Рішення № 134131, 21.09.2006, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.09.2006 Справа № 5/237

За позовом: КП „Санаторій „Перлина Карпат” с.Карпати, Мукачівського району

До відповідача: Чинадіївської селищної Ради с.м.т.Чинадієво, Мукачівського району

Про визнання права власності.

Та за самостійною вимогою третьої особи на стороні позивача

ФДМ України м.Київ

про визнання права власності на частку в майні у розмірі 30,76 відсотків,

Суддя О.С.Йосипчук

за участю представників сторін:

позивача: Голубенко Н.Л. - представник

відповідача: Бортейчук Ю.Ю, - представник

третьої особи Джуган Н.Б. - представник

Розглянувши матеріали справи за позовом

Колективного підприємства „Санаторій „Перлина Карпат” с.Карпати, Мукачівського району до Чинадіївської селищної Ради с.м.т.Чинадієво про визнання права власності на цілісний майновий комплекс санаторію „Перлина Карпат” с.Карпати, 43, та за самостійною вимогою третьої особи на стороні позивача - ФДМ України про визнання права власності на частину майнового комплексу санаторію „Перлина Карпат” с.Карпати, 43 в розмірі 30,76 відсотків,

Встановив:

Предметом судового дослідження є майновий комплекс санаторію „Перлина Карпат” (с.Карпати, Мукачівського району, №43), що складається з лікувального корпусу, столови-клубу, спального корпусу В, спального корпусу№2, майстерні-котельні, прохідної, очисної, насосної З. Складу, лабораторії, насосної М, овочесховища, трансформаторної станції, сараю, альтанок Т, У, Ф, резервуарів для очисних споруд, площадки для стоянки машин, авто заправки, естакади, бруківки, басейнів та споруд№1 і №7.

Позивач спросить визнати за ним право власності з огляду на те, що він є балансоутимувачем спірного майна та його власником на підставі факту передачі його засновниками санаторію. Окрім того, як на підставу, визнання за ним права власності на спірне майно, позивач посилається на тривалий час користування цим майном (набувальна давність) та на рішення третейського суду.

У свою чергу, Третя особа на стороні позивача (ФДМ України) вимагає визнати за нею право власності на 30,76 відсотків у спірному майні посилаючись на те, що будівництво майнового комплексу, який є предметом судового дослідження, частково фінансувалось державною, а на іншу частину паю, в обмін на частину вартості майна, ФДМ України були передані матеріальні цінності.

Відповідач проти позову заперечив, зіславшись на відсутність у третьої особи та позивача достатніх доказів отримання спірного майна у власність. Як стверджує відповідач, внаслідок того, що неможливо встановити власника об’єкту нерухомості, Чинадіївською Селищною Радою було винесено Рішення №2 від 11.05.2006р., яким майно санаторію „Перлина Карпат” визнано безгосподарним. Таким чином, виник спір про право, який розглядається у даному судовому провадженні.

Позивач проти самостійних вимог третьої особи не заперечує. Натомість позивачем визнано право ФДМ України на частину у майні санаторію „Перлина Карпат”.

Повний текст рішення, у зв’язку із складністю справи виготовлено 21.09.2006р.

Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши подані по справі доказові матеріали, щодо спірного питання,

Суд констатує наступне:

Об’єктом права власності юридичної особи, відповідно до п.1 ст.26 Закону України „Про власність”, є майно, набуте на підставах не заборонених законом.

Згідно із ст..329 ЦК України, юридична особа публічного права набуває права власності на майно, передане їй у власність та на майно, набуте нею на підставах не заборонених законом.

Згідно із ч.2 п.1 ст.331 ЦК України, особа, яка виготовила річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. При цьому, право власності на створене нерухоме майно виникає з моменту створення цього майна.

Тому, за п.2 ст.328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону, або незаконність набуття не встановлена судом.

Таким чином, аналіз згаданих вище правових норм приводить до висновку про необхідність, в силу ст..33 ГПК України, доведення позивачем та третьою особою юридичного факту набуття спірного майна у власність та способу його набуття.

Як встановлено у ході судового дослідження, Рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради народних депутатів трудящих від 25.07.1972р. №260 „Про будівництво міжколгоспного санаторію” була схвалена пропозиція обласної Ради колгоспів про будівництво міжколгоспного санаторію „Перлина Карпат” на земельних ділянках колгоспу „Радянська Армія”. Будівництво здійснювалось за рахунок пайових внесків усіх колгоспів Закарпатської області, згідно з додатком до Рішення №260. Кошторисна вартість санаторію 5500000 крб. При цьому, кошти на будівництво акумулювались на спеціальних рахунках Обласного міжколгоспного управління капітального будівництва при Облагропромі, яке виступило замовником будівництва санаторію.

У подальшому, протоколом №1 зборів уповноважених представників-учасників будівництва і експлуатації санаторію від 03.11.1987р. було затверджено Статут „Санаторію „Перлина Карпат”, який зареєстровано Рішенням Мукачівської районної Ради народних депутатів від 11.11.1987р. за №266.

Згідно із п.1 Статуту санаторію „Перлина Карпат”, створеного 11.11.1987р., санаторій є кооперативним міжколгоспним підприємством. Згідно з п.1.3. цього ж Статуту, у будівництві і експлуатації санаторію приймають участь організації та підприємства агропромислового комплексу на дольових началах. При цьому, майно санаторію формується за рахунок пайових внесків господарств-учасників будівництва санаторію (п.4.2. Статуту 1987року).

Наказом Державного агропромислового комітету Української РСР від 30.01.1989р. №26 майновий комплекс санаторію „Перлина Карпат” було здано в експлуатацію однак докази про передачу його на баланс юридичної особи, створеної Рішенням Мукачівської районної Ради народних депутатів від 11.11.1987р. за №266, відсутні. Так само, матеріали справи не містять доказів визначення розміру долей колгоспів-забудівників та обмін цих долей на корпоративні права санаторію „Перлина Карпат”.

Статут позивача, згідно з поданими ним доказами, було затверджено Постановою Закарпатського обласного об’єднання міжколгоспних оздоровниць „Закарпатколгоспооздоровниця” №11 від 22.07.1997р. та зареєстровано 01.10.1997року на підставі Рішення Мукачівської районної державної адміністрації №507 від 01.10.1997р.

У відповідності до п.1.2.цьогоСтатуту, санаторій є власником майна та коштів, а сільськогосподарські підприємства мають право на майно та кошти, згідно внесеного паю.

При цьому, згідно з п.3 Статуту, колективні сільськогосподарські підприємства беруть участь в будівництві та експлуатації санаторію.

Таким чином, зважаючи на те, що майновий комплекс санаторію „Перлина Карпат” було введено в експлуатацію у 1989 року, пункти статуту позивача, зареєстрованого у 1997 році заперечують будівництво спірного майна безпосередньо позивачем у справі, оскільки доказів правонаступництва прав та зобов’язань санаторію „Перлина Карпат”, статут якого було зареєстровано 1987року, позивач не навів, а пункти статуту свідчать про протилежне. Статут санаторію „Перлина Карпат” 1997 року було зареєстровано, а не перереєстровано.

Окрім того, позивачем не надано жодного доказу участі сільськогосподарських підприємств у будівництві санаторію, і щонайважливіше, доказів передачі належних цим колгоспам долей у майні комплексу санаторію „Перлина Карпат” (с.Карпати, 43) до статутного фонду підприємства в обмін на корпоративні права.

Таким чином, судом спростовується твердження позивача про вчинюване ним будівництво спірного об’єкту та передачу колгоспами своїх долей у майні санаторію до статутного фонду КП „Санаторій „Перлина Карпат”, створеного 01.10.1997р. в обмін на корпоративні права.

Так само, позивачем не наведено іншого, передбаченого законом способу набуття спірного майна у власність.

Окрім того, позивачем надано суду Статут колективного підприємства „Перлина” зареєстрованого у реєстрі суб’єктів підприємницької діяльності 26.12.2003р., як доказ свого права власності на спірне майно. Однак, оскільки згаданий статут не мітить даних про правонаступництво санаторію „Перлина Карпат”, і його створено членами трудового колективу, які не набули права колгоспів-забудівників санаторію, як доказ даний документ до уваги суду не приймається.

Так само не приймається судом до уваги і Статут КП „Санаторій „Перлина Карпат” зареєстрований Мукачівською районною державною адміністрацією 19.05.2003р., оскільки, судячи із ідентифікаційного коду 05382555, який є тотожнім із кодом КП „Санаторію „Перлина Карпат” створеного у 1997 році, цей Статут та Статут КП „Санаторій „Перлина Карпат” 1997 року є установчими документами однієї і тієї ж юридичної особи, яка не має правового зв’язку із підприємством, створеним на підставі протоколу №1 зборів уповноважених представників-учасників будівництва і експлуатації санаторію від 03.11.1987р.

Оскільки, як встановлено у ході судового розгляду спору, спірне майно було створене та введене в експлуатацію до створення підприємства позивача (санаторій „Перлина Карпат” 1997 року), воно гіпотетично могло перейти у власність шляхом зміни власника, а не шляхом його створення.

На запит суду про підстави занесення до балансового обліку майнового комплексу , позивач зазначив, що на баланс майно занесене на підставі Статуту 1997 року та списку підприємств-пайовиків.

Однак ані Статут юридичної особи, ані список пайовиків не є документами що свідчать про перехід власності і не є документами первинного обліку на підставі яких приймається до обліку та вводиться в експлуатацію основні фонди юридичної особи. У засіданні суду позивач не змін надати відповідь та документально її підтвердити на питання про дату занесення майна на балансовий облік, його початкову вартість. Окрім того, доданий в якості додатку до Статуту список пойовиків–власників санаторію містить Наказ РВ ФДМ по Закарпатській області від 17.12.2002р. „Про затвердження акту комісії з перед приватизаційної підготовки санаторію сам акт комісії з визначення частки держави в майні підприємства, Постанову №5 від 07.05.2003р. про затвердження акту з визначення державної частки в майні санаторію. Таким чином, доказ, на який посилається позивач не містить даних про підприємства-пайовики та доказів передачі ними активів, в обмін на корпоративні права санаторію.

Перебування майна на балансовому обліку позивача не приймається судом, як безспірний доказ права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Так само судом не приймається твердження позивача про тривалий термін користування спірним майном з огляду на те, що згідно з ч.1 статті 344 Цивільного кодексу України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду, зокрема, у випадку, коли особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном, продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом десяти років, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п.1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, а п.8 цих положень встановлено, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються, також, на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місця раніше 1 січня 2011 року.

Так само, не приймається до уваги і посилання позивача на Рішення постійно діючого третейського суду „Південно-східний Міжрегіональний”, яким визнано право власності на спірне майно за КП „Санаторій „Перлина Карпат”.

У відповідності до ст.35 ГП України, за преюдицію приймаються факти, що встановлені в силу судового акту. І, оскільки, третейські суди не входять до системи судів України, згідно із ст.125 Конституції України, Рішення постійно діючого третейського суду від 30.05.2006р. по справі №30005/06-100 не приймається за преюдицію, а перевіряється на достовірність, поряд з іншими матеріалами справи.

Окрім того, третейським судом, як слідує з Рішення від 30.05.2006р., розглядався спір про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, про яке існує третейське застереження. Однак, як свідчить само рішення третейського суду, суд вийшов за межі третейського застереження і не зазначивши це в самому рішенні, виніс рішення зі спору про право всупереч ст..5 Закону України „Про третейські суди”.

За будь-яких обставин, рішення третейського суду є підставою лише для реєстрації права власності об’єктів нерухомого майна в реєстрі прав власності, згідно Додатку 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції №6/5 від 28.01.2003р., однак не є документом, що має преюдиційне значення, згідно із ст..35 ГПК України.

Тому, зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку про те, що позивачем не подано правовстановлювальних документів, які слугували б доказами законодавчо встановленого способу набуття у власність спірного об’єкту, а за таких обставин слід вважати не доведеним право КП „Санаторій „Перлина Карпат” на майновий комплекс санаторію „Перлина Карпат”, що розташований в с.Карпати, 43.

Щодо самостійних вимог на предмет спору ФДМ України, суд констатує наступне.

Твердження про своє право власності на 30 відсотків у майні санаторію „Перлина Капат” третя особа на стороні позивача обґрунтовує тим, що Рішення Чинадіївської селищної Ради №2 від 11.05.2006р., яким майно санаторію „Перлина Карпат” визнане безгосподарним, є протиправним і таким, що порушує майнові права третьої особи.

Однак такі аргументи не приймаються судом до уваги, позаяк вони є предметом судового дослідження у справі господарського суду Закарпатської області №1/67, зупиненої на час розгляду даної справи.

Окрім того, у ході судового розгляду спору, третьою особою, в якості доказів про право на 30,76 відсотків у майні санаторію, зроблено посилання на п.3 Порядку визначення часток, що належать державі в Статутних фондах підприємств, створених за участю недержавних суб’єктів господарювання, затверджених Наказом ФДМ України від 30.08.2000р. №1800.

Згідно з цим пунктом Порядку, частка держави у статутному фонді підприємства визначається виходячи з розміру державних внесків при створенні підприємства та подальшій його діяльності, які були здійснені державними підприємствами за рахунок власних внесків, шляхом безоплатної передачі на баланс недержавних підприємств державного майна, чи внесків центральних або місцевих органів державної влади.

У доказ здійснення таких внесків ФДМ України надав суду платіжні доручення від 06.09.1993р. за №176, від 02.12.1993р. №223, від 29.12.1993р.№093, від 02.06.1994р. №110, від 20.06.1994р. №139, від 26.10.1994р. №298, від 24.11.2994р. за №324, від 13.07.1995р. за „12, від 29.08.1995р. №18

Дані платіжні доручення не приймаються судом до уваги, як докази виникнення права власності на об’єкт нерухомості по тій причині, що, як встановлено у ході судового дослідження, даний об’єкт нерухомості не увійшов до статутного фонду юридичної особи –КП „Санаторій „Перлина Карпат”, як внесок засновників в обмін на корпоративні права.

Окрім того, згідно із поданими платіжними дорученнями, платником коштів є Укрсільгоспоздоровниця, а отримувачем коштів є Закарпатгоспоздоровниця. За таких обставин, оскільки платник не є державним підприємством, а отримувач коштів –не є забудовником майнового комплексу санаторію Перлина Карпат, згідно з Наказом Державного агропромислового комітету Української РСР від 30.01.1989р. №26 .

За таких обставин, поданими третьою особою платіжними дорученнями не підтверджується внесок держави до статутного фонду юридичної особи.

Так само не є доказом виникнення у третьої особи права на спірне майно докази безоплатної передачі майна на баланс санаторію, що мали місце в 1989-1990 роках, оскільки це майно не було передане в обмін на корпоративні права санаторію, і відповідно до чинного законодавства, перебуває на обліку на правах повного господарського відання, зберігаючи при цьому державну власність.

ФДМ України, як на правову підставу виникнення права власності на частку в майні, посилається на Порядок визначення часток, що належать державі в Статутних фондах підприємств, створених за участю недержавних суб’єктів господарювання, затверджених Наказом ФДМ України від 30.08.2000р. №1800.

Однак даний нормативний документ установлює порядок визначення розміру частки держави в статутних (пайових) фондах підприємств, що Були створені за участю недержавних суб'єктів господарювання та до статутного (пайового) фонду яких здійснювались державні внески, а це не узгоджується із даним спором про право власності на майно.

Як доведено у ході судового дослідження, позивачем та третьою особою не подано жодного доказу передачі збудованого об’єкту санаторію Перлина Карпат” до статутного фонду утвореного для забезпечення його експлуатації підприємства.

Частка держави в статутному (пайовому) фонді Підприємства (далі - частка держави) визначається, виходячи з розміру державних внесків при створенні Підприємства. Пи цьому, згідно з п.5 Порядку визначення часток, що належать державі в Статутних фондах підприємств, створених за участю недержавних суб’єктів господарювання, затверджених Наказом ФДМ України від 30.08.2000р. №1800 при визначенні частки держави у статутному фонді не враховуються державні капітальні вкладення та цільове фінансування, які виділялися підприємству на будівництво об'єктів соціально-побутового призначення, об'єктів виробничої чи соціальної інфраструктури.

І, оскільки жодного доказу вчинення внеску до статутного фонду санаторію „Перлина Карпат”, створеного протоколом №1 зборів уповноважених представників-учасників будівництва і експлуатації санаторію від 03.11.1987р. ФДМ України не подано, його долю в Статутному фонді цього підприємства слід визнати не встановленою.

За таких обставин, суд вважає, що третьою особою не доведено право на 30,76 відстотків у майні цілісного майнового комплексу - санаторій „Перлина Карпат”.

Посилання ФДМ України на Протокол №5 засідання комісії з перед приватизаційної підготовки санаторію „Перлина Карпат” від 06.12.2002р. не приймається судом до уваги, оскільки він не носить характер право встановлювального документу

Керуючись ст..392 ЦК України та ст.ст. 34, 43, 49, 82-85 ГПК України,

Суд вирішив:

1.У задоволенні позову відмовити.

2.У задоволенні самостійних вимог третьої особи на предмет спору відмовити.

Суддя О.С.Йосипчук