Постанова № 13400403, 28.12.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2010 р. № 2а-10841/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Крутько О.В., за участі секретаря судового засідання Іваськевича С.В., представника позивача Чопика П.М., Лещук Н.З., представника відповідача Мусійчук А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ТзОВ «Буд Мат Україна»до ДПІ у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом про визнання не чинними податкового повідомлення-рішення № 0000422304/0/30375 від 08.11.2010 р. про зменшення ТзОВ «БудМатУкраїна»суми бюджетного відшкодування ПДВ на суму 102881 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0000432304/0/30376 від 08.11.2010 р. про донарахування ПДВ за штрафними санкціями в розмірі 24875, 20 грн.

Позивач в позовній заяві посилається на п.4.1, п.4.3 ст. 4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7, п.7.7.2 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зазначає, що визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в наступному податковому періоді є фактична сплата ним сум такого податку постачальникам товарів (послуг) у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена.

В додаткових поясненнях до позовної заяви позивач, зокрема, стверджує, що відповідач не довів і не намагався доводити наявність на ринку товарів, що були предметом постачання, ціна яких суперечила б цінам, встановленим в договорах поставки, тому правомірним має бути висновок, що звичайною є ціна послуг, передбачена в договорі; застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил, зокрема, положень Митного кодексу України, не передбачено чинним законодавством; митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України; ціна придбання товарів на митній території України також не є достатнім показником для визначення звичайної ціни таких товарів під час їх подальшого перепродажу платником податків; відповідачем допущено ненормативне трактування поняття звичайна ціна і в акті перевірки не доведено зворотне, а посилання на митну вартість, що вказана у ВМД при імпорті цього товару, і в зв»язку з цим визнання цієї ціни, як звичайної неправомірне.

Представники позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених вище, просили оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасувати.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилався на п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», зазначив, що ТзОВ «Буд Мат Україна»самостійно заявляло до митного оформлення митну вартість товару, оскільки до перевірки не подано документів, які свідчать про те, що митну вартість товарів визначено митними органами; митну вартість товарів слід вважати базою оподаткування податку на додану вартість; до складу податкового зобов»язання з податку на додану вартість необхідно було включити суму ПДВ із митної вартості товарів; позивач не включив до складу податкового зобов»язання податок на додану вартість за перевірений період в сумі 141175 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

ТзОВ «Буд Мат Україна»зареєстроване 01.02.2007 р. Виконавчим комітетом Львівської міської ради (свідоцтво про державну реєстрацію від 01.02.2007 р. № 14151020000016133), є платником податку на додану вартість (свідоцтво № 100025433 від 28.02.2007 р.).

ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Буд Мат Україна», 34904727, з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів за липень 2010 р., яка виникла за рахунок від»ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.05.2010 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої складено акт № 2652/23-4/34904727 від 21.10.2010 р.

На підставі висновку акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000422304/0/30375 від 08.11.2010 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 102881 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000432304/0/30376 від 08.11.2010 р., яким визначено суму податкового зобов»язання в розмірі 24875,2 грн.

Перевіркою встановлено завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за липень 2010 року на суму 102881 грн. та заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за липень 2010 р. в розмірі 17768 грн. Зазначені порушення виникли за висновками акту внаслідок того, що платником, при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки металопрокату, використано вартість, встановлену на основі договору з покупцем, не врахувавши при цьому пункт 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість».

Податковий орган, посилаючись на статті 261, 264 Митного кодексу України, Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для їх підтвердження, затверджений ПКМУ від 20.12.2006 р. № 1766, п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість товарів, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосував звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого митного збору та брокерських послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, при поставці товару на митній території України база оподаткування визначалася згідно з договірними цінами, які, як зазначено в акті перевірки, є нижчими від звичайної ціни. Податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України. Також вбачається, що при проведенні перевірки відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтувати рівня договірних цін. Будь-яких дій, передбачених пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктом 13 Указу Президента «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни, відповідач не вчиняв. Податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обовязкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого звязку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні ціни при укладанні угод між неповязаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Таким чином, при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, а використав митну вартість, що містилась у вантажно-митних деклараціях позивача. Позиція відповідача про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.

Виходячи з наведеного, митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при визначенні зобовязань з податку на додану вартість і визначенні бази оподаткування, позивач правомірно виходив з договірної вартості товарів. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній, податковим органом не доведено.

Натомість, позивачем долучено до матеріалів справи докази на обґрунтування того, що зазначена у договорах ціна на металопрокат відповідає рівню звичайних цін на такі товари на ринку України.

Відповідно до статті 43 Митного кодексу України, товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Таким чином, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до статті 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

В свою чергу, металопрокат, у звязку з реалізацією якого виникло бюджетне відшкодування, не перебував під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль у відповідності до статті 43 Митного кодексу України закінчився до продажу даних товарів. Тому, митну вартість до вказаного товару не можна застосовувати.

Також безпідставним є застосування відповідачем до спірних правовідносин пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", у звязку з визначенням принципів державного регулювання цін, оскільки даною нормою визначено порядок нарахування податку на додану вартість для товарів, які імпортуються на митну територію України, тобто перебувають під митним контролем, а не для товарів, які вже імпортовані і розмитнені на території України та митний контроль щодо яких закінчився.

Отже, позиція податкового органу щодо того, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства.

Такою є і позиція Вищого адміністративного суду України, викладена в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15.04.2010 року.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень № 0000422304/0/30375 від 08.11.2010 р. та № 0000432304/0/30376 від 08.11.2010 р.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно частини 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позов слід задоволити, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 0000422304/0/30375 від 08.11.2010 р. та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 0000432304/0/30376 від 08.11.201 0 р.

Згідно частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задоволити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 0000422304/0/30375 від 08.11.2010 р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 0000432304/0/30376 від 08.11.2010 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТзОВ «Буд Мат Україна»судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Крутько О.В.