Рішення № 134389760, 25.02.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/5775/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , за допомогою підсистеми "Електронний суд", звернувся до суду з позовом до Міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, у якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки за період 21.07.2017 року по 18.07.2022 року включно у розмірі 509716,80 грн з компенсацією прибуткового податку грошового забезпечення;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки за 184 дні з 19.07.2022 року у розмірі 51418,80 грн з компенсацією прибуткового податку грошового забезпечення;

2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

- стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 69937,49 грн з компенсацією прибуткового податку грошового забезпечення.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 від 27.08.2025 відкрито провадження у справі.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 від 29.10.2025 зобов`язано Департамент з питань виконання кримінальних покарань надати до суду письмові докази.

Згідно розпорядження керівника апарату Кіровоградського окружного адміністративного суду № 328 Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ призначено проведення повторного автоматизованого цієї справи у зв`язку із смертю судді ОСОБА_2 .

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративну справу розподілено на суддю Сагуна А.В. та ухвалою суду від 26.12.2025 справу прийнято до провадження.

Ухвалою суду від 26.12.2025 повторно зобов`язано Департамент з питань виконання кримінальних покарань надати до суду письмові докази

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач при несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середній заробіток за весь час затримки виплати по день її виплати.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву ( а.с. 43-49) , в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки Департамент не є уповноваженим органом для здійснення нарахування/перерахунку та виплати грошового забезпечення, а також не є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, з приводу яких суд повинен ухвалити рішення. Таким чином, відсутні законні та обґрунтовані підстави для задоволення вказаного адміністративного позову у частині позовних вимог до Департаменту. Також зазначено, що наявні підстави для застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем, та у зв`язку з чим, зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Крім того, вказано, що між ОСОБА_1 та Департаментом був наявний спір про розмір сум (невірно нарахованої індексації), який було вирішено то відповідно до висновку ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України» стаття 117 КЗпП України більше розповсюджується на правовідносини між сторонами, оскільки вони виникли у порядку виконання судового рішення про присудження виплати сум заробітної плати. Також вказано, що зважаючи на відсутність відмови Департаменту у виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення, позовні вимоги позивача є передчасними.

Позивачем подано відповідь на відзив ( а.с. 54-56), в якій зазначив, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого Акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Також вказано, що судом уже прийнято рішення про належного відповідача у спорах які виникають з питань проходження позивачем публічної служби в органах та установах виконання покарань керівництво оперативно-службовою діяльністю яких здійснювало ліквідоване Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

19 грудня 2005 року на підставі наказу начальника Петрівської виправної колонії (№49) управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Кіровоградській області № 94о/с від 28 грудня 2005 року позивача прийнято на службу в Державну кримінально-виконавчу службу України.

Наказом від 18 липня 2017 року №306/ОС позивача було звільнено 20.07.2017 із посади старшого інспектора Олександрійського міськрайонного відділу з питань пробації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції зі званням капітана внутрішньої служби на підставі власного рапорту. Календарна вислуга років при звільненні складає 12 років 07 місяців 12 днів, у пільговому обчисленні 15 років 01 місяць 12 днів.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 340/1418/25 ухвалено задовольнити позов; визнати протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 20 липня 2017 року із застосуванням індексу споживчих цін з наростаючим підсумком, починаючи з базового місяця, якими є січень 2008 року; стягнути з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 20 липня 2017 року у сумі 49 561,99 грн. Під час виплати 20.08.2025 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 20 липня 2017 року Департамент з питань виконання кримінальних покарань не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати індексації у повному розмірі, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. Також відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача позивач звернулася з позовом до суду.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження регламентує Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року №925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 року за № 377/31829.

На час звільнення позивача умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначалися Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затвердженої наказом державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 N 222.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати).

Стаття 4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 22.11.2018 у справі № 522/1404/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 14.05.2019 у справі № 487/6312/16-а, які відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов`язковими для врахування судом при вирішенні даної справи.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що первинною умовою нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати є наявність вини відповідача.

Несвоєчасне нарахування та виплата суми індексації грошового забезпечення відбулось у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача, що встановлено вказаним рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 340/1418/25, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати.

При цьому суд приймає розрахунок компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат, наведений позивачем, відповідно до якого сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати становить 69937,49 грн.

Наведений розрахунок відповідачем не спростовано.

Зазначена сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180,18, 162.1.3,168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 69937,49 грн.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, суд зазначає наступне.

Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17.

Судовими рішеннями від 17.06.2025 у справі № 340/1418/25 встановлене право позивача щодо перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 20.07.2017.

Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.

Судом встановлено, що після звільнення між позивачем та работодавцем виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.

Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення зі служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Крім того Великою Палатою Верховного Суду зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. Так, аналізуючи синтаксичний розбір текстуального змісту положення статті 117 КЗпП України судова палата зробила висновок про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі № 520/11337/18.

У даному випадку судом встановлено, що при звільненні позивача відповідачем не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 20.07.2017 - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.

Між тим, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 20.08.2025.

Визнаючись щодо дати з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку при звільнені, суд враховує, що затримка розрахунку позивача при звільнені має бути обчислена з наступного дня після його виключення, тобто з 21.07.2017.

Відповідно, період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 21.07.2017 по 19.08.2025 (переддень проведення повного розрахунку).

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

У низці постанов Верховного Суду викладено висновок щодо необхідності проведення умовного поділу періоду за який особа має право на виплату середнього заробітку на 2 частини: до набрання чинності змін до КЗпП України, тобто до 19.07.2022 і після цього.

Такий висновок, зокрема викладено у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22.

Відтак, правовідносини щодо компенсації у період з 21.07.2017 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюються редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

При цьому, як неодноразово зазначено Верховним Судом, до цього періоду у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, можливо застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Крім того, як уже зазначалося, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Проте період з 19.07.2022 по 19.08.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

При цьому суд також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо незастосування принципу співмірності до суми середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні за період після 19.07.2022, який, згідно із новою редакцією КЗпП, України обмежений шістьма місяцями та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, принцип співмірності за вказаних правовідносин підлягає застосуванню щодо середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільнення як за період до 18.07.2022, так і після вказаної дати.

Отже, визначаючись щодо суми середнього заробітку за період з 21.07.2017 по 18.07.2022, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, за правилами Порядку № 100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.

У свою чергу, відповідно до п.п. 8, 23, 25, 28 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.03.2018 № 925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця. За виконання службових обов`язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення додатково не виплачується. Особам рядового і начальницького складу, поновленим на службі або попередній посаді за рішенням суду у зв`язку з незаконним звільненням або переміщенням на іншу посаду, за час вимушеного прогулу виплата здійснюється з розрахунку середньоденного грошового забезпечення, яке особа рядового чи начальницького складу отримувала у місяці незаконного звільнення, або різниці в ньому за час перебування на нижчеоплачуваній посаді. Для розрахунку грошового забезпечення за час перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, грошова компенсація за невикористані дні відпусток) до місячного грошового забезпечення особам, які перебували у відпустці для догляду за дитиною, включається премія (встановлена відповідно до глави 13 розділу II цього Порядку) в середньому розмірі за повні календарні місяці служби підряд (але не більше дванадцяти) після закінчення цієї відпустки.

Таким чином, суд зазначає, що при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.

Згідно з довідкою ( а.с.80,зв), наданою відповідачем на виконання вимог суду, середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням за травень - червень 2017 року становив 161,88 грн ((4 906,25грн + 4 968,56 грн): 61 календарний день)).

Суд не погоджується з твердженням позивача, що при розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати суми індексації які не було нараховано та виплачено за травень - червень 2017 року, оскільки, відповідно до положень Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з фактичних виплат за останні 2 календарні місяці роботи.

При цьому, під час визначення остаточного розміру за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні підлягають застосуванню критерії зменшення розміру відшкодування.

Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Крім того, відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.

Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає невиплачена сума при звільненні із військової служби у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а).

Для цього необхідно, насамперед, визначитися, які ж суми роботодавець не виплатив при звільненні, хоча був зобов`язаний їх виплатити для здійснення повного розрахунку.

Позивач зазначає про виплату йому 20.08.2025 на виконання рішення судів грошових коштів у розмірі 38 112,73 грн. ( а.с.35).

З довідки ( а.с.81) вбачається, що при звільненні позивачу нараховано та виплачено 15 742,14 грн. З урахуванням виплати індексації за рішеннями судів у справі № 340/1418/25, сума виплат у день звільнення мала би становити 53 854,87 грн (15 742,14 + 38 112,73).

Таким чином, істотність частки індексації грошового забезпечення становить 38 112,73 грн / 53 854,87 грн х 100% = 70,8 %

Період затримки з 21.07.2017 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 становить 1 824 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 21.07.2017 по 18.07.2022 становить: 295 269,12 грн (161,88 грн х 1 824 днів).

Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки індексації грошового забезпечення складає 295 269,12 грн х 70,8 % = 209 050,5 грн.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 24.12.2023 слід зазначити, що у даному випадку, враховуючи нову редакцію ст. 117 КЗпП України, підлягає обрахунку середній заробіток лише за шість місяців, що становить 184 календарні дні (з 19.07.2022 по 18.01.2023).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі складає 161,88 грн х 184 = 29 785,92грн.

Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки індексації грошового забезпечення складає 29 785,92 грн х 70,8 % = 21 088,46грн.

Отже, середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 21.07.2017 по 18.07.2022 складає 209 050,5 грн та за період з 19.07.2022 по 19.08.2025 (у межах шестимісячного строку) - 21 088,46 грн., а всього 230 138,96 грн.

При цьому, суд також враховує, що позивача було звільнено зі служби 20.07.2017, а до суду перший раз з відповідним позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення він звернувся лише 01.04.2021 року ( адміністративна справа №340/1446/21), тобто майже через 3 роки 8 місяців 12 днів після звільнення. Крім наведеного, суд також враховує, що Департамент з питань виконання кримінальних покарань є правонаступником Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції ( суб`єкта відповідального за повний розрахунок з позивачем при звільненні), та покликаючись на вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан в Україні, в період дії якого Збройні сили України, Національна поліція України відповідно до Конституції України здійснюють покладені на них завдання з оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а видатки державного бюджету насамперед спрямовуються на здійснення першочергових заходів щодо укріплення обороноздатності держави та виплату грошового забезпечення діючим військовослужбовцям, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України та стягнути на користь позивача середній заробіток у розмірі 49 561,99 грн (сума еквівалентна розміру невиплаченої позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні), що на думку суду буде співмірною компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача в умовах воєнного стану.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а).

Щодо вимоги позивача про виплату із одночасною компенсацією прибуткового податку грошового забезпечення, то суду не надано доказів того, що з цього приводу між сторонами виник спір, зокрема щодо того, що відповідач заперечує право позивача на отримання такої компенсації або свій обов`язок нарахувати податки та виплатити компенсацію одночасно з виплатою грошового забезпечення (індексацією), у тому числі на виконання рішення суду у цій справі. Тож суд відмовляє у задоволенні цієї позовної вимоги як передчасної.

Крім того, суд зазначає, що зважаючи на правову природу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, не входить до структури заробітної плати, а є мірою відповідальності, суд дійшов висновку, що ця виплата має бути здійснена відповідачем без компенсації сум ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року.

Суд не приймає посилання представника відповідача на те що Міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департамент з питань виконання кримінальних покарань є неналежним позивачем у справі, оскільки обов`язок нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення не виплаченої при звільненні, рішенням суду, що набрало законної сили, покладено на відповідача.

Суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України", а саме: у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Ураховуючи викладене суд відхиляє доводи відповідача, що положення статті 117 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів позивача, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (вул. Юрія Ілленка, буд. 81, м. Київ, Київська область, 04050, код ЄДРПОУ 43501242) про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 20 серпня 2025 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 340/1418/25.

Зобов`язати Міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департамент з питань виконання кримінальних покарань нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 20 серпня 2025 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 340/1418/25 у розмірі 69 937,49 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департамент з питань виконання кримінальних покарань нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 21.07.2017 по 19.08.2025 в сумі 49 561,99 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН