Вирок № 135112745, 23.03.2026, Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/2653/23

Провадження № 1-кп/559/16/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області в складі головуючої судді ОСОБА_1 , з участю: секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12023181040000279 від 09.05.2023 за ч.1 ст.286 КК України відносно обвинуваченої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дубно Рівненської області, громадянки України, з повною середньою освітою, розлученої, має двоє дітей, не працює, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судима -

з участю сторін: прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , обвинуваченої ОСОБА_4 , захисниці ОСОБА_7 ,

а також з участю представника малолітнього потерпілого (цивільного позивача) ОСОБА_8 , законної представниці (цивільного позивача) малолітнього потерпілого ОСОБА_9 , -

В С Т А Н О В И В:

ВСТУП

В один момент дев`ятирічний хлопчик виїхав на велосипеді на пішохідний перехід зліва, а автомобіль справа рушив прямо через цей же перехід, кермувала ним водійка, яка лише кілька днів тому отримала посвідчення на право керування транспортними засобами. Дитина намагалась випередити автомобіль, а водійка не гальмувала. Велосипед з хлопцем опинився під колесами автівки, яка проволокла його вперед, у дитини перелом. Водійка своєї провини не визнає.

Так, не можна дитині в такому віці їхати дорогою на велосипеді і нікому не можна виїжджати на пішохідний перехід на велосипеді, бо його треба вести в руках. Проте, судом встановлено, що технічних перешкод для уникнення зіткнення у жінки не було і саме порушення нею п.10.1. ПДР знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП та відповідно негативними наслідками. Тому вона має понести покарання згідно кримінального закону, міру якого суд визначає індивідуально.

Суд ще раз наголошує, що водії за кермом зобов`язані бути дуже уважними і перед початком руху оцінювати дорожню обстановку, особливо поряд з пішохідними зонами. Це відповідальність саме водія - переконатись в безпечності маневру перед тим, як його розпочати.

І. Суд визнає доведеним, що ОСОБА_4 в порушення пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, 09 травня 2023 року, близько 18 години, керуючи автомобілем марки «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зупинилася перед нерегульованим пішохідним переходом по вул. Мирогощанська в напрямку вул. Сурмичі м. Дубно Рівненської області, пропускаючи пішохода, який перетинав проїзну частину дороги по вказаному пішохідному переході справа наліво по ходу руху автомобіля. В подальшому перед початком руху водійка ОСОБА_4 не переконалася в безпечності початку руху та безпечного проїзду нерегульованого пішохідного переходу, в наслідок чого допустила наїзд на малолітнього велосипедиста ОСОБА_10 , який виїхав на проїзну частину дороги, перетинаючи нерегульований пішохідний перехід зліва направо по ходу руху автомобіля «Mitsubishi Outlander», в результаті чого малолітній велосипедист отримав тілесні ушкодження, що згідно п.2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» (наказ №6 МОЗ України від 17 січня 1995 року) відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за критерієм довготривалого розладу здоров`я.

ОСОБА_4 своїми діями, що виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України.

ІІ. Докази, здобуті під час судового розгляду з показань учасників кримінального провадження

2.1. Малолітній потерпілий ОСОБА_10 в судовому засіданні відмовився давати пояснення на підставі ст.63 Конституції України.

2.2. Свідок ОСОБА_11 (очевидець) в суді дав показання, що в той день весною чи літом 2023 року завозив дітей до батьків і їхав у напрямку н.п. Рачин з району Базарчика в м.Дубно. Було сонячно, погода добра, пора - десь після обіду. Коли трапилося ДТП, то він сам ще не доїхав до пішохідного переходу метрів 50-100, а потім став фактично перед ним. Подія була на зустрічній для нього смузі. Коли був на кільці, назустріч їхала машина темно-сірий «Mitsubishi» кросовер, вона пропустила пішохода, а справа на узбіччі був хлопчик із велосипедом, який виїхав на пішохідний перехід і його «трошки» ця машина збила. Сам він гальмував. Той пішохідний перехід широкий - «зебра» на асфальті, є дорожні знаки.

До виїзду на пішохідний перехід хлопчик їхав по прилеглій території та виїхав на пішохідний перехід на велосипеді, швидкість у нього була як діти їздять: не помалу й не швидко. Автомобіль «Mitsubishi» фактично вже доїхав до пішохідного переходу і в той момент хлопець виїхав на нього. Хлопчик був вже на смузі обвинуваченої, не встигав переїхати зебру, але вона його не побачила, можливо він швидко їхав. Не пам`ятає, чи вона його зачепила на пішохідному переході чи десь за півметра за ним, бо перехід широкий, але пам`ятає, що водійка навіть не зрозуміла, що сталось. Одразу не зупинилась, не зреагувала й просунула потерпілого разом з велосипедом на метр-два вперед за пішохідний перехід. Хлопчик тримався за кермо велосипеда й разом із ним так і лежав під авто. Він сам зупинився, підійшов до водійки й попросив трошки здати назад, щоб мати змогу дістати хлопчика з-під авто. Водійка казала, що не бачила хлопчика й де він взявся. Позаду Мітсубісі їхав білий Форд - то бус зі знаком швидкої допомоги. Його водій дістав постраждалого хлопця та поніс у бус, забрав його і він зрозумів, що йому там надавали першу медичну допомогу. Сам довго не був на місці ДТП.

2.3. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 (очевидець, військовий медик) дав показання, що в день ДТП їхав службовим транспортним засобом «Форд Транзит» - швидкою допомогою військових із району Сушильного заводу в напрямку «Базарчика» в м. Дубно, а перед ним слідував автомобіль «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 . На обочині стояла жінка, яка мала намір перейти дорогу. Вони зупинилися, жінка перейшла справа на ліво проїжджу частину й коли та стала на бордюр, вони повільно рушили. Коли авто перед ним вже виїхало на пішохідний перехід, то він побачив двоє хлопців - велосипедистів. Один із них зупинився, бо побачив, що транспортні засоби почали рух, а другий, не доїжджаючи 1 м до пішохідного переходу, зіскочив із бордюру та навскіс виїхав на цей перехід зліва по ходу руху «Mitsubishi», який вже був на пішохідному переході. Він сам зупинився, бо думав, що хлопчик пропустить «Mitsubishi» й проїде перед ним. ОСОБА_13 цей хлопець нахилився до керма велосипеда, пришвидшився, повернув кермо в напрямку руху автомобіля зі сторони водія та, як ніби обганяючи «Mitsubishi», повернув кермо вправо. Сталось зіткнення. Авто ще проїхало з півтора метра й зупинилося. Він теж зупинився й вийшов із транспортного засобу.

Хлопчик кричав, велосипед був прижатий під бампером і йому ногу притисло. Велосипед і він лежали на лівому боці. Водійка не зрозуміла, що трапилося, думає, бо хлопчик пригнувся як обганяв, а машина висока, водійка - низенька. Вона спитала: «Що трапилося?». Їй відповів, що наїхала на хлопчика й потрібно здати трошки назад, щоб його вивільнити. Вона здала назад, дитину з іще одним водієм вивільнили й занесли в його автомобіль.

Оглянувши його, бо є медичним працівником, побачив, що життю дитини нічого не загрожує. В службовому авто надав дитині медичну допомогу й передав працівникам швидкої, коли ті приїхали. Погодні умови були добрі: сухо, ні дощу, ні туману не було, видимість була чудова. Водійка вже повністю була на пішохідному переході, як хлопчик вискочив їй напереріз перед бампером. Він ще про себе подума, що якби той хлопчик проїхав би ще з метр вперед, то водійка його помітила б і він встигнув би проїхати перед нею.

Вважає, що дитина була поза полем зору водійки, ніби ззаду, що ОСОБА_4 не бачила потерпілого, бо він почав як обганяти її навпроти задніх лівих дверцят авто, пригнувся, пришвидшився та проїхав вздовж транспортного засобу.

2.4. Допитана в судовому засідання обвинувачена ОСОБА_4 свою вину в цій ДТП не визнала та просить її виправдати за інкримінованим обвинуваченням. Пояснила, що ДТП сталася 09.05.2023 орієнтовно о 18:00 -18:15. В той день була гарна погода, хоч було під вечір, але ясно, тобто видимість була добра. Вона їхала зі сторони Сушильного з с. Рачина по вул. Мирогощанській в напрямку Механічного в м.Дубно. Перед пішохідним переходом зупинилася за 2 метри, бо побачила пішохода - жінку, яка переходила справа наліво. Вона її пропустила й коли та жінка зліва стала на бордюр, то вона відпустила гальма й авто покотилося. Нікого не було, вона переконалася: дорога була взагалі пуста. В неї машина - автомат. Перед тим як рушити вона спочатку глянула вправо, тоді - вліво. Відчула поштовх, машину відкинуло, натиснула на гальма. Тоді до неї підбігло двоє свідків, попросили здати назад чуть-чуть - здала, поставила авто на паркінг. Вийшла з авто й тоді побачила дитину, оглянула так як у неї була травма ноги. Сіла в авто й викликала поліцію й ще попросила швидку медичну допомогу, якщо ніхто ще не викликав. Потім дитину посадили в бус до військового. Той сказав, що нічого страшного, нога працює, перелому нема, просто здерта від контакту з асфальтом.

Із нею в салоні були ще її власні діти, то батьки забрали їх. Потім приїхали мама та баба потерпілого хлопчика. З мамою вона не розмовляла, а з бабцею. Вони з нею порозумілися, знайшли спільну мову. А потім приїхали мачуха та батько хлопчика й поліцейські, серед них слідча ОСОБА_14 . Один із свідків, що рухався в зустрічному їй напрямку поспішав на зміну, то залишив слідчій свої контакти й поїхав. Батьки з хлопчиком поїхали швидкою, а з ними залишився свідок ОСОБА_15 і мачуха потерпілого. Приїхав ще слідчий ОСОБА_16 та почали проводити огляд місця події. Згодом її авто відігнали на штраф-майданчик у с. Привільне. Після чого її відвезли на освідчення в лікарню: взяли аналіз крові та продула «Драгер», а тоді давала покази в поліції десь до 21:30 - 22:00 години.

Її водійський стаж на момент ДТП був півтора тижні, вона тільки отримала посвідчення водія. Чому свідок ОСОБА_11 пояснив у суді, що помітив велосипедиста, що наближався до пішохідного переходу й став гальмувати вона пояснити не може. Свідки після ДТП підійшли до неї й попросили від`їхати назад, бо дитина була зажата між асфальтом і лівою частиною її авто. Ніхто ж не зав, що з ним і, щоб не нашкодити йому, потрібно було здати назад. Зіткнення сталося на правій смузі руху, по якій вона їхала. На пішохідному переході й поблизу нього нікого не було, бо якби вона хоч краєчком ока побачила велосипедиста, то не допустила б зіткнення. Заперечує, що гальмівний шлях був до півтора метра, адже цього не може бути, бо як тільки вона відчула поштовх, то відразу загальмувала, але жодна машина в такому випадку не може відразу зупинитися.

Вона все зробила, щоб відшкодувати лікування потерпілого, але не всі люди йдуть на компроміси, думають якщо має авто, то вже все - гроші є. Вона згідна платити кошти малолітньому потерпілому, але не згідна платити його мачусі чи ще комусь. У нього непроста мачуха, яка захотіла грошей, а їй оплачувати відпочинок вона не готова. Після закінчення судового процесу вона особисто купить потерпілому велосипед.

Не вважає, що порушила ПДР, бо вона зробила все як потрібно, дитини не те що на дорозі, його навіть біля дороги не було. Як складали схему ДТП її ніхто не запрошував і не давав із нею ознайомитися. З нею вона ознайомилася вже після складання обвинувального акту. Тоді вона запитала в слідчого чому раніш її не ознайомили зі схемою ДТП, не уточнили нічого в неї, то він відповів, що взагалі не зобов`язаний до неї підходити. Заміри на місці ДТП робив слідчий ОСОБА_16 , а йому допомагали троє поліцейських, які приїхали на виклик (патрульні). Понятих на місці події під час проведення слідчих дій не було, а були лише: її хлопець, троє поліцейських, слідчі, свідок ОСОБА_15 і мачуха потерпілого хлопчика. Не згідна зі схемою ДТП, бо там вказані сліди волочіння й осип ґрунту, а там не було такого волочіння й ґрунту не було, як вказав слідчий, там все було трошки по іншому. Дії слідчого вона не оскаржувала.

Автомобіль, яким керувала, застрахований і належить їй. Цивільний позов прокурора щодо відшкодування витрат лікарні за лікування потерпілого не визнає, бо дитина стільки не лікувалася як вказано в довідці, бо його виписали зразу на другий день. Під час слідчого експерименту на місці події з участю неповнолітнього потерпілого вона відмовилася від участі в ньому на підставі ст.63 Конституції України. Тоді там були лише хлопчик із батьком і мачухою та її сином, а не було статистів, педагога, там взагалі не було з ким проводити слідчий експеримент після її відмови.

2.5. Допитаний експерт ОСОБА_17 (первинна експертиза обставин і механізму ДТП) в судовому засіданні висновок експерта підтримує. Були надані матеріали в одному томі, як вказано у висновку експерта, використовував дані з постанови та матеріли, що відносяться до механізму ДТП. Відео дивився з місця події. Вихідні дані, надані слідчим у постанові, не суперечили відео. Висновок дав із врахуванням відео. Якби відео суперечило вихідним даним, то про це було би вказано в висновку експертизи. Інформацію зі слідчого експерименту брав до уваги, вона зазначена і в вихідних даних. Стаж роботи з 2007 року. Не пам`ятає чи враховував інформацію з показань свідка ОСОБА_12 , але про механізм ДТП з його показань у вихідних даних нема, а він враховував вихідні дані з постанови слідчого і, скоріш за все, що і не бачив допита ОСОБА_12 . Людське око може бачити на 180 градусів і навіть у нахиленому виді до велосипеда воно може побачити, тож водійка мала побачити його, але точно відповісти не готовий, це треба перевіряти. Завантаженість велика, але додаткову експертизу можна провести в термін від одного місяця до двох.

2.6. Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_18 (додаткова експертиза обставин і механізму ДТП) дав показання, що вихідні дані наведені в сторінці 3-4 висновку експерта на підставі ухвали суду про призначення експертизи, читав все, що в ухвалі суду, читав протокол огляду відеозапису. Відеозапис, проведений у ході досудового розслідування, потреби дивитись не було, бо це не експертиза відеозапису, а необхідні дані відображені в протоколі слідчого, й це не первинна експертиза. Матеріалів було достатньо, щоб дати висновок, і відповів на питання суду. Ним, як експертом, не вбачалось об`єктів чи елементів, які б обмежували видимість пішохідного переходу для водія. Висновок експерта підтримує.

ІІІ. Інші докази та процесуальні документи, на які посилаються учасники, на підтвердження встановлених судом обставин кримінального правопорушення.

3.1. З дослідженого в судовому засіданні протоколу огляду місця ДТП від 09.05.2023 (тривав від 19:00 год. до 19:42 год.), схеми ДТП та фототаблиці як невід`ємних додатків до нього, що складено в приступності двох понятих, встановлено, що в денну пору доби, без опадів, по вул. Мирогощанській, 4 м. Дубно в напрямку від с. Рачин у напрямку вул. Сурмичі м. Дубно Рівненської області на нерегульованому пішохідному переході здійснено наїзд.

На місці пригоди автомобіль «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі «Мітсубісі», «Mitsubishi») розташований на правій смузі в напрямку вул. Сурмичі м. Дубно на відстані 2м від осі лівих переднього та заднього коліс до розмітки 1.1 ПДР України та на відстані 2м від осі лівого заднього колеса до початку осипу деталей. Велосипед типу «Дамка» знаходиться під лівою передньою частиною автомобіля на відстані 2,4 м та 2,8м від заднього та переднього коліс до розмітки 1.1 ПДР України та на відстані 0,2м від заднього колеса до осі лівого переднього колеса автомобіля «Мітсубісі».

На правій смузі руху на відстані 2,5м до розмітки 1.1 ПДР України та на відстані 0,3м до осипу ґрунту розпочинається слід гальмування лівого заднього колеса автомобіля «Мітсубусі» довжиною 5 м, який закінчується під лівим заднім колесом вказаного автомобіля. На правій смузі руху в напрямку огляду на відстані 3,4м до пішохідного переходу та 2,6 м до розмітки 1.1 ПДР України наявні осипи ґрунту розміром 0,9м на 0,85м, на місці якого розпочинаються сліди волочіння на відстані 0,1 м до початку сліду гальмування та закінчуються на відстані 2,5м до початку подряпини, яка знаходиться на відстані 0,2 м від початку та закінчується до сліду гальмування довжиною 0,6м, яка закінчується на відстані 0,5м до початку осипу деталей.

Після закінчення огляду місця події автомобіль «Мітсубусі» та велосипед типу «дамка» вилучено та поміщено на спец майданчик с. Привільне Дубенського району (а.с. 9-22 т.2).

3.2. Автомобіль «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, зареєстрований 15.03.2023 та належить ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с. 27 т.2).

3.3. Транспортний засіб «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застраховано в АТ «СГ «ТАС» згідно полісу №АТ/3549671 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що діяв на території України з 17.03.2023 до 16.03.2024, тобто на час подій. Страхувальником вказана обвинувачена ОСОБА_4 (а.с. 28, т.2).

3.4. Постановою слідчого від 09.05.2023, автомобіль «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та велосипед, що вилучені після ОМП, визнано речовими доказами (а.с.23 т.2).

Згідно розписки ОСОБА_4 від 13.06.2023 вона отримала від працівників поліції вищезазначений автомобіль (а.с. 58 т.2).

3.5. Малолітній потерпілий, його законна представниця (матір ОСОБА_9 згідно свідоцтва про народження дитини від 03.12.2103) та представник згідно заяви від 12.06.2023 надали дозвіл працівникам поліції на доступ до медичної інформації та вилучення історії хвороби з додатками. На запит слідчого 15.06.2023 КНП «Дубенська міська лікарня» Дубенської міської ради надала картку стаціонарного хворого №23-3576/284 ОСОБА_10 , 2013 року народження, який знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні з 09.05.2023 до 12.05.2023 (а.с. 60-62 т.2).

3.6. Висновком судово-медичної експертизи №116 від 20.06.2023 (судовий експерт ОСОБА_19 ) встановлено: відповідно до записів наданої медичної карти в ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження: "Внутрішньо-суглобовий перелом міжвиросткового підвищення проксимального метаепіфізу лів вел/гом кістки без зміщення. Відкрита рана коліна". Вказані вище тілесні ушкодження виникли від дії тупого(их) предмету(ів), могли утворитись внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, можливо в термін та за обставин (а саме: внаслідок наїзду на потерпілого транспортним засобом, не виключено коли потерпілий перебував в якості водія велосипеда) зазначених в постанові і які,згідно п.2.2.2. "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень" (Наказ №6 МОЗ України від 17.01.1995) відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості по критерію довготривалого розладу здоров`я (а.с.65-66 т.2).

3.7. Згідно заяви 10.05.2023 володілець ОСОБА_20 добровільно надав працівникам поліції відео з камери відео спостереження, що встановлена за адресою вул. Мирогощанська, 11, м. Дубно для розслідування кримінального провадження від 09.05.2023. Цей оптичний диск DVD-R з відеозаписом із камери відеоспостереження, що встановлена на приміщенні магазину по вул. Мирогощанська, 11 в м. Дубно Рівненської обл., постановою слідчого від 10.05.2023 визнано речовим доказом і знаходиться в матеріалах кримінального провадження. Відеозапис досліджений судом (а.с. 67-69 т.2).

3.8. Із дослідженого судом відеозапису камери спостереження за адресою: вул. Мирогощанська, 11, м, Дубно, що навпроти будинку №4 по вул. Мирогощанській за 09.05.2023 не вбачається сам момент ДТП, бо камера знімає прилеглу територію, а оглядовість дороги обмежена через дерева, проте по центру зверху видно частину дороги з нерегульованим пішохідним переходом.

На дорозі м. Дубно вулицею Мирогощанська в напрямку вул. Сурмичі видно як під`їжджає легковий транспортний засіб сірого кольору в універсальному кузові («Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_21 ), який о 18:10:56 зупиняється перед нерегульованим пішохідним переходом.

Також о 18:10:56 зліва з`являється велосипедист, що рухається в напрямку нерегульованого пішохідного переходу спочатку по дорожньому полотні, а потім і по лівому узбіччі. Він повертає кермо вправо та без гальмування виїжджає о 18:10:59 на проїзну частину дороги на пішохідний перехід, а також вищезазначений сірий транспортний засіб починає рух прямо.

І в цей же час в поле зйомки камери потрапляє ще один білий транспортним засіб типу бус («Ford Transit», військовий медичний транспорт під керуванням ОСОБА_12 )., що рухався позаду сірого автомобіля в попутному напрямку, він гальмує.

Крім того, суд звертає увагу, що на записі відеокамери о 18:11:02 видно як по нерегульованому пішохідному переходу справа наліво по ходу руху легкового транспортного засобу марки «Мітсубісі» сірого кольору, від центру проїзної частини і до лівого узбіччя завершує перетинати проїзну частину дороги пішохід, вона підходить до лівого узбіччя о 18:11:03, ступає через бордюрний камінь та о 18:11:04 жінка опиняється на узбіччі. Інших пішоходів у цей час камера не фіксує. В той час, коли пішохід рухалась по пішохідному переходу до узбіччя, сірий легковий автомобіль їхав прямо через пішохідний перехід, оскільки світлі проміжки рослинності затінились, що зафіксовано камерою відеоспостереження. Але коли пішохід ступила на узбіччя - вона завмерла не рухаючись на цілих 4 секунди, а бус проїхав прямо (а.с. 68 т.2).

3.9. Таким чином, встановлено, що разом із велосипедистом, який без гальмування виїхав о 18:10:59 на проїзну частину дороги, одночасно почав рух і транспортний засіб сірого кольору й лише після цього пішохід завершила перехід по нерегульованому пішохідному переході. Це ж відображено слідчим й у протоколі огляду вищезазначеного відеозапису з додатками стоп-кадрами від 07.07.2023, а сірий легковий автомобіль - це «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що залишився на місці події (а.с. 70-73 т.2).

3.10. 10.07.2023 ОСОБА_4 відмовилася від участі в слідчому експерименті на місці події на підставі ст.63 Конституції України з мотивацією: «оскільки не ознайомлена зі схемою ДТП, висновком слідчого експеремента, матеріалами справи» (а.с.82 т.2).

3.11. 10.07.2023 на місці події малолітній потерпілий ОСОБА_10 показав місце наїзду автомобілем «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на нього, коли він перетинав проїзну частину дороги велосипедом, яке знаходиться на правій смузі руху вул. Мирогощанська в напрямку вул. Сурмичі, м. Дубно на відстані 3,3 м до пішохідного переходу та 2,6 м до дорожньої розмітки 1.1 ПДР України. Зі слів потерпілого ОСОБА_10 відстань 10,2 м. відповідає тій, яку він подолав із моменту виїзду велосипедом на проїзну частину дороги нерегульованого пішохідного переходу до місця наїзду. Місце виїзду велосипедом знаходиться на відстані 1,8 м від початку пішохідного переходу. Після цього малолітньому потерпілому ОСОБА_10 було запропоновано відтворити темп свого руху, з яким він рухалась перед дорожньо-транспортною пригодою. На вказану пропозицію ОСОБА_10 погодився після чого, останньому було запропоновано за допомогою статиста тричі відтворити темп свого руху з яким він рухалась перед ДТП подолавши відстань, що становить 10,2 м.

Таким чином, малолітній потерпілий ОСОБА_10 в присутності учасників слідчої дії (законної представниці - матері ОСОБА_9 , його представниці - адвокати ОСОБА_22 , понятих ОСОБА_23 та ОСОБА_24 ) за допомогою статиста та велосипеда аналогічного тому, який був учасником ДТП, тричі відтворив темп свого руху, де статист за вказівками потерпілого ОСОБА_10 подолав відстань у 10,2 м. від краю проїзної частини дороги до місця наїзду та після здійснення трьох замірів швидкості руху статиста, було встановлено, що відстань у 10,2 м. він подолав за 3,5 с., 3,2 с. та 3,6 с. На цьому слідчий експеримент було завершено. В кінці протоколу також є рукописний текст, що участь приймала педагог - провідний фахівець ДМЦСС ОСОБА_25 , як і її підпис з розшифровкою.

До протоколу слідчого експерименту додається його схема, згідно якого також відмічено місце зіткнення - за 3,3 м. за нерегульованим пішохідним переходом справа на смузі руху автомобіля ближче до лівої частини, а траєкторія руху велосипедиста показана дугою - лівою смугою по нерегульованому пішохідному переходу і ближче до центру вже з виїздом на праву частину дорожнього полотна за нерегульованим пішохідним переходом. Документи (і протокол, і схема до нього) підписані учасниками без зауважень (а.с. 83-85 т.2).

3.12. Згідно з висновком експерта №СЕ-19/118-23/5548-ІТ від 15.06.2023 (призначено постановою слідчого від 19.05.2023, судовий експерт ОСОБА_26 ) на момент експертного дослідження: система рульового керування та робоча гальмівна система автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходилися в працездатному стані. Вартість експертизи становить 1434 грн. (а.с. 37-45 т.2).

3.13. Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/118-23/5547-ІТ від 21.06.2023 (призначено постановою слідчого від 19.05.2023, судовий експерт ОСОБА_17 ) наїзд автомобіля Mitsubishi Outlander, р.н. НОМЕР_3 з перешкодою (велосипедистом ОСОБА_10 ) відбулося на правій смузі руху вул. Мирогощанська в напрямку вул. Сурмичі м. Дубно, Рівненської області, перед ділянкою осипу ґрунту від транспортних засобів, зафіксованої в наданих на експертизу копіях протоколу огляду місця події від 09.05.2023 та схеми до нього. Встановити більш точно координати місця контактування транспортних засобів стосовно елементів проїзної частини дороги в абсолютних величинах не представилося можливим за причиною відсутності в наданих на експертизу матеріалах достатньої сукупності зафіксованих інформативних ознак.

Контактування автомобіля Mitsubishi Outlander, р.н. НОМЕР_3 відбулося лівою передньою та лівою боковою частиною переднього бампера із задньою правою боковою частиною велосипеда, при цьому в первинне контактування вступали ліва частина переднього бамперу автомобіля Mitsubishi Outlander із заднім колесом велосипеда. Вартість експертизи становить 1912 грн. (а.с.47-57 т.2).

3.14. Відповідно до судової інженерно-транспортної експертизи від 21.07.2023 № СЕ-19/118-23/7502 ТІ (призначено постановою слідчого від 11.07.2023, судовий експерт ОСОБА_17 ) встановлено, що в дорожній обстановці, яка наведена в наданих на експертизу вихідних даних, водій автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 для забезпечення безпеки дорожнього руху, з технічної точки зору, повинна була діяти у відповідності до вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України, а велосипедист ОСОБА_10 з технічної точки зору повинен був діяти у відповідності до вимог п. 6.7 і п. 10.1 Правил дорожнього руху України.

Технічна можливість попередження цього наїзду на велосипедиста полягала у виконанні водієм автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України, тобто перед початком руху переконатися, що це буде безпечним і в разі виявлення малолітнього велосипедиста, який виїжджає на нерегульований пішохід перехід, відмовитися від початку руху.

В заданій дорожньо-транспортній ситуації в діях водія автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 вбачаються невідповідності вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку з скоєнням даної пригоди.

В дорожній обстановці, яка наведена у наданих на дослідження вихідних даних, дії велосипедиста ОСОБА_10 не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху, однак в межах цієї експертизи, встановити чи знаходиться ця невідповідність із технічної точки в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди не представляється можливим і може бути вирішено органами досудового розслідування (суду) самостійно на основі правового аналізу матеріалів кримінального провадження з врахуванням даного висновку. Вартість експертизи 1912 грн. (а.с.90-97 т.2).

3.15. Згідно з висновком додаткової судової інженерно-технічної експертизи №СЕ-19/118-25/15481-ІТ від 05.01.2026 (призначено ухвалою суду від 25.09.2025, судовий експерт ОСОБА_18 ), у цій дорожньо-транспортній ситуації дані про те, що велосипедист нагнувся до керма велосипеда, не впливає на оцінку дій водія автомобіля Mitsubishi Outlander (номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_4 відповідно до вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху.

Наявність технічної можливості запобігти наїзду на велосипедиста ОСОБА_10 для водія автомобіля Mitsubishi Outlander, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_4 визначалася виконанням вимог п.10.1 Правил дорожнього руху для чого вона не мала будь-яких перешкод технічного характеру. Вартість експертизи 3565 грн. (а.с. 34, 38-42 т.3).

3.16. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_4 , виданий органом 5616 від 22.06.2021, РНОКПП НОМЕР_5 , отримала право керувати транспортними засобами категорії «В» 28.04.2023 зі строком дії до 28.04.2025, що підтверджується паспортом та копією посвідчення водія НОМЕР_6 (а.с. 25-26 т.2). Відповідно судом встановлено, що на час події ДТП 09.05.2023 водійка ОСОБА_4 лише одинадцятий день як мала право керувати легковим автомобілем.

3.17. Обвинувачена ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягалась, відповідно є несудимою. Вона проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 разом із батьком, матір`ю, двома дітьми, а це - син ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_28 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також зазначено про проживання разом з чоловіком ОСОБА_29 . За місцем проживання скарг на ОСОБА_4 не надходило. Вказане підтверджується вимогою УІАП НП Україна на ОСОБА_4 , довідкою №838 від 06.07.2023 та характеристикою від 06.07.2023 ТОВ «Житловик-Дубно» відносно ОСОБА_4 , а також копіями свідоцтв про народження дітей серії НОМЕР_7 та серії НОМЕР_8 . Водночас, ОСОБА_4 (шлюбне прізвище ОСОБА_30 ) розлучена згідно рішення Дубенського міськрайонного суду №559/2206/20 від 27.04.2021, про що містяться відомості в ЄДРСР, до яких суд має повний доступ в силу ч.5 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" (а.с. 29, 31-32 т.2, 59-60 т.1).

3.18. Дані про працевлаштування ОСОБА_4 відсутні. Згідно скриншоту, наданого стороною захисту, за рішенням громадської організації ВГО «Наше місто» №218-9/VII від 14.07.2017, ОСОБА_31 ( ОСОБА_32 ) є волонтеркою (а.с. 61, т.1). Інші учасники цього не заперечують.

3.19. ОСОБА_4 на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що підтверджується інформацією №515 від 07.07.2023 КНП «Міська поліклініка» Дубенської міської ради. Згідно медичних довідок КНП «ЦПМСД «Здоров`я+» Дубенської міської ради №336 від 28.07.2025 та №344 від 04.08.2025, наданих обвинуваченою, вона хворіла з діагнозами «СКХ (СЧКХ). Хронічний пієлонефрит, загострення» та станом на 28.07.2025 знаходилася на диспансерному обліку в зв`язку з цим (а.с. 34 т.2, а.с. 5, 24 т.3).

3.20. Обвинувачена ОСОБА_4 стверджує, що під час ДТП керувала транспортним засобом твереза. Сторона обвинувачення це визнає - така кваліфікуюча ознака як стан сп`яніння водія не виявлена органом досудового розслідування. Представники потерпілого також цього не заперечують. Відповідно фактична обставина, що водійка ОСОБА_4 під час ДТП була в тверезому стані, визнається усіма учасниками і відповідно встановлена судом.

ІV. Висновки суду щодо пред`явленого обвинувачення.

Сторона захисту стверджує, що в діях ОСОБА_4 відсутні вина й відповідно просить виправдати ОСОБА_4 за недоведеністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, однак ця позиція безпідставна, направлена на ухилення від кримінальної відповідальності та задоволенню не підлягає. Суд, заслухавши учасників і дослідивши всі матеріали кримінального провадження, погоджується зі стороною обвинувачення та представниками малолітнього потерпілого та з підстав, зазначених нижче, зроблено висновок, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.286 КК України, доведена за результатами судового розгляду.

4.1. Правилами дорожнього руху України визначено, що:

- учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими (п.1.1.);

- водії зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи. Усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності (п. 1.7.);

- для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну… і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі (п.2.3.б.);

- рухатися по дорозі на велосипедах дозволяється особам, які досягли 14-річного віку (п. 6.1.);

- велосипедисти повинні переїжджати проїзну частину по велосипедному переїзді, а у разі його відсутності - відповідно до вимог цих Правил (п.6.5.);

- велосипедисту забороняється рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках (крім дітей до 7 років на дитячих велосипедах під наглядом дорослих (п.6.6.в.));

- велосипедисти повинні виконувати вимоги цих Правил, що стосуються водіїв або пішоходів і не суперечать вимогам цього розділу (п.6.7.);

- пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах (п. 4.7.);

- перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху (п.10.1.).

4.2. Щодо позиції захисту про місце зіткнення та порушення ПДР малолітнім велосипедистом.

Те, що місце зіткнення не встановлено в абсолютних величинах, не означає що його не існувало. При експертизі враховано, окрім даних слідчого експерименту, й наявність осипу ґрунту та деталей, сліди волочіння, гальмовий шлях і подряпини, що починаються після місця зіткнення. Суд зауважує, що одночасно з осипом ґрунту починаються й сліди волочіння, а знаходяться вони на смузі руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_4 неподалік нерегульованого пішохідного переходу. Очевидно, ці сліди утворились внаслідок зіткнення.

Слідова обстановка на місці події та розташування транспортних засобів після ДТП (велосипед під передньою частиною автомобіля на проїзній частині вулиці), а також особистість потерпілого, який був госпіталізований і яким виявився 9-річний хлопчик Денис, вказує на порушення велосипедистом п. 6.1. ПДР. Адже дитина до 14 років була без супроводу дорослого та не мала права виїжджати на дорогу на велосипеді. А відеозапис із місця події вказує на порушення потерпілою дитиною і пунктів 4.7, 6.6.в., 6.7. ПДР, бо велосипедист не може рухатись їдучі на велосипеді по тротуару поза велосипедною доріжкою чи по нерегульованому пішохідному переході, а повинен поводити себе як пішохід і вести велосипед у руках.

Тому в цій частині заперечення сторони захисту заслуговують на увагу й поведінка потерпілого може бути врахована при вирішенні питань відшкодування завданих збитків, у межах оцінки характеру правопорушення при призначенні покарання винній особі.

Проте, вищезазначені порушення, допущені дитиною, не означають, що ОСОБА_4 невинна у вчиненні кримінального правопорушення та не створюють підстав для її виправдання за ч.1 ст.286 КК України, адже з технічної точки зору саме через порушення вимог п.10.1. ПДР водійкою автомобіля і відбулось зіткнення, є прямий причинний зв`язок між цим порушенням і наслідками в виді тілесних ушкоджень середньої тяжкості для потерпілої дитини, що настали. Якби вона перед початком руху відреагувала на хлопця, що їде зліва по тротуару на велосипеді та виїжджає на нерегульований пішохідний перехід на велосипеді, то ДТП не було б. ОСОБА_4 , як доросла водійка, що отримала посвідчення водія, мала слідкувати за дорожньою обстановкою та реагувати на її зміну, особливо починаючи рух. І з технічної точки зору вона мала можливість переконатись у безпечності свого маневру, що підтверджується не лише висновками судових експертиз, а й ретельно проаналізованим судом відеозаписом зі місця події (п. 3.7.-3.9., 3.11-3.15).

4.3. Щодо показань свідків, обвинуваченої.

Сторона захисту оперує показаннями свідка ОСОБА_12 і вважає їх такими, що підтверджують невинуватість ОСОБА_4 , а також сама обвинувачена та свідок ОСОБА_12 думають, що свідка ОСОБА_11 не було на місці події, вони його не пам`ятають (п.2.2.-2.4).

Проте, в справах про ДТП та конкретно в цій вина особи не доводиться суто показаннями свідків чи інших учасників події, а рішення приймається за результатами аналізу всієї сукупності інформації, в тому числі тієї, що не залежить від волі чи пам`яті людей, а це: сліди з місця ДТП, розміщення та характер ушкоджень транспортних засобів, а також обстановка під час і після ДТП, зафіксована на фото та відео.

Суд ухвалює рішення в цій справі не базуючись на суб`єктивних уявленнях свідків чи обвинуваченої про обставини справи, а на об`єктивних даних, що зафіксовані на місці ДТП, на записах камери відеоспостереження та в висновках судових експертиз.

Щодо того, що між собою узгоджуються показання свідка ОСОБА_12 та ОСОБА_4 , то це пояснюється особливістю роботи людської пам`яті. Встановлено, що свідок ОСОБА_11 швидко поїхав із місця події, залишивши свої контактні дані, а свідок ОСОБА_12 надавав дитині першу медичну допомогу й досить довго залишався разом із ОСОБА_4 . В подальшому ця справа тривалий час розглядалась у суді та було змінено три склади суду, а всі ці люди давали показання не лише під час досудового розслідування, а й судових засіданнях неодноразово й чули показання інших. Відповідно те, що вони справді бачили, було спотворено часом і їх сприйняттям. Пам`ять має здатність записувати нову інформацію поверх першої знову та знову й таким чином утворюється знання про те, що люди думають, що вони бачили.

Немає жодних доказів і будь-яких розумних підстав, які б ставили під сумнів репутацію свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 . Ні ОСОБА_11 , ні ОСОБА_12 не вводять суд у оману, вони щиро вірять у те, що говорять, однак по різному оцінюють ситуацію, яку бачили з різних сторін. ОСОБА_11 їхав зі сторони кільця з району «Базарчика» і по вул. Мирогощанській, де видимість нічим не обмежена, на зустрічній смузі руху по відношенню до місця події, та вважає, що водійка ОСОБА_4 не розуміла, що відбувається й не бачила дитини. А свідок ОСОБА_12 , який рухався одразу за ОСОБА_4 в попутному напрямку, переконаний, що через поведінку дитини на дорозі водійка попереду й не могла бачити велосипедиста.

Проте, суд зробив висновок, що свідок ОСОБА_12 помиляється, бо те, що він пам`ятає, не відповідає іншим фактичним обставинам, що встановлені судом, на відміну від показань свідка ОСОБА_11 . Як і ОСОБА_4 дає суду показання, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, і обвинувачена ОСОБА_4 , і свідок ОСОБА_12 впевнено дають суду показання, що вони зупинилися для того, щоб пропустити жінку, яка як пішохід переходила нерегульований пішохідний перехід справа наліво, й лише коли та стала на бордюр, вони повільно рушили вперед.

Проте, камера відеоспостереження з магазину «Водограй» неподалік зафіксувала, що автомобіль, яким керувала ОСОБА_4 , зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом о 18:10:56, а вже на третій секунді о 18:10:59 рушив прямо. Тобто ОСОБА_4 простояла перед пішохідним переходом лише 2 повні секунди. Водночас та жінка, яку вона пропускала по пішохідному переходу, ще йшла його лівою частиною й лише о 18:11:03 підійшла до тротуару, переступила бордюрний камінь і о 18:11:04 опинились на узбіччі, а о 18:11:03 повільно рушив уперед автомобіль під керуванням свідка ОСОБА_12 .

Так, ОСОБА_12 просунувся вперед на автомобілі після того, як пішохід опинилась зліва, але не обвинувачена ОСОБА_4 . Така ситуація, як зафіксована на відео, свідчить, що саме ОСОБА_4 пропустила пішохода справа й одразу рушила вперед. А зліва не лише ще пішохід йшла до бордюрного каменю, а й якби ОСОБА_4 подивилась туди, то побачила би, що виїхав велосипедист на нерегульований пішохідний перехід.

Відеокамера зафіксувала в одній площині перед сірого легкового автомобіля (який виявився в подальшому автомобілем марки «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , бо він залишився на місці ДТП) та велосипед, який виїжджає на пішохідний перехід зі сторони лівого тротуару та точний час: 18:10:59. Тому велосипед при початку руху не міг перебувати поза зоровим контактом водійки автомобіля, якби вона проявила належну уважність до того, що відбувається на дорозі.

Суд також звертає увагу, що пішохід на відео, яка за три секунди подолала ліву смугу дороги, зупинилась на 4 секунди після того, як дійшла до узбіччя. Це свідчить, що щось сталось і відволікло її увагу, змусивши раптово припинити рух, що також опосередковано свідчить про час ДТП та узгоджується з даними зі схеми ДТП щодо місця події та транспортних засобів, які приймали в ній участь. Крім того, це узгоджується з даними слідчого експерименту з участю малолітнього потерпілого та його представників, зібраними органом досудового розслідування безпосередньо на місці події через місяць після неї, бо дитина показала свою швидкість руху до зіткнення тричі, й це було відповідно 3,5 с, 3,2 с та 3,6 с, тобто щоразу трохи більше трьох секунд і на четвертій секунді. Тож із даних відеокамери, поведінки велосипедиста та реакції водіїв, пішохода та результатів слідчого експерименту, після нескладної математичної дії додавання можна достеменно встановити точний час ДТП: 09.05.2023 о 18:11:03 чи о 18:11:04, що відповідає пред`явленому ОСОБА_4 обвинуваченню "близько 18 години" (п. 3.1., 3.8, 3.11).

Що дійсно важливо в показаннях свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , то це те, що вони як водії автомобілів, які їхали з різних сторін вулиці Мирогощанської в м. Дубно, обоє бачили дитину - велосипедста незадовго до зіткнення, та відреагували на нього, гальмуючи, на відміну від ОСОБА_4 , яка не бачила його. Також ці свідки підтвердили, що після ДТП була дещо змінена обстановка, бо водійка не розуміла, що сталось, дитину затисло під машиною та їй довелось трохи відкотитись назад, це ж узгоджується і з фіксацією гальмового шляху на схемі ДТП.

4.4. Щодо заяв сторони захисту про неналежність відеозапису, відмови давати показання потерпілим та інші зауваження.

Сторона захисту просить визнати відеозапис із камер спостереження неналежним доказом, бо там немає ДТП, на відео не видно велосипедиста та його рух пішохідним переходом, а відповідно не брати до уваги висновок первинної експертизи дослідження та обставин механізму ДТП та додаткової, бо в першому випадку експерт врахував відеозапис, а в другому - протокол його дослідження слідчим.

Ця позиція захисту не заслуговує на увагу як безпідставна. В розумінні ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Речовий доказ відеозапис уважно досліджений судом, детально та покадрово, в уповільненому та збільшеному варіанті, що відображено вище в п.3.7-3.9, 4.3. На відео не видно праву частину нерегульованого пішохідного переходу, а відповідно й події ДТП, але добре видно ліву частину цього ж переходу, характер руху транспортних засобів під керуванням водіїв ОСОБА_4 та ОСОБА_12 , рух і виїзд потерпілої дитини на велосипеді і рух та реакцію жінки, яка переходила дорогу. Цей запис - однозначно належний доказ, що допоміг об`єктивно з`ясувати обставини справи і правильно був долучений органом досудового розслідування до матеріалів кримінального провадження, досліджений та покладений в основу судових експертиз експертами - як сам запис, так і протокол його огляду.

Зауваження захисту щодо первинної експертизи, що: "... велосипедист не йшов «по зебрі», а їхав, а тому чому на нього мала звертати увагу ОСОБА_4 .? І те, що вона мала віддавати йому перевагу в русі - це лише припущення експерта", взагалі суперечать встановленому порядку організації дорожнього руху. Водій зобов`язаний бути уважним і перед початком руху переконатись в безпечності маневру, а якщо є будь-яка загроза, перешкода чи небезпека для руху, то зробити все необхідне, щоб уникнути зіткнення. В цій ситуації порівнювати поведінку 9-річної дитини на велосипеді, яка в силу віку не усвідомлює наслідків своїх дій, та дорослої жінки 31 років за кермом автомобіля, яка отримала право керування транспортним засобом, та що хтось з них має уявну з точки зору захисту «перевагу в русі» - це суперечить здоровому глузду. Заяви захисту, що 3 секунди, - це дуже мало для реакції водія, також безпідставні. Навіть при екстреному гальмуванні спрацьовує гальмівна система автомобіля за 1,2 с, а нормативний час реакції водія - це ще плюс від 0,2 с до 0,4 с, залежно від ситуації. Тому за 1,4 -1,6 с. можна зупинити повністю автомобіль при екстреному гальмуванні, а відповідно за 3 с зробити це двічі. Суд цим лише ілюструє, що 3 с для водія - це достатній час для реакції навіть під час руху транспортного засобу, а в момент, коли він рушає і лише повільно починає рух, то 3 с - це достатньо, щоб роздивитись дорожню обстановку та для уникнення зіткнення. На пішохідному переході водій повинен бути особливо уважним до того, що відбувається на дорозі та прилеглих узбіччях, тротуарах.

Захист заявляє, що потерпілий, хоч відмовився давати показання цьому складу суду, проте давав їх іншим складам суду під головуванням суддів ОСОБА_33 та ОСОБА_34 важливу інформацію про те, як він перетинав пішохідний перехід в день ДТП - не зупинився, не вів свій велосипед, а «обганяв автомобіль» ОСОБА_4 , а згідно практики Верховного суду від 06.01.2025 в справі №317/3658/20 положення про безпосередність допиту судом не тлумачиться як безумовна заборона дослідження показань суду в цій же справі у іншому складі.

По перше, суду ні стороною захисту, ні іншими учасниками не заявлялось клопотань про прослуховування допиту малолітнього потерпілого після заміни складу суду втретє, а справа була розпочата заново зі стадії підготовчого судового засідання.

По друге, суд перед ухваленням рішення розпочати все спочатку в цій справі вивчав матеріали обвинувального акту, що були в розпорядженні (без матеріалів досудового розслідування до етапу дослідження їх під час судового розгляду). Було з`ясовано, що потерпілу дитину допитували 11.10.2023 в суді під головуванням судді ОСОБА_33 впродовж 32 хв., не завершили допит, оголосили перерву і продовжили допит 23.01.2024 - ще 5 хв. Потім наступний головуючий суддя продовжив вирішення справи зі стадії судового розгляду і цього ж малолітнього потерпілого допитували втретє впродовж 16 хв. 11.03.2024, а 14.05.2024 він півтори години перебував у залі суду під час тривалого допиту свідків ОСОБА_35 та ОСОБА_36 . Тому не дивно, що при черговій явці до суду вже під головуванням третьої судді ОСОБА_1 04.02.2025 потерпіла дитини відмовилась свідчити, на що мала повне право згідно ст. 63 Конституції України (п.2.1). І в цьому дитину підтримали матір-законна представниця, представник-адвокат, соціальний педагог та ювенальний поліцейський.

По третє, враховуючи малолітній вік потерпілого ОСОБА_37 на час події - 9 років, а також подальший досвід участі в судових засіданнях десятирічної дитини, що змушувало його повертатись в пам`яті до травмуючи подій 09.05.2023, суд забезпечив реалізацію ОСОБА_38 гарантованого конституційного права на мовчання. Однак показання, які вважає сторона захисту такими важливими, відображені в слідчому експерименті, проведеному через місяць після подій з малолітнім потерпілим і вони не були спотворені часом та подальшою неодноразовою ретравматизацією, тому є найбільш релевантними. Крім того, те, що показав ОСОБА_39 під час слідчого експерименту, узгоджується з рештою фактичних обставин справи, зафіксованих в протоколі огляду місця події, схемі, відеозапису камери спостереження, тому те, що він скористався правом на мовчання чи що суд під запис у залі засідань не переслуховував показання потерпілого, що були надані в цьому провадженні двом іншим складам суду, - на правильність вирішення справи жодним чином не впливає.

Твердження сторони захисту, що велосипедист просто потрапив у так звану "сліпу зону" голослівні і спростовуються висновками експертиз, за якими жодних перешкод з технічної точки зору для виконання ОСОБА_4 п. 10.1. ПДР і таким чином уникнення зіткнення, вона на мала. Водночас, сама ОСОБА_4 відмовилась приймати участь в слідчому експерименті користуючись тим же гарантованим їй конституційним правом, що і малолітній потерпілий у суді, - ст. 63 Конституції України (п.3.10).

Всі письмові документи підписані учасниками без зауважень, включно з понятими, а сторона захисту не заявляла суду клопотань про їх виклик, а також не зверталась до слідчого судді чи суду зі скаргами на дії слідчого. Відповідно решта зауважень захисту щодо відсутності прізвища криміналіста в протоколі ОМП, і згадку про педагога на початку слідчого експерименту, але наявності його підпису в кінці протоколу, чи твердження обвинуваченої, що на її думку не було з ким проводити слідчий експеримент або чому вона сама відмовилась від слідчого експерименту, - не спричиняють недопустимості доказів та не впливають на правильність ухваленого рішення.

4.5. Щодо механізму ДТП.

На досудовому розслідуванні за постановою слідчого судовим експертом ОСОБА_17 було проведено судову експертизу «Дослідження обставин і механізму ДТП». Згідно висновку експерта від 21.07.2023 №СЕ-10/118-23/2502-ІТ в заданій дорожньо-транспортній ситуації в діях водійки «Mitsubishi» ОСОБА_40 вбачаються невідповідності вимогам п.10.1 ПДР України, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку зі скоєнням даної пригоди. Сторона захисту, з посиланням на показання свідка ОСОБА_12 , наполягала, що обвинувачена ОСОБА_4 не могла бачити велосипедиста, бо він нагнувся і виїхав на пішохідний перехід вже коли вона рушила, тобто опинився поза полем зору водійки. У вищезазначеній первинній експертизі не було відображено, що протокол допиту ОСОБА_12 використовувався експертом, а допитаний в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_17 не пам`ятав, чи використовував інформацію з його показань, бо йому надавались матеріали справи, однак він відмітив, що в вихідних даних, вказаних слідчим у постанові, про такий механізм не йшлось. Відповідно судом було призначену додаткову експертизу, щоб усунути прогалину і перевірити версію захисту.

За результатами додаткової експертизи експертом було зроблено категоричний висновок, що в цій дорожній обстановці те, що велосипедист нагнувся до керма велосипеда, не впливає на оцінку дій водійки автомобіля ОСОБА_4 відповідно до п. 10.1 ПДР України. Вона повинна була виконати п. 10.1. ПДР України, щоб запобігти наїзду, і не мала будь-яких перешкод технічного характеру для цього.

Про характер руху велосипедиста зліва по нерегульованому пішохідному переходу направо до передньої частини автомобіля, - є інформація в схемі огляду місця події щодо місця зіткнення та в схемі до слідчого експерименту з участю потерпілої дитини, що надавалась для проведення експертиз (п. 3.1, 3.11). І обидва експерти, допитані в судовому засіданні, вважають, що водійка з технічної точки зору мала бачити велосипедиста, навіть в нахиленому стані в тих умовах. Експерт ОСОБА_17 пояснив, що людське око здатне бачити на 180 градусів, але треба перевіряти експертним шляхом. А вже за результатами експертизи інший експерт ОСОБА_18 підтвердив, що не має значення нагнувся велосипедист до керма чи ні, бо в будь-якому випадку технічних перешкод уникнути ДТП шляхом виконання п. 10.1 ПДР України ОСОБА_4 не мала.

Тобто це означає, що водійка об`єктивно повинна була бачити, що відбувається ліворуч, в тому числі вже поблизу автомобіля, обладнаного і дзеркалами бокового виду, ОСОБА_4 перед початком руху автомобіля зобов`язана була переконатися, що це буде безпечним і будь-яких перешкод технічного характеру для цього не мала (п.2.5-2.6, 3.8, 3.12-3.15).

Суд, добре знаючи обстановку на місці події, дослідивши всі письмові докази в кримінальному провадженні і неодноразово об`єктивний запис камери відеоспостерження, заслухавши свідків та обох експертів, погоджується з експертами ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які зробили обґрунтовані висновки на підставі матеріалів справи згідно своїх професійних знань. У місці ДТП нерегульований пішохідний перехід та частина ділянки дороги перед ним і після нього не має об`єктів, які би обмежували оглядовість для водіїв. Дорога пряма і рівна,без опадів, світла пора доби, місцевість добре проглядається з обох сторін, а велосипед типу «дамка» з дитиною майже 10 років - це не триколісний маленький велосипед, а великий об`єкт, який видно і в вікно зліва, і в дзеркала за умови, що водійка проявляє належну уважність за кермом транспортного засобу-джерела підвищеної небезпеки.

Також суд звертає увагу, яким саме чином відбувся контакт при зіткненні - передня ліва частина автомобіля зачепила заднє, а не переднє колесо велосипеда. Крім того, сліди гальмування автомобіля почались лише після виникнення слідів волочіння. Тобто малолітній велосипедист випередив автомобіль і навіть за цих умов транспортний засіб під керуванням ОСОБА_4 не гальмував. Вона сама пояснює суду, що не розуміла, що сталось. Аналогічні показання дають і свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . А після ДТП автомобіль здавав назад, щоб можна було вивільнити дитину, і на фото це підтверджено гальмовим шляхом з-під коліс автомобіля позаду і перед ним, слідами волочіння, подряпинами та розміщенням транспортних засобів: велосипед затиснутий під передньою частиною автомобіля.

Те, що навіть після зіткнення, водійка не розуміла, що відбувається і продовжувала рух прямо, також опосередковано свідчить про проявлену нею неуважність за кермом. Позиція захисту, що ОСОБА_4 маленького зросту і тому також не могла бачити велосипедиста - на увагу не заслуговує. Саме на водія покладається обов`язок облаштувати так висоту водійського сидіння та розміщення дзеркал, щоб мати змогу бачити і контролювати, що відбувається навколо транспортного засобу, яким керує. Бо саме водій зобов`язаний бути уважним і стежити за дорожньою обстановкою, а в цій справі, зокрема, перед початком руху та взагалі будь-якою зміною напрямку руху керованого транспортного засобу повинен переконатися, що це буде безпечно для інших (п.1.1., 1.7., 2.3.б, 10.1. ПДР України).

Порушення ОСОБА_4 вимог пункту 10.1 ПДР, який передбачає, що перед початком руху, перестроюванням і будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перебуває у причинному зв`язку з суспільно небезпечними наслідками, що настали.

4.6. Висновок.

Враховуючи все вищезазначене, судом позиція захисту розцінюється критично і як така, що направлена на уникнення обвинуваченою ОСОБА_4 кримінальної відповідальності. В діях ОСОБА_4 (суб`єкт) наявний склад кримінального правопорушення за ч.1 ст. 286 КК України, оскільки вона порушила п.10.1 Правил дорожнього руху, від чого відбулось ДТП з травмуванням малолітнього потерпілого, настали негативні наслідки в виді спричинення потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості, наявний прямий причинний зв`язок між діянням і наслідками, що настали (об`єктивна сторона); зробила це з прямим умислом на порушення правил дорожнього руху (зобов`язана була переконатись в безпечності свого маневру перед початком руху, але не зробила цього) та з непрямим умислом до наслідків, що настали: у формі необережності в виді кримінально протиправної самовпевненості (передбачала, що якщо почати рух не переконавшись, що це безпечно, то можуть настати негативні наслідки, але легковажно розраховувала на їх відвернення - вона, маючи досвід керування автомобілем лише кілька днів, провела в зупиненому стані перед нерегульованим пішохідним переходом лише 2 секунди, чого не вистачало навіть для того, щоб той перехід опустів і очевидно не вистачило, щоб адекватно оцінити дорожню обстановку (суб`єктивна сторона)), в цілому вчинивши кримінальне правопорушення з необережності.

За таких обставин, суд відповідно до загальних засад кримінального судочинства, а саме: верховенства права, законності, рівності перед законом та судом, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін тощо, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, в тому числі і щодо збирання, подання та оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, робить висновок, що за результатами цього судового розгляду вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, - доведена. Відповідно підстав для її виправдання немає, навпаки, ОСОБА_4 має бути покарана, тобто повинна понести заслужену кримінальну відповідальність.

V. Щодо цивільних позовів.

5.1. Короткий виклад позиції сторін.

5.1.1. Дубенською окружною прокуратурою в інтересах держави в особі Дубенської міської ради, КНП «Дубенська міська лікарня» Дубенської міської ради до ОСОБА_4 подано позов для одночасного розгляду в кримінальному провадженні (далі - цивільний позов №1). Позивач обґрунтовує позицію тим, що потерпілий від ДТП лікувався на стаціонарі, тому згідно ст. 1206 ЦКУ ОСОБА_4 як та особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати медичній установі її витрати в розмірі 4683,80 грн., на підтвердження чого надано матеріали кримінального провадження і довідку лікарні з розрахунком вартості ліжко-днів.

В судових засіданнях прокурори підтримали цивільний позов та просили його задовольнити.

5.1.2. Цивільний позов прокуратури цивільна відповідач ОСОБА_4 не визнає з мотиваціє, що потерпілий не лікувався стільки днів у лікарні, в обґрунтування своєї позиції доказу суду не надає.

5.1.3. Законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_10 - ОСОБА_9 (від імені якої діє представник цивільного позивача адвокат ОСОБА_8 ) до ОСОБА_4 заявила цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, для одночасного розгляду в кримінальному провадженні (далі - цивільний позов №2). Позивач обґрунтовує позицію тим, що дитина отримала тілесні ушкодження з вини ОСОБА_4 , було витрачено біля 10 тис. на лікування дитини, на підтвердження частини яких надає чеки, а також пошкоджено велосипед, який коштував 10 тис. грн., але після ДТП непридатний до використання. Відповідно на підставі ст. 1166, 1167, 1187 ЦКУ просить відшкодувати законному представнику малолітньої дитини витрати, стягнувши їх з ОСОБА_4 , а саме: 10923,26 матеріальної шкоди та 10 тис. грн. моральної.

В судових засіданнях законна представниця малолітнього потерпілого - його матір та представник підтримали позовну заяву і просять її задовольнити. Матір вказує, що дитина пережила травму, сина мучать нічні жахи, а також він марить велосипедом, а шкода не відшкодована взагалі. Представник зауважує, що за майже три роки в добровільному порядку ОСОБА_4 нічого не відшкодувала.

5.1.4. Цивільна відповідач із представником цивільний позов не визнають, заперечують проти позову, бо не вбачають вини. Сторона захисту просить виправдати обвинувачену ОСОБА_4 за ч.1 ст.286 КК України в зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, відповідно і відмовити в задоволенні цивільного позову. Водночас, сама ОСОБА_4 заявляє, що після судового розгляду купить дитині новий велосипед.

5.2. Клопотання, заяви та інші процесуальні дії щодо цивільного позову.

5.2.1. Обвинувальний акт в кримінальному провадженні надійшов до суду під головування судді ОСОБА_33 04.08.2023. Цивільний позов №1 надійшов до суду 14.08.2023 до підготовчого судового засідання в першому складі суду (а.с. 21-27 т.1). Цивільний позов №2 надійшов до суду 20.09.2023 до початку судового розгляду (а.с. 46-48 т.1). Відповідно обидва одночасно з кримінальним провадженням розглядаються судом. Цивільний відповідач правом на подання відзиву із запереченнями на позовну заяву не скористалася.

5.2.2. 30.01.2024 було проведено повторний автоматизований розподіл справи і судовий розгляд в подальшому продовжено під головуванням судді ОСОБА_41 .

5.2.3. 25.09.2024 було проведено повторний автоматизований розподіл справи і судове провадження розпочато заново з етапу підготовчого судового засідання під головуванням судді ОСОБА_1 . До етапу початку судового розгляду цивільні позивачі мали можливість змінити предмет чи підставу позовних вимог, уточнити склад учасників, однак не зробили цього, а цивільний відповідач правом на подання відзиву із запереченнями на позовну заяву знову не скористалася. Відповідно 28.11.2024 було розпочато судовий розгляд.

5.3. Фактичні обставини, встановлені судом, на додаток до вищезазначених.

5.3.1. Згідно інформації КНП «Дубенська міська лікарня» Дубенської міської ради від 26.07.2023, медична установа повідомила Дубенську окружну прокуратуру, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні з 09.05.2023 по 12.05.2023, діагноз: перелом проксимального відділу великогомілкової кістки, відкрити рана коліна. Проведено ліжко-днів - 3.

Витрати закладу на лікування ОСОБА_10 склали 4683,8 грн. згідно доданого розрахунку.

Відшкодування коштів за лікування ОСОБА_10 не проводилося. Враховуючи ту обставину, що лікарня є комунальним закладом, просять прокуратуру захистити інтереси лікарні щодо відшкодування коштів за лікування потерпілих осіб, вказано необхідні реквізити (а.с. 108, т.2).

5.3.2. Згідно розрахунку економіста лікарні ОСОБА_42 витрат медичної установи на лікування ОСОБА_10 за 3 ліжко-дні загалом склали 4683,8 грн. (а.с. 109, т.2).

5.3.3. Матір`ю потерпілого ОСОБА_10 - ОСОБА_9 надано 4 квитанції на придбання медичних препаратів (контра рубець, хлоргексидин, септил, кетанов) та необхідних товарів (катетер, бинти, гіпс та ін.) за 09.05-11.05.2023, 11.07.2023 на загальну суму 923,36 грн. (а.с. 48, т.1).

5.4 Норми права, які застосував суд для вирішення цивільного позову.

5.4.1. Вирішуючи щодо позовних вимог, суд враховує, що за ч.5 ст. 127 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Таким чином, суд застосовує і положення ЦПК України. Зокрема, згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. За ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє позов.

Відповідно ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Аналогічно і в кримінальному процесі в випадку призначення стягнення в виді штрафу згідно ч.4 ст. 53 КК України з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

5.4.2. Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 21 Конституції України гарантує, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Статтею 55 України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, при цьому згідно ст. 64 Конституції України право на звернення до суду за захистом не може бути обмежено навіть в умовах воєнного стану, правовий режим якого триває в Україні з 24.02.2022 і досі.

5.4.3. Відповідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно ст. 3 та 5 вказаного закону мета здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників та об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 6 даного закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 1.3. ч.1 ст. 1 вказано, що потерпілі - це юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу, а п. 1.4 особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду, п. 1.7 забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. за №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

За ст. 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування із переліком відповідних документів.

За ст. 36 цього ж Закону страхових (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний або прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, або відмовити При цьому, якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована . Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

Згідно висновку про застосування норми права, викладеному в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к, для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не є обов`язковим. Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, наведеними в ухвалі про передачу цього провадження, і вважає, що визначений ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ» порядок звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий в розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування. Обов`язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, якщо йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров`ю та життю людини. Застосування положень ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ» у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого. Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди. А тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди.

5.4.4. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав . Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Вимоги статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану... При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до статті 261 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Встановивши загальну шкоду, заподіяну здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з врахуванням меж позовних вимог, моральна шкода, яка підлягає стягненню становить 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю потерпілого. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 04.07.2021 № 444/3247/21.

Ст. 22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом.

Ст. 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

5.4.5. За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).

Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми .

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №1961-IVу страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування,чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 в справі №760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 в справі №147/66/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 в справі № 147/66/17).

5.4.6. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження, оскільки заміна належного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п. 40 постанови ВП ВС від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справі, в якій наявна обов`язкова співучасть, тобто, коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.

5.4.7. Відповідно до ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред`являтися за місцем заподіяння шкоди.

Згідно вимог ст. 1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від нього, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

5.4.8. У постанові Верховного Суду у справі № 910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. З ч. 2 ст. 129 Конституції України). Положення п. З ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. З ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).

Стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» вказує, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатись до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Таким чином, позовна заява пред`явлена в інтересах держави в особі Дубенської міської ради як органу місцевого самоврядування, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

КНП «Дубенська міська лікарня» Дубенської міської ради є лікувальним закладом та забезпечує виконання гарантованих державою прав громадян на медичну допомогу населенню та наділена правом подачі до суду позову про стягнення витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення.

Зокрема, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 року № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» передбачено, що позов про стягнення таких витрат може бути пред`явлений закладом охорони здоров`я, органом Державного казначейства України або прокурором.

Також відповідно до вимог п. З Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.1993 № 545, визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Проте, оскільки ні Дубенською міською радою, ні КНП «Дубенська міська лікарня» заходи цивільно-правового характеру щодо стягнення з обвинуваченої ОСОБА_4 коштів, витрачених на лікування потерпілого ОСОБА_10 не вживались, у прокурора виникло право на звернення до суду із позовною заявою для захисту державних інтересів, оскільки бездіяльність уповноважених органів призводить до не стягнення бюджетних коштів.

5.5. Мотивована оцінка і висновки суду щодо цивільних позовів.

Щодо цивільного позову №1

5.1. Держава зацікавлена у раціональному, ефективному та результативному використанні бюджетних коштів. Витрачання бюджетних коштів безумовно являє публічний інтерес і в цій справі прокуратура правильно звернулась до суду для захисту економічних інтересів держави в особі Дубенської міської ради та її комунального закладу КНП «Дубенська міська лікарня» Дубенської міської ради.

ОСОБА_4 винна у вчинення ДТП, від якого постраждала дитина. ОСОБА_43 три дні перебував на стаціонарному лікуванні і місцевий бюджет поніс витрати на його лікування в сумі 4683,8 грн. Це підтверджується дослідженими судом доказами і відповідає встановленим фактичним обставинам справи (п.3.2, 3.5-3.6, 5.3.1-5.3.2). Тому ОСОБА_4 , як особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинна відшкодувати медичному закладу понесені витрати в силу ст. 1206 ЦКУ. Її заперечення, що дитина стільки не лікувалась медустанові, на увагу не заслуговують, оскільки цивільною відповідачку не надано доказів на обґрунтування своїх заперечень, а натомість факт і термін лікування ОСОБА_10 підтверджено сукупністю досліджених судом доказів.

За таких умов, позовні вимоги прокурора є обґрунтованими і цивільний позов №1 підлягає до задоволення.

Щодо цивільного позову №2.

5.2. Цивільний позивач, пред`являючи позов до ОСОБА_4 як винуватиці ДТП, не врахував, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована, то належним відповідачем у справі є страховик, а ОСОБА_4 може нести відповідальність лише у випадку страхового відшкодування або за відсутності обов`язку страховика відшкодовувати шкоду (п.3.3).

Під час кримінального провадження суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження звернення ОСОБА_9 до АТ «СГ «ТАС» щодо виплати коштів на відшкодування майнової та моральної шкоди, відмови страховика у виплаті цих коштів.

Визначення відповідачів, предмета та підстав цивільного спору є правом позивача і суд не в змозі залучати належного відповідача з власної ініціативи. Проте, за результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача.

В цій справі обов`язковою була співучасть відповідачів - страховика та страхувальника, бо неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача. Розмір матеріальної шкоди визначається та відшкодовується страховиком в межах обсягу полісу забезпеченого транспортного засобу, моральна шкода визначається в розмірі 5% від матеріальної і якщо поліс не покриває вимоги потерпілої сторони чи страховик відмовив, то тоді решта шкоди стягується з винуватця ДТП.

З урахуванням вказаного, визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Оскільки без належного цивільного відповідача-страховика неможливо визначити чи нестиме відповідальність ОСОБА_4 , як винуватиця ДТП, то ухвалити рішення відносно ОСОБА_4 без залучення страхової компанії в якості співвідповідача - неможливо.

З урахуванням того, що позов пред`явлений до неналежного кола осіб, суд не дає оцінку іншим обставинам справи в її цивільно-правовій частині. .

В підсумку, згідно вимог чинного законодавства і сформованої усталеної судової практики (п.5.4.3-5.4.6), за вищезазначених обставин, в зв`язку з неналежністю відповідача, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог за цивільним позовом №2.

VI. Щодо призначення покарання.

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_4 покарання суд, згідно з вимогами ст.65 КК України, враховує:

1)ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення і його характер, що згідно зі ст.12 КК України є нетяжким злочином, з необережною формою вини щодо наслідків. Потерпілою від кримінального правопорушення є малолітня дитина, яка виїхала на пішохідний перехід на велосипеді всупереч ПДР. Обвинувачена на час події не мала достатнього досвіду в керуванні транспортними засобами;

2)дані про особу винної, яка несудима, за місцем проживання скарг немає, зареєстрована з колишнім чоловіком, але є розлученою, має міцні соціальні зв`язки (батьки діти), її двоє дітей віком 15 і 12 років є неповнолітніми, стан здоров`я обвинуваченої і що на диспансерному обліку в лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, не працює, але є волонтеркою (п.3.16-3.19).

3)обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність ОСОБА_4 , - відсутні

Вирішуючи питання щодо міри покарання, суд також враховує позицію представників потерпілого, які просять не призначати сурове покарання обвинуваченій,а обмежитись штрафом, бо вона молода жінка і їй треба возити власних дітей. Водночас, прокурор просить призначити обвинуваченій штраф і позбавити її права керування транспортними засобами максимальним строком.

Проте, позиція представників потерпілого щодо не призначення додаткового покарання суперечить нормам кримінального закону і відповідно не може бути сприйнята судом.

Так, згідно санкції ч.1 ст.286 КК України передбачено покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян(тобто від 51000 до 85000 грн.)…. або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. Тобто, ч.1 ст. 286 КК України передбачає додаткове покарання в виді позбавлення права керування транспортними засобами. Одночасно за ч.1 ст. 55 КК України позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначене як додаткове покарання на строк від одного до трьох років, при цьому саме позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове покарання призначається на строк до десяти років.

Суд за певних умов, визначених ч.1, 2 ст. 69 КК України, може призначити м`якше покарання, ніж передбачено санкцією статті, в тому числі не призначати додаткове покарання. Крім того, що в цій справі немає умов для застосування ст. 69 КК України в принципі, бо обвинувачена не кається у вчиненому та немає пом`якшуючих її вину обставин, то ще й існує застереження у ч.2 ст. 69 КК України. Згідно останнього суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає і основне покарання в виді штрафу понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а тому за правилами ч.2 ст. 69 КК України суд не може не призначити обов`язкового додаткового покарання в виді позбавлення права керування транспортними засобами ОСОБА_4 .

Це відповідає і усталеній судовій практиці, зокрема, висновкам Верховного Суду у постановах від 16.03. 2023 (справа № 185/1030/22, провадження № 51-3134км22) та від 03.10.2023 (справа № 233/250/22, провадження № 51-3551км23), а також правовому висновку Верховного Суду в постанові від 24.07.2024 (справа № 761/15155/23, провадження № 51-1208 км 24) наступного змісту: «Оскільки санкція ч. 1 ст. 286 КК України, за якою було засуджено особу , передбачає одне з основних покарань у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, положення ч. 2 ст. 69 КК України щодо можливості не призначати обов`язкове додаткове покарання, визначене санкцією цієї частини указаної статті, не можуть бути застосовані».

Таким чином, суд погоджується з прокурором щодо необхідності призначення додаткового покарання ОСОБА_4 в виді позбавлення права керування транспортними засобами, бо за ч.1 ст. 286 КК України це є обов`язковим. ОСОБА_4 або свідомо намагаючись уникнути кримінальної відповідальності, або так і не зрозуміла, чому відбулось ДТП, однак вона вину визнала, пробачення в потерпілого не попросила і збитки в добровільному порядку не відшкодувала. Проте, судом встановлено, що ОСОБА_4 мала технічну можливість виконати п. 10.1 ПДР і таким чином уникнути зіткнення, але не лише не зробила цього, а ще й волочила дитину з велосипедом під колесами автівки вперед і навіть за результатами судового розгляду не прийшло усвідомлення, чому транспортний засіб саме вона повинна була зупинити. За такого відношення до дотримань ПДР України, яке було продемонстровано в судовому засіданні зі сторони захисту, суд переконався, що ОСОБА_4 має повторно вчити Правила дорожнього руху. Водночас, враховуючи невеликий водійський досвід ОСОБА_4 на час події і наявність у неї двох дітей, позицію представників потерпілого, поведінку самого потерпілого на дорозі, суд призначає додаткове покарання ОСОБА_4 не максимальним, а середнім строком, що відповідає принципу індивідуалізації покарання.

ОСОБА_4 не працює, тому покарання в виді виправних робіт в силу його характеру за ч.1 ст. 57 КК України щодо відрахувань саме із сум заробітку, їй призначено бути не може. Аналогічно і покарання в виді обмеження волі до обвинуваченої, яка має дитину віком до 14 років, суд не застосовує внаслідок заборони ч. 3 ст. 61 КК України. Тому з основних покарань ОСОБА_4 може бути призначено лише штраф чи арешт. Арешт є реальною мірою покарання і враховуючи особу ОСОБА_4 , яка має двох дітей, та відношення представників потерпілого щодо не призначення їй суворого покарання, суд не застосовує арешт. Хоч ОСОБА_4 не працює, але вона є жінкою працездатного віку, власницею автомобіля, яку суд позбавляє права керування транспортними засобами, тому її матеріальне становище дозволяє сплатити штраф, а якщо покарання не буде виконано добровільно, то є майно, за рахунок реалізації якого це відбувається примусово. Крім того, за умисне невиконання вироку або перешкоджання його виконанню передбачено кримінальну відповідальність згідно ст. 382 КК України.

Отже, саме штраф середнього розміру є тією мірою кримінальної відповідальності, що здатен забезпечити досягнення мети покарання ОСОБА_4 , яке за ч.2 ст. 50 КК України полягає не лише в карі, а й в виправленні, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

До обвинуваченої запобіжні заходи не застосовувалися. Судові витрати за проведення судових експертиз відповідно ч.2 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченої на користь держави. Питання речових доказів вирішується в порядку ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.100, 122-124, 127-129, 366-371, 373-376, ч.15 ст. 615 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розміром 4000 (чотири тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68000 (шістдесят вісім тисяч) гривень із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

Стягнути з ОСОБА_4 судові витрати за проведення експертиз у сумі 8823 (вісім тисяч вісімсот двадцять три) гривні на користь держави.

Речові докази у справі:

- автомобіль «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_4 та був їй повернений, - залишити ОСОБА_4 ;

- велосипед типу «дамка», що поміщений на спецмайданчик с.Привільне Дубенського району Рівненської області, - повернути законній представниці неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 ;

- оптичний диск DVD-R з відеозаписом із камери відеоспостереження, що встановлена на приміщенні магазину по вул. Мирогощанська, 11 в м. Дубно Рівненської області, - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Цивільний позов Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дубенської міської ради, КНП «Дубенська міська лікарня» Дубенської міської ради до ОСОБА_4 , - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_4 на користь Комунального некомерційного підприємства «Дубенська міська лікарня» Дубенської міської ради витрати, понесені лікувальним закладом на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_10 , в сумі 4683 (чотири тисячі шістсот вісімдесят три) гривні 80 коп.

У задоволенні цивільного позову законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_10 - ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, - відмовити.

На вирок може бути подано апеляцію до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через Дубенський міськрайонний суд. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Учасники мають право на отримання копії вироку. Прокурору, обвинуваченій, захисниці, представникам потерпілого (цивільного позивача) повний текст вироку вручається в день проголошення його резолютивної частини в умовах дії воєнного стану згідно ч.15 ст. 615 КПК України.

Цивільний позивач 1: прокурор Дубенської окружної прокуратури, вул. І.Франка, 10, м. Дубно, Рівненська обл., 35600, код ЄДРПОУ 02910077, електронна пошта dubno@pro.gov.ua, в інтересах держави в особі

- Дубенської міської ради, вул. Замкова, 4, м. Дубно, Рівненська обл., 35600, код ЄДРПОУ 05391063, електронна пошта dubno_mrada@ukr.net, rada@dubno-adm.rv.ua,

- КНП «Дубенська міська лікарня» Дубенської міської ради, вул. Львівська, 73 м. Дубно, Рівненська обл., 35600, код ЄДРПОУ 37624798, електронна пошта crl.dubno@meta.ua. Реквізити: Р/р UA928201720344370004000081116, Дубенське УДКСУ, МФО 82017, Код 37624798.

Цивільний позивач 2: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_3 , паспорт громадянина України НОМЕР_9 , виданий Дубенським РВ УДМС України в Рівненській області 09.10.2013, РНОКПП НОМЕР_10 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_6 , номер телефону НОМЕР_11 .

Представник цивільного позивача 2: адвокат ОСОБА_8 , доручення ЦБПД від 20.07.2023 №17/2-0000424, електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Цивільний відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_4 , виданий органом 5616 від 22.06.2021, РНОКПП НОМЕР_5 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_8 , номер телефону НОМЕР_12 .

Представниця цивільного відповідача: адвокат ОСОБА_7 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_9

Суддя: ОСОБА_1