Рішення № 13490933, 22.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/41822.12.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росукр –консалтінг» До           Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія

«Соціальний добробут»

Про           стягнення 18803, 72 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Цибрій Ж.Е. –по дов. №б/н від 01.12.2001р.

Від відповідача не з»явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Росукр-консалтінг»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Соціальний добробут»заборгованості в розмірі 18803, 72 грн., з них 15976,21 грн. основного боргу, 1501, 54 грн. пені, 1 325,97 грн. індексу інфляції, за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору оренди № 01/01/09 від 01.01.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2010р. порушено провадження у справі №36/418, розгляд справи призначено на 01.12.2010 року.

У зв’язку з неявкою в судове засідання 01.12.2010р. представників сторін, розгляд справи було відкладено на 22.12.2010р. о 09 год. 40 хв.

В судовому засіданні 22.12.2010 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору оренди №01/01/09 від 01.01.2010р. не сплатив позивачу в повному обсязі орендну плату у зв’язку з чим виник борг в сумі15976, 21 грн.

Відповідач письмовий відзив на позов не надав, представника в судове засідання 22.10.2010 року не направив, не виконав вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвали суду направлялись на адресу відповідача, що зазначена в позовній заяві та Витягу з ЄДРПОУ. Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на адресу визначену за матеріалами справи. Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Таким чином відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

01.01.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Росукр-консалтінг” (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Соціальний добробут»(орендар) було укладено договір оренди № 01/01/09 (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування на умовах оренди нерухоме майно, яким є нежиле приміщення першого поверху, групи приміщень №3, приміщень №14, загальною площею 8,1 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, вул.. Западинська, 9-А, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.01.2009.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди за період квітня 2009р. по лютий 2010р. року, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 15976, 79 грн. та нараховані пеня в сумі 1501,54 грн. та 1325,97 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов’язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

З п. 8.1. договору вбачається, що договір укладено на 360 днів.Договір набирає чинності після його підписання та підписання акту прийому-передачі приміщення.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 3.2. договору вартість орендної плати встановлюється в розмірі 160,42 грн., крім того ПДВ –32,08 грн., що становить еквівалент 25 доларів США 50 центів по курсу НБУ на дату підписання даного договору за 1 кв. м. площі приміщення. У вартість орендної плати входять витрати на компенсацію комунальних послуг, а саме електроенергію, теплопостачання, за спожиту холодну воду, вивіз сміття, за прибирання площ загального користування та прибудинкової території.

Пункт 5 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлює, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 3.4. договору орендар сплачує суму орендної плати щомісячно, за поточний місяць, в безготівковій формі в національній валюті України –гривні, не пізніше 5-го числа поточного місяця.

Всупереч вищеназваному договірному зобов’язанню відповідач не виконав своїх обов’язків в частинні внесення плати за оренду нежитлового приміщення у період квітень 2009р. по лютий 2010р., в результаті чого виникла заборгованість, що за розрахунками позивача та неоспореними відповідачем становить 15 976,21 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 4.2.2. договору орендар зобов‘язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендні платежі.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги заявника про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 15976,21 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Пунктом 6.2 Договору встановлено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент заборгованості, від суми заборгованості по орендній платі за кожний день прострочення платежу.

У зв’язку з вищезазначеним позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1501,54 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки при розгляді справи судом встановлено, що відповідач порушив умови договору в частині строків оплати орендних платежів, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1325,97 грн. інфляційних підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Соціальний добробут» (м. Київ, вул. Боженко, 83, код ЄДРПОУ 33493157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росукр –консалтінг»(м. Київ, вул. Маршала Малиновського, 7-А, кв. 253, код ЄДРПОУ 33507169) 15976 грн. 21 коп. заборгованості по орендній платі, 1502 грн. 54 коп. пені за простросчку платежу, 1325 грн. 97 коп. –інфляційних, 188 грн. 04 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

СуддяТрофименко Т.Ю. Повний текст рішення складений 23.12.2010р.