Рішення № 13490759, 15.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/43915.12.10 За позовом                    Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

До відповідача          Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада»

Про                              стягнення 1220184,88грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача          Півень Д.О. (за дов.)                     

Від відповідача           не з’явились

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулась акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Рада»1155927,99 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 22.10.2003 р. № 7560829, а саме: 983592,21 грн. основного боргу за спожиту з 01.05.2009 р. по 01.10.2010 р. теплову енергію, 14791,52 грн. інфляційних втрат, 7428,56 грн. трьох процентів річних, 94595,29 грн. пені та 55520,41 грн. штрафу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2010 р. порушено провадження у справі № 17/439 та призначено її до розгляду на 22.11.2010 р..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2010 р. розгляд справи відкладався на 08.12.2010 р., у зв’язку з неявкою представників відповідача та неподанням витребуваних доказів.

30.11.2010 р. до канцелярії суду позивач надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої заявлено про стягнення з відповідача 1220184,88 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 22.10.2003 р. № 7560829, а саме: 983592,21 грн. основного боргу, 63562,77грн. інфляційних втрат, 22914,20грн. трьох процентів річних, 94595,29грн. пені та 55520,41 грн. штрафу та надав суду докази сплати витрат по оплаті державного мита, у зв’язку з поданням заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідач відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, повноважних представників для участі в судовому засіданні не направив, сторони про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2010 р. розгляд справи відкладався на 15.12.2010 р., у зв’язку з неявкою представників відповідача, неподанням витребуваних документів та необхідністю витребування додаткових доказів.

Відповідач у судове засідання 15.12.2010 р. не з’явився, відзиву та клопотань про відкладення розгляду справи не подав. Про день та час проведення судових засідань сторона була повідомлена належним чином.

          За таких обставин, суд вважає за можливе на підставі ст. 75 ГПК України розглянути справу у відсутності відповідача за наявними матеріалами.

Розглянувши надані позивачем документи та матеріали, повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

22.10.2003 р. між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальною організацією) та товариством з обмеженою відповідальністю «Рада»(абонентом) було укладено договір № 7560829 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1) енергопостачальна організація зобов’язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб з опалення та гарячого водопостачання, а абонент зобов’язався отримати та оплатити її.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору.

Пунктом 2.3.1 Договору визначено, що абонент зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно з пунктом 5.1. Договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку.

Згідно з додатком № 2 до Договору розрахунки за відпущену теплову енергію здійснюються на підставі тарифів, встановлених та затверджених Київською міською державною адміністрацією.

На підставі пункту 2 додатку № 4 до Договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділу теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки «абонент»повертає у РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до пункту 3 додатку № 4 до Договору сплату абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно до умов вказаного Договору позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з 01.05.2009 р. по 01.10.2010 р. на загальну суму 1853544,38 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії, відомостями обліку теплової енергії та довідкою про розрахунок заборгованості.

Відповідач частково погасив заборгованість в сумі 869952,17 грн., після чого залишилась заборгованість в сумі 983592,21 грн.

Як встановлено судом, у жовтні 2010 р. (до подачі позову до суду) відповідач сплатив суму боргу за теплову енергію в сумі 282000,00 грн.

Зважаючи на те, що відповідач основний борг за теплову енергію в сумі 282000,00 грн. сплатив до порушення провадження у цій справі, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 282000,00 грн. не підлягають задоволенню.

Крім того, судом встановлено, що в листопаді 2010 року відповідач в рахунок сплати боргу за використану теплову енергію перерахував кошти в сумі 75000,00 грн.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням того, що відповідач самостійно перерахував кошти в сумі 75000,00 грн. в рахунок сплати боргу за використану теплову енергію, предмет спору в цій частині позовних вимог відсутній, а тому провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 75000,00 грн. за використану теплову енергію підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 626592,21 грн. належним чином обґрунтований та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 626592,21 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов’язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.

Інфляційна складова становить 63562,77 грн., а три проценти річних –22914,20 грн.

Суд приймає розрахунок інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, наданий позивачем, як вірний.

Позивач заявив позовну вимогу про стягнення пені у розмірі 94595,29 грн. та штрафу у розмірі 55520,41 грн. на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги про стягнення пені та штрафу у розмірі 7% від суми боргу за несвоєчасну оплату теплової енергії суд визнає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, штрафні санкції у вигляді пені та штрафу можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

З огляду на вказане, при розгляді вимог про стягнення штрафних санкцій на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України слід встановити чи наявні всі перелічені вище обставини.

Слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 231 ГК України зазначені в ній штраф та пеня застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов’язання, що унеможливлює їх застосування до спірних правовідносин.

Крім того, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ГК України, положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов’язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов’язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог чи їх підстав на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Вказана правова позиція викладена також в п. 14 Інформаційного листа ВГСУ від 11.04.2005 року N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».

Отже, виходячи з правил, встановлених ГПК України, суд позбавлений права самостійно змінювати підставу позову, в тому числі і щодо підстав стягнення штрафу.

Також, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до п. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Позивачем не надано доказів укладення сторонами письмового правочину щодо відповідальності відповідача у вигляді пені за несвоєчасне оплату поставленої теплової енергії, що також є підставою для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 2 ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.

Позивачем не надано суду доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання сторонам у справі статусу суб’єкта господарювання, що належить до державного сектору економіки а отже норми ч. 2 ст. 231 ГК України не розповсюджуються на правовідносини сторін щодо відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій.

Отже, із заявлених підстав (ст. 231 ГК України) позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивачем належним чином не доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення позовних вимог про стягнення 94595,29 грн. пені та 55520, 41 грн. штрафу.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення боргу в сумі 626592,21 грн., інфляційних та трьох процентів річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Провадження у справі в частині стягнення 75000,00 грн. основного боргу судом припинено. В іншій частині позову судом відмовлено.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам. Зокрема, з відповідача підлягає стягненню 7880,69 грн. витрат по оплаті державного мита та 152,42грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Рада»(02068, м. Київ, вул. Ахматової, 3, рахунок 26008301001701 в ЗАТ «Укрбудінвестбанк»в місті Києві, МФО 380377, код 30300272) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(01001, м Київ, пл. І. Франка, 5, рахунок 260070130718 в АТ «Сбербанк Россії», МФО 320627, код 00131305) 626592,21 грн. основного боргу, 63562,77 грн. інфляційних збитків, 22914,20 грн. трьох процентів річних, 7880,69 грн. витрат по оплаті державного мита та 152,42 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження в частині стягнення 75000,00 грн. боргу припинити.

В іншій частині позову відмовити.

СуддяО.Г. Удалова

          Рішення підписано 11.01.2011 р.