Рішення № 13490819, 20.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/53620.12.10 За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

ДоКомунального підприємства Київської обласної ради «РЕМБУДЕКСПЛУАТАЦІЯ»

Простягнення 12544,91 грн.

                              Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь:

Від позивача: Марковська В.В., дов. № Д07-2009/12/31-13 від 31.12.2009 р.

Від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Комунального підприємства Київської обласної ради «РЕМБУДЕКСПЛУАТАЦІЯ»про стягнення 10272,27 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 563,02 грн. інфляційної складової боргу, 164,91 грн. трьох відсотків річних, 825,65 грн. пені та 719,06 грн. штрафу у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 3151 від 22.01.2001 р. щодо оплати поставленої електричної енергії.

Ухвалою суду від 03.11.2010 р. було порушено провадження у даній справі № 37/536 та призначено її розгляд на 06.12.2010 року, зобов’язано сторін надати певні документи.

Представники сторін у призначене судове засідання 06.12.2010 р. не з’явилися, вимог ухвали суду від 03.11.2010 не виконали, про причини неявки суду не повідомили, хоча про призначене судове засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення від 11.11.2010 р., які підтверджують отримання 15.11.2010 р. позивачем і відповідачем ухвал про порушення провадження у даній справі.

Представник позивача у судовому засіданні 20.12.2010 р. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надав довідку про надходження коштів в погашення основного боргу за спожиту від АК «Київенерго»електроенергію КП Київської обласної ради «РЕМБУДЕКСПЛУАТАЦІЯ».

Представник відповідача у призначене судове засідання не з’явився, відзиву на позов не надав, про причини неявки суду не повідомив, хоча про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 09.12.2010 р., яке підтверджує отримання відповідачем 13.12.2010 р. ухвали від 06.12.2010 р.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, а також приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті за наявними в ній документами, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(енергопостачальна організація) та Комунальним підприємством «Будинкоуправління»(споживач) був укладений договір № 3151 від 22.01.2001 р. на користування електричної енергії, відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов’язується відпускати електроенергію, як різновид промислової продукції, абоненту в межах дозволеної до використання потужності, згідно з визначеними йому цим договором умовами та величинами споживання електроенергії та потужності, а абонент оплачувати використану електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Рішенням Київської обласної ради двадцять четвертого скликання від 27.05.2004 № 179-14-ХХІV у п. 5 постановлено реорганізувати з 24.06.2004 р. Комунальне підприємство «Будинкоуправління»та Київський обласний підрядний спеціалізований ремонтно-будівельний трест управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації шляхом їх злиття у Комунальне підприємство Київської обласної ради «РЕМБУДЕКСПЛУАТАЦІЯ»і затвердити статут цього підприємства.

Зобов’язальні відносини за даним договором продовжились між АК «Київенерго»та КП Київської обласної ради «РЕМБУДЕКСПЛУАТАЦІЯ», про що свідчить надання відповідачем про використану електроенергію за позовний період та підписання ним додатку № 2 «Про порядок розрахунків»до даного договору.

Згідно п. 1 додатку 2 до договору № 3151 від 22.01.2001 р. розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 18-19 числа попереднього до того ж числа розрахункового місяця.

Пунктом 2.1. додатку 2 до договору № 3151 від 22.01.2001 р. передбачено, що споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком.

Відповідно до пункту 4.3. додатку 2 до договору № 3151 від 22.01.2001 р., обсяги, що підлягають сплаті споживачем за звітній розрахунковий період визначаються з урахуванням вимог пунктів 4.1.1. –4.1.7 цього додатка та підтверджуються актом про використану електричну енергію за формою, що відображена у додатку до цього договору, який споживач надає постачальнику протягом доби після закінчення розрахункового періоду.

Пунктом 2.2. даного додатку встановлено, що оплата рахунків за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів згідно з умовами цього договору здійснюється на підставі самостійно отриманих у постачальника рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання. Додатком 5 до зазначеного договору визначено порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, який складений відповідно до методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України № 19 від 17.01.2002 р.

Позивач у своїй позовній заяві стверджував, що ним належним чином виконувалися зобов’язання за договором № 3151 від 22.01.2001 р. За період з 01.12.2009 по 01.09.2010 р. відповідачем було спожито активної електричної енергії на суму 42350,85 грн., в свою чергу відповідач свої зобов’язання за зазначеним договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.12.2009 р. до 01.09.2010 р. у нього виникла заборгованість за використану активну енергію в розмірі 10272,27 грн., що підтверджується Звітами про використану електроенергію за позовний період, розрахунками-розшифровками, а також довідкою про надходження грошових коштів в погашення боргу за спожиту електричну енергію.

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача 10272,27 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 563,02 грн. інфляційної складової боргу, 164,91 грн. трьох відсотків річних, 825,65 грн. пені та 719,06 грн. штрафу у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 3151 від 22.01.2001 р. щодо оплати поставленої електричної енергії.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ході судового розгляду справи судом було встановлено, що зобов’язання щодо оплати заборгованості за період з 01.12.2009 р. до 01.09.2010 р. у розмірі 10272,27 грн. за активну електричну енергію відповідач не виконав, незважаючи на те, що строк виконання цих зобов’язань настав.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення основного боргу у розмірі 10272,27 грн. за активну електричну енергію, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»в частині стягнення з Комунального підприємства Київської обласної ради «РЕМБУДЕКСПЛУАТАЦІЯ»суми основного боргу у розмірі 10272,27 грн. за активну електричну енергію визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також стягнути з відповідача 563,02 грн. інфляційної складової боргу та 164,91 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором № 3151 від 22.01.2010 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

При дослідженні наданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань судом було встановлено, що позивач при даному розрахунку не врахував того, що індекс інфляції у квітні, травні, червні та липні 2010 становив 99,7 %, 99,4 %, 99,6 % та 99,8% відповідно.

Враховуючи наведене, матеріальні втрати позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за визначений позивачем період є меншими, ніж заявлені АЕК «Київенерго».

У зв’язку з чим судом було виконано власний розрахунок інфляційної складової боргу, у відповідності до якого стягненню з Комунального підприємства Київської обласної ради «РЕМБУДЕКСПЛУАТАЦІЯ» підлягають 437,44 грн. інфляційної складової боргу.

Враховуючи наведене, згідно з розрахунком суду, з відповідача підлягають стягненню 437,44 грн. інфляційної складової боргу та 164,91 грн. річних відсотків.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 719,06 грн. та 825,65 грн. пені. В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилається на те, що АЕК «Київенерго»належить до державного сектору економіки, у зв’язку з чим за порушення відповідачем взятого на себе зобов’язання останній має відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України сплатити позивачу пеню та штраф у розмірі 7 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов’язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, які закуповуються за кошти державного бюджету. Даний висновок підтверджується також зазначеним у постанові ВГСУ від 29.01.09 р. у справі № 20/27, відповідно до якої зазначено, що обґрунтованими є також висновки господарських судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі ст. 231 ГК України, оскільки за змістом частини 2 зазначеної статті, вказані санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов’язання та узгоджується з висновками постанови ВГСУ від 22.01.2009 р. у справі 24/31.

У відповідності до частини 2 статті 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

З інформації, розміщеної на офіційному сайті www.kievenergo.com.ua, не вбачається, що Акціонерена енергопостачальна компанія «Київенерго»діє лише на основі державної власності, що державна частка у її статутному фонді станом на день розгляду справ в суді перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність позивача.

Відповідно до ч.ч. 2 - 10 ст. 22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям; держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління; правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів; законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу; органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до держаного сектору економіки, так як не має всіх необхідних ознак.

Крім того, п.4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.

Однак доказів того, що Кабінет Міністрів визначив позивача як суб’єкта господарювання державного сектору економіки також не надано.

За таких обставин у Господарського суду міста Києва відсутні підстави для висновку про належність позивача до суб’єктів господарювання державного сектора економіки, у зв’язку з чим відсутні підстави до застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України, тому позовні вимоги про стягнення 719,06 грн. штрафу задоволенню не підлягають, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Стосовно позовної вимоги про стягнення 825,65 грн. пені, то відповідно до статі 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.4 договору № 3151 від 252.01.2001 р. на користування електричною енергією передбачено, що за несвоєчасне внесення платежів спожитої електричної енергії нараховується пеня в розмірі 0,75 % суми сплати, яку абонент затримав за кожну добу.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»від 22.11.1996 р. із змінами і доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

У зв’язку з тим, що своє підтвердження знайшло несвоєчасне виконання відповідачем зобов’язання стосовно сплати суми основного боргу у розмірі 10272,27 грн., то з відповідача підлягає стягненню 825,65 грн. пені.

Враховуючи вищевикладене, позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193, 230, 231, 232, 275 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «РЕМБУДЕКСПЛУАТАЦІЯ»(01113, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 30, ідентифікаційний код 33234763) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(пл. Івана Франка, 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00131305) 10272 (десять тисяч двісті сімдесят дві) грн. 27 коп. основного боргу за спожиту активну енергію, 437 (чотириста тридцять сім) грн. 44 коп. інфляційної складової боргу, 164 (сто шістдесят чотири) грн. 91 коп. трьох відсотків річних, 825 (вісімсот двадцять п’ять) грн. 65 коп. пені, 117 (сто сімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 220 (двісті двадцять) грн. 11 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.           Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5.          Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                 Гавриловська І.О.