Рішення № 135143342, 28.01.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/42929/20-ц

пр. № 2-1461/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ТОВ «Карточка плюс» - Чесного А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс», треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович про визнання недійсними договорів,,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович, про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги із застосуванням наслідків недійсності правочину, з урахуванням збільшення позовних вимог, у якому, просить суд: визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги (цесія) від 09 квітня 2020 року, предметом якого є права вимоги за Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, що укладений Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_1 , який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 ; визнати недійсним Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 , посвідчений 09 квітня 2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіним Станіславом Юрійовичем, зареєстрований в реєстрі №1200; скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіна Станіслава Юрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51929799 від 09.04.2020 12:36:50, державний реєстратор: приватний нотаріус Куксін Станіслав Юрійович, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область, на нерухоме майно квартиру, адреса якої: АДРЕСА_1 , Іпотекодержатель: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна, про державну реєстрацію іпотеки із внесенням номеру запису про іпотеку: 36218944 (спеціальний розділ), дата, час державної реєстрації: 27.12.2007 21:51:07, посилаючись на те, що зазначені договори про відступлення прав вимог були укладені із порушенням вимог частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України, статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки за договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, яке має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України) і не може здійснюватися шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою, а тому позивач просить визнати ці договори недійсними, та застосувати наслідки недійсності правочинів, скасувати у Державному реєстрі іпотек запис про зміну іпотеко держателя, так як наступне відступлення права грошової вимоги шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою є підставою для визнання таких договорів недійсними, посилаючись також на сталу судову практику, зокрема висновки Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 10.11.2020 № 638/22396/14-ц (14-16цс20), Постанові ВП ВС від 08.11.2023 № 206/4841/20.

Позов мотивовано тим, що 27 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США. На забезпечення виконання умов зазначеного договору банк того ж дня уклав із нею договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - квартира, загальною площею 70,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Постановою Апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2018 року, яке набрало законної сили, заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 січня 2016 року у частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 частково змінено, стягнуто з неї на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі: за тілом кредиту - 1 081 830,59 грн, за процентами - 54 517,36 грн та за пенею - 1 136 347,95 грн. 08 квітня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Карточка плюс» було укладено Договір факторингу № 08/04/2020, предметом якого є права вимоги за Кредитним договором № ML-701/1104/2007, який було укладено 27 грудня 2007 року між ЗАТ«ОТП Банк» та ОСОБА_1 і 09 квітня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Карточка плюс» було укладено Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, яким забезпечено виконання кредитних зобов`язань. Того ж дня ТОВ «ФК «Карточка плюс» відчужило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки фізичній особі ОСОБА_2 за Договором відступлення прав вимоги (цесії), який має ознаки та фактично є Договором факторингу, та Договором відступлення прав вимоги за іпотечним договром, який є похідним. Позивач вважає, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України), посилаючись при цьому на висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначаючи, що наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою. Тобто, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. Позивач вважає, що фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу такий, що лише приховав дійсні наміри сторін. Разом з тим, фізична особа ОСОБА_2 не може бути стороною договору факторингу, оскільки вона не є юридичною особою, не включена до реєстру фінансових або банківських установ, не має ліцензії на здійснення відповідної діяльності, зокрема щодо факторингових операцій. Відтак, на думку позивача, договори про відступлення відповідачеві ОСОБА_2 прав вимог підлягають визнанню недійсними, оскільки за вказаними договорами фінансова компанія відступила права вимоги за валютним кредитним зобов`язанням другому відповідачу - фізичній особі, яка не є належним кредитором, що суперечить положенням ст.ст. 3, 13, 203, 215, 512-514, 1054, 1077-1079 ЦК України та є підставою для визнання таких договорів недійсними з огляду на приписи ст. 215 цього Кодексу, що також підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справі № 909/968/16 провадження №12-97гс18 від 11 вересня 2018 року: якщо у разі з укладенням договору про відступлення права вимоги у кредитному договорі відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу особу, яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу, то з огляду на те, що, за змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорювані правочини суперечать наведеним приписам цивільного законодавства України щодо форми та суб`єктного складу, такий правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України. Позивач також вказує на те, що відповідачі систематично не виконували у цій справі рішення суду про витребування доказів та тимчасове вилучення документів, в внаслідок чого ухвали суду були передані до виконавчої служби для їх примусового виконання, що призвело до тривалого розгляду справи. При цьому, відповідачі ТОВ «ФК «Карточка плюс» та ОСОБА_2 витребувані документи у повному обсязі суду так і не надали, що є недобросовісною процесуальною поведінкою, що має трактуватися на користь позивача. Позивач вважає, що відповідачі порушили її права та законні інтереси, оскільки кредитором за цим кредитним договором може бути виключно банк або інша фінансова установа, а відповідач ОСОБА_2 не є такою і тому не має права вимагати задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням та звернення стягнення на предмет іпотеки, що має місце з її боку та підтверджується наданими письмовими доказами. Також, відповідачі, як нові кредитори, не надали належним чином позивачу, як боржнику, доказів відступлення прав вимоги, з приводу чого позивач зверталась до них із відповідними нотаріальними вимогами, які не були виконані, а потім із клопотанням про витребування доказів - до суду, однак документи відповідачі не надали.

05 жовтня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) та передано, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

03 листопада 2020 року ухвалою судді у справі відкрито провадження у справі № 757/42929/20-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс», треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович про визнання недійсними договорів відступлення прав вимог та призначено розгляд у порядку загального позовного провадження.

Відповідач ТОВ «Фінансова Компанія «Карточка плюс» відзив на позовну заяву не подав. 31 січня 2022 року на електронну поштову скриньку суду надійшла заява відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» про визнання позову /т. ІІ а. с. 169-172/. Представник ТОВ «Фінансова Компанія «Карточка плюс» у судовому засіданні не заперечував проти задоволення позовних вимог, визнавши наведені у позовній заяві обставини та фактичні дані, надавши суду для огляду на виконання ухвали про тимчасове вилучення документів оспорювані правочини із копіями для долучення до матеріалів справи.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, 13 вересня 2021 року за допомогою Електронного суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності /т. ІІ а. с. 109-112/. 31.01.2022 подала через Електроний Суд відзив на позовну заяву із заявою про визнання позову, в якій зазначила, що відповідно до ст. 206 ЦПК України визнає позовні вимоги у повному обсязі, насідки чого їй відомі, просила суд прийняти рішення за результатами підготовчого судового засідання відповідно до ч. 4 ст. 206, ч. 3 ст. 200 ЦПК України. Також просила суд для належного виконання судового рішення скасувати запис державного реєстратора щодо іпотекодержателя ОСОБА_2 індексний номер: 51929799 від 09.04.2020 та внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. 15.02.2024 ОСОБА_2 подала через Електроний Суд заяву про відмову від позову (всіх або частини позовних вимог) із заявою про відмову від визнання позову, в якій зазначила, що відмовляється від визнання позову ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог в повному обсязі, просила суд заяву про визнання позову від 31.02.2022 не розглядати.

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» у судове засідання не з`явилося.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін С.Ю. у судове засідання не з`явився, 07 червня 2021 року засобами поштового зв`язку до суду надійшла заява приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Куксіна С. Ю. про розгляд справи за його відсутності /т. ІІ а. с. 69, 70/.

Судом встановлено, що 27 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № МL-701/1104/2007, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 000 доларів США строком по 26 грудня 2030 року.

На забезпечення виконання умов зазначеного договору ОТП Банк того ж дня уклав із ОСОБА_1 . Договором іпотеки №PML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, посвідчений 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, предметом якого є передане в іпотеку нерухоме майно - квартира, загальною площею 70,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1

21 грудня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, до складу якого була включена заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором, що виникла.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 січня 2016 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № МL-701/1104/2007 у розмірі: за тілом кредиту - 92 543,25 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 1 081 830,59 грн; за процентами - 4 663,59 доларів США, що еквівалентно 54 517,36 грн, та пені - 4 149 886,92 грн.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2018 року, яка вступила в законную силу, апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 січня 2016 року у частині задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості скасовано та у задоволенні позову у цій частині відмовлено. Рішення про задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 змінено у частині суми стягнення, стягнуто з останньої на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № ML-701/1104/2007 у розмірі: за тілом кредиту - 1 081 830,59 грн, за процентами - 54 517,36 грн та за пенею - 1 136 347,95 грн.

Постановою Верховного суду від 04 грудня 2019 року заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 січня 2016 року у незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2018 року залишено без змін.

08 квітня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Карточка плюс» було укладено Договір факторингу № 08/04/2020, предметом якого є права грошової вимоги за Кредитним договором № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року. Згідно п.1.1. даного Договору факторингу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передає, а ТОВ «ФК «Карточка плюс» приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту, і стає кредитором за Кредитним договором в розмірі заборгованості за Кредитним договором.

Відповідно абзацу «Право Вимоги» п.2 даного Договору факторингу право грошової вимоги за Кредитним договором було відступлено Клієнту на підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 21 грудня 2012 року, укладеного з Акціонерним товариством «ОТП Банк».

09 квітня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Карточка плюс» було укладено Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, предметом якого є сукупність прав, належних первісному кредитору за Договором забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, право звернення стягнення на предмет обтяження іпотекою та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета обтяження іпотекою.

При цьому суд критично оцінює наданий представником ТОВ «ОТП Факторинг Україна» примірник Договору відступлення прав вимоги від 09 квітня 2020 року за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, оскільки даний Договір був наданий у вигляді Дублікату, а не оригіналу.

Відповідно до редакції сторінки 3 Дублікату Договору відступлення прав вимоги від 09 квітня 2020 року, 13 лютого 2025 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю. був виданий ТОВ «ФК «Карточка плюс» цей дублікат Договору відступлення прав вимоги за Договором іпотеки замість втраченого.

Разом з тим, на виконання ухвали суду про витребування доказів, приватий нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін С.Ю. належним чином завірену копію цього Договору відступлення прав вимоги від 09 квітня 2020 року не надав, хоча за змістом п.3.3. редакції Договору: цей Договір складений у трьох оригінальних примірниках, перший - для первісного кредитора, другий - для нового кредитора, третій залишається у справах приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу, на що суд не може не звернути увагу, приймаючи до уваги, що копію цього договору суд витребовувал у всіх сторін договору та нотаріуса, які не могли їх втратити втрьох, особливо не може бути втрачений примірник нотаріуса, який нотаріус зобов`язаний зберігати у нотаріальній справі.

Того ж дня ТОВ «ФК «Карточка плюс» відчужило права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки ОСОБА_2 .

Так, матеріали справи свідчать, що 09 квітня 2020 року між ТОВ «ФК «Карточка плюс» та ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення прав вимоги (цесія), за яким останній передано Права Вимоги за Кредитним договором № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, що укладений ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п.1.1. Право вимоги у Цедента за Основним договором виникло на підставі:

-Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 21 грудня 2012 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», по якому банк відступив повністю права вимоги по вказаному Основному договору Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»;

-Договору факторингу від 08 квітня 2020 року, укладено між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс», по якому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступив в повному обсязі права вимоги по вказаному Основному договору Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс».

09 квітня 2020 року сторонами складено Акт приймання-передачі Документації (Додаток 1 до Договору відступлення прав вимоги (цесія) від 09 квітня 2020 року), за яким ОСОБА_2 , передано Кредитний договір № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, який укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , Додатковий договір № 1 від 26 лютого 2009 року до Кредитного договору № ML- 701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, Додаток № 1 до Кредитного договору № МІ_-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року (Графік платежів).

09 квітня 2020 року між ТОВ «ФК «Карточка плюс» та ОСОБА_2 укладено Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, за яким останній передано всю сукупність прав, належних первісному кредитору за Договором забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, право звернення стягнення на предмет обтяження іпотекою та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета обтяження іпотекою.

24 квітня 2020 року ОСОБА_2 , як новий кредитор звернулась до позивача з вимогою про своє право звернення стягнення на предмет обтяження іпотекою та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета обтяження іпотекою, що позивач вважає порушенням її права на належне розпорядження майном, оскільки ОСОБА_2 не є належним кредитором та відповідно - іпотекодержателем.

Тому позивач у порядку ст. 177 ЦПК України звернулась до суду з клопотанням про витребування оспорюваних договорів, у якому просила суд витребувати у ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» укладений між ними Договір про відступлення права вимоги (цесії) від 09.04.2020 за Кредитним договором № ML-701/1104/2007 від 27.12.2007, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»; витребувати у ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» укладений між ними Договір від 09.04.2020 про відступлення права вимоги за Договором іпотеки № PML-701/1104/2007 від 27.12.2007 р., укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», предметом якого є 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_2 , та належить на праві власності ОСОБА_1 , мотивуючи тим, що із зазначеними договорами кредитори ОСОБА_1 , як боржника не ознайомили, про зміну кредитора у зобов`язанні належним чином не повідомили, а її вимоги про надання документів, які підтверджують їх права кредитора залишили без задоволення, що підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 була вимушена звернутися до кожного кредитора з заявами про надання інформації, підтверджуючих документів та доказів існування в них права кредитора, які були посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Литвиновою Я.М., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю. та відповідно були вручені відповідачам, що підтверджує факт наявності в останніх обов`язку надання позивачу доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні кредиторів ТОВ «Фінансова Компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 відповідно до вимог ч. 2 ст. 517 ЦК України.

07 грудня 2020 року ухвалою суду задоволено клопотання позивача про витребування доказів у відповідачів /т. І а. с. 125-127/.

20 січня 2021 року ухвалою суду задоволено клопотання сторони позивача про витребування доказів у справі /т. І а. с. 150-154/.

02 лютого 2021 року засобами поштового зв`язку до суду надійшли матеріали нотаріальної справ від третьої особи у справі приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Куксіна С. Ю., на виконання ухвали суду від 20 січня 2021 року /т. І а. с. 210-243/.

15 лютого 2021 року від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. на виконання ухвали суду від 20 січня 2021 року до суду надійшли належним чином засвідчені копії матеріалів нотаріальної справи /т. ІІ а. с. 1-21/.

03 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про доповнення позову /т. ІІ а. с. 22-28/.

22 червня 2021 року позивач подала додаткові пояснення та докази у справі /т. ІІ а. с. 79-95/.

14 вересня 2021 року ухвалою суду задоволено клопотання про тимчасове вилучення документів у відповідачів ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Карточка плюс» /т. ІІ а. с. 118-119, 120-122/.

23 грудня 2021 року ухвалою суду, постановленою на місці, після заслуховування думки присутньої у судовому засіданні позивача ОСОБА_1 , без виходу до нарадчої кімнати, прийнято до заяву про зміну предмету позову /т. ІІ а. с. 141-161, 162/.

14 лютого 2024 року ухвалою суду, постановленою на місці, після заслуховування думки присутньої у судовому засіданні позивача ОСОБА_1 , без виходу до нарадчої кімнати, долучено до матеріалів справи письмові докази, подані позивачем.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Положення частини першої статті 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.

Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).

У Договорі факторингу від 08 квітня 2020 року його сторони погодили, що фактор має право на наступне відступлення (продаж) права грошової вимоги третім особам.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Зі статтей 1077 та 1079 Цивільного кодексу Українита частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання.

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (частини 1 та 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Підстав для відступу від зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду суд не вбачає.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.

Крім того, відступлення прав за іпотечним договором Товариство могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_2 бути не могла, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 не внесена до Державного реєстру фінансових установ, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит Національного банку України №21-0006/48944 від 02.06.2021.

Факт відсутності у ОСОБА_2 генеральної та/або індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій підтверджується відповіддю на адвокатський запит Національного банку України №21-0006/48944 від 02.06.2021.

Факт відсутності індивідуальної ліцензії у ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», підтверджується відповіддю на адвокатський запит Національного банку України №21-0006/48944 від 02.06.2021.

Відповідно до вищезазначеного, ОСОБА_2 не внесена до Реєстру.

А тому, ОСОБА_2 не може бути кредитором у кредитних правовідносинах за спірними правочинами у справі.

Вищезазначені юридичні факти підтверджують відсутність правових підстав для відступлення права вимоги за валютним Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27.12.2007 на користь ОСОБА_2 та незаконність спірних правочинів.

За таких обставин, встановивши факт відступлення права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», у подальшому від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс», та у подальшому від ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» на користь ОСОБА_2 суд дійшов висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 не могла набути право вимоги за валютним Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27.12.2007, стороною якого є позивач ОСОБА_1 , наступна передача права вимоги відповідачу ОСОБА_2 є незаконним правочином, а тому відповідач ОСОБА_2 не є дійсним кредитором та не є правонаступником ПАТ «ОТП Банк», що також є підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, висновки Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що оспорювані договори відступлення прав від 09 квітня 2020 року листопада 2014 року укладені з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а відтак мають бути визнані судом недійсними.

Також, відповідно до висновків суду, викладених у Постанові ВП ВС від 8 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), суд звертає увагу на таке.

Як вже зазначалося, унаслідок послідовного укладення договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 , це право перейшло від ЗАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 .

Отже, судом встановлено, що відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, то ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» не могло відступити права вимоги на користь ОСОБА_2 .

Ураховуючи те, що відступлення прав за іпотечним договором могло бути вчинене лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором), а, як зазначено вище, таке відступлення на користь ОСОБА_2 було неможливим, тому й відступати право за договором іпотеки ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» не мало права.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Як встановлено вище, до ОСОБА_2 не могло перейти право вимоги ні за кредитним договором, ні за договором іпотеки, тому підстав для державної реєстрації за нею права іпотекодержателя на предмет іпотеки також не було.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України та частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Ураховуючи те, що у ОСОБА_2 не виникло права іпотекодержателя на квартиру (предмет іпотеки), вона не мала законних підстав вимагати оплати кредитної заборгованості, а у разі непогашення заборгованості протягом 30 календарних днів з дня отримання вимоги, задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням відповідно до положень Договору іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру). Відтак, позовна вимога щодо скасування державної реєстрації за нею права іпотекодержателя на предмет іпотеки є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Таке задоволення є пропорційним меті захисту прав власника, враховуючи, зокрема, те, що вимоги закону до відчуження прав вимоги за кредитним й іпотечними договорами були або мали бути відомими відповідачам. Ці вимоги є чіткими та доступними, а їхня дія - передбачуваною. Судова практика Верховного Суду щодо неможливості відчуження таких прав вимоги на користь фізичних осіб є сталою впродовж тривалого часу та відкритою для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, перед придбанням прав вимог кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію іпотеки квартири. Отже, проявивши обачність, ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» мала можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що ОСОБА_2 не могла набути право кредитора та іпотекодержателя на квартиру позивача, а тому і не мала права права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на вказане за обставин цієї справи скасування запису про зміну іпотекодавця в Державному реєстрі іпотек є пропорційним меті захисту права приватної власності позивача.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача.

Крім того, суд оцінив недобросовісну процесуальну поведінку відповідачів щодо ненадання витребуваних судом доказів.

Печерським районним судом м. Києва у справі №757/42929/20-ц ухвалою від 20.01.2021 також було забезпечено докази шляхом їх витребування у відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94349752), оскільки вимоги ОСОБА_1 до нових кредиторів про надання документів не були задоволені та належні докази та документи про перехід прав у зобов`язанні від первісного до наступних кредиторів, в тому числі оспорювані договори, надані не були, що підтверджується доказами, доданими до позовної заяви, та вказує на намагання с боку відповідачів уникнути оспорювання укладених ними спірних правочинів. Позивач звернулася до кожного кредитора з заявами про надання інформації, підтверджуючих документів та доказів існування в них прав кредитора, що було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М., яким відповідну вимогу було передано ОСОБА_2 та приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю., яким було посвідчено та підтверджено факт передання вимог про надання доказів кредитора до ТОВ «ФК «Карточка плюс» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Проте, вимоги ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/42929/20ц не було задоволено з боку відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 .

Печерським районним судом м. Києва у справі № 757/42929/20-ц ухвалою від 14.09.2021 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99640526) суд ухвалив про тимчасове вилучення спірних правочинів про відступлення прав вимоги у ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс».

Суд звертає увагу на те, що Основ`янсько-слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіо¬нального управління Міністерства юстиції здійснюв виконавче провадження № 71909160 про зобов`язання вчинити певні дії на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом по справі №757/42929/20-ц у ОСОБА_2 .

Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснював виконавче провадження № 71952237 про зобов`язання вчинити певні дії на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом по справі №757/42929/20-ц у ТОВ «Фінансова компанія» Карточка Плюс».

Проте, вимоги ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/42929/20ц не було виконано з боку відповідача ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, за відсутності наданих документів у повному обсязі, суд вважає обґрунтованим твердження позивача щодо недобросовісної процесуальної поведінки відповідачів в частині ненадання витребуваних доказів.

Суд критично оцінює надані представником ТОВ «ФК «Карточка плюс» копії документів, оскільки ці докази не були надані в повному обсязі у порушення вимог ухвал суду. Зокрема копія Договору про відступлення прав вимог (цесія) від 09.04.2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 надана суду за відсутністю усіх додатків до Акту прийому-передачі та платіжних документів, що підтверджують сплату ОСОБА_2 винагороди на користь ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс», який є підставою для укладення Договору відступлення прав вимоги від 09.04.2020, який не був наданий ОСОБА_2 на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Акт прийому-передачі за відсутністю всіх перелічених у ньому додатків не розкриває повний зміст та обсяг правовідносин, не підтверджує їх позитивний зміст.

Необхідних документів, складання яких передбачено умовами укладених між Сторонами Договорів та інших доказів відповідачі суду не надали, а тому матеріали справи їх не містять.

Таким чином, суд вважає, що відповідачами не було дотримано умов спірних провочинів, з якими пов`язується факт переходу права вимоги до боржника, зокрема надання належним чином таких документів боржнику, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, про те, що для вирішення судом питання у справі необхідні відповідні первинні документи, які підтверджують факт вибуття особи з матеріальних правовідносин та перехід її прав і обов`язків до іншої особи - правонаступника.

При цьому, Велика Палата ВС (постанова від 07.11.2022 у справі № 910/16579/20) наголосила: Порушення загальних засад цивільного законодавства може бути самостійною підставою для визнання правочину недійсним, якщо правочин є результатом недобросовісної поведінки сторін, зловживання правом або вчинений з метою заподіяння шкоди іншій особі.

Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16 провадження №12-97гс18 від 11 вересня 2018 року також містить висновок що, у разі з укладенням договору про відступлення права вимоги у кредитному договорі відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу особу, яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу, то з огляду на те, що, за змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорювані правочини суперечать наведеним приписам цивільного законодавства України щодо форми та суб`єктного складу, такий правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що відповідач ОСОБА_2 не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які можуть надавати фінансові послуги, не внесена до Державного реєстру фінансових установ, крім того, фізичній особі ОСОБА_2 . Національним банком України генеральної та/або індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій не видавалися, тому спірні правочини є недійсними також відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Великою Палатою Верховного Суду у справі № 909/968/16 провадження №12-97гс18 від 11 вересня 2018 року також установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Тому для реального захисту та відновлення порушених прав позивача необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, оскільки оскаржувані договори не створили жодних юридичних наслідків, що є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку.

Разом з тим, на підставі зазначених вище спірних правочинів державним реєстратором приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіним Станіславом Юрійовичем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 51929799 від 09.04.2020 12:36:50 на нерухоме майно квартиру, адреса якої: АДРЕСА_1 , про державну реєстрацію іпотеки суб`єкта Іпотекодержатель: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна, що є підставою для внесення запису про іпотеку: 36218944 (спеціальний розділ), дата, час державної реєстрації: 27.12.2007 21:51:07 про державну реєстрацію іпотеки, що підтверджується копією Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яка була додана до матеріалів справи.

Суд вважає доведеним факт того, що спірними правочинами реально порушені майнові та немайнові інтереси позивача.

Тому зазначене вище рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіна Станіслава Юрійовича про державну реєстрацію за ОСОБА_2 прав та їх обтяжень щодо реєстрації іпотеки на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 , підлягає скасуванню у зв`язку з недійсністю оскаржуваних договорів.

На виконання ухвали суду про витребування доказів приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна надала до суду належним чином завірену копію Договору факторингу б/н від 21 грудня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з додатками, за умовами якого ОТП Банк відступив (переуступив) права вимоги на Кредитний портфель, зокрема права грошових вимог до боржника ОСОБА_1 щодо заборгованості за Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року 2012 року, які включають права грошової вимоги, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому, які складаються з суми основного боргу, процентів, нарахованих на суму такого боргу, усіх та будь-яких штрафних санкцій, а також права, зазначені у статі 3.3 цього Договору, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» профінансував Банк шляхом купівлі права грошової вимоги на Кредитний портфель з наміром Сторін цього Договору укласти Договір комісії, що підтверджується матеріалами справи.

А тому, правочин щодо заміни кредитора на ОСОБА_2 у зобов`язанні мав вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

На виконання ухвали суду про витребування доказів приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксін Станіслав Юрійович надав до суду належним чином завірену копію Договору відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, який був укладений 09 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс», посвідчений 09 квітня 2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіним Станіславом Юрійовичем, зареєстрований в реєстрі №1199, у зв`язку з укладенням між даними сторонами саме Договору Факторингу від 08 квітня 2020 року №08/04/2020, предметом якого є права вимоги за Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, який був укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи.

А тому правочин щодо заміни кредитора на ОСОБА_2 у зобов`язанні мав також вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло це зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України), а саме у формі Договору Факторингу, а не Договору про відступлення прав вимоги (цесії) від 09 квітня 2020 року, який за своєю природою та за формою є факторингом, хоча має іншу назву. Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За таких обставин ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (попередній кредитор) уступив грошову вимогу відповідачу ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс», який потім у свою чергу уступив права вимоги ОСОБА_2 , в обмін на грошові кошти, які новий кредитор зобов`язався сплатити попередньому кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

Уклавши договір про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ отримало фінансування, а новий кредитор ОСОБА_2 у свою чергу, укладаючи вказаний договір набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні від попереднього кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов`язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору. Матеріалами справи підтверджено, що саме ОСОБА_2 отримає прибуток від обміну своїх грошових коштів на дебіторську заборгованість перед Банком.

Наведене свідчить про те, що укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги (цесія) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.

У зв`язку з укладенням між сторонами зобов`язання Договорів Факторингу та Договору про відступлення прав вимог (цесії) за Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року з укладенням Договорів відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №РML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року 2012 року відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу ТОВ «ОТП Факторинг Україна», далі на іншу юридичну особу ТОВ ««Фінансова компанія «Карточка плюс», а далі - на фізичну особу ОСОБА_2 , яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які можуть надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.

За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорювані правочини суперечать наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо форми та суб`єктного складу договору, то вони підлягають визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного висновки щодо правової оцінки Договору про відступлення прав вимоги (цесії) за Кредитним Договором і про його недійсність суд вважає правильним, що також узгоджується з наведеними позиціями Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Стосовно вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Велика Палата Верховного суду зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 цього Кодексу).

За змістом статті 216 цього Кодексу наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом з тим частиною третьою цієї статті передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Такі особливості встановлено, зокрема, частиною другою статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до частини другої статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.

З наведеного вбачається, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.

Таким чином, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов`язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт.

Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.

З метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача суд вважає встановленим наявність правових підстав для скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки оскаржувані договори не створили жодних юридичних наслідків.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З огляду на викладене, рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.

Таким чином, предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України.

Суд, враховуючи, зокрема, інтереси позивача, як боржника, приймає до уваги можливість повернути кредитний борг саме тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним у ньому вимогам, а тому вважає таке твердження позивача достатньо обґрунтованим та таким, що дозволяє задовольнити вимоги позивача.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

Частиною 1 ст.8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є "правова передбачуваність" та "правова визначеність".

Принцип "правової визначеності" вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають будуть застосовані судами у подібних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Частина 6 ст.13 Закону "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з п.6 ч.2 ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однакове й уніфіковане застосування правових норм зумовлює загальнообов`язковість і передбачуваність закону, рівність перед законом і правову визначеність, яка є складовою верховенства права. На цьому акцентувала увагу Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) у Висновку №20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону (п.1).

ЄСПЛ у рішенні від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява №27238/95, п.70) наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Інститут "overruling of precedent", який використовується у системі загального права, з метою дотримання балансу між юридичною визначеністю та розвитком права визнає за можливе не слідувати прецеденту у таких випадках: у разі зміни правових відносин або відповідних правових принципів; якщо попередній висновок суду ґрунтується на неправильному застосуванні положень закону чи прецедентів, у тому числі зумовленому їх помилковим тлумаченням, і визнаний неправильним; якщо він не діє на практиці.

Суд вважає, що вирішуючи даний конкретний спір про визнання правочинів недійсними, повно встановив наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у зв`язку із задоволенням позовних вимог зазначив в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій відповідачів та яким нормам законодавства не відповідають оспорювані правочини.

Суд виходить із того, що оскаржуваний договір про відступлення прав за своєю правовою суттю є договором факторингу, стороною якого не може бути фізична особа, а відтак, цей договір слід визнати недійсним.

При цьому суд дослідив саме ті обставини, що існували на момент укладення спірних правочинів, адже їх недійсність оцінюється ex tunc (з моменту укладення). Правові наслідки виникають з моменту укладення, а не з дня набрання рішенням суду чинності (постанови ВП ВС від 27.11.2018 № 905/1227/17; від 13.07.2022 № 363/1834/17).

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів відступлення прав вимоги недійсними та застосування наслідків недійсності цих правочинів.

Керуючись статтями ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс», треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович про визнання недійсними договорів, - задовольнити.

Визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги (цесії) від 09 квітня 2020 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 , предметом якого є права вимоги за Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, що укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк» та ОСОБА_1 ,.

Визнати недійсним Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, від 09 квітня 2020 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіним Станіславом Юрійовичем, зареєстрований в реєстрі №1200.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіна Станіслава Юрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51929799 від 09.04.2020 12:36:50, державний реєстратор: приватний нотаріус Куксін Станіслав Юрійович, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область, на нерухоме майно квартиру, адреса якої: АДРЕСА_1 , Іпотекодержатель: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна, про державну реєстрацію іпотеки із внесенням номеру запису про іпотеку: 36218944 (спеціальний розділ), дата, час державної реєстрації: 27.12.2007 21:51:07.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова