Рішення № 13382685, 27.12.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.12.10 р. Справа № 37/251пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Дисса”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 32051150

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Перша Західно-Українська Лізингова Компанія”, м. Київ, ідентифікаційний код 31362539

про: розірвання договору №070723/ОЛ-01012 від 07.08.2007р. оперативного лізингу (оренди) та визнання права власності на транспортний засіб автокран 10-20ТС на базі КАМАЗ-55111 КТА-18,01 куз. НОМЕР_1

за участю уповноважених представників:

від Позивача Бочарова О.Ю. (за довіреністю від 02.12.2010р.);

від Відповідача Тустановська Т.М. (за довіреністю №17-08/09 від 17.08.2009р.)

Відповідно до вимог п. 7 ст. 129 Конституції України ст. 4-4 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

У судовому засіданні 27.12.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Дисса”, м. Донецьк (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Перша Західно-Українська Лізингова Компанія”, м. Київ (далі Відповідач) про розірвання договору №070723/ОЛ-01012 від 07.08.2007р. оперативного лізингу (оренди) та визнання права власності на транспортний засіб автокран 10-20ТС на базі КАМАЗ-55111 КТА-18,01 куз. НОМЕР_1.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на фактичне укладання із Відповідачем договору фінансового лізингу з умовою про набуття у власність обєкту лізингу, здійснення повної сплати всіх лізингових платежів та ухилення лізингодавця від передачі документів, необхідних для оформлення права власності.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір №070723/ОЛ-01012 від 07.08.2007р. оперативного лізингу (оренди) з додаткам, акт приймання-передачі основних засобів до нього, платіжні доручення про сплату лізингових платежів, акт звірення розрахунків та правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував п. 1.8.2. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, ст.ст. 2, 8, 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 235, 392, 651, 655, 806 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 71-109 т.1).

Заявою від 27.12.2010р., наданою у судовому засіданні (а.с.135 т.1), Позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відмовився від позовної вимог про розірвання договору №070723/ОЛ-01012 від 07.08.2007р. оперативного лізингу (оренди), наполягаючи виключно на визнанні права власності на відповідне майно.

Відповідач надав відзив №27/12-10 від 27.12.2010р. (а.с.а.с.130-132 т.1), яким проти позову заперечив, посилаючись на безпідставне застосування норм про фінансовий лізинг до укладеного між сторонами договору з огляду на його зміст і перебування спірного майна у власності Відповідача.

Відповідачем також надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи на виконання вимог суду (а.с.а.с.116-129 т.1, а.с.а.с. 2- 26 т.2).

У судовому засіданні 27.12.2010р. представник Позивача підтримав заяву про відмову від позовних вимог щодо розірвання договору, наполягаючи виключно на визнанні права власності на спірне майно. Відповідач проти прийняття заяви про відмову від частини вимог не заперечив, вказуючи на безпідставність решти вимог з міркувань, приведених у відзиві.

Представники сторін повідомили про відсутність будь-яких додаткових документів по суті розглядуваного спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, адже сторонами доведена до відома суду з усіма наявними підтверджуючими доказами їх позиція по суті розглядуваного спору.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

07.08.2007р. між Позивачем (Лізингоодержувач)) та Відповідачем (Лiзингодавець) був укладений договір № 070723/ОЛ-01012 оперативного лізингу (оренди), відповідно до п.п.1.1., 1.2. якого (а.с.а.с.12-17 т.1) Лізингодавець надає у користування Лізингоодержувачу майно, спеціально придбане Лізингодавцем у продавця (виробника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановленою плату (лізингові платежі). Предметом оперативного лізингу за даним договором є транспортний засіб, найменування, строки та умови передачі якого, вартість, тип, марка, модель, індивідуальні ознаки, експлуатаційні характеристики встановлені і погоджені Лізингоодержувачем у замовлені, і наведені у додатку № 1 (а.с.18 т.1)

Згідно означеного додатку предметом лізингу сторони визначили КТА-18 на шасі КАМАЗ-55111-1064-15 вартістю 655000грн. з ПДВ.

Пунктами 1.5. та 13.1. сторонами було визначено, що предмет лізингу є власністю Лізингодавця протягом усього строку дії цього договору і після його закінчення підлягає поверненню останньому, а у п. 1.7. договору сторони встановили, що відносини, які виникають у звязку із договором оперативного лізингу, регулюються положеннями Цивільного, Господарського кодексів України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей та Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до п. 3.2., 3.3. розмір місячних лізингових платежів, місячного нарахування лізингового платежу, загальна сума лізингової плати, строки та порядок сплати шляхом перерахування належної суми на розрахунковий рахунок Лізингодавця встановлені сторонами в графіку сплати лізингових платежів (додаток № 2 а.с.19 т.1). Вказаним додатком встановлені 25 лізингових платежів зі сплатою у період з 07.08.2007р. по 07.08.2009р. у загальному розмірі 727968,3грн., з яких 655000грн. вартість предмету лізингу. При цьому, склад лізингових платежів згідно із п. 3.10. договору обумовлюється сторонами згідно Цивільного, Господарського кодексів України та Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, та включає в себе, зокрема, винагороду Лізингодавця за отриманий предмет лізингу.

Пунктом п. 4.6. договору передбачено, що після прийняття (підписання акту приймання0передачі) предмета лізингу Лізингоодержувач бере на себе всі права і обовязки Лізингодавця у відносинах з третіми ми особами і звільняє Лізингодавця від можливих збитків і судових позовів. Шкода завдана третім особам у звязку з користуванням предметом лізингу відшкодовується Лізингоодержувачем на загальних підставах. Водночас, згідно пункту 1.6. договору продукція і доходи, одержані Лізингоодержувачем в результаті використання предмету лізингу відповідно до умов цього договору, є власністю Лізингоодержувача.

Положення п. 7.9. договору визначає здійснення у якості компенсації Лізингодавцеві в разі повного знищенні предмета лізингу з вини Лізингоодержувача зокрема сплати заборгованості за лізинговим платежами, сплати залишкової вартості майна та штрафу.

11.09.2007р. предмет лізингу автокран 10-20Т-с на базі КАМАЗ-55111 КТА -18,01 куз. НОМЕР_1 - відповідно до п. п. 4.3, 4.4. договору був переданий уповноважений особі Позивача (а.с.125 т.1), про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.19 т.1).

В перебігу лізингових правовідносин Позивач сплатив Відповідачеві лізингові платежі у загальній сумі 727968,32грн., що підтверджується наданими платіжними дорученнями (а.с.а.с. 87 108 т.1). Наразі, як вбачається із складених сторонами на вимогу суду актів звірення розрахунків (а.с.79 т.1, а.с.26 т.1) між сторонами відсутні розбіжності щодо обсягу здійснених платежів та повного виконання грошових зобовязань за графіком сплати лізингових платежів.

Листом №2611/2 від 26.11.2010р. (а.с.79 т.1), надісланим 29.11.2010р. (а.с.а.с.77, 78 т.1) Лізингоодержувач, посилаючись на повну сплату вартості придбаного транспортного засобу, звернувся з вимогою про переоформлення права власності на нього, надавши для підписання відповідні акти приймання-передачі у власність (а.с.81 т.1).

У звязку із незадоволенням означеної вимог Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, відмовившись у подальшому завою від 27.12.2010р. (а.с.135 т.1) від позовної вимог про розірвання договору і наполягаючи на вимоги про визнання права власності на транспортний засіб.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №27/12-10 від 27.12.2010р. (а.с.а.с.130-132 т.1).

Як вбачається із наданих Відповідачем документів, він листом №2066 від 19.04.2010р. (а.с.а.с.126, 127 т.1) 21.04.2010р. (а.с.а.с.128, 129 т.1) вимагав Позивача повернути предмет лізингу до 30.10.2010р., чого наразі не відбулося. Водночас, доказів наявності провадження у справі за вимогами про повернення спірного майна до матеріалів справи не надано.

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.а.с.71-73 т.1) фінансовий лізинг, серед іншого, віднесений до основний видів діяльності Відповідача, що узгоджується із змістом п. 4.2 Статуту останнього (а.с.а.с. 2 22 т.2).

Суд розглядає справу по суті виключно в контексті вимог про визнання права власності на спірне майно, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову.

Згідно ч.ч. 1,4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова від позову опосередковується письмовою заявою позивача та є підставою для припинення провадження у справі.

Разом із цим, як встановлено ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмови від позову, якщо це суперечить законодавству або порушує права та інтереси.

З огляду на наведені процесуальні положення суд зазначає наступне:

- заява про відмову здійснена уповноваженою на вчинення такої дії особою представником за довіреністю від 02.12.2010р. (а.с.69 т.1), що передбачає наявність відповідних повноважень, та у встановленій діючим законодавством формі;

- Позивачеві до прийняття відмови від позову безпосередньо у судовому засіданні 27.12.2010р. були розяснені процесуальні наслідки такої процесуальної дії4

- оскільки учасниками спірних лізингових правовідносин з розірвання договору лізингу є позивач та Відповідач як його сторони, суд не вбачає порушення закону у відмові від відповідної позовної вимоги.

За таких обставин судом не встановлено підстав для не прийняття відмови від позову.

З урахуванням наведеного, провадження у справі в частині позовної вимоги про розірвання договору №070723/ОЛ-01012 від 07.08.2007р. оперативного лізингу (оренди) підлягає припиненню на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у звязку з відмовою Позивача від позову та прийняттям такої відмови судом.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 31 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008 р. N 01-8/164, у розглядуваному випадку питання при припинення провадження в частині позовних вимог та щодо можливості задоволення інших вимог може бути вирішено у єдиному процесуальному документі рішенні.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані позовні вимоги про визнання права власності на транспортний засіб такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, з огляду на наступне:

За змістом означених вимог, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні права власності на предмет лізингу внаслідок набуття останнього через сплату всіх обумовлених лізингових платежів та фактичної правової природи відносин сторін з фінансового, а не оперативного лізингу.

Згідно із ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного субєктивного права (інтересу) у Позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідача, а також належності обраного способу судового захисту.

З огляду на обраний Позивачем спосіб захисту свого права, в контексті приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, предметом доказування, а, відповідно, і судової оцінки у розглядуваній справі є як наявність у Позивача права власності на спірне майно, так і порушення (невизнання) такого права Відповідачем, що засвідчує право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 144 Господарського кодексу України майнові права субєкта господарювання можуть виникати, серед іншого, внаслідок укладання угод, що кореспондується із загальними положеннями ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України.

Виходячи із змісту позовної заяви та наявних матеріалів справи, наявність спірного права Позивачем обґрунтовується посиланням на укладений з Відповідачем договір лізингу, який Заявником позову розцінюється як фінансовий лізинг, та факт виконання грошових зобовязань за ним.

Укладений між сторонами договір №070723/ОЛ-01012 від 07.08.2007р. кваліфікований ними як договір оперативного лізингу (оренди), положення окремих пунктів якого (1.5. та 13.1.) не передбачають набуття Лізингоодержувачем права власності на предмет лізингу. Разом із тим, інші положення означеного договору у світлі діючих приписів чинного законодавства вказують на іншу його правову природу, з огляду на таке:

Діючий Господарський та Цивільний кодекси України, про застосування яких до договірних правовідносин домовилися сторони в п. 1.7. договору, безпосередньо не встановлюють визначення договору оперативного лізингу відповідний термін у господарському законодавстві застосовувався за часів дії Закону України „Про лізинг”, який було прийнято у новій редакцій Законом України „Про внесення змін до Закону України "Про лізинг" від 11 грудня 2003 року N 1381-IVзадовго до укладання розглядуваного договору, що унеможливлює за допомогою означений нормативних актів визначити законодавчо обумовлені індивідуалізуючи ознаки, що відокремлюють оперативний лізинг (як наполягає Відповідач) від фінансового (як вважає Позивач).

Водночас, положення ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України забороняють відмову у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечності чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а правило ч. 2 ст.8 Цивільного кодексу України передбачає можливість застосування аналогії права для подолання прогалин. За таких обставин, суд, беручи до уваги, що і сторони безпосередньо в п. 1.7. договору визначили можливість застосування до виниклих на його підставі правовідносин Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, дійшов висновку про правомірність застосування його норм для визначення сутності правової природи укладеного між сторонами договору лізингу, чинних на момент його укладання.

Так, як встановлено ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що містить визначення термінів:

·1.18.1. оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

·1.18.2. фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

При цьому, законодавцем визначено, що лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну із приведених умов, у тому числі, якщо сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу.

Проаналізувавши визначені сторонами умови договору №070723/ОЛ-01012 від 07.08.2007р. в контексті приведених встановлених законодавством ознак відповідної лізингової операції, суд дійшов висновку, що її права природа відповідає саме фінансовому лізингу, оскільки:

- по-перше, відповідно до п. 1.2. договору передбачено придбання предмету лізингу Лізингодавцем на замовлення Лізингоодержувача, що відповідає і ознакам фінансового лізингу, приведеним в ч. 2 ст.1 Закону України „Про фінансовий лізинг”;

- подруге, передбачена п. 2.1. договору тривалість строку лізингу також відповідає вимогам ч. 2 ст. 1 вказаного Закону, адже становить 24 місяці при мінімальному річному періоді;

- по-третє, положення п.п. 1.6. і 4.6. договору покладають всі ризики та винагороди, повязані із правом користування та володіння предметом лізингу на Позивача;

- по-четверте, встановлений графіком нарахування та сплати лізингових платежів їх загальний розмір перевищує вартість предмету лізингу та за змістом п. 3.10. договору включає в себе винагороду Лізингодавця, що відповідає структурі лізингових платежів фінансово лізингу, приведеній в ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”. Суд наголошує, що у вказаному пункті договору сторонами знову ж таки було підкреслено, що структура лізингових платежів визначається положеннями Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що додатково підтверджує правомірність використання норм останнього при визначені фактичної правової природи наявних лізингових правовідносин.

Судом також враховується, що і інші положення укладеного між сторонами договору відтворюють відповідні положення Закону України „Про фінансовий лізинг”, зокрема:

·дострокове повернення предмету лізингу у разі несплати лізингового платежу впродовж одного місяця п. 11.1.1. договору і ч. 1 ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг”;

·повернення предмету лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса - п. 11.2 договору і ч. 2 ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг”;

·перевірка стану предмета лізингу, інспектування умов його експлуатації п. 9.1.2. і п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України „Про фінансовий лізинг”;%

·реєстрація предмету лізингу - розділ 10 договору і ст.12 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Беручи до уваги означені висновки суду, до спірних правовідносин сторін згідно вимог ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України мають застосовуватися норми законодавства, які регулюють фінансовий лізинг. В свою чергу, ч. 2 ст. 8 Закону України „Про фінансовий лізинг” передбачає можливість переходу права власності на предмет лізингу до Лізингоодержувача у разі сплати останнім ціни відповідного предмету.

Виходячи із розміру визначених сторонами лізингових платежів та їх структури у розумінні ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” сплата повної вартості предмету лізингу відбулася внаслідок повної сплати всіх лізингових платежів, факт чого (сплати) встановлений судом на підставі представлених платежі них документів та Відповідачем не заперечується. Правомірність означеного висновку підтверджується змістом п.7.9. договору, яким встановлюється компенсаційний характер лізингових платежів у разі повного знищення предмету лізингу.

Таким чином, фактично уклавши з Відповідачем договір фінансового лізингу, умови якого передбачали сплати лізингових платежів у розмірі, що перевищували вартість самого предмету лізингу, Позивач, здійснивши такі платежі здобув „законні сподівання” на набуття у власність оплаченого ним майна, що зумовлені також і посиланнями самих сторін в п. 1.7 договору на застосування положень законодавства як про оренду (лізинг), так і про купівлю-продаж (поставку), що є зайвим у випадку, якщо метою укладання договору було виключно надання права користування майном.

У світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини (п. 38 Рішення Суду у справі „Полтораченко проти України” від 18.01.2005р.) застосування ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., яка (практика) відповідно до ст. 17 Закону „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р., ст. 46 Конвенції є джерелом права для національних судів, зазначені сподівання та майновий інтерес особи, повязані із набуттям права власності на оплачений предмет фінансового лізингу, мають кваліфікуватися як обєкт захисту гарантією щодо забезпечення мирного володіння своїм майном.

Дійсно, як справедливо зазначає Позивача, сплата всіх обумовлених договором платежів та закінчення строку його дії унеможливлюють подальше продовження лізингових правовідносин в форматі перебування майна у користуванні Лізингоодержувача, тоді як ані подальші платежі, ані повернення майна Лізингодавцеві не матимуть належної правової підстави - отримавши, окрім винагороди як орендної плати, повну компенсацію вартості майна, Лізингодавець не може розраховувати на повернення йому оплаченого майна, оскільки у такому випадку матиме місце безпідставне збагачення за рахунок Лізингоодержувача у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, договір, доказів спростування чинності якого у розумінні ст. 204 Цивільного кодексу України, обєктивно не може бути спрямований на безпідставне збагачення однієї сторони за рахунок іншої, адже це на відповідає вимогам чинності такого договору, встановленим у ст. 203 вказаного Кодексу. Таким чином, згода сторін про застосування до виниклих між ними правовідносин положень про купівлю-продаж (поставку) у сукупністю із отриманням повної оплати та змістом ст. 655 Цивільного кодексу України вказує на набуття Позивачем права власності на спірне майно, і такий висновок відповідає встановленим п. 6 ст. 3 цього Кодексу принципам справедливості, добросовісності і розумності.

Оспорювання і невизнання Відповідачем факту приналежності предмету лізингу Позивачу підтверджується ухиленням останнього від підписання надісланого акту про передачу у власність, вимогою про повернення майна та за змістом наданого відзиву, а отже зумовлює виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю „Дисса” права на судовий захисту у відповідний спосіб у розумінні ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України у разі невизнання права власності особи, вона управнена заявити позов про визнання такого права, що зумовлює висновок про належність та адекватність у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. обраного Позивачем способу судового захисту.

Приймаючи до уваги, що причиною виникнення розглядуваного спору є укладання договору із суперечливими умовами, на які погодився без жодних застережень Позивач, понесені ним судові витрати згідно ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягненню з Відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Дисса”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32051150) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Перша Західно-Українська Лізингова Компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 31362539) про розірвання договору №070723/ОЛ-01012 від 07.08.2007р. оперативного лізингу (оренди).

2. Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Дисса”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32051150) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Перша Західно-Українська Лізингова Компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 31362539) про визнання права власності на транспортний засіб автокран 10-20ТС на базі КАМАЗ-55111 КТА-18,01 куз. НОМЕР_1.

3. Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Перша Західно-Українська Лізингова Компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 31362539) на транспортний засіб автокран 10-20ТС на базі КАМАЗ-55111 КТА-18,01 куз. НОМЕР_1.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 27.12.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 31.12.2010р.

Суддя Попков Д.О.