Рішення № 13493492, 17.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/26717.01.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеодин»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продюсерський центр «АРТ - ПРО»

про стягнення 108323,24 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача Жук Д.В. (довіреність № 3 від 20.10.2010 р.)

Від відповідача не з’явилися

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телеодин»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продюсерський центр «АРТ - ПРО»(відповідач) про стягнення з останнього заборгованості в розмірі 108323,24 грн. відповідно до договору про надання рекламних послуг № 128/05/10 від 12.05.2010 р. та додатку № 2 до договору від 12.05.2010 р. Зазначена сума включає в себе: суму основного боргу в розмірі 97485,06 грн., суму інфляційних нарахувань в сумі 2827,07 грн., суму трьох відсотків річних в сумі 1201,87 грн. та суму пені в сумі 6809,24 грн. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2010 р. порушено провадження у справі № 39/267 та призначено справу до розгляду на 13.12.2010 р. о 11:20 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 13.12.2010 р., подав документи на виконання вимог ухвали суду, зокрема, довідку Головного управління статистики у м. Києві № 13-5841/1 від 08.12.2010 р., відповідно до якої судом встановлено, що відповідач знаходиться за іншою адресою, ніж вказаною позивачем в позовній заяві, а саме: 03039, м. Київ, вул. Кіровоградська, 4.

Ухвалою суду від 13.12.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 17.01.2011 р. о 09:30 год. та зобов’язано позивача направити відповідачу копію позовної заяви з додатками за адресою: 03039, м. Київ, вул. Кіровоградська, 4, докази направлення надати суду.

23.12.2010 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 17.01.2011 р., надав суду докази направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками за адресою: 03039, м. Київ, вул. Кіровоградська, 4.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 17.01.2011 р., не з’явився, вимоги ухвали суду від 13.12.2010 р. не виконав, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/267 від 13.12.2010 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаній у довідці Головного управління статистики у м. Києві № 13-5841/1 від 08.12.2010 р. а саме: 03039, м. Київ, вул. Кіровоградська, 4.

Направлення вказаної ухвали суду відповідачеві підтверджується відповідною відміткою на зворотньому боці цієї ухвали, а її отримання відповідачем 28.12.2010 р. - повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103012945438.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/267 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 17.01.2011 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 17.01.2011 р. та за відсутності відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 17.01.2011 р. надав усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 17.01.2011 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, в т.ч. визнання права, припинення правовідношення тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

12.05.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телеодин»(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продюсерський центр «АРТ-ПРО»(відповідач) було укладено договір № 128/05/10 про надання рекламних послуг, відповідно до п. 1.1. якого відповідач доручає, а позивач бере на себе зобов’язання надати рекламні послуги, визначені в додатках до цього договору, в ефірі телевізійного каналу «М1», а відповідач зобов’язується прийняти та оплатити такі рекламні послуги.

Відповідно до п. 1.2. договору, зміст, вид, період, загальний час трансляції, дати та час розміщення, кількість виходів, хронометраж рекламних матеріалів та вартість послуг узгоджується сторонами у відповідних додатках до цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору, вартість послуг позивача за цим договором визначається сторонами в відповідних додатках до цього договору.

Відповідно до п. 4.2. договору, оплата послуг позивача здійснюється шляхом перерахування суми, що зазначена у відповідному додатку на розрахунковий рахунок позивача у національній валюті України, на підставі рахунка-фактури виставленого позивачем, протягом 5 днів з моменту коли рахунок-фактуру було виставлено, але в будь-якому випадку не пізніше чим за 5 днів до початку надання послуг позивачем відповідачу згідно договору та відповідного додатку.

12.05.2001 р. сторонами було підписано додаток № 2 до договору, відповідно до умов якого, предметом надання послуг є розміщення на телеканалі «М1» рекламного матеріалу хронометражем 20 сек., строк розміщення рекламного матеріалу на телеканалі з 28.05.2001 р. по 31.05.2010 р. Загальний хронометраж 2000 сек.

Відповідно до п. 2 додатку № 2 до договору, вартість послуг, що надаються позивачем відповідачу за договором становить 97485,06 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до додатку № 2 до договору та медіа плану датою початку надання послуг позивачем відповідачу є 28.05.2010 р.

Позивач на виконання п. 4.2. договору виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000119 від 12.05.2010 р. на суму 97485,06 грн., в якій було визначено термін оплати за надані послуги до 17.05.2010 р.

Однак відповідач в порушення умов договору не оплатив виставлений позивачем рахунок-фактуру № СФ-0000119 від 12.05.2010 р. на суму 97485,06 грн., чим порушив взяті на себе згідно спірного договору зобов’язання.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист № 30/09-2 від 30.09.2010 р., яким відповідач фактично не заперечує факт надання позивачем спірних послуг, однак у зв’язку із скрутним матеріальним становищем у відповідача не має можливості сплатити суму заборгованості та просить позивача надати відповідачу відстрочку до 30.11.2010 р.

Згідно з рахунком-фактурою № СФ-0000119 від 12.05.20010 р., який виставлявся відповідачу утворилась заборгованість в загальній сумі 97485,06 грн., яка станом на час вирішення спору не погашена, доказів зворотнього суду не представлено.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі з огляду на наступне.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

По матеріалам справи встановлено, що між сторонами по справі фактично укладений договір про надання послуг, а тому саме він та відповідні положення статей глави 63 Цивільного кодексу України визначають права та обов`язки сторін зі здійснення передбачених договором послуг та їх оплати. Вищезазначений договір відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України є підставою виникнення між сторонами цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов’язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням зазначеного, строк виконання зобов’язання щодо оплати наданих позивачем послуг станом на час вирішення спору є таким, що настав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 97485,06 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 6809,24 грн., суму трьох відсотків річних в розмірі 1201,87 грн. та суму інфляційних нарахувань в розмірі 2827,07 грн.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

За весь час несанкціонованого користування чужими коштами штрафні санкції можуть бути встановлені у відсотках, розмір яких обчислюється обліковою ставкою Національного банку України. Облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк визначає для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених коштів на певний період, тобто є, відповідно до Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-ХІV, орієнтиром ціни на гроші.

Частина. 6 ст. 231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (надалі –Закон України) регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Статтею 1 вищезазначеного Закону України передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 5.2. договору, у випадку несвоєчасного перерахування грошових коштів відповідачем на рахунок позивача відповідач зобов’язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості наданих рекламних послуг.

Враховуючи вказані норми Цивільного кодексу України, умови п. 5.2. договору та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 6809,24 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказані норми Цивільного кодексу України, умови п. 5.2. договору та здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків розміру трьох відсотків річних та інфляційних процесів, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних в розмірі 1201,87 грн. та суми інфляційних нарахувань в розмірі 2827,07 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, при задоволені позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

За таких обставин, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита в розмірі 1083,23 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, 78, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продюсерський центр «АРТ-ПРО» (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 62-А; код ЄДРПОУ № 33778878; р/р 2600549805 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805), а уразі відсутності грошових коштів - з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеодин»(01135, м. Київ, вул. Павлівська, 29; код ЄДРПОУ № 30177781; р/р № 2600930479301 в Шовковичному відділенні ПАТ «Банк Кредит Дніпро», МФО 305749) 97485,06 грн. (дев’яносто сім тисяч чотириста вісімдесят п’ять гривень 06 коп.) основного боргу, 6809,24 грн. (шість тисяч вісімсот дев’ять гривень 24 коп.) пені, 1201,87 грн. (одну тисячу двісті одну гривню 87 коп.) три відсотки річник, 2827,07 грн. (дві тисячі вісімсот двадцять сім гривень 07 коп.) інфляційних нарахувань, 1083,23 грн. (одну тисячу вісімдесят три гривні 23 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О.В.

Дата підписання

повного рішення: 19.01.2011 р.