поточного місяця оплачувати вартість теплової енергії, спожитої орендарями.

Строк дії договору відповідно до умов п. 4 договору встановлений з дня його підписання до 31 грудня 2003 р. та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України “Про теплопостачання” тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Суду не надано доказів наявності між сторонами розбіжностей щодо обсягів спожитої за договором теплової енергії.

Згідно з твердженнями позивача, поданим ним розрахунком протягом жовтня 2007-вересня 2010 років він поставив відповідачу теплової енергії за договором вартістю 22047889,40 грн.

Суд критично оцінює указані докази, оскільки розрахунок вартості поставленої за договором теплової енергії проведений позивачем не на підставі тарифів на теплову енергію, чинних протягом позовного періоду.

З пояснень позивача, матеріалів справи, вбачається, що вартість поставленої на підставі спірного договору теплової енергії до нежилих приміщень протягом грудня 2008-лютого 2009 років позивач визначив на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №№ 1780/1 від 25 грудня 2008 р., 127, 128 від 5 лютого 2009 р.

Згідно з Указами Президента України відповідно №№ 1199/2008 від 24 грудня 2008 р., 65/2009 від 3 лютого 2009 р., 76/2009 від 9 лютого 2009 р. зазначені розпорядження Київської міської державної адміністрації були скасовані як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов’язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

До 1 грудня 2008 р. тарифи на теплову енергію, що виробляється позивачем, були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 р. в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 р.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27 листопада 2008 р. про втрату чинності розпорядження № 86 від 31 січня 2007 р. скасоване.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 230 від 2 березня 2009 р. з 10 лютого 2009 р. поновлено у дії розпорядження № 86 від 31 січня 2007 р. в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 р.

За таких обставин суд вважає необхідним проводити нарахування плати за теплову енергію для потреб нежилих приміщень, спожиту протягом грудня 2008-лютого 2009 років, за тарифами згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 р. в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 р.

Таким чином, вартість поставленої теплової енергії на підставі чинних на час передачі тарифів на теплову енергію становить 21460465,55 грн., виходячи з того, що вартість поставленої енергії у грудні 2008 року становить 1100635,96 грн. (696,10479 Гкал х 171,62 грн. х 20%ПДВ)+(8384,99991 Гкал х 94,33 грн. х 20%ПДВ)+(71,57746 Гкал х 94,64 грн. х 20%ПДВ), у січні 2009 року –1064061,22 грн. (663,07028х171,62 грн. х 20% ПДВ)+(8142,51798 Гкал х 94,33 грн. х 20% ПДВ)+(51,11843 Гкал х 94,64 грн. х 20%ПДВ), у лютому 2009 року –920966,62 грн. (578,19441 Гкал х 171,62 грн. х 20% ПДВ)+(7013,54066 Гкал х 94,33 грн. х 20% ПДВ)+(70,3209 Гкал х 94,64 грн. х 20%ПДВ).

Поданим позивачем розрахунком та його поясненнями стверджується, що одержана теплова енергія оплачена відповідачем у загальному розмірі 15920375,68 грн.

Доказів належної оплати за договором суду не надано.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач прострочив оплату за договором, з нього на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 622, 625 ЦК України підлягає стягненню 5540089,87 грн. боргу (21460465,55-15920375,68), а також 1689846,83 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 365399,41 грн. три проценти річних з простроченої суми з урахуванням фактичного розміру прострочених сум.

Відповідач не звільняється від обов’язку по оплаті теплової енергії за встановленими в установленому порядку тарифами. У разі невідповідності розміру встановлених тарифів надання житлово-комунальних послуг фактичним витратам по оплаті теплової енергії за встановленими тарифами відповідач не позбавлений можливості звертатися в установленому порядку до органу, який затвердив відповідні тарифи, про відшкодування витрат, понесених внаслідок різниці у тарифах.

Доводи відповідача щодо відсутності у нього зобов’язання по оплаті теплової енергії, спожитої для потреб опалення та гарячого водопостачання мешканців належних йому жилих будинків, суперечать вимогам чинного законодавства та змісту укладеного між сторонами договору, тому є безпідставними.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення 321145,53 грн. пені та 169733,16 грн. штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України задоволенню не підлягають, оскільки сторони у справі не належать до суб’єктів господарювання державного сектору економіки.

Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ГК України на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.

Позивачем не надано суду доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання сторонам у справі статусу суб’єкта господарювання, що належить до державного сектору економіки. Тому доводи з цього приводу є безпідставними.

За таких обставин у задоволенні позову в цій частині відповідно до вимог ст. 16 ЦК України слід відмовити.

Оскільки позов задоволено частково, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

позов Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, код 31731838) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І Франка, 5, код 00131305) 5540089,87 грн. боргу, 1689846,83 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 365399,41 грн. три проценти річних з простроченої суми, 21782,55 грн. витрат по оплаті державного мита, 201,59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У позові в іншій частині відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Суддя господарського суду міста Києва                                                             П.І.Паламар