Ухвала суду № 135444896, 06.04.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4322/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Черніков Денис Юрійович до військової частини НОМЕР_1 про стягнення недоплаченої заробітної плати, як завданої шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Черніков Денис Юрійович звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом до відповідача військової частини НОМЕР_1 про стягнення недоплаченої заробітної плати, як завданої шкоди.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.03.2026 вказана позовна заява залишена без руху із зазначенням недоліків які слід усунути, а саме вказано на те, що:

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначає, що з 12.03.2022 по 04.09.2024 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Докази проходження військової служби долучаються до позову.

При цьому позивач вказує, що у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої викладено в новій редакції п. 4 Постанови КМУ №704, який застосовувався вищевказаними військовими частинами при розрахунку його грошового забезпечення, та був скасований (визнаний протиправним та нечинним) постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року залишено без змін), Позивачу була завдана шкода у вигляді недоотриманого грошового забезпечення за період служби з 20.05.2023 по 09.07.2024.

У позові вказано на те, що з урахуванням різниці в розмірах прожиткового мінімуму 2018 року (по якому розраховувалося грошове забезпечення позивачу) та прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2023 та 2024 років відсоток недоплаченого Позивачу грошового забезпечення в 2023 році склав 52,32%, в 2024 році 71,85 %. Позивачу у зв`язку із застосуванням при розрахунку його грошового забезпечення п. 2 Постанови № 481 Кабінету Міністрів України (яка була скасована 18.06.2025) було завдано шкоду у вигляді недоотриманого грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.05.2023 по 04.09.2024 в розмірі 635 040,21 грн.

З одного боку, позивач просить суд стягнути невиплачене грошове забезпечення, що фактично свідчить про наявність спору щодо реалізації прав, пов`язаних із проходженням публічної служби, вказуючи про протиправність дій ВЧ, не пред`являючи одночасно такої вимоги, який відповідно до законодавства підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. З іншого боку, позивач визначає зазначені кошти як матеріальну шкоду та просить їх стягнути у такій якості, що характерно для спорів, які розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Поряд з цим, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовуючи такі вимоги посилається на положення статті 1175 ЦК України.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (пункти 15 19 постанови від 13 жовтня 2020 року, справа № 640/22013/18).

Публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Поняття публічної служби є широким, оскільки включає в себе державну службу, службу в органах місцевого самоврядування та службу в публічних установах. Сутність публічної служби полягає в трьох аспектах, а саме: у функціональному аспекті вона постає як діяльність з метою виконання загальнодержавних завдань управління; в інституційному окреслює певне коло осіб, оскільки виконання публічних справ становить їх соціальну функцію; у юридичному охоплює правове регулювання особливих публічно-правових, службових відносин. Під «публічною службою» необхідно розуміти врегульовану виключно Конституцією та законами України професійну публічну діяльність осіб, які заміщують посади в державних органах і органах місцевого самоврядування щодо реалізації завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування (див., зокрема, пункти 38 40 постанови Верховного Суду від 24 червня 2022 року, справа № 640/21107/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 р. № 813/1045/18 вказано, що в рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства (постанова від 31 жовтня 2018 року, справа № 761/33941/16-ц).

Відповідно до частини першої статті 1 Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз положень ч.5 ст.21 КАС України та ч.1 ст.19 КАС України у їх поєднанні дозволяє зробити висновок, що юрисдикція спору про відшкодування шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) та від 22.08.2018 у справі № 766/10783/16-ц (провадження № 14-278цс18).

Таким чином, питання про стягнення майнової шкоди в адміністративній справі не може бути самостійною (окремою) позовною вимогою, якщо вона не пов`язана і не заявлена одночасно з вимогами про визнання дій/бездіяльності/рішення суб`єкта владних повноважень протиправними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 08.11.2018р. у справі №818/673/17 та від 08.08.2019 р. у справі №818/572/17, від 24 вересня 2020 року у справі № 818/573/17.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу, визначені у статтях 1173, 1174 Цивільного кодексу України, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173 і 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших складових цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірних дій цього органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18)), постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 916/978/19).

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок, як обов`язкова умова відповідальності за заподіяні збитки, полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18)).

Звертаючись до проблематики врегулювання деліктних відносин з участю держави Україна, Конституційний Суд України в рішенні від 30.05.2001 у справі №1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» зазначив: «…Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (ст.3,16,22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків». І далі: «... ст. 152 Конституції України зобов`язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

В п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 № 9 звернуто увагу, що суди повинні суворо дотримуватися передбаченого ст.56 Конституції України права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно статті 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції зазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдана шкоди повинна бути доведена.

Суб`єктом відшкодування завданої шкоди є держава, Автономна республіка Крим та орган місцевого самоврядування. Тобто шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування.

При вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом.

Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Разом з тим, для застосування деліктної відповідальності на підставі ст. 1175 ЦК України необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність шкоди; 2) протиправну поведінку заподіювача шкоди (суб`єкта владних повноважень); 3) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

Прямий (безпосередній) зв`язок має місце лише тоді, коли в ланцюжку подій, що послідовно розвиваються між протиправною поведінкою заподіювача і збитками, не існує будь-яких обставин, що мали б значення для цивільно-правової відповідальності. Якщо між протиправною поведінкою особи і збитками існують обставини, яким цивільний закон надає правового значення, у вирішенні питання про відповідальність наявним є непрямий (опосередкований) причинний зв`язок.

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку, що відповідачами у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів державної влади, має бути відповідний державний орган, незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю якого завдано шкоди, або посадовими чи службовими особами якого завдано шкоди, та, поряд із цим, відповідний орган Державного казначейства України.

Відтак, позивачу роз`яснено право уточнити коло учасників у справі та надати суду копії позовної заяви та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості учасників справи.

В ухвалі суд звертає увагу позивача, що повідомлені в позовній заяві фактичні обставини не дають можливості встановити, що на думку позивача є протиправною бездіяльністю відповідача та в чому конкретно полягав зміст дій або бездіяльності якими завдано матеріальної шкоди.

Як вказує адвокат, для визначення розміру матеріальної шкоди Позивача, яка підлягає відшкодуванню необхідно встановити суму грошового забезпечення, яке Позивач протиправно недоотримав з моменту набрання чинності Постанови КМУ №481 і до звільнення з військової служби (переведення), тобто за період з 20.05.2023 по 08.04.2025 року.

До матеріалів позовної заяви письмової відповіді відповідного органу, яка засвідчує факт спору та порушення прав позивача - у разі відшкодування шкоди в результаті незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень не долучено.

Поряд із цим, до позовної заяви не долучено відомості про звернення позивача чи його адвоката до відповідача із заявою про здійснення перерахунку його грошового забезпечення, з урахуванням того що п.2 постанови КМУ №481 від 12 травня 2026 року був визнаний протиправним та нечинним, та відмови у виплаті йому недоотриманого грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.05.2023 по 04.09.2024 в розмірі 635 040,21 грн.

До матеріалів позовної заяви не додано доказів на підтвердження направлення таких звернень або відомостей, що у задоволенні відповідного звернення йому було відмовлено.

За таких обставин позивачу необхідно чітко визначитися зі способом захисту порушеного права, характеру спірних правовідносин та обраного способу захисту порушеного права, уточнити коло учасників у справі та надати суду копії позовної заяви та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості учасників справи.

Позивачу було вказано на необхідність сплатити судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, із урахуванням відповідного коефіцієнта, а саме 5 080,32 грн.

Для усунення вказаних в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліків було надано строк, п`ять днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалу про залишення позовної зави без руху отримано представником позивача 28.03.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Станом на 06.04.2026 недоліки на які вказано судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не усунуто, клопотання про надання додаткового строку для усунення недоліків від позивача по справі до суду не надходило.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

При вирішенні питання про повернення позивачеві його заяви, судом враховується, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Також, вважаю за необхідне повідомити заявника, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Керуючись ст. ст. 185, 258-260 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Черніков Денис Юрійович до військової частини НОМЕР_1 про стягнення недоплаченої заробітної плати, як завданої шкоди, - вважати неподаною і повернути заявнику.

Роз`яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош