Постанова № 13514754, 17.11.2010, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2010 року Справа № 2а-5525/10/0870

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Янюк О.С.,

при секретарі судового засідання Сподіновій А.М.,

за участю представників:

позивача Чернова В.В. (довіреність від 02.09.2010 №б/н);

Чередниченко Ю.Є. (довіреність від 12.11.2010 №б/н)

відповідача Школової Ю.В. (довіреність від 07.06.2010 №251/10/014)

розглянув матеріали адміністративної справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «В.В.С.», м.Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя

про визнання нечинними рішень

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «В.В.С.» (далі - ТОВ «В.В.С.», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя (далі ДПІ у Комунарському районі, відповідач), в якому просить визнати нечинними (недійсними) податкові повідомлення-рішення від 14.07.2010 №0000372305/0, №0000282305/0, №0000362305/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14.07.2010 № 0000682307.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки підставою для їх прийняття стали висновки податкового органу про нікчемність та безтоварність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «ЗНТК», ТОВ «ТФ Борістен». Такі висновки відповідача позивач вважає безпідставними, оскільки у позивача наявні всі первинні документи бухгалтерського і податкового обліку, які підтверджують факт виконання договорів із указаними контрагентами. Також не погоджується із рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій, оскільки позивачем здійснювалася реалізація товару власного виробництва, а тому застосування реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО) не є обовязковим. З урахуванням викладеного просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, з підстав, наведених у наданих суду запереченнях від 20.09.2010 №1069/10/10-028. Зокрема зазначає, що позивачем неправомірно віднесено до складу валового доходу витрати по взаємовідносинами із ТОВ «ЗНТК», ТОВ «ТФ Борістен», оскільки указані підприємства фактично не здійснюють господарську діяльність. Також зазначає, що позивачем здійснювалась реалізація цементу, який не є товаром власного виробництва, а тому позивач зобовязаний застосовувати РРО. З урахуванням викладеного просить відмовити у задоволенні позову.

На підставі ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), судом у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення сторін, судом установлені наступні обставини.

Між ТОВ «В.В.С.» та ТОВ „ЗНТК" укладений договір про надання послуг та оформленні акти виконаних робіт на загальну суму 306 834,00 грн., а саме:

від 26.02.2010 №ОУ-00048 на загальну суму 132 330,00 грн. за послуги автокрану 256 год. на суму 84 480,00 грн. та послуги автовишки 145 год. на суму 47 850,00 грн.;

від 31.03.2010 № ОУ-00054 на загальну суму 174 504,00 грн. за послуги автокрану 178 год. на суму 58 740,00 грн. та послуги авто вишки 178 год. на суму 58 740,00 грн.

Платіжним дорученням від 30.03.2010 № 222 ТОВ «В.В.С.» частково перерахувало ТОВ «ЗНТК» кошти у розмірі 132 330,00 грн., про що ТОВ «ЗНТК» виписані податкові накладні від 26.02.2010 №26021026, від 31.03.2010 №31031029. На час проведення перевірки кредиторська заборгованість позивача становить 174 504,00 грн. Позивачем за період з 01.04.2009 по 31.03.2010 до складу валових витрат включено суму по взаємовідносинам із ТОВ «ЗНТК» у розмірі 255695,00грн., що відображено у декларації з податку на прибуток.

Під час здійснення позивачем господарських операцій із ТОВ «ЗНТК», останнє було зареєстроване як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.047.2010 №6419573 та зареєстроване як платник ПДВ. Указаний факт сторонами не заперечується, а тому, відповідно до ч.3 ст.72 КАС України доказуванню не підлягають.

Між ТОВ «В.В.С.» та ТОВ «ТФ Борістен» укладено договір купівлі-продажу товару та надання послуг від 28.08.2008 № 28-08/08, на протязі виконання якого оформлювались податкові накладні від 06.04.2009 №06040927, від 07.04.2009 №07040929, від 05.05.2009 №05050922, від 02.06.2009 №02060924, від 03.06.2009 №03060928, від 03.07.2009 №03070927, від 06.07.2009 №06070922, від 05.08.2009 №05080922, від 03.09.2009 №03090927, від 02.10.2009 №02100924, від 05.10.2009 №05100928. Позивачем за період з 01.04.2009 по 31.03.2010 до складу валових витрат включено суму коштів по взаємовідносинам із ТОВ «ТФ «Борістен» у розмірі 537288,00грн., що відображено у декларації з податку на прибуток.

Під час здійснення позивачем господарських операцій із ТОВ «ТФ «Борістен», останнє було зареєстровано як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.047.2010 №6419573 та зареєстроване як платник ПДВ. Указаний факт сторонами не заперечується, а тому, відповідно до ч.3 ст.72 КАС України доказуванню не підлягають.

ТОВ «В.В.С.» здійснило реалізацію товару фізичні особі-підприємцю Мурадовому Т.І., а саме, цементу марки М400 у кількості 9,3т на загальну суму 5952,00грн. За результатами господарської операції оформлені касові ордери, а саме, від 30.10.2009 №317 на суму 1600,00грн. та від 18.11.2009 на суму 8755,23грн., у тому числі за цемент на суму 4325,00грн.

Посадовими особами ДПІ у Комунарському районі проведена планова виїзна перевірка ТОВ «В.В.С.» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2010, за результатами якої складений акт від 30.06.2010 №1806/2305/32419858 (далі акт). Під час перевірки встановлені порушення позивачем приписів:

п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №334/94-ВР), а саме, заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 171911,00грн., у тому числі:

за півріччя 2009 року в сумі 50497,00грн.;

за 3 квартали 2009 року в сумі 76470,00грн.;

за 2009 рік в сумі 107987,00грн.;

за І квартал 2010 року в сумі 63924,00грн.;

п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334/94-ВР, а саме, завищення відємного значення обєкту оподаткування податку на прибуток на загальну суму 105341,00грн.;

пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон №168/97-ВР), а саме, заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 138627,00грн., у тому числі:

за квітень 2009 року на суму 480,00 грн.;

за травень 2009 року на суму 17 240,00 грн.;

за червень 2009 року на суму 2707,00 грн.;

за серпень 2009 року на суму 17 765,00 грн.;

за вересень 2009 року на суму 3 014,00 грн.;

за жовтень 2009 року на суму 46 282,00 грн.;

за лютий 2010 року на суму 22055,00грн.;

за березень 2010 року на суму 29084,00грн.

пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168/97-ВР, а саме, завищення відємного значення різниці поточного звітного періоду у зменшення податного боргу з ПДВ за червень 2009 року на суму 19970,00грн.

п.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон №265/95), а саме проведення розрахункових операцій без використання РРО на суму 5952,00грн.

На підставі матеріалів перевірки та висновків акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

від 14.07.2010 №0000372305/0 (нараховане податкове зобовязання з ПДВ у розмірі 207940,50грн, у тому числі 138627,00грн. основного платежу та 69313,50грн. штрафних (фінансових) санкцій);

від 14.07.2010 №0000382305/0 (нараховане податкове зобовязання з ПДВ у розмірі 19970,00грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 9985,00грн.);

від 14.07.2010 №0000362305/0 (нараховане зобовязання з податку на прибуток у розмірі 229788,60грн., у тому числі 171911,00грн. основного платежу та 57877,650грн. штрафних (фінансових) санкцій);

рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14.07.2010 №0000682307 (застосовані фінансові санкції у розмірі 29760,00грн.).

Вважаючи указані рішення протиправними позивач звернувся до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР, податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону ).

Крім того, слід зазначити, що датою виникнення права платнику податку на податковий кредит у відповідності до приписів пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Тобто, податкова накладна є підставою для віднесення сум ПДВ для визначення податкового кредиту.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні відповідні податкові накладні, видані його контрагентами - ТОВ «ЗНТК» та ТОВ «ТФ Борістен», а тому ТОВ «В.В.С.» має право для включення коштів від господарських операцій із указаними контрагентами до складу податкового кредиту.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляють) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР, до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охорони праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі-Закон №996-ХІV), встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форма), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складення первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та 2.16 зазначеного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено віднесення до складу валових витрат та нарахування податкового кредиту з ПДВ відповідних сум, оформлені у відповідності до приписів чинного законодавства, будь-яких зауважень з приводу неналежного їх заповнення податкових накладних з боку відповідача не зроблено, а тому суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту суми коштів за господарськими операціями, проведеними з ТОВ «ЗНТК» та ТОВ «ТФ Борістен».

Доводи відповідача про нікчемність договорів, укладених між ТОВ «В.В.С.» та ТОВ «ЗНТК», ТОВ «В.В.С.» та ТОВ «ТФ Борістен» суд вважає недоведеними та необґрунтованими, оскільки, згідно із приписами Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст.215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст.236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю (ст.216).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме:

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідач не надав суду належних доказів, які б підтверджували зроблені в акті висновки щодо відсутності контрагентів позивача за місцезнаходженням та щодо нікчемності і безтоварності договорів, крім того, виконання указаних договорів підтверджене відповідними бухгалтерськими документами, сумніви щодо яких відповідач не висловлював.

Аналізуючи вище викладені норми та матеріали справи, суд дійшов висновку, що договори, укладені позивачем та його контрагентами відповідають приписам чинного законодавства, а твердження відповідача про їх безтоварність та нікчемність є недоведеними.

З аналізу наведеного вбачається, що висновки, зроблені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення від 14.07.2010 №0000372305/0, №0000282305/0, №0000362305/0, прийняті відповідачем на підставі встановлених актом перевірки порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14.07.2010 №0000682307, то у цій частині позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон №265/95-ВР.

Відповідно до ст. 1 Закону № 265/95-ВР, реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Згідно з приписами ст. 3 Закону № 265/95-ВР, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобовязані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Відповідно до ст.9 Закону №265/95 реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, зокрема, при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності.

Судом встановлено та представником позивача не заперечується, що ТОВ «В.В.С.» здійснювалася закупівля цементу з метою його подальшого фасування та реалізації. У судовому засіданні представник позивача пояснив, що під час фасування цементу первинний склад сировини не змінювався.

Частиною 3 ст.72 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що фасування цементу для подальшої реалізації не є власним виробництвом ТОВ «В.В.С.», а тому суд вважає, що при реалізації фасованого цементу позивач зобовязаний використовувати РРО. Факт не застосування РРО під час реалізації цементу на загальну суму 5952,00грн. представником позивача не заперечується.

Пунктом 1 ст.17 Закону № 265/95-ВР встановлено, що у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність.

Оскільки позивачем через РРО не проведена сума коштів у розмірі 5952,00грн., то суд вважає, що відповідачем правомірно винесене рішення від 14.07.2010 №0000682307 та застосовані штрафні санкції у розмірі 29760,00грн. (5952,00 х 5).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 11 КАС України встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін.

Ураховуючи вище викладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. ст. 11, 161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя від 14.07.2010 №0000362305/0, від 14.07.2010 №0000372305/0, від 14.07.2010 №0000382305/0.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «В.В.С.» (код ЄДРПОУ 32419858) судовий збір у розмірі 2,55грн. (дві грн. 55 коп.). Видати виконавчий лист.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя (підпис)О.С. Янюк