Рішення № 134771409, 12.03.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/145/26

Провадження № 2/302/208/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текс)

12 березня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області, в складі

головуючого судді Повідайчика О.І.,

за участі:

секретаря судового засідання Куруц В.І.,

представника позивачки адвокатки Керити М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань с-ща Міжгір`я цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка, спадкоємиця), діючи через представницю адвокатку Кериту М.В. звернулась до суду з цією заявою в обґрунтування якої зазначала що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , спадкодавиця), яка була власницею житлового будинку АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_2 склала заповіт, який був посвідчений секретарем Голятинської сільської ради і зареєстрований в книзі реєстрації нотаріальних дій, відповідно до якого заповіла все майно ОСОБА_3 . На час смерті баби позивачці виповнилось 16 років і вона не оформляла спадщину. Звернувшись у січні 20026 року до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 отримала відмову з тих підстав, що в заповіт ОСОБА_2 не був зареєстрований, а також оскільки позивачка не заводила спадкову справу після відкриття спадщини. Оскільки ОСОБА_1 вважала себе єдиним законним правонаступником за бабою ОСОБА_2 й добросовісно ним заволоділа, вважаючи себе власником будинку АДРЕСА_1 , та відкрито й безперервно володіла ним впродовж більше десяти років просила визнати за нею право власності на вказаний об`єкт з підстави давнісного володіння за набувальною давністю. Заявою від 03 березня 2026 року представниця позивачки адвокатка Керита М.В. змінила підстави позову та за тих же фактичних обставин і підстав просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом. Окрім цього позивачкою заявлено вимоги про встановлення фактів, зокрема щодо тотожності особи позивачки та зазначеної в заповіті, де допущено помилку в по батькові спадкоємиці, а також факту прийняття позивачкою спадщини.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 09.02.2026 було відкрито провадження у справі, постановлено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19 лютого 2026 року. За клопотання представниці позивачки підготовче засідання було відкладено на 05 березня 2026 року. Ухвалою суду від 05 березня 2026 року було прийнято до розгляду заяву про зміну підстави позову й збільшення позовних вимог, закрито підготовче провадження й призначено справу до розгляду по суті.

Представниця позивачки в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в остаточній редакції та наполягала на їх задоволенні. В частині вимог щодо встановлення тотожності особи позивачки й зазначеної в заповіті, де було допущено помилку в її імені по батькові, пояснила, що вимога спрямована на установлення факту належності їй вказаного заповіту яка є підставою для вирішення спору щодо визнання права власності на майно в порядку спадкування. Щодо установлення факту прийняття позивачкою спадщини також ствердила, що встановлення зазначеного факту в судовому порядку необхідно для вирішення вимоги про визнання права власності на спадкове майно.

Міжгірська селищна рада явку представника в судове засідання не забезпечила. Заявами від 11.02.2026 та 27.02.2026 просила розгляд справи проводити без її участі, заперечень щодо позовних вимог не має. Заявою від 05.03.2026 селищна рада підтвердила отримання заяви представниці позивачки адвокатки Керити М.В. про зміну позовних вимог, висловила відсутність заперечень проти задоволення уточнених вимог та просила розглядати справу без участі її представника.

Заслухавши пояснення представниці позивачки адвокатки Керити М.В., повно та всебічно розглянувши надані позивачкою документи та матеріали на обґрунтування заявлених ним вимог, допитавши свідка, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив фактичні обставини й дійшов таких висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була власницею житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою з погосподарської книги Голятинської сільської ради Міжгірського району від 01 червня 2020 року №02-10/24.

В довідці № 222, виданій 04.06.2020 Голятинською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області наявні відомості, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була постійною мешканкою АДРЕСА_1 , на день смерті постійно проживала та була зареєстрована одна.

Відповідно до довідки № 06-05/91, виданої 23.02.2026 виданої Голятинським старпостинським округом Міжгірської селищної ради, внаслідок перенумерації будинків, проведеної в 2000 році у селі Голятин, колишній номер 227 житлового будинку був змінений на діючий номер 296.

За відомостями Голятинської сільської ради Міжгірського району власником зазначеного житлового будинку була ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , водночас право власності на вказаний будинок зареєстровано не було.

Факт наявності житлового будинку, його характеристики й рік будівництва підтверджуються технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами.

Питання набуття права власності, зокрема й на житловий будинок, у 1969 році регламентувались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки зведення й завершення будівництвом об`єкта.

Відповідно до вказаних нормативних документів громадяни вправі були, зокрема, придбати або побудувати для себе на праві особистої власності житлові будинки. Тобто законодавче регулювання на час будівництва ОСОБА_2 житлового будинку в 1969 році передбачало набуття права особистої власності на житловий будинок внаслідок його будівництва.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час завершення будівництвом житлового будинку регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року N 56. Вказаним нормативним актом було передбачено реєстрацію права власності на житло тільки в містах та селищах і не встановлювалась можливість такої в сільських населених пунктах. Відповідно до практики правозастосування діючого законодавства, викладеної в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року N 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року N 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за N 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року N 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5, та іншими нормативними актами».

З врахуванням наведеного нормативного регулювання, на підставі виписки з погосподарської книги Голятинської сільської ради Міжгірського району від 01 червня 2020 року №02-10/24 та технічного паспорта, суд доходить висновку, що житловий будинок АДРЕСА_2 належав на праві власності ОСОБА_2 , унаслідок його створення, та увійшов до складу спадщини, яка відкрилась у зв`язку з її смертю.

На випадок своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 залишила заповіт, посвідчений секретарем виконкому Голятинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області і зареєстровано в книзі реєстрації нотаріальних дій за №95, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_3 .

У січні місяці 2026 року, позивачка ОСОБА_1 , знаючи, що заповіт бабою ОСОБА_2 було складено на її користь, через представника, звернулася до приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Сятиня Т.С., з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом до майна померлої баби - ОСОБА_2 , проте у видачі останнього їй було відмовлено. Підставою відмови згідно довідки приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Сятиня Т.С. від 14 січня 2026 року №07/01-16 зазначено: «наданий Вами дублікат заповіту від 08.10.2004 року, за реєстровим №95, секретарем Голятинської сільської ради Івашко Марією Василівною, замість втраченого заповіту від 09.06.1990 року, виконавчим комітетом Голятинської сільської ради за №09 у Спадковому реєстрі не зареєстрований, що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №83854746 від 14.01.2026 року. Спадкоємцем, ОСОБА_1 , не відкрито спадкову справу за майном померлої бабусі, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №83854714 від 14.01.2026 року, а також, відповідно ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, про що спадкоємцем не надано підтверджуючих документів».

Позивачка, стверджуючи, що заповіт було складено на її користь, проте в тексті було допущено помилки при написанні імені по батькові спадкоємиці, заявила позовну вимогу про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , яка зазначена в заповіті, складеному ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , посвідченого секретарем Голятинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 09.06.1990, за реєстровим номером 9 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є одною й тою ж особою. Вирішуючи зазначену позовну вимогу суд установив такі фактичні обставини й зауважує про таке.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що будучи секретарем виконкому Голятинської сільської ради народних депутатів видала позивачці дублікат заповіту, складеного від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . При цьому пояснила, що заповіт в дійсності було складено на користь ОСОБА_5 . У заповіті було допущено помилку при зазначенні по батькові позивачки, причиною якої було те, що особа, яка друкувала текст заповіту перед посвідченням відомості про ім`я спадкоємиці внесла в межах своєї обізнаності. Документи спадкоємиці про складання заповіту не перевірялись. Батько позивачки ОСОБА_6 проживав з її матір`ю у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. Ім`я батька, позивачки насправді було ОСОБА_7 , проте всі місцеві мешканці звертались до нього за іменем «Валєк». Внаслідок цього у заповіті по батькові позивачки було зазначено не ОСОБА_7 , а помилково ОСОБА_8 . Свідок ОСОБА_4 ствердила, що достовірно обізнана про те, що заповіт ОСОБА_2 було складено на користь позивачки ОСОБА_9 . Інших осіб з іменем ОСОБА_3 , в родині ОСОБА_2 не було й у населеному пункті на час складання заповіту не проживало, такі свідку взагалі не відомі.

Судом встановлено, що у заповіті, посвідченому секретарем Голятинської сільської ради Міжгірського району, Закарпатської області від 09.06.1990 року, за реєстровим №9, спадкоємця зазначено ОСОБА_3 , а не ОСОБА_3 . В свідоцтві про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 зазначено, що її батьком є ОСОБА_10 , а мати ОСОБА_11 . Беручи до уваги показання свідка ОСОБА_4 , суд зауважує наявність у позивачки свідоцтва про народження її батька, в якому його ім`я зазначено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . У свідоцтві про смерть зазначено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_10 . Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян ОСОБА_3 09 червня 1994 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_12 та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_13 .

Беручи до уваги зазначені докази в їх сукупності й системному взаємозв`язку, суд висновує, що заповіт складений ОСОБА_2 09 червня 1990 року, посвідчений секретарем виконкому Голятинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області і зареєстровано в книзі реєстрації нотаріальних дій за №95 був складений на користь позивачки ОСОБА_9 , а при оформленні зазначеного заповіту було допущено описку при написанні по батькові спадкоємця.

Допущення описки в заповіті унеможливлює оформлення спадщини позивачкою.

Встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали здійснюється в судовому порядку (пункт 6 частини першої статті 315 ЦПК України, пункт 12 постанови пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»). У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих в різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.

Відповідно до ст.293 ЦПК України, суд вправі встановити факт, що має юридичне значення.

Згідно з приписами п. 1 і 6 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами та факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Суд враховує як сталу практику правозастосування в якості правової визначеності, як елемента верховенства права, зокрема й роз`яснення викладені в постановах Верховного Суду України, які були постановлені за результатами узагальнення відповідної судової практики. Пунктом 12 Постанови пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" передбачено, що при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.

На підставі наведеного суд визнає установленим факт належності позивачці заповіту складеного ОСОБА_2 .

Метою встановлення факту, про який зазначено в позовній заяві, є реалізація права на спадщину, отже такий факт породжує юридичні наслідки, а чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

З приписів глави 6 ЦПК України слідує, що судами не встановлюється тотожність особи; не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо тотожності осіб, а також імені, по батькові та прізвища осіб, по-різному записаних у документах. Позовна вимога ОСОБА_1 спрямована саме на встановлення факту складення спірного заповіту на її користь, правовим наслідком якого є можливість спадкування. На підставі наведеного суд висновує, що вимогу про встановлення юридичного факту слід задовольнити частково та встановити факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) заповіту, складеного на користь ОСОБА_3 ОСОБА_2 в селі Голятин Міжгірського району Закарпатської області 09 червня 1990 року, зареєстрованого в Книзі для запису нотаріальних дій за № 9.

Вирішуючи вимогу про встановлення факту прийняття позивачкою спадщини за померлою ОСОБА_2 , з врахуванням наведеного нормативного обґрунтування, суд бере до уваги, що єдиною його метою є вирішення питання набуття права власності на житловий будинок, в порядку спадкування, яке є предметом цього позову.

Згідно з пунктами 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Нормою статті 527 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Спадкоємцями за законом є особи, які входять у першу та другу черги спадкоємців за законом (статті 529, 530 ЦК УРСР), утриманці (стаття 531 ЦК УРСР), усиновлені та усиновителі (стаття 532 ЦК УРСР).

Згідно з приписами частини 1 статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).

Відповідно до частин першої та другої статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З довідки Голятинського старостинського округу Міжгірської селищної ради від 23.02.2026 № 06-05/93 слідує, що після смерті ОСОБА_2 у фактичне управління майном померлої в селі Голятин, 296 вступила ОСОБА_1 . В довідці Голятинського старостинського округу Міжгірської селищної ради від 23.02.2026 № 06-05/92 відображено відомості, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку, яка належала померлій ОСОБА_2 та сплачує земельний податок. Факт прийняття ОСОБА_1 спадщини за ОСОБА_2 підтверджено показаннями свідка ОСОБА_4 .

Суд висновує, що наявними в матеріалах справи доказами доводиться факт прийняття ОСОБА_1 спадщини за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . При цьому встановлення факту прийняття спадкоємцем спадщини, як і кола спадкоємців, складу спадкової маси і т.д. належить до ряду обставин, які підлягають з`ясуванню й перевірці при вирішенні спору щодо спадкування. Інших юридичних наслідків установлення цієї обставини не спричиняє. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. З врахуванням наведеного суд висновує, що встановлення факту прийняття позивачкою спадщини за ОСОБА_2 є неефективним способом захисту, відтак у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд не встановив обставин, передбачених ст. 528 ЦК УРСР, які мали б наслідком усунення позивачки від спадкування за ОСОБА_2 та які б свідчили, що спадкування порушує права чи законні інтереси третіх осіб.

Відтак суд висновує, що у позивачки виникло право на набуття у власність зазначеного об`єкта нерухомого майна в порядку спадкування за заповітом та наявність формальних перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавців до спадкоємця, які не впливають на зміст цього права.

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 5468 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття позивачкою права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб визнання права.

На підставі установлених фактичних обставин справи та зазначених норм правового регулювання суд встановив факт належності ОСОБА_1 заповіту, складеного на користь ОСОБА_3 ОСОБА_2 в селі Голятин Міжгірського району Закарпатської області 09 червня 1990 року, зареєстрованого в Книзі для запису нотаріальних дій за № 9. Також суд висновує, що ОСОБА_1 прийняла спадщину за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 та успадкувала за нею за заповітом право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_4

Відтак суд уважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення. В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст. 259, 263-265 та 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ

Позов ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити частково.

Встановити факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) заповіту, складеного на користь ОСОБА_3 ОСОБА_2 в селі Голятин Міжгірського району Закарпатської області 09 червня 1990 року, зареєстрованого в Книзі для запису нотаріальних дій за № 9.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 .

В решті позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне судове рішення складено 12.03.2026.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Міжгірська селищна рада, код ЄДРПОУ 04350910; місцезнаходження: вул. Шевченка, 77, селище Міжгір`я, Хустський район, Закарпатська область, 90000.

Суддя О. І. Повідайчик