Рішення № 134298079, 23.02.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.02.2026 Справа №607/25089/25 Провадження №2/607/843/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Дудченко Ю. Р.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Панькова О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів.

Посилаючись на те, що 20.08.2025, використовуючи його анкетні дані, невідома особа від його імені оформила кредитну картку № НОМЕР_1 та шляхом обману та зловживання довірою заволоділа його кредитними коштами в сумі 25 000,00 грн. З даного приводу він звернувся до правоохоронних органів і було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками ч. 1 ст. 190 КК України.

Також ним було повідомлено відповідача про даний факт. Після чого він звернувся до відповідача про повернення втрачених коштів, однак відповідач відмовив і нарахував йому відсотки за користування кредитними коштами.

При цьому позивач зазначає, що він не звертався до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг та 20.08.2025 не підписував жодної заяви, згідно якої йому було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий ліміт, а тому в нього відсутні зобов`язання перед АТ КБ «Приватбанк».

У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача в його користь втрачені грошові кошти в сумі 25 000,00 грн та відсотки за користування кредитом в період з 20.08.2025 по день розгляду справи.

Представник Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» подав відзив на позов, в якому зазначив, що розголошення логіну та пароля на вхід в обліковий запис "Приват24" відбувся під час переходу за фішинговим посиланням з повідомлення "Телеграм" та так званої авторизації з введенням даних. Слід зазначити, що ОСОБА_1 після переходу за посиланням, яке зловмисники відправили йому у месенджер "Телеграм" та заповненні виставленої форми, клієнта перенаправлено на фішинговий сайт "Приват24", на якому останній ввів логін та пароль для входу в обліковий запис, з подальшою авторизацією в "Приват24" через дзвінок банку. Зловмисник (отримавши дані шляхом викрадення через сторінку фішингового сайту) ініціював вхід в додаток web-версії "Приват24" під логіном потерпілого з підтвердженням даної авторизації в "Приват24" через: 094713 Сценарії в Channels (Privat24) Результат контакта от Confirm Service 2025-08-20 20:47:12 Контакт проведено (OK) НОМЕР_8 P24WEB authorization.

Таким чином компрометація входу в акаунт "Приват24" ОСОБА_1 та подальше викрадення коштів, не могли відбутися без сприяння цим діям самого клієнта. Потерпілий, під впливом третіх осіб, сприяв зловмисникам в авторизації останніх в акаунті "Приват24", а отже мало місце розголошення третім особам інформації конфіденційного характеру, що в свою чергу дозволило зловмисникам здійснити списання з рахунку потерпілого. Тобто, ОСОБА_1 повідомив стороннім особам інформацію за допомогою якої зловмисники змогли отримати доступ до його акаунту та здійснили перекази коштів в сумі 27800 з його картки НОМЕР_2 на картку НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_3 .

Тому здійснення операцій по картках клієнта, фінансовий номер та пароль входу в аккаунту Приват24 відповідача не змінювалися. В такому випадку такі дії вказують на те, що особа яка проводила вищевказані транзакції мала доступ до акаунту Приват24 клієнта.

Так позивач під час звернення до служби підтримки Приват 24 за телефоном 3700 повідомив ( Аудіозапис, Додаток 1), що данні його картки були розголошені через фішинговий сайт на телеграм каналі, що спричинило заволодіння сторонніми особами інформацією про PIN-код картки та здійснення несанкціонованих банківських переказів.

Таким чином, з боку клієнта Позивача наявне розголошення паролю входу у його обліковий запис в застосунку Приват24, підтвердження входу з стороннього пристрою та оформлення кредитів в IVR - меню дзвінком на його фінансовий номер телефону.

Також блокування картки відбулось вже після здійснення транзакцій відповідальність за виникнення заборгованості та збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. Вхід в Приват24 відбувся при вірному веденні фінансового номеру телефону та вірному введенні PIN-коду входу у вказаний акаунт. Доказів того, що вхід в акаунт Приват24 став можливим без введення паролю входу відомого лише ОСОБА_1 та без підтвердження авторизації не надано, та не надано доказів того, що номер телефону ОСОБА_1 НОМЕР_3 , який був його фінансовим номером у АТ КБ "ПриватБанк", за ним не був зареєстрований, тобто послуги зв`язку надавались оператором мобільного зв`язку знеособлено.

Позивач вправі звернутись про стягнення коштів до винних осіб з вимогою про повернення та витребування коштів, які отримані без достатніх правових підстав позадоговірними відносинами у відповідності до ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Позивач безпідставно звернувся з позовом про стягнення коштів з АТ КБ «Приватбанк» та на думку Відповідача, ОСОБА_1 було обрано неефективний спосіб захисту. Тому просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з підстав та обґрунтувань, викладених у ньому.

Представник Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» у судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позову, з підстав та обґрунтувань викладених у відзиві на позов.

При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

У судовому засіданні з`ясовано, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ "ПриватБанк", і з метою продажу особистих речей він зареєструвався на сайті "ОЛХ", через деякий час з ним зв`язалася особа, яка через переписку у "Viber" повідомила, що має намір придбати товар з відправкою через "ОЛХ-доставку", в подальшому для отримання коштів йому необхідно пройти авторизацію. Надалі, ОСОБА_1 через посилання в "Телеграм" отримав форму для заповнення, де вводив номер та всі дані своєї картки.

Відповідно до інформації "Журнал запитів PIN/CVV" встановлено, що в період оспорюваних транзакцій запити на отримання PIN/CVV-кодів карток НОМЕР_10 та НОМЕР_2 не зафіксовано, також не зафіксовано зміни статичного пароля входу в обліковий запис. Також наявна інформація про входи з нетипового пристрою в "Приват24" з авторизацією (authorization) через web-версію з нетипового для клієнта IP: НОМЕР_11 НОМЕР_8 НОМЕР_9 Mozilla/5.0 (Linux; Android 10; K) AppleWebKit/537.36 (KHTML, like Gecko) Chrome/НОМЕР_12 Mobile Safari/537.36 2025- 08-20 20:48:09 Smartphone Android, 10 Chrome Mobile, НОМЕР_12 CONFIRM a0abcd8325d656ccf178458c772ce5d0-7c49ammi7 FALSE Kyivstar. За інформацією вибірки ЄКБ встановлено, що номер фінансового телефону НОМЕР_3 ОСОБА_1 в період оспорюваних операцій не змінювався.

Також, за інформацією Privat24android, встановлено девайси (мобільні пристрої) на яких створювались вищезазначені транзакції в акаунті клієнта ОСОБА_1 , з карткового рахунку НОМЕР_4 на картковий рахунок НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_1 були здійснено трансакції на суму 9145,73 грн, 8040,20 грн, 6 532,66 грн, в подальшому сума 24 420,15 грн була перерахована на картковий рахунок АТ КБ «Приватбанку» НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 .

Згідно з витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань від 27.08.2025, на підставі заяви ОСОБА_1 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками ч. 1 ст. 190 КК України, що 20.08.2025, невідома особа зловживання довірою заволоділа грошовими коштами на загальну суму 25 000,00 грн, які заявник добровільно перерахував на банківську карту НОМЕР_1 .

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_5 , ОСОБА_1 являється інвалідом з дитинства 3 групи.

Згідно із листа Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» від 16.09.2025, банк відмовив у поверненні коштів, оскільки переказ був здійсненний з карток НОМЕР_6 шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Приват24. Вхід в Приват24 був здійснений під Вашою авторизацією. При даній процедурі клієнт вводив своє ім`я користувача і пароль та входив у Приват24, створював необхідний платіж, вводив тільки йому відомий ключ доступу і після цього до Банку надходить платіжне доручення, відповідно до якого Банк здійснює переказ коштів. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання Вашого фінансового телефону та іншої особистої інформації.

Позивач як на підставі заявлених вимог просить позов задовольнити з підстав наведених в позову, однак суд не погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі N 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі N 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі N 209/3085/20).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 925/1265/16, провадження N 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц (провадження N 14-364цс19); від 06 квітня 2021 року у справі N 925/642/19 (провадження N 12-84гс20) та інших)).

Отже, зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 925/1265/16 (провадження N 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Невстановлення (неіснування) права на позов в матеріально-правовому розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Якщо ж суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він лише тоді має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з`ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Отже, невстановлення (неіснування) порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Відповідно суд може відмовити в позові за безпідставністю чи недоведеністю пред`явлених вимог або ж суд може встановити, що право позивача порушене, невизнане чи оспорюване, тобто встановити підставність позову, втім відмовити з підстав вибору неправомірного та/чи неефективного способу захисту.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі N 753/8671/21 (провадження N 61-550св22).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Пунктом 6 частини дев`ятнадцятої статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що емітент зобов`язаний повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу.

Згідно з частиною двадцятою статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач зобов`язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом, не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

Відповідно до пункту 136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління НБУ від 29.07.2022 № 164 (далі - Положення), користувач зобов`язаний: зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Згідно із пунктів 138, 139 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління НБУ від 29.07.2022 року №164, емітент зобов`язаний: 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання платіжного інструменту після отримання такого повідомлення; 4) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про потребу розблокування або заміни (перевипуску) платіжного інструменту; 5) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням платіжного інструменту; 6) реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Емітент зобов`язаний зазначити дату і час одержання повідомлення користувача про втрату платіжного інструменту під час реєстрації повідомлення.

Емітент у разі невиконання ним обов`язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від виконання таких операцій. Обов`язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача є виконаним у разі: 1) інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; 2) відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача, про що зазначено в договорі з користувачем.

Згідно з пунктом 140 розділу VII Положення, користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

Пунктом 141 розділу VII Положення, передбачено, що емітент зобов`язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення).

Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків (пункти 146, 147 Положення).

Аналіз вказаних нормативно-правових актів, які є спеціальними для спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов`язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.

Лише наявність обставин, які доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його цивільно-правової відповідальності.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2018 в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

З огляду на викладене, у такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2020 у справі № 182/5175/16-ц зазначив: «на позивача за зустрічним позовом покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення».

Верховний Суд у постанові від 10.07.2019 у справі № 522/22780/15-ц (провадження № 61-23040св18) зробив наступний висновок: «...суди не взяли до уваги, що саме на позивача покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів. ПІН-кодів. CVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення.

Враховуючи вищевказані норми права, а також умови договору, клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному провадженні.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено публічний Договір про надання банківських послуг. Договір укладено шляхом приєднання до Умов і правил обслуговування фізичних осіб в АТ КБ «Приватбанк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів.

Позивач після переходу за посиланням, яке зловмисники відправили йому у месенджер "Телеграм" та заповненні виставленої форми, позивач перейшов на фішинговий сайт "Приват24", на якому останній ввів логін та пароль для входу в обліковий запис, з подальшою авторизацією в "Приват24" через дзвінок банку. Зловмисник (отримавши дані шляхом викрадення через сторінку фішингового сайту) ініціював вхід в додаток web-версії "Приват24" під логіном позивача з підтвердженням даної авторизації в "Приват24" через: 094713 Сценарії в Channels (Privat24) Результат контакта от Confirm Service 2025-08-20 20:47:12 Контакт проведено (OK) НОМЕР_8 P24WEB authorization.

Отже, розголошення логіну та пароля на вхід в обліковий запис "Приват24" відбувся під час переходу за фішинговим посиланням з повідомлення "Телеграм" та так званої авторизації з введенням даних. При цьому компрометація входу в акаунт "Приват24" ОСОБА_1 та подальший переказ коштів, не могли відбутися без сприяння цим діям самого позивача.

Також суд зазначає, що до здійснення операцій по картках позивача, фінансовий номер та пароль входу в аккаунту Приват24 не змінювалися, що свідчить, що фінансові операції були проведенні з допомогою системи інтернет-банкінгу "Приват24».

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач будучи користувачем банківських послуг, розголосив третім особам інформацію, яка дала змогу ініціювати платіжні операції, тому підстави для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування відповідних грошових коштів відсутні.

Доводи позивача про те, що АТ КБ «Приватбанк» не забезпечив всі необхідні заходи безпеки платежів та профілактики шахрайства, що призвело до можливості списання коштів третіми особами суд вважає безпідставними, оскільки такі доводи не підтверджуються будь-якими доказами та спростовуються доказами наявними в матеріалах справи та встановленими судом обставинами про те, що саме позивач своїми діями сприяв втраті/незаконному використанню персональної інформації.

У відповідача не було правових підстав для відмови позивачу в проведенні оспорюваних операцій, адже позивач не повідомляла банк про втрату контролю над мобільним телефоном, картками, компрометацію її особистих чи аутентифікаційних даних.

Водночас після звернення позивачки до служби підтримки «Приватбанк» з повідомленням про перехід ним за шахрайським посиланням та втрату контролю над мобільним застосунком, АТ КБ «Приватбанк» не провів жодної операції.

Щодо інших доводів позивача у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд звертає увагу на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.

Відповідно до ч. ч. 1, 6, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд вважає, що судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , місце проживання с. Петриків, Тернопільський район, Тернопільська область;

відповідачу Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 14360570, місцезнаходження вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ.

Повний текст рішення суду складено та підписано 23 лютого 2026 року.

Головуючий суддя О. М. Вийванко