Рішення № 13493423, 19.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/2419.01.11 За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСО»

про примусове звільнення та повернення орендованої площі

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Кошман А.С. - по дов. №82 від 10.08.2010р.

Від відповідача не з»явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСО»звільнити (виселити) та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву державне нерухоме майно загальною площею 268,0 кв.м. , яке розташоване за адресою: м. Київ, Ямська, 71, що знаходить на балансі Державного підприємства «Завод «Продмаш».

Позовні вимоги вмотивовані тим, що в зв’язку з закінченням 06.09.2010 року строку дії договору оренди №332 від 06.09.2001р. відповідач не звільнив приміщення передавши його по акту прийому-передачі, чим перешкоджає в користуванні ним та порушує ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2010р. порушено провадження у справі №36/24, розгляд справи призначено на 19.01.2011 р.

Відповідач письмовий відзив на позов не надав, представника в судове засідання не направив, не виконав вимог суду викладених в ухвалі від 28.12.2010р.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення ( ухвалу суду про порушення провадження у справі відповідач отримав 04.01.2011 р.) Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на адресу визначену за матеріалами справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

06 вересня 2001 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІСО»(далі відповідач) був укладений договір оренди №332 споруди, що належить до державної власності.

Відповідно до умов даного договору позивач передав відповідачу в строкове платне користування споруду площею 268 кв.м. за адресою: м. Київ, Ямська, 71, що знаходить на балансі Державного підприємства «Завод «Продмаш».

06.09.2001р. між балансоутримувачем та відповідачем був підписаний акт приймання –пердачі в оренду споруди за адресою: м. Київ, Ямська, 71.

Частина 1 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строк дії договору сторони визначили строком на три роки, що діє з 06 вересня 2001 року по 06 вересня 2004 року включно.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Оскільки після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не заявила про його зміну або припинення, то в силу ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір №332 від 06 вересня 2001р. був двічі пролонгований, останній раз до 06 вересня 2010 року.

Положеннями статті 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Листом від 21.09.2010р. за №30-04/14683 позивач повідомив відповідача про припинення договору оренди №332 від 06.09.2010р. у зв’язку із закінченням строку його дії та про не продовження договору на новий строк.

Відповідно до п. 2 ст. 26 та п. 1 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 2 ст. 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно п. 5.7. договору у разі припинення або розірвання договору відповідач зобов»язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припиненні договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідач належних доказів звільнення або правомірності користування спірним приміщенням суду не надав.

Зважаючи на вищевказане, вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Зобов»язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ТіСО»(03150,

м. Київ, вул. Ямська, 72, код ЄДРПОУ 23536097) звільнити (виселити) та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Шевченка, 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825) державне нерухоме майно загальною площею 268,0 кв.м. , яке розташоване за адресою: м. Київ, Ямська, 71, що знаходить на балансі Державного підприємства «Завод «Продмаш».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТіСО» (03150,

м. Київ, вул. Ямська, 72, код ЄДРПОУ 23536097) 85 грн. державного мита в доход Державного бюджету України.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «ТіСО»(03150,

м. Київ, вул. Ямська, 72, код ЄДРПОУ 23536097) 236 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу до спеціального фонду Державного бюджету України по КЕКД 22050000 «Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах».

Суддя Трофименко Т.Ю.

Повний текст рішення складено

20.01.2011р.