Постанова № 13504467, 17.01.2011, Харківський апеляційний господарський суд

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2011 р. Справа № 56/04-37/185-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача –Макарова М.М.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 4432Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.10 у справі № 56/04-37/185-10

за позовом ТОВ "Торгівельний дім Третьяков", м. Шахтарськ

до ТОВ "МД Рітейл", м. Харків

про стягнення 64557,89 грн. -

встановила:

Позивач - ТОВ "Торгівельний дім Третьяков", м. Шахтарськ звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - ТОВ "МД Рітейл", м. Харків 57263,33 грн. заборгованості за договором поставки № ДО-21 від 25.05.2007 р. 7294,56 грн. пені та судових витрат, з посиланням на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати переданого позивачем товару за вказаним договором.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Доленчук Д.О.) від 04.10.2010 р. по справі № 56/04-37/185-10 позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто суму боргу у розмірі 31795,88 грн., штрафні санкції у розмірі 3803,24 грн., 355,99 грн. державного мита та 130,04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між сторонами договором поставки № ДО-21 від 25.05.2007 р., а розмір заборгованості підтверджується актом звірки за період з 01.08.2008 р. по 31.12.2008 р.; що пеня підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов спірного договору та відповідних вимог чинного законодавства України та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно не взяв до уваги той факт що в підписаному між сторонами акті звірки за період з 01.08.2008 р. по 31.12.2008 р. зазначено, що сальдо на початок періоду, тобто станом на 01.08.2008 р. заборгованості відповідача перед позивачем становить 25467,35 грн., і зазначена обставина, з урахуванням проведених між сторонами господарських операцій за період з 01.08.2008 р. по 31.12.2008 р. свідчить про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості на суму 57263,33 грн. Крім того, позивач також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідач жодним чином не спростував факт наявності заборгованості на суму 57263,33 грн. та ін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, відзиву чи пояснення по скарзі не надав, про причини неприбуття представника не повідомив.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) 25.05.2007 р. укладено договір № ДО-21 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язувався поставляти у власність відповідача товари, а відповідач зобов'язувався прийняти товари та оплачувати їх на умовах даного договору. Матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем умов зазначеного договору та поставки відповідачу товар за відповідними накладними (т. 1 а.с. 63-141), що підтверджується відповідними видатковими накладними копії яких наявні в матеріалах справи.

Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач розрахувався частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість в сумі 57263,33 грн.

Матеріали справи також свідчать про те, що між сторонами складено відповідний акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.08.2008 р. по 31.12.2008 р. (т. 1 а.с. 22-24) відповідно до якого за відповідачем рахується заборгованість в сумі 57263,33 грн.

17.02.2009 р. позивачем направлено на адресу відповідача письмову претензію з вимогою здійснити розрахунки з позивачем у повному обсязі та сплатити суму боргу в розмірі 57263,33 грн.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між сторонами договором поставки № ДО-21 від 25.05.2007 р., а розмір заборгованості підтверджується відомостями щодо суми заборгованості за спірними накладними та загальною сумою здійснених оплат, зазначених в акті звірки за період з 01.08.2008 р. по 31.12.2008 р.; що пеня підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов спірного договору та відповідних вимог чинного законодавства України та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами в цілому була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в зв’язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає частковому скасуванню.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення порушив встановлені законом правила належності та допустимості доказів наявності певних обставин.

П. 2.2 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. за № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»передбачено, що Вирішуючи питання щодо доказів господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором № ДО-21 існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, розрахунків за нього можуть підтверджуватися виключно первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Проте, господарський суд зазначаючи про існування заборгованості в сумі 31795,88 грн. та посилаючись при цьому в якості доказу наявності зазначених обставин на акт звірки період з 01.08.2008 р. по 31.12.2008 р., при цьому проігнорував той факт, що даний акт не є первинним документом в розумінні ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Разом з тим, про дійсну наявність заборгованості в даному випадку свідчать залучені до матеріалів справи первинні документи, а саме, відповідні накладні (т. 1 а.с. 63-141) за якими відбувалася поставка товару.

Як зазначає позивач, заборгованість відповідачем за отриманий товар була сплачена лише частково, внаслідок чого на момент винесенні оскаржуваного рішення за ним рахується заборгованість в сумі 57263,33 грн. Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України не надані.

Крім того, суд першої інстанції взявши до уваги відомості щодо суми заборгованості за спірними накладними та загальною сумою здійснених оплат, зазначені в акті звірки за період з 01.08.2008 р. по 31.12.2008 р. при цьому проігнорував той факт, що при укладанні акту звірки сторонами також було враховано існуюче на 01.08.2009 р. сальдо на користь позивача в сумі 25467,35 грн. (перша сторінка акту звірки, т. 1 а.с. 22). З урахуванням поставок за всіма спірними накладеними, суми здійсненої в період звірки оплат та існуючого на початок проведення звірки сальдо заборгованість відповідача перед позивачем становить 57263,33 грн.

П. 1-2 Ст. 692 ЦК України встановлено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог—відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, а також те, що заборгованість в сумі 31795,88 грн. вже стягнута за рішенням суду, вказане рішення в частині відмови в позові про стягнення 25467,35 грн. підлягає скасуванню, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, п. 2 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Розділом 8 договору було передбачено те, що при порушенні строків оплати товару покупцем, він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.

Як свідчать матеріали справи, позивачем при поданні позову на підставі зазначених норм закону нарахував відповідачу до стягнення пеню за період з 30.11.2008 р. по 30.05.2009 р.

Розмір пені, з урахуванням існуючої в період прострочення подвійної облікової ставки НБУ становить 6811,93 грн., а не 7294,56 як про це зазначив позивач.

Однак, враховуючи те, що пеня в сумі 3803,24 грн. вже стягнута за оскаржуваним рішенням суду, вказане рішення в частині відмови в позові про стягнення 3008,69 грн. підлягає скасуванню, а позов в цій частині також підлягає задоволенню.

З урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, також підлягає скасуванню рішення в частині відмови в позові про стягнення 284,75 грн. держмита, 103,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, вказані судові витати, а також 142,37 грн. держмита за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його часткового скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2010 р. по справі № 56/04-37/185-10 в частині відмови в позові про стягнення 25467,35 грн. заборгованості, 3803,24 грн. пені, 284,75 грн. держмита, та 103,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасувати, та позов в цій частині задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Рітейл" (61036, м. Харків, вул. Войкова, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 34482413, в т.ч. р/р 2600544452001 АКБ “Киевская Русь”, МФО 319092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговельний дім Третьяков" (86200, м. Шахтарськ, мікрорайон 7, буд.11, кв. 34, код ЄДРПОУ 34027329, в т.ч. з р/р 26003051705027 КБ “Приват Банк” м. Донецьк, МФО 335496) 25467,35 грн. заборгованості, 3803,24 грн. пені, 284,75 грн. держмита, 103,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, та 142,37 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Повний текст постанови підписано 17.01.2011 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Плужник О.В.