Рішення № 134418847, 18.02.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 18.02.2026Справа № 643/21609/13-ц Провадження № 2/554/173/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді - Материнко М.О.,

за участю секретаря судового засідання - Чепури Я.М.,

представника позивача - Невечерова Д.В.,

представника відповідача - Мудраченко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства АБ «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Маслак Наталія Володимирівна про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 . В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 26 грудня 2007 року між ВАТ акціонерним банком "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ акціонерний банк "Укргазбанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір N 20 на суму 2644000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами виходячи із 12,5 % річних з терміном остаточного повернення кредиту до 25 грудня 2012 року. У забезпечення виконання своїх зобов`язань 09.06.2008 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та банком укладено договір іпотеки N 16/08 - Б, згідно якого вони передали в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок літ. В - 5 загальною площею 6422,9 кв. м житловою площею 2285, 6 кв. м (в житловому будинку розташовано 123 квартири), що знаходиться у будинку по АДРЕСА_1 . З дозволу банку квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 у вказаному житловому будинку виведено з іпотеки та відчужено власником. На відчуження предмету іпотеки накладено заборону. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виконували взяті на себе зобов`язання з грудня 2008 року рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.05.2010 року та апеляційним судом Харківської області від 07.07.2010 року на користь банку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 стягнуто солідарно суму заборгованості в розмірі 1664543,02 грн., 2630252,33 доларів США, судові витрати в сумі 1700,00 грн. та 120,00 грн. 22.02.2012 року відкрито виконавче провадження. Судові рішення до теперішнього часу не виконані. Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до банку про визнання договору іпотеки недійсним, в задоволенні якого - позивачам відмовлено, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відчужено квартиру АДРЕСА_24 , останнім власником якої став ОСОБА_1 . Вимоги банку про повернення заборгованості по кредиту від 02.08.2012 року направлено ОСОБА_1 , яку він отримав 09.08.2012 року. Оскільки іпотека є дійсною для набувача, з урахуванням уточнених позовних вимог просив в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору N 20 від 26.12.2007 року ОСОБА_2 у загальному розмірі 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945,13 грн. пені, яка складається з пені за прострочення погашення кредиту в сумі 16 956 872,78 грн., пені за прострочення погашення процентів у сумі 6 844 072,35 грн., суми непогашеного кредиту в розмірі 2 382 796,72 доларів США, суми простроченої заборгованості по процентах в розмірі 1 282 005,27 доларів США на користь банку звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_25 та належить ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В. 06.12.2011 року за реєстровим номером N 3676, з початковою ціною продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб`єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України та стягнути з відповідача на користь банку судові витрати.

В провадженні Московського районного суду м. Харкова перебувала вказана цивільна справа.

Згідно розпорядження Верховного Суду від 08.03.2022 року N 2/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" змінено територіальну підсудність справ Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м. Полтави.

На виконання вищевказаного розпорядження цивільна справа надійшла до Октябрського районного суду м. Полтави та була розподілена на суддю Материнко М.О.

10.05.2023 Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави прийнято до свого провадження вищевказану цивільну справу та призначено по справі підготовче судове засідання.

02.05.2023 представник Позивача подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій прохала прийняти до розгляду з первинним позовом заяву про зміну предмету позову.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 11.07.2023 року клопотання представника позивача Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" адвоката Невечерова Дмитра Володимировича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції вирішено задовольнити.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 18.02.2025 заяву про зміну предмету позову прийнято до провадження. Відкладено підготовчий розгляд справи.

02.12.2025 року закрито підготовче провадження у справі за позовом Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Маслак Наталія Володимирівна про звернення стягнення на предмет іпотеки

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд, дослідивши зібрані у справі докази, надавши оцінку доказам в їх сукупності, встановив наступне.

26 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір N 20 на суму 2644000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами з терміном остаточного повернення кредиту до 25 грудня 2012 року.

На забезпечення виконання своїх зобов`язань 09.06.2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та банком укладено договір іпотеки N 16/08 - Б, згідно якого вони передали в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок літ. В - 5 загальною площею 6422,9 кв. м житловою площею 2285, 6 кв. м (в житловому будинку розташовано 123 квартири), що знаходиться у будинку по АДРЕСА_1 ., серед яких є і спірна квартира. На відчуження предмету іпотеки накладено заборону.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не виконували взяті на себе зобов`язання з грудня 2008 року рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.05.2010 року та апеляційним судом Харківської області від 07.07.2010 року на користь банку з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 стягнуто солідарно суму заборгованості в розмірі 1664543,02 грн., 2630252,33 доларів США, судові витрати в сумі 1700,00 грн. та 120,00 грн.

Постановою ВП N 31363558 від 22.02.2012 р. відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_4 на суму 1 664 543,02 грн. та 2 630 252,33 дол. США.

Постановою ВП N 29965421 від 11.11.2011 відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_3 на суму 1 664 543,02 грн. та 2 630 252,33 дол. США.

Рішення суду на даний час не виконане.

Проценти за користування кредитними коштами та пеня продовжують нараховуватись, тому заборгованість ОСОБА_4 по кредитному договору станом на 01.06.2013 р. становить 3 664 801,99 дол. США та 23 800 945,13 грн. пені.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 р. договір іпотеки N 16/9-Б було визнано недійсним, запис про іпотеку виключений з реєстру іпотек, знято заборону на відчуження предмету іпотеки.

В липні 2011 року ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської філії АБ «Укргазбанк» було подано до Московського районного суду заяву про поновлення строку для перегляду рішення та скасування заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 року.

У подальшому, 04.04.2012 р. судовою колегією судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 р. скасоване. В задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до банку про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.

Відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмету іпотеки поновлено, реєстраційний номер 12489264, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек N 36009183 від 14.05.2012. Відомості у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна також поновлено, реєстраційний номер 12488862, що підтверджено Витягом від 14.05.2012 р. N 36008860.

Відповідно до договору купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Маслак Н.В. 17.06.2011 р. за реєстровим N 3676, квартира АДРЕСА_25 належить на праві власності ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як житло розуміється житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Житло як об`єкт права власності повинен відповідати певним критеріям: 1) це має бути приміщення; 2) вказане приміщення має бути придатним для постійного проживання в ньому, відповідати встановленим санітарним, технічним, протипожежним нормам, які встановлюються спеціальним законодавством України.

ЦК України визначає, зокрема, такі об`єкти права власності, які можуть розглядатися як житло: житловий будинок (стаття 380 ЦК України), садиба (стаття 381 ЦК України) та квартира (стаття 382 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою визнається ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 14 травня 2015 року N 417-VIII "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Відповідно до статті 5 Закону N 898-ІV предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому закономпорядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому закономпорядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Чинне законодавство, зокрема ЦК України, Закон N 898-ІV та Закон України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу", не містить жодної статті, яка б визначала особливості іпотеки житла - багатоквартирного житлового будинку чи квартир у ньому.

Усталеною є практика Верховного Суду, згідно якої у разі передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку в цілому, а не окремої квартири у ньому, то таке житлове приміщення - квартира, як і інші нежитлові та допоміжні приміщення, що знаходяться у ньому, не можна вважати відокремленими предметами іпотеки, на які може бути звернуто стягнення, як на самостійні об`єкти нерухомого майна.

Оскільки квартира у багатоквартирному житловому будинку не була самостійним предметом іпотеки, тому позивач не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому законом порядку незалежно від інших квартир у багатоквартирному житловому будинку, бо таке житлове приміщення як окрема частина об`єкта нерухомого майна не було самостійним предметом іпотеки, а може бути визначено як частка багатоквартирного будинку, який є предметом іпотеки.

За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду підтримує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження № 6?1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження 6-1582цс16), у яких зазначено, що неможливо звернути стягнення на квартиру як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих квартир. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 19.06.2019 (справа № 643/17966/14-ц).

Можна зробити висновок, що у разі передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку в цілому, а не окремої квартири у ньому, то таке житлове приміщення - квартира, як і інші нежитлові та допоміжні приміщення, що знаходяться у ньому, не можна вважати відокремленими предметами іпотеки, на які може бути звернуто стягнення, як на самостійні об`єкти нерухомого майна.

Спірна квартира АДРЕСА_26 , ніколи під іпотечним обтяженням не знаходилась і не знаходиться навіть зараз, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек, яка долучалася до матеріалів справи.

Оскільки квартира у багатоквартирному житловому будинку не була самостійним предметом іпотеки, тому позивач не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому закономпорядку незалежно від інших квартир у багатоквартирному житловому будинку, бо таке житлове приміщення як окрема частина об`єкта нерухомого майна не було самостійним предметом іпотеки, а може бути визначено як частка багатоквартирного будинку, який є предметом іпотеки.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку» частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

З урахуванням того, що в житловому будинку літ. «В-5» розташовано 123 квартири, загальна площа будинку 6422,9 м2, житлова площа складає 2285,6 м2, виділення в натурі житлової площі як об`єкту приватної власності всіх власників 123 квартир, та окремо власників квартир, відчужених за згодою Банку, не відбувалося.

Спірна квартира на час укладення Договору № 16/08-Б була невідокремленою складовою частиною предмета іпотеки, і наразі не має правових підстав вважати, що ця квартира стала самостійним предметом іпотеки. Вказана квартира може бути визнана лише як окрема частка всього багатоквартирного будинку, який виступає предметом іпотеки.

Також суд звертає увагу, що Позивач не обґрунтовує чим саме обумовлено його звернення з позовом про визнання права на квартиру Відповідача, і в чому полягає неможливість визнати право іпотекодержателя на весь багатоквартирний будинок або звернути на нього стягнення, який власне і є предметом іпотеки. Позивач не обмежений в праві визнати право або звернути стягнення на весь будинок, як це передбачено Договором іпотеки, з визначенням правильного складу сторін.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 19 червня 2019 року у справі за N 643/17966/14-ц підтримала правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження N 6-1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження 6-1582цс16), у яких зазначено, що неможливо звернути стягнення на квартиру як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих квартир.

За відсутності підтверджень: введення в експлуатацію на момент передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку; співвідношення предмета іпотеки (будинку) з його частиною (квартирою) і вартості предмета іпотеки з вартістю спірної квартири; передбачення укладеним між сторонами договором, а також законодавством правових підстав, процедури та порядку звернення стягнення в примусовому порядку на квартиру як складову предмета іпотеки - багатоквартирного житлового будинку, спірне житлове приміщення не є самостійним об`єктом іпотеки, тому не можливо задовольнити вимоги банку щодо звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_25 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу даної квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Відповідно до роз`яснень, що містить пункт 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Отже, не може вважатися добросовісною особа, яка придбаває майно на підставі правочину, якщо вона знала чи могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, а також знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (близькі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61)).

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 11.11.2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 09.09.2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).

У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23).

Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю.

У ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про іпотеку» згадується про добру совість і її врахування в іпотечних відносинах. Іпотека є правом на чужу річ (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

У статті IX.-2:108 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR), наприклад, вказано, що навіть якщо забезпечувальний боржник не має права або повноваження розпоряджатися майном, забезпечувальний кредитор набуває забезпечувального права заставного типу на вказане майно за умови, що: у момент встановлення забезпечення майно або документ на пред`явника на нього перебували у володінні особи, яка надала забезпечення або, якщо потрібно, права на майно були зареєстровані в міжнародному чи національному реєстрі за ним як за власником; кредитор не знав і не міг знати, що у момент встановлення забезпечення особа, яка його встановила, не мала права чи повноваження для цього. Добросовісне набуття забезпечувального права виключається у разі, якщо майно було вкрадене у власника або особи, якій власник передав майно у володіння (див. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law. Draft Common Frame of reference (DCFR). Prepared by the Study Group on a European Civil Code and the Research Group on EC Private Law (Acquis Group) / Ed. by Christian von Bar, Eric Clive, Hans Schulte-Nolk, European Law Publishers, Munich, 2009. - p. 4483).

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.03.2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.05.2019 року в справі № 523/17358/16-ц (провадження № 61-48373св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.09.2023 року в справі № 910/2722/22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду доволі чітко артикулювала, що добра совість враховується при набутті права на майно. І відсутність в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень зумовлює такий суровий наслідок для іпотекодержателя як припинення права іпотеки.

Суд звертає увагу, зокрема, на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена ним у Постанові від 09.09.2024 (справа № 466/3398/21) про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав нерухомості, де вказується про те, що практика вирішення спорів за позовом власника про захист його права власності, обтяженого іпотекою на користь особи, з якою він не перебуває у зобов`язальних відносинах, має враховувати добросовісність іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість. Необхідність врахування конструкції «добросовісного іпотекодержателя» зумовлюється тим, що у протилежному випадку існують очевидні ризики непропорційного втручання у права «добросовісного іпотекодержателя».

У частині другій статті 328 ЦК України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом. Тобто факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

У постанові від 18.09.2024 у справі № 760/28654/18 Верховний Суд дійшов висновків, що позивач має довести недобросовісність відповідача під час набуття у власність спірного майна як визначальну підставу для задоволення вимоги позивача про визнання його іпотекодержателем нерухомого майна. Звернувши увагу, що позивач тривалий час, знаючи про припинення обтяжень у відповідних державних реєстрах, не вживав заходів щодо їх поновлення, касаційний суд наголосив на необхідності врахування добросовісності відповідача, яка набула право власності на спірну квартиру в той момент, коли у реєстрі не було інформації про її обтяження, та надання оцінки діям (бездіяльності) самого іпотекодержателя.

Суд не може проігнорувати те, що лише в липні 2011 року ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської філії АБ «Укргазбанк» подав до Московського районного суду заяву про поновлення строку для перегляду рішення та скасування заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 року. Тобто 2 роки Позивач начебто не знав про те, що договір іпотеки визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек. Цілих 2 роки Позивач проявляв пасивну поведінку, знаючи про припинення обтяження у відповідних державних реєстрах та не вживав заходів щодо їх поновлення, а також звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач мав змогу вжити усіх необхідних та розумних заходів, виявити обережність та обачність для з`ясування того, що запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек ще у вересні 2009 року, замість того, щоб проявляти пасивність протягом 2х років, начебто не знаючи про скасування обтяження на предмет іпотеки.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі N 610/1030/18).

На час купівлі квартири нотаріус проводив перевірку правовстановлюючих документів, перевірку наявності/відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на цю квартиру або її обтяження. Відповідач вчиняв всі можливі дії для перевірки об`єктів нерухомості і мав правомірні очікування та законні сподівання вчиняти певні дії. Відповідач, купуючи спірну квартиру, не мав на меті якимось чином порушити права Позивача (оскільки взагалі не знав про наявність спорів за участю Позивача), не купував її для вчинення якихось шахрайських дій або з іншою метою, яка б могла порушити права Позивача.

Ініціювавши цей спір, Позивач намагається реалізувати непропорційне втручання у право добросовісного іпотекодержателя на мирне володіння майном, що потягне надскладні, непомірні та несприятливі наслідки для Відповідача.

За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом із легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справах "Rysovskyy v. Ukraine", заява N 29979/04; від 16.02.2017 року "Kryvenkyy v. Ukraine",заява N 43768/07).

Згідно ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Отже, положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340).

Наведені вище обставини дають можливість стверджувати про відсутність підстав для визнання за Позивачем права іпотекодержателя на спірне нерухоме майно, оскільки це призведе до необґрунтованого втручання у право мирного володіння майном. Позивач є іпотекодавцем всього багатоквартирного будинку, але не є власником об`єктів нерухомості, які розташовані у ньому, а тому не може заявляти будь-які свої права щодо цього майна.

Судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 2-3, 10, 258-259, 263-265, 268, 293-294, 295-300 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви Приватного акціонерного товариства АБ «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Маслак Наталія Володимирівна про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику)учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції АБ "Укргазбанк", місце знаходження: 61145, м. Харків, вул. Космічна, 20, код ЄДРПОУ 23697280, МФО N 320478.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_27 .

Треті особи: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_28 ; ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_29 ; Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Маслак Наталія Володимирівна, адреса: АДРЕСА_30 .

Повний текст рішення виготовлений 27.02.2026 року.

Суддя М.О. Материнко