Ухвала суду № 134370974, 24.02.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/18437/25-Е

Провадження №6/522/163/26

УХВАЛА

24 лютого 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючої - судді Косіциної В.В., розглянувши на підставі наявних матеріалів подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича, заінтересовані особи ОСОБА_1 (боржник), Акціонерне товариство «КРЕДОБАНК» (стягувач), Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про надання згоди на стягнення на нерухоме майно боржника у якому зареєстровано неповнолітню дитину,-

ВСТАНОВИВ:

04 лютого 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича, заінтересовані особи ОСОБА_1 (боржник), Акціонерне товариство «КРЕДОБАНК» (стягувач), Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про надання згоди на стягнення на нерухоме майно боржника у якому зареєстровано неповнолітню дитину, у якому заявник просив надати згоду на стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 в якій зареєстровано неповнолітню дитину.

На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.02.2026 року, справу передано на розгляд судді Косіциній В.В.

Засідання по справі призначено на 24 лютого 2026 року.

Повістка на 24 лютого 2026 року направлялася за зареєстрованим місцем проживання відповідача листом із рекомендованим повідомленням про вручення, та відповідно до сервісу перевірки статусу відправлень АТ «УКРПОШТА», відправлення повернуто відправнику із зазначенням причини: «закінчення встановленого терміну зберігання».

У судове засідання, призначене на 24 лютого 2026 року учасники справи не з`явилися, хоча належним чином повідослялися про дату, час та місце судового розгляду.

Будь-яких інших заяв або клопотань не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку із неявкою учасників справи, що належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання прийнято рішення здійснити розгляд справи за відсутності сторін на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2025 року у справі №522/18437/25-Е позовну заяву Акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з відповідача ОСОБА_1 , на користь позивача Акціонерного товариства «КРЕДОБАНК», заборгованість за кредитним договором у розмірі 394 161,65 гривень, суму сплаченого судового збору у розмірі 4 730,00 гривень.

Рішення суду не було оскаржено до Одеського апеляційного суду та набрало законної сили 28 жовтня 2025 року.

На виконання вказаного рішення, Приморським районним судом м. Одеси 29 жовтня 2025 року було видано виконавчий лист.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В.М. від 26.12.2025 року на підставі виконавчого листа, що виданий Приморським районним судом м. Одеси 29.10.2025 року у справі №522/18437/25-Е відкрито виконавче провадження №79886992.

Згідно інформаційного витягу з ДРРП від 30.12.2025 року №458922996, ОСОБА_1 є власником 1/2 частки об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Зі змісту довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 07.01.2026 року №П1-3184-ю/о, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано дві особи:

- ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_2 .

Листом Приморської районної адміністрації ОМР від 21.01.2026 року №01-13/44/1-вих приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича повідомлено, що заяви щодо відчуження нерухомого майна, право користування яким має малолітня ОСОБА_2 , а саме, квартирою АДРЕСА_2 від представників дитини не надходило. ПРА ОМР вказало, що розгляд питання про надання дозволу на примусову реалізацію житла, право користування яким має малолітня дитина та прийняття відповідного дозволу на примусову реалізацію квартири суперечать нормам чинного законодавства.

Звертаючись до суду із поданням, приватний виконавець зазначає про те, шо на момент звернення із поданням рішення суду не виконано. ОСОБА_1 жодного разу не намагалася сплатити заборгованість за кредитом або вчинити інші дії, спрямовані на дорровільне (самостійне) виконання виконавчого провадження, а тому, для погашення заборгованості повинно бути звернуто стягнення на 1/2 частки об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, оскільки в ньому зареєстровані діти, а дозвіл органу опіки та піклування отримати не вдалося, існують підстави для звернення до суду.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19) від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).

З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Як вбачається зі змісту пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, на які послався департамент соціально-гуманітарної політки Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, надаючи відповідь на лист начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо надання попереднього дозволу на реалізацію нерухомого майна, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПУ України.

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме:

- з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні;

- чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення;

- чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання;

- чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання;

- яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Кредитний договір CL-303564 за яким рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2025 року у справі №522/18437/25-Е стягнуто заборгованість було укладено між АТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_1 03 березня 2021 року.

Зі змісту довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 07.01.2026 року №П1-3184-ю/о вбачається, що малолітня ОСОБА_2 та боржник ОСОБА_1 була зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 16.04.2021 року, тобто, після укладання кредитного договору.

Проте, звертаючись до суду із поданням, виконавець не надав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надаючи згоду на реєстрацію в об`єкті нерухомого майна малолітньої дитини порушила порядок її реєстрації та вселення у житлове приміщення.

При цьому, підстави вважати, що такі порушення мали місце відсутні, оскільки, на момент реєстрації місця проживання малолітньої особи у об`єкті нерухомого майна, згоду на реалізацію якого просить надати приватний виконавець будь які заборони або обтяження на об`єкті нерухомого майна були відсутні.

З наданих виконавцем документів не вдається встановити ступінь споріднення між дитиною, зареєстрованою в об`єкті нерухомого майна, дозвіл на реалізацію якого просить надати виконавець та боржником.

Також, виконавець не спростував ту обставину, що квартира АДРЕСА_2 є єдиним постійним місцем проживання малолітньої дитини, зокрема, не надав довідку, видану управителем будинку АДРЕСА_3 , яка б підтверджувала, що малолітня ОСОБА_2 не проживає на постійній основі у вказаному об`єкті нерухомого майна.

Суд також зауважує, що відомості про зареєстроване за ОСОБА_2 право власності на будь-які об`єкти нерухомого майна відсутні, що підтверджується інформаційною довідкою з ДРРП.

Звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна є найбільш суворим заходом виконавчого провадження, та повинен бути застосований лише тоді, коли виконавець вжив всіх належних заходів задля виконання рішення суду.

Проте, на думку суду, виконавчі дії, що були вчинені приватним виконавцем є недостатніми для застосування найбільш суворого заходу примусового виконання рішення з огляду на наступне.

Згідно відповіді з Державної податкової служби України про джерела та/або суми доходів, нарахованих податковими агентами на користь боржників фізичних осіб, та розміри утриманого податку з доходів боржників фізичних осіб, та/або загальну суму річного доходу, та суму триманого податку (для фізичних осіб, які не є самозайнятими особами), та/або загальну суму доходу та суму податку за звітний період, задекларованих боржником фізичною особою підприємцем в податковій декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємцем від 26.12.2025 року №307437637, відомості про ОСОБА_1 відсутні.

Згідно відповіді з МВС України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів від 26.12.2025 року №307437636, відомості про зареєстровані за боржником ОСОБА_1 транспортні засоби відсутні.

Проте, в наданих приватним виконавцем матеріалах відсутні відомості про звернення приватного виконавця до банківських установ з метою встановлення наявності у ОСОБА_1 банківських рахунків, сум, що знаходяться на вказаних рахунках, банківських вкладів тощо.

Згідно наданої приватним виконавцем інформаційної довідки з ДРРП від 30.12.2025 року №458922996, відомості про будь-які інші об`єкти нерухомого майна, що зареєстровані за ОСОБА_1 відсутні.

Право власності на нерухоме майно, що виникло до 1 січня 2013 року визнається дійсним якщо реєстрація такого права була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення. До 2013 року реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно, проводилася Бюро технічної інвентаризації із видачею про це документів або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі.

До подання не надано відповідь з КП «БТІ» ОМР, які б підтверджували відсутність зареєстрованого за ОСОБА_1 майна на яке можна було б звернути стягнення в межах виконавчого провадження та в якому не зареєстровані неповнолітні особи.

Як вже було встановлено, згідно інформаційної довідки з ДРРП від 30.12.2025 року №458922996, ОСОБА_1 є власником 1/2 частки об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Тобто, інша частка об`єкта нерухомого майна належить на праві власності іншій особі.

Надання згоди на реалізацію майна, яке належить на праві часткової власності без повідомлення інших співвласників та їх залучення до участі у справі може призвести до порушення майнових прав зазначених осіб як на об`єкт нерухомого майна так і на майно, що їм належить та знаходиться у вказаному об`єкті нерухомого майна.

Тому, враховуючи те, приватним виконавцем не доведено порушення порядку реєстрації неповнолітньої дитини в приміщення, наявності у неї іншого приміщення для постійного проживання, ступеня спорідненості між дитиною та боржником, беручи до уваги те, що виконавець не надав доказів того, що під час виконання рішення суду ним були вжиті всі належні та допустимі заходи виконання судового рішення іншим шляхом, окрім звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстрована малолітня дитини та те, що надання згоди на звернення стягнення може призвести до порушення права інших співвласників об`єкта нерухомого майна, які не залучені до участі у справі, суд доходить до висновку про те, що у задоволенні подання слід відмовити.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 260, 261, 439 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича, заінтересовані особи ОСОБА_1 (боржник), Акціонерне товариство «КРЕДОБАНК» (стягувач), Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про надання згоди на стягнення на нерухоме майно боржника у якому зареєстровано неповнолітню дитину залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15-ти днів.

Текст ухвали складено та підписано 24 лютого 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.

24.02.26