Постанова № 13461652, 12.01.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 січня 2011 р.Справа №2а-13759/10/2/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Яковлєва С.В. , при секретарі Дрягіні В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Радгосп-заводу «Малоріченський»

до Державної податкової інспекції в м. Алушті

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

від позивача Кройтор І.В. пред-к, дов. від 01.12.2010 р.

від відповідача Радін А. О. пред-к, дов. № 2559/р від 16.07.2010 р.

Сутність спору: Радгосп-заводу «Малоріченське» (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м.Алушта (далі відповідач) від 28..10.2005 р. № 00025822301/0 та № 0002602301/0 . Вимоги мотивовані тим, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, виробляє виноматеріали, які реалізує заводам вторинного виноробства, вони не відносяться до підакцизних товарів, а тому податок на додану вартість при їх реалізації сільськогосподарське підприємство згідно з п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» не сплачує. На думку позивача суми ПДВ мають залишатись на спеціальному рахунку підприємства й використовуватись ним на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Крім того позивач вважає, що в наслідок того, що підприємство є платником фіксованого сільськогосподарського податку, воно не повинно сплачувати податок на прибуток, в тому числі і в спеціальний фонд Державного бюджету частину доходу за результатами господарської діяльності за період часу, який перевірявся, до нього не застосовуються вимоги щодо сплати до бюджету авансових внесків по податку на прибуток, передбачені ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Під час розгляду справи представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач надав заперечення на позов (вих. № б/н від 12.01.2011р.), в яких з позовними вимогами не погодився, вказав, що на його думку, спеціальний режим оподаткування ПДВ, який встановлений п.11.29 ст. 11 Закону України «Про ПДВ» поширюється на сільськогосподарських товаровиробників, які здійснюють операції з продажу сільгосппродукції власного виробництва, з якої виключена підакцизна продукція. На думку відповідача позивач виробляє алкогольну продукцію, тому він зобовязаний згідно з п. 11.29 ст. 11 Закону України “Про Податок на додану вартість” платити даний податок до державного бюджету України на загальних підставах. Відповідач також вважає, що згідно з вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач мав сплачувати податок на прибуток, у вигляді перерахування до спеціального фонду Державного бюджету частину доходу за результатами господарської діяльності

Під час проведення судових засідань представники сторін наполягали на вимогах та доводах, викладений у позові та запереченнях до нього.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідач провів планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період часу з 01.07.2003 р. по 31.03.2005 р., за результатами якої 20.10.2005 р. був складений акт №106/23/00412719.

У висновках зазначеного акту зафіксовано, зокрема, що позивачем занижено податок на додану вартість по декларації № 3 на суму 497562 грн., ним протиправно не було нараховано та сплачено у встановлений законодавством термін дивіденди, що підлягають перерахуванню у спеціальний фонд Державного бюджету в сумі 181500грн.

Після вивчення матеріалів зазначеної перевірки відповідачем 28.10.2005 р. було прийнято податкове повідомлення рішення № 0002582301/0, згідно з яким за порушення п.п. 7.4.3. п. 7.4., ст. 7, п.11.29. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» нарахував позивачу податкове зобовязання по податку на додану вартість у сумі 1075249,50 грн., з яких 497562 грн. за основним платежем, 577687,50 грн. штрафних санкції, а також прийняв податкове повідомлення рішення №0002602301/0, згідно з яким за порушення п.п. 4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначив суму податкового зобовязання по частині прибутку (доходу) у сумі 272760грн., в тому числі 181500 грн. - за основним платежем, 91260 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час проведення перевірки позивача, звернення його до суду платники податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість».

Порядок обчислення та сплати податку був встановлений у ст.7 вказаного Закону.

У п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” було встановлено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними яких є предметом позову) до 1 січня 2009р. була зупинена дія п.7.7 ст.7, п.10.1 і п.10.2 ст.10 даного Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та мяса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства .

Зазначені кошти залишались в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і мали використовуватись ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Порядок акумуляції й використання зазначених коштів визначались Кабінетом Міністрів України.

При вивчені зазначеної норми Закону можна зробити висновок про те, що пільги, передбачені п.п. 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», розповсюджувались на сільськогосподарських товаровиробників незалежно від організаційно-правової форми та форми та форми власності, в яких сума, одержаного від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продукції її переробки за попередній звітний (податковий) рік становила не менш 50% загальної суми валового доходу підприємства від операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, операцій з поставки продукції, виготовленої на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.

Відповідно до ст.1 Декрету КМУ «Про акцизний збір» (в редакцій , яка діяла на час звернення позивача до суду) акцизний збір непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Ст.2 зазначеного Декрету визначала, що платником акцизного збору був, зокрема, субєкт підприємницької діяльності виробник підакцизних товарів на митній території України.

Обєктом оподаткування згідно п.а ст.3 Декрету КМУ “Про акцизний збір” були обороти з реалізації виготовлених в Україні підакцизних товарів .

У ст. 2 Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий і алкогольні напої» були встановлені ставки акцизного збору на вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30), що реалізовувався посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства для суб'єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції.

На час звернення до суду спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлював порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів) був Закон України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Ст. 1 Закону визначала, що податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня , нарахована на суму такого податкового зобовязання.

Ст.17 Закон України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” був визначений порядок нарахування штрафних санкції за порушення податкового законодавства платником податків.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач, який є сільськогосподарським виробником заводом первинного виноробства, в період, який перевірявся, здійснював продаж продукції власного виробництва виноматеріалів на підприємства вторинного виновиробництва. Зазначені виноматеріали були виготовлені із винограду, який вирощував позивач.

Позивачем залучений до матеріалів справи Експертний висновок Торгово -промислової плати Криму № 26-0/04-13 від 03.04.2003 р., в якому зафіксовано, що позивач виробляє матеріали з кодами 2204299200, 2204296500, 2204297500, 2204298900, 2204299500 2204299600, 2204299800.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надані докази того, що позивач в період часу, який перевівся, виробляв виноматеріали з УКТ ЗЕД 220430.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої» на виноматеріали виноградні, що згідно УКТ ЗЕД мали код товару 220429, не був встановлений акцизний збір.

Під час розгляду справи позивач пояснив, що з вирощеного винограду він виробляє виноматеріал, який, будучи продуктом переробки сільськогосподарської продукції, реалізовувався підприємствам вторинного вино виробництва, що виробляли продукцію з УКТ ЗЕД 220430, в наслідок чого саме ці підприємства і сплачували акцизний збір.

За таких обставин суд приходить до висновку, що на позивача розповсюджується дія п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час проведення перевірки, звернення до суду) . В силу викладеного суд вважає правомірним подання позивачем до податкових органів дві декларації по ПДВ спеціальну (окрему) і загальну декларацію по ПДВ.

На думку суду зазначеними вище положеннями Декрету КМУ «Про акцизний збір», Експертним висновком спростовуються твердження відповідача про те, що виготовлені позивачем виноматеріали є підакцизними товарами, в наслідок чого є помилковими його висновки про необхідність відображення позивачем продажу цієї продукції в загальні декларації по ПДВ.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач в акті №106/23/00412719 зробив помилкові висновки, що призвело до необґрунтованого визначення позивачу суми податкового зобовязання по ПДВ та нарахування ним штрафних санкції.

В силу викладеного суд вважає, що існують підстави для визнання протиправним та скасуванню податкового повідомлення - рішення відповідача №002582301/0 від 28.10.2005 р.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач є некорпоратизованим державним підприємством із стовідсотковою долею держави в статутному фонді, яке зареєстрований платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" (який діяв на час проведення перевірки позивача, його звернення до суду) фіксований сільськогосподарський податок - податок, який не змінювався протягом визначеного цим Законом терміну і справлявся з одиниці земельної площі. Фіксований сільськогосподарський податок сплачувався в рахунок податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених в цій статті, зокрема, в рахунок податку на прибуток підприємств.

Частинами першою і третьою ст. 2 цього Закону було встановлено, що платниками фіксованого сільськогосподарського податку були сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займались я виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищувала 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників були визначені в Законі України «Про систему оподаткування».

У ст.2 Закону було зафіксовано, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів необхідно було розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

У ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» були визначені загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), до яких відносились, зокрема, податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачувались до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Таким чином, порядок нарахування дивідендів, що сплачувався до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами був визначений в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", який на час звернення позивача до суду був спеціальним законом з оподаткування по зазначеному платежу.

Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнювався також платіж, який здійснювався державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не могло вплинути на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що до дивідендів був прирівняний платіж частини прибутку державних некорпоратизованих, казенних чи комунальних підприємств на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування.

За таких обставин, вивчивши норми законодавства, чинного на час звернення позивача з позовною заявою, суд приходить до висновку, що з огляду на те, що дивіденди за своєю суттю були різновидом податку на прибуток, а позивач був платником фіксованого сільськогосподарського податку, останній в силу положень Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" не повинен був нараховувати та перераховувати дивіденди в доход Державного бюджету.

З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасуванні податкового повідомлення рішення відповідача № 0002602301/0 від 28.10.2005 р.

Під час судового засідання, яке відбулось 12.01.2011 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 17.01.2011 р.

Керуючись ст.ст. 98, 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м.Алушті від 28.10.2005 р. № 0002602301/0 та №0002582301/0.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Яковлєв С.В.