Постанова № 13477662, 20.12.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"20" грудня 2010 р. Справа № 2а-11700/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Мельникова Р.В.

за участю: секретаря судового засідання - Вороніної І.О.,

представника позивача - Применко І.М.,

представника позивача- Поліщук С.Б.,

представника відповідача- Байбак О.В.,

представника відповідача- Панкратової Н.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про визнання недійсним рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Малинівський склозавод» (далі позивач, ТОВ «Малинівський склозавод») звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Чугуївської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області (далі відповідач, Чугуївська ОДПІ у Харківській області), в якому просить суд визнати недійсним рішення Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 29.06.2010 року №2/2311/32858847 про призначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним.

Позивач вважає, що донарахування податкових зобовязань податковим органом внаслідок встановлення звичайних цін повинно здійснюватися за процедурою, що встановлюється законом для нарахування податкових зобовязань непрямими методами, як це встановлено пп.1.20.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Виходячи з цієї норми, податковий орган має право застосовувати звичайні ціни під час донарахування податкових зобовязань тільки у випадку, якщо податковим органом під час перевірки було прийняте рішення про застосування непрямих методів. Крім того, для застосування звичайних цін податковому органу необхідно було прийняти рішення про застосування саме непрямих методів, а не звичайних цін, чого відповідачем зроблено не було і в акті перевірки не знайшло свого відображення. В свою чергу, для застосування контролюючим органом непрямих методів існує вичерпний перелік підстав, що встановлений пп. 4.3.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Крім того, відповідно до пп.4.3.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», методика встановлення суми податкових зобовязань непрямим методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Позивач зазначає, що на цей час такої методики, що затверджена законом, не існує.

Таким чином, на думку позивача, донарахування податкових зобовязань непрямими методами для встановлення звичайних цін без такої методики є неправомірною дією відповідача.

Крім того, спірне рішення винесено з посиланням на акт перевірки від 23.03.2010р. за №267/2311/32500503. Акту з такими реквізитами позивач не отримував.

Таким чином, позивач вважає, що рішення про визначення податкових зобовязань, прийняте на підставі акту перевірки позивача, існування якого відповідачем не доведене, є протиправним і безпідставним.

Представником відповідача до суду були надані заперечення проти позову (т.2 а.с.59-80).

В обґрунтування заперечень проти позову представником відповідача вказано наступне. Оскаржуване рішення було прийнято Чугуївською ОДПІ у Харківській області у звязку з виявленими перевіркою підприємства позивача порушеннями. В акті №469/2311/32858847 від 13.05.2010 детально відображені порушення ТОВ «Малинівський склозавод» положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість». Процедура застосування звичайних цін була додержана податковим органом. Визначені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» підстави для застосування звичайних цін у спірних правовідносинах наявні.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити. Представники відповідача проти позову заперечували, просили у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, встановив наступне.

З 22.03.2010р. по 05.05.2010р. Чугуївською ОДПІ у Харківській області була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Малинівський склозавод» (ідентифікаційний код - 32858847) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р.

Результати перевірки оформлені актом №469/2311/32858847 від 13.05.2010р. (т.1 а.с.14-250).

Згідно з наказом Чугуївської ОДПІ у Харківській області від 09.04.2010 №123 (т.2 а.с.3) до ТОВ «Малинівський склозавод» застосовано звичайні ціни при визначенні податкових зобовязань з податку на додану вартість на підставі п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.1.18 ст.1, п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

29.06.2010р. Чугуївською ОДПІ у Харківській області з посиланням на акт перевірки №267/2311/32500503 від 23.03.2010р. прийнято рішення №2/2311/32858847 (т.2 а.с.1) про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 1989578,00грн., в тому числі: за основним платежем 994789,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 994789,00грн.

Як встановлено судом, фактичною підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін був відображений в акті №469/2311/32858847 від 13.05.2010р. висновок Чугуївської ОДПІ у Харківській області про встановлені порушення у діяльності ТОВ «Малинівський склозавод», а саме, п.1.18 ст.1, п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 994789грн, в тому числі: за квітень 2009 року в сумі 848800грн., за травень 2009 року в сумі 145989грн.

Так, згідно з актом про результати перевірки №469/2311/32858847 від 13.05.2010р., ТОВ «Малинівський склозавод» придбано сировину за економічно необґрунтованими цінами, внаслідок чого зроблений висновок про порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок завищення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) з податку на додану вартість в розмірі 536225,00грн. та зайвого віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 107244,00грн.

Крім того, перевіркою встановлено у жовтні-грудні 2008 року, січні-березні 2009 року, липні-вересні 2009 року, листопаді-грудні 2009 року перевищення більш ніж на 20% собівартості реалізованої продукції над отриманим доходом при реалізації виробів зі скла. В результаті цього занижено базу оподаткування з ПДВ за вказані періоди на суму 6545094грн.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Відповідно до п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

З матеріалів справи вбачається, що листом №3546/10/23-030 від 30.04.2010 (т.2 а.с.5-6) Чугуївська ОДПІ у Харківській області зверталась до ТОВ «Малинівський склозавод» з приводу надання обґрунтування рівня цін відповідно до п.1.20 Закону України від 28.12.1994 №334/94ВР по всій номенклатурі, що був реалізований за період з 01.10.2008 по 31.12.2009.

Суд звертає увагу на ту обставину, що зазначений лист датований 30.04.2010р., відправлений на адресу позивача 05.05.2010р., що підтверджується датою поштового штемпеля на конверті (т.2 а.с.100), (тобто, в останній день перевірки), містить вимогу про надання обґрунтування рівня договірних цін по всій номенклатурі товару, виробленого і реалізованого підприємством.

Зі змісту листа не випливає висунення податковим органом до позивача вимоги про обґрунтування рівня звичайних цін на сировину, що придбавалася ним.

Вирішуючи спір, суд зважає також і на положення п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.

Відповідно до п.п.1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.

Оцінивши зібрані по справі докази за правилами ст.71, 86 КАС України, суд приходить до висновку, що відповідачем не подано до суду фактичних даних, які б переконливо показували наявність співставних умов.

Так, податковим органом під час проведення перевірки не був взятий до уваги той факт, що ТОВ «Кварц-постач» згідно з умовами договору і додаткових угод до нього (т.2 а.с.36-51) постачав на адресу позивача пісок кварцовий на умовах відстрочки платежу на строк в 21 банківський день, про що, зокрема, зазначено у специфікації від 02.01.2009 №3-СП, а умови постачання піску ТОВ ВКФ «Старк», яке є розробником карєру, податковим органом не зясовувались, з чого слідує, що податковим органом під час перевірки не встановлювався рівень справедливих ринкових цін, а також не досліджувалися умови інших договорів поставки піску кварцевого, які б були обєктивно співставними.

Крім того, згідно з листом ТОВ ВКФ «Старк» за №18 від 12.01.2009 (т.2 а.с.19) ТОВ ВКФ «Старк» відмовилось укласти з позивачем договір постачання сировини на умовах відстрочення розрахунку і за цінами, що були прийнятними для позивача.

З акту про результати перевірки вбачається, що з метою встановлення звичайної ціни реалізованої продукції, керуючись п.п.1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», перевіркою було визначено фактичні виробничі витрати, понесені підприємством «Малинівський склозавод» на виробництво скляних виробів протягом періоду, що перевірявся.

З приводу здійсненого відповідачем визначення звичайних цін на рівні самостійно розрахованої податковим органом повної собівартості продукції суд зазначає наступне.

Як зясовано судом, за викладеними в акті №469/2311/32858847 від 13.05.2010р. судженнями до «повної собівартості» відповідач включив адміністративні витрати, витрати на збут та сплачені банківській установі відсотки за користування кредитами.

Питання формування собівартості продукції врегульовано Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (затверджено наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за N27/4248 (далі Стандарт №16).

Згідно з п.11 Стандарту №16, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Пунктами 12 16 Стандарту №16 визначені витрати, які повинні бути включені до виробничої собівартості продукції.

Згідно з п.17 Стандарту №16, витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати, перелік яких наведений у відповідних пунктах Стандарту №16.

Системно аналізуючи положення наведених норм права, суд прийшов до висновку, що поняття змісту собівартості (тобто переліку витрат, які формують даний показник) чітко регламентовано нормами чинного законодавства, а поняття повної собівартості в чинному законодавстві відсутнє.

Крім того, суд бере до уваги встановлений в ході розгляду справи факт включення відповідачем до загальної суми податкового зобовязання за оскаржуваним рішенням про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін сум податкових зобовязань з ПДВ, розрахованих відповідачем у звязку з наступними висновками акта про результати перевірки ТОВ «Малинівський склозавод»:

- позивачем зайво віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 36171,7грн., що була включена на підставі договорів оренди автотранспорту у фізичних осіб. Перевіркою встановлено, що договори оренди транспортних засобів між ТОВ «Малинівський склозавод» та вказаними в акті про результати перевірки фізичними особами укладені у письмовій формі, але не завірені нотаріально, що суперечить вимогам п.2 ст.799 Цивільного кодексу України. У звязку з цим Чугуївською ОДПІ у Харківській області, з посиланням на п.1 ст.220 Цивільного кодексу України, зроблено висновок про нікчемність вказаних договорів. У звязку із зазначеним податок на додану вартість з вартості паливних матеріалів, що використані для роботи легкових автомобілів в рамках вищезазначених договорів оренди, неправомірно віднесено до складу податкового кредиту, оскільки не підтверджено повязаність таких витрат на придбання пального з господарською діяльністю підприємства;

- ТОВ «Малинівський склозавод» на порушення п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зайво віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ енергоносіїв, які приходяться на технологічні витрати утворення відходів, у загальній сумі 686423грн. Так, у ході перевірки не доведено, що застосовані технологічні витрати утворення відходів у технологічному процесі ґрунтуються на нормативних актах. Тобто, витрати газу, електроенергії по переробці бракованої продукції, по переробці скломаси під час заміни формо комплектів, не можуть вважатися такими, що використані у господарській діяльності.

Суд звертає увагу, що вищевказані суми податкових зобовязань визначені Чугуївською ОДПІ у Харківській області без застосування процедури звичайних цін, внаслідок чого безпідставно віднесені до рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін.

Проаналізувавши положення п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби (затверджена наказом ДПА України від 17.03.2001р. №110, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за №268/5459), Порядку направлення органами податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій (затверджено наказом ДПА України від 21.06.2001р. №253, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за №567/5758), суд прийшов до висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби з приводу визначення податкових зобовязань (в тому числі штрафних (фінансових) санкцій), полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів у формі рішень містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих нормативно правових актах.

Дослідивши наявні у справі документи, суд зазначає, що оскаржуване рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін було винесено з посиланням на акт перевірки №267/2311/32500503 від 23.03.2010р.

Проте доказів складання акту перевірки з такими реквізитами і висновками про наявність визначених законом підстав для застосування процедури звичайних цін відповідач до суду не надав.

Таким чином, оскаржуване рішення було прийнято відповідачем на підставі акту перевірки, який не містить викладення визначених законом підстав для застосування процедури звичайних цін.

Враховуючи викладене, суд вважає, що Чугуївською ОДПІ у Харківській області неправомірно визначено податкове зобовязання ТОВ «Малинівський склозавод» з податку на додану вартість у сумі 994789,00грн. із застосуванням звичайних цін, а також штрафні (фінансові) санкції у сумі 994789,00грн., застосовані на підставі п.п.17.1.3, п.п.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що рішення №2/2311/32858847 від 29.06.2010 про визначення податкових зобовязань ТОВ «Малинівський склозавод» із застосуванням звичайних цін прийняте Чугуївською ОДПІ у Харківській області з порушенням чинного законодавства України та вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Тому позовні вимоги про визнання недійсним рішення №2/2311/32858847 від 29.06.2010 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі ст.94 КАС України з Державного бюджету України належить стягнути витрати в сумі 03,40грн., сплачені позивачем при звернення з даним позовом до суду.

Керуючись ст.ст.2, 11, 71, 86, 159-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про визнання недійсним рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним рішення Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 29.06.2010 року №2/2311/32858847 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" (адреса: 63525, Харківська обл., Чугуївський район., смт.Малинівка, вул.Соїча, 5; п/р26005002320837 в АТ "ОТП Банк", м.Київ, МФО 300528, код ЄДРПОУ 32858847)сплачений судовий збір у сумі 03,40грн. (три грн. сорок коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанову складено 27 грудня 2010 року.

Суддя Р.В. Мельников