Постанова № 13503546, 20.12.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 грудня 2010 року

Справа № 5002-18/3966-2010

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ткаченка М.І.,

суддів Антонової І.В.,

Котлярової О.Л.,

за участю представників сторін:

прокурора – не з'явився (Сакська міжрайонна прокуратура);

позивача - не з'явився (Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим)

відповідача –Смірнова Наталья Валеріївна, довіреність № 05/1 від 15 грудня 2010 року (ДП „Євпаторійський морський торговельний порт”);

відповідача –не з'явився ( ПП „Навігатор”);

розглянувши апеляційну скаргу Сакського міжрайонного прокурора на рішення господарського суду АР Крим (суддя Осоченко І.К.) від 4 жовтня 2010 року у справі № 5002-18/3966-2010

за позовом Сакського міжрайонного прокурора

(вулиця Леніна, 34, місто Саки, АР Крим, 96500) в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим

(вулиця Кечкеметська, 114, місто Сімферополь, АР Крим, 95038)

до Державного підприємства „Євпаторійський морський торговельний порт” (площа Моряків, 1, місто Євпаторія, АР Крим, 97400) приватного підприємства „Навігатор”

(вулиця Клари Цеткін, 15, місто Ізмаїл, Одеська область, 68600)

про визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

У липні 2010 року Сакський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідачів Державного підприємства „Євпаторійський морський торговельний порт” (далі - ДП „Євпаторійський морський торговельний порт”) та Приватного підприємства „Навігатор”(далі-ПП „Навігатор”) в якій просить визнати недійсним договір № 71 від 20 травня 2009 року, укладений між ПП „Навігатор” та ДП „Євпаторійський морський торговельний порт”.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 203, 215, 227, 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що 20 травня 2009 року між відповідачем-2 та відповідачем-1 був укладений договір № 71, відповідно до п. 1.1. якого у якості предмета договору передбачено виконання робіт відповідачем-2 на об'єкті відповідача-1 по переміщенню морського піску із формуванням його резерву у причалу п/п Донузлав об'ємом 5000 тон.

У свою чергу серед обов'язків відповідача-1 за договором перебуває відповідно до пункту 1.3 договору забезпечення наявності усієї дозвільної документації на проведення робіт згідно до умов вказаного договору.

Діяльність відповідача-1 по видобуванню піску морського з родовища на озері Донузлав відповідно до договору здійснювалась у порушення норм діючого

законодавства, фактичне видобування піску за договором про надання послуг здійснювалося відповідачем-1, однак у відповідача-2 відсутні будь-які документи які надають йому право на здійснення вказаної діяльності, що і стало підставою для звернення прокурора до суду.

Рішенням господарського суду АР Крим від 4 жовтня 2010 року по справі № 5002-18/3966-2010 у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Сакський міжрайонний прокурор звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2010 року апеляційну скаргу прийнято до провадження суду у складі колегії: головуючого судді: Ткаченка М.І., суддів Маслової З.Д., Котлярової О.Л. та призначена до розгляду на 30 листопада 2010 року.

30 листопада 2010 року розгляд справи відкладено на 21 грудня 2010 року.

Розпорядженням керівництва суду від 21 грудня 2010 року у зв'язку з відпускою судді Маслової З.Д. була здійснена її заміна на суддю Антонову І.В.

В судове засідання прокурор, представники позивача та відповідача ПП „Навігатор” не з'явився, хоча про час і місце слухання справи були повідомлені своєчасно і належним чином.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю не з'явившихся прокурора та представників відповідача, третьої особи, оскільки їх явку не було визнано обов’язковою.

Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N З-рп/99 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши прокурора представник відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

20 травня 2009 року між ДП „Євпаторійський морський торговельний порт” (замовник) та ПП „Навігатор” (виконавець) укладено договір № 71.

Відповідно до розділу 1 вказаного договору виконавець здійснює гідромеханізоване переміщення піску в трюм судна і доставку піску замовнику у кількості 5000 тон.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору відповідач №1 зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати придбаний пісок у порядку, передбаченому розділом 3 вказаного договору.

Таким чином, з характеру спірних правовідносин виходить, що фактично між сторонами було укладено договір про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору вартість робіт виконавця складає 12,00 грн., у тому числі 20% ПДВ за одну тону доставленого до причалу піску.

Статтею 6 Закону України „Про державний контроль за використанням і охороною земель” встановлено, що до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що порт здійснює гідромеханізоване переміщення піску на родовище з координатами, зазначеними в додатку № 1. Весь видобутий з родовища морський пісок переходить у власність порту на кар'єрі озера Донузлав, та порт сплачує фірмі ставку, передбачену пунктом 3.2 договору.

Відповідно до пункту 2.2.4 договору, порт зобов'язаний при видобуванні піску власними коштами дотримуватись санітарних та екологічних норм.

У розділі 3 договору „Ціна та порядок розрахунків”, сторони оговорюють розрахунки саме за видобування піску, який переходить у власність порту.

Таким чином, предметом договору сторони власне визначили видобування піску.

Крім того дозвіл порту на видобування піску закріплений в статуті.

Статтею 4 Водного кодексу України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, при укладанні договору, яким врегульовані послуги, що надаються безпосередньо на озері Донузлав, сторони повинні були враховувати особливі вимоги діючого законодавства, стосовно земель водного фонду.

Згідно з пунктом 1 статті 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У пункті 7 статті 14 Водного кодексу України визначено, що встановлення порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування, будівельні, днопоглиблювальні роботи, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду, а також розробки та затвердження нормативів скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

Відповідно до пункту 3 Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 557 дозвіл видається територіальними органами Держводгоспу за погодженням з територіальними органами Мінприроди у разі проведення днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій (крім будівельних робіт та робіт на землях прибережних захисних смуг морів і на землях, зайнятих морями).

Більш того, у довідці Територіального управління держгідропромнагляду по АР Крим і місту Севастополю зазначено, що на теперішній час спеціальний дозвіл на користування надрами ДП „Євпаторійський морський торговельний порт” анульований.

Посилання на наявність дозволу у статуті не може бути прийнятим судом у якості належного та допустимого доказу, оскільки нормами діючого законодавства чітко передбачена процедура отримання дозволу, яка закріплена у вищенаведеному Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 557.

Відповідно до пункту 5 Правил користування землями водного фонду затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року № 502, право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право.

Право постійного користування землями водного фонду посвідчується державним актом, який видається і реєструється сільськими, селищними і міськими Радами.

Право тимчасового користування земельними ділянками на землях водного фонду оформляється договором, який укладається між відповідною Радою і юридичною або фізичною особою.

Доказів наявності договору, який підтверджував би право на користування земельними ділянками на землях водного фонду та який би, в свою чергу, був підставою для укладання подальших договорів, що стосуються земельної ділянки водного фонду на озері Донузлав не має.

Статтею 1 Кодексу України про надра встановлено, що надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Пунктом 1 статті 18 Кодексу України про надра передбачено, що надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.

Відповідно до пункту 2 вищезазначеної статті земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачем надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Згідно з пунктом 4 статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Пунктом 1 статті 227 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Отже, статут Державного підприємства „Євпаторійський морський торгівельний порт” не може бути прийнятий у якості доказу отримання відповідного дозволу.

Відповідно до пункту 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з пунктом 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню.

За такими обставинами судова колегія скасовує судове рішення.

При прийнятті нового рішення судова колегія задовольняє позовні вимоги Лакського міжрайонного прокурор у повному обсязі.

Керуючись статтями 46, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сакського міжрайоного прокурора задовольнити.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 4 жовтня 2010 року у справі № 5002-18/3966-2010 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір № 71 від 20 травня 2009 року, укладений між Приватним підприємством „Навігатор” та Державним підприємством „Євпаторійський морський торгівельний порт”.

Стягнути з Державного підприємства „Євпаторійський морський торгівельний порт” (97417, АР Крим, місто Євпаторія, площа Моряків, будинок 1, код ЄДРПОУ 01125583) судові витрати - 42,50 грн. державного мита в дохід бюджету та 118,00 грн. витрати на інформаційне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Приватного підприємства „Навігатор” (68600, Одеська область, місто Ізмаїл, вулиця Клари Цеткін, код ЄДРПОУ 31889544) судові витрати - 42,50 грн. державного мита в дохід бюджету та 118,00 грн. витрати на інформаційне забезпечення процесу.

Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя М.І. Ткаченко

Судді І.В. Антонова

О.Л. Котлярова