Рішення № 13490818, 10.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/23610.01.11 За позовом          Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

До           Комунального підприємства «ЖЕО-109»

Треті особи,           які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача,          

          1) Комунальне підприємство Київської міської державної адміністрації «Головний інформаційно-обчислювальний центр»

          2) Акціонерна енергопостачальні компанія «Київенерго»

Про           стягнення 449191,13 грн.

                                                                                           Суддя Удалова О.Г.

Представники учасників процесу:

Від позивача                              Залерцов М.О. (за дов.)

Від відповідача                    не з’явились

Від третьої особи-1          не з’явились

Від третьої особи-2          не з’явились

оБСтавини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулося відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»в особі розрахункового департаменту з позовом до комунального підприємства «ЖЕО-109»про стягнення 449191,13 грн. за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06420/2-01 від 02.03.2006 р., а саме: 418814,41 грн. основного боргу, 15487,04 грн. пені, 2266,40 грн. трьох процентів річних та 12623,27 грн. збитків від інфляції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року включно не в повному обсязі виконувався обов’язок по оплаті наданих за умовами договору № 06420/2-01 від 02.03.2006 р. послуг з водопостачання та водовідведення.

Відповідач позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що позивач нараховує відповідачу оплату за постачання послуг з надання холодної води для підігріву гарячої, в той час як умовами спірного договору надання таких послуг не передбачено.

Також відповідач зазначає, що спірний договір підписано ним з протоколом розбіжностей, яким суттєво змінено порядок розрахунків між сторонами, а враховуючи, що він самостійно споживає лише частину послуг за спірним договором, а щодо більшої частини вказаних послуг, фактично, є лише посередником між позивачем та мешканцями, відповідач не може бути самостійним відповідачем щодо вимог про стягнення заборгованості за вказані послуги.

Крім того, відповідач зазначає, що він не є виробником послуги, відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між ним і виробником (позивачем) регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог вказаної статті. З огляду на її приписи, спірний договір повинен містити таку істотну умову як тариф, проте в тексті спірного договору вона відсутня, а отже, він є неукладеним.

Під час розгляду справи відповідачем на вимогу ухвал суду були подані контррозрахунки заявленої до стягнення суми основного боргу, зі змісту яких слідує, що між сторонами відсутні спори щодо обсягів, вартості спірних послуг та суми коштів, які перераховані відповідачем за них.

Третя особа-1 у письмових поясненнях зазначає, що вона не є стороною спірного договору, а тому їй невідома суть вказаних договірних зобов’язань.

Третя особа-2 в письмових поясненнях по справи зазначає, що відповідно до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 540116 від 01.12.2004 р., укладеного з відповідачем, третя особа-1 постачає відповідачу саме теплову енергію, не стягуючи плату за холодну воду, і що плата за холодну воду, яка використовується для підігріву гарячої води, має сплачуватись позивачем саме відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2010 р. порушено провадження у справі № 17/236.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2010 р. провадження у справі зупинено до вирішення пов’язаних з нею справ № 2а-57/07, що розглядається Київським апеляційним адміністративним судом, та № 2а-851/10, що розглядається у Шевченківському районному суді м. Києва.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 р. у справі № 17/236 ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.06.2010 р. по даній справі скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Розгляд справи відкладався, ухвалою суду від 10.11.2010 р. до участі у справі як третю особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено комунальне підприємство Київської міської державної адміністрації «Головний інформаційно-обчислювальний центр», ухвалою суду від 22.11.2010 р. до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено акціонерну енергопостачальну компанію «Київенерго».

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

02.03.2006 р. між позивачем та відповідачем укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06420/2-01 (далі - Договір).

Щодо посилань відповідача на підписання цього Договору з протоколом розбіжностей, слід зазначити наступне.

Статтею 181 ГК України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів.

Вказаною статтею зокрема встановлено наступне:

- за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4);

- сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч. 5);

- у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо) (ч. 6).

- у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8).

З відмітки на Договорі слідує, що він підписаний відповідачем з протоколом розбіжностей.

Відповідачем до відзиву на позов додано протокол розбіжностей до договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 0420/2-01 (суд звертає увагу відповідача на те, що спірний Договір має інший номер, а саме: 06420/2-01), проте не додано жодних доказів того, що вказаний протокол розбіжностей відноситься до Договору, а також того, що він направлявся позивачу.

Отже, як слідує з матеріалів справи, відповідачем не дотримано встановленого ГК України порядку врегулювання розбіжностей щодо умов Договору, відносно яких ним складено протокол розбіжностей до Договору, а отже, він вважається укладеним саме в редакції, яка надана позивачем.

Відповідно до умов Договору (п. 1.1.) позивач зобов'язується надавати відповідачу послуги з постачання питної води та на підставі пред’явленого відповідачем дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації Києва, а відповідач зобов’язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому позивачем послуг, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлений Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65 (далі –Правила-1), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р., а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за Договором.

Правила-1 втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі –Правила-2).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»(далі - Закон), Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

Відповідно до ст. 22 Закону, одним з основних обов'язків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.

Правилами-1 (п. 12.1) та Правилами-2 (п. 2.1), як і Законом, передбачено договірне формування відносин між Водоканалом та абонентом.

Рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті. Тарифи на користування послугами встановлюються відповідно до чинного законодавства України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентом, що передбачено п. п. 1.10, 12.5 Правил-1.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що частина з заявленої до стягнення суми основного боргу, а саме: 216005,57 грн., виникла внаслідок нарахування відповідачу плати за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року включно.

З розрахунку позивача, доданого до матеріалів позовної заяви, слідує, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з заборгованості за двома рахунками, а саме:

- заборгованості по коду 1-1379 в сумі 202808,84 грн., яка виникла за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року включно (постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної так і гарячої води);

- заборгованості по коду 1-51379 в сумі 216005,57 грн., яка виникла за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року включно (постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води).

Щодо заборгованості в сумі 216005,57 грн., яка виникла внаслідок нарахування відповідачу плати за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року включно (код 1-51379), слід зазначити наступне.

Пунктом 2.1 Правил-2 встановлено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання»та «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 3.1 Правил-2 визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Пунктом 5.1 Правил-2 передбачено, що облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Пунктами 1.3, 12.2 Правил-1 встановлено, що абонентами, які користуються послугами водоканалу, можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив’язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у Водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені цими Правилами.

Отже, з зазначеного вище вбачається, що Водоканалом абонентам відкривається відповідно до одного договору лише один рахунок.

Пунктом 12.17 Правил-1 передбачено, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Пунктом 3.13 Правил-2 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ст.ст. 901, 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 4.1 Правил-1 встановлено, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з Водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.

З наведеного вище вбачається, що умовами Договору не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як «питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води».

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно зі ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Спірний Договір на послуги водопостачання та водовідведення укладений позивачем з відповідачем на постачання питної води, тобто холодної води. Належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України, на підтвердження укладення з відповідачем договорів на постачання гарячої води позивачем не надано.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 216005,57 грн., який виник внаслідок нарахування позивачем відповідачу плати за послуги постачання позивачем холодної води для виготовлення гарячої води, задоволенню не підлягають як безпідставні.

Щодо стягнення основного боргу в сумі 202808,84 грн. за послуги по постачанню питної холодної води та прийняття стоків як холодної так і гарячої води за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року включно (код 1-1379) слід зазначити наступне.

Враховуючи, що умови Договору регулюють правовідносини з прийняття позивачем від відповідача каналізаційних стоків, нарахування позивачем відповідачу коштів за прийняття стоків гарячої води є цілком правомірним.

Відповідно до п. 2.1.4 Договору, кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показанням лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об’ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил 1.

Пунктом 21.1 Правил-1 визначено, що:

- кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показників водолічильника та інших способів визначення об’ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію, у відповідності з п. 21.2 Правил-1.

- Водоканал має право вимагати від абонентів встановлення приладів обліку стічних вод, котрі мають перебувати на балансі абонента. Абонент забезпечує їх ремонт та перевірку у визначені строки.

Правилами-2 визначено, що:

- облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію (п. 5.1);

- вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу (п. 5.2).

Позивачем до матеріалів справи додані акти про зняття показань з приладів обліку за спірні періоди, підписані представниками як позивача так і відповідача.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, а саме: з Розгорнутого розрахунку позовних вимог до боржника КП № ЖЕО-109»з 01.12.2009 р. по 01.05.2010 р., виконаного позивачем, та Розрахунків сум нарахувань від 09.11.2010 р. та від 19.11.2010 р., виконаних відповідачем, між сторонами відсутні будь-які суперечності з приводу обсягів та вартості поставленої за умовами Договору по коду 1-1379 питної холодної води та прийняття стоків як холодної, так і гарячої води за спірний період, а також суми, перерахованої за вказані послуги коштів.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем за умовами Договору за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року включно послуг на загальну суму 926525,40 грн., та оплати відповідачем сказаних послуг на суму 723716,46 грн., з чого слідує, що заборгованість по коду 1-1379 становить 202808,84 грн.

Пунктом 2.1.1 Договору встановлено, що позивач щомісячно направляє до банківської установи відповідача розрахункові документи (в електронному вигляді –дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги –доручення) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється відповідачем щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи відповідача. За згодою позивача оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору, в разі неотримання від позивача поточного щомісячного розрахункового документу, відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним доручення, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Отже, виходячи з умов Договору відповідач в будь-якому разі повинен розрахуватись за надані позивачем за його умовами послуги в строк до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, і, відповідно, прострочення починається з 6-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по коду 1-1379 за надані в період з грудня 2009 року по квітень 2010 року послуги в сумі 202808,84 грн. є законними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача на те, що він не є споживачем більшої частині спірних послуг, а, фактично, є лише посередником щодо них між позивачем та мешканцями, а отже, не може бути самостійним відповідачем щодо вимог про стягнення заборгованості за вказані послуги, а також на те, що між ним, позивачем та третьою особою-1 укладено договір № 07 від 19.10.2009 р., предметом якого є надання третьою особою-1 послуг з розподілу (розщеплення) грошових коштів, в тому числі, й за спірні послуги, а отже, неоплата їх не є виною відповідача, а виникла внаслідок неналежної оплати громадянами спірних послуг, слід зазначити наступне.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У даному випадку за умовами Договору боржником є саме відповідач, а отже, він має зобов’язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті наданих послуги.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений права у встановленому законодавством порядку звернутись до позивача з пропозицією щодо внесення змін до Договору в частині оплати наданих за його умовами послуг.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 15487,04 грн. пені, 2266,40 грн. трьох процентів річних та 12623,27 грн. збитків від інфляції, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Відповідно до п. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що, у разі порушення строків виконання зобов’язання по оплаті за надані послуги, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

За умовами Договору остаточний розрахунок має бути проведений не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, тобто, наприклад, за енергію, поставлену в грудні 2009 року, відповідач має розрахуватись до 5-го січня 2010 року включно.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу та періоду нарахування пені, визначені позивачем позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 7748,63 грн.

сума боргу, щодо якої нараховується пеня, грн.період прострочки

кількість днів прострочкипенясума пені

45470,9906.01.201005.02.20103120,5791,69

104283,2206.02.201005.03.20102820,51639,96

161462,9106.03.201005.04.20103120,52811,22

178458,2306.04.201030.04.20102520,52505,75

Всього7748,63

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на обставини, які викладені вище, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 1133,95 грн.

Сума боргу, щодо якої нараховуються 3% грн.Період прострочки

Кількість днів прострочки3%Сума 3%

45470,9906.01.201005.02.2010313115,86

104283,206.02.201005.03.2010283239,99

161462,906.03.201005.04.2010313411,40

178458,206.04.201030.04.2010253366,69

Всього1133,95

Щодо стягнення збитків від інфляції слід зазначити, наступне.

У листі Верховного Суду України від 03.04.97 г. № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ зазначено, що «при применении индекса инфляции следует иметь в виду, что индекс рассчитывается не на каждую дату месяца, а в среднем на месяц».

З огляду на обставини, які викладені вище, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 3717,65 грн.

індекси інфляціїСума боргупроіндексована сума Збиткі від інфляції

січ. 10101,845470,9946289,47818,48

лют.10101,9104283,22106264,601981,38

бер.10100,9161462,91162916,081453,17

квіт.1099,7178458,23177922,86-535,37

Всього3717,65

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню як законні та обґрунтовані.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «ЖЕО-109»Голосіївської районної в м. Києві ради (03187, м. Київ, просп. Глушкова, 31-А, код 26385523) на користь відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код 03327664) 202808 (двісті дві тисячі вісімсот вісім) грн. 84 коп. основного боргу, 7748 (сім тисяч сімсот сорок вісім) грн. 63 коп. пені, 1133 (одну тисячу сто тридцять три) грн. 95 коп. трьох процентів річних, 3717 (три тисячі сімсот сімнадцять) грн. 65 коп. збитків від інфляції, 2154 (дві тисячі сто п’ятдесят чотири) грн. 09 коп. витрат по сплаті державного мита та 113 (сто тринадцять) грн. 17 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя                                                                                 О.Г. Удалова