Рішення № 13380148, 22.12.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.10 Справа № 18/249д/10

Суддя Носівець В.В.

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Агротехреммаш” (72000, Запорізька область, смт. Михайлівка, вул. Маяковського, 44)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про визнання договору зберігання від 02.12.2004 р. недійсним

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Гардер О.Г., довіреність № 1/08 від 10.04.2008 р., паспорт серія НОМЕР_1 від 27.01.1997 р., свідоцтво № 678 від 07.05.2008 р.;

від відповідача: ОСОБА_2., довіреність № 634 від 13.07.2010 р., паспорт серія НОМЕР_2 від 10.01.2002 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 09.11.2010 року звернувся позивач товариство з обмеженою відповідальністю “Агротехреммаш” з позовною заявою до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання договору зберігання від 02.12.2004 р., недійсним.

Позовні вимоги ґрунтуються на ст.ст. 15, 16, 203, 215, 225, 626, 638 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст. 1, 12, 54-57 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) та вмотивовані наступним: в провадженні господарського суду Запорізької області знаходилась справа № 8/21д/06 за позовом ФОП ОСОБА_1. до ТОВ “Агротехреммаш” про розірвання договору зберігання від 02.12.2004 р. та спонукання повернути дизельне пальне в кількості 20005 л. 15.07.2010 р. господарським судом Запорізької області, за результатами розгляду справи № 8/21д/06, було винесено рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. ТОВ “Агротехреммаш” вважає, що є правові підстави для визнання спірного договору зберігання від 02.12.2004 р. недійсним. Оригінал спірного договору зберігання від 02.12.2004 р. у позивача відсутній. Про наявність договору ТОВ “Агротехреммаш” дізналося під час розгляду господарським судом Запорізької області справи № 8/21д/06, копія договору, посвідчена печаткою відповідача, була долучена до матеріалів справи № 8/21д/06. Колишній директор ТОВ “Агротехреммаш” ОСОБА_2., на дату укладання спірного договору, зазначену в договорі зберігання 02.12.2004 р., знаходився у хворобливому стані та фактично не міг підписувати договір та акт приймання передачі дизельного пального, що датований 02.12.2004 р. Згідно медичних документів (записи в амбулаторній картці ОСОБА_2.), він 29.11.2004 р. оглянутий на дому невропатологом; відповідно до запису, зробленого лікарем, ОСОБА_2. помер на дому ІНФОРМАЦІЯ_1 р. Згідно відповіді головного лікаря ТМОМР від 17.09.2010 р., ОСОБА_2., станом на 02.12.2004 р., знаходився у вкрай тяжкому стані, який обумовлений перебігом хвороби, потребував постійного стороннього догляду, так як самостійно обслуговувати себе не міг. На підставі викладеного вище, позивач просив суд визнати договір зберігання від 02.12.2004 р. недійсним.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, просив суд в позові відмовити, усно вказав, що підстави до визнання договору зберігання від 02.12.2004 р. недійсним відсутні, вказаний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства України. Пояснив суду, що ФОП ОСОБА_1. 04.03.2004 р., придбавши у ТОВ “Серіол-Плюс” 10505 л дизельного палива, досягла згоди з директором ТОВ “Агротехреммаш” про зберігання палива. 02 грудня 2004 р. у ТОВ “Серіол-Плюс” було придбано ще 10500 л палива, яке також було передано на зберігання ТОВ “Агротехреммаш”. В цей же день з ТОВ “Агротехреммаш” було укладено спірний договір зберігання 21005 л дизельного палива.

Ухвалою суду від 11.11.2010 року порушено провадження у справі № 18/249д/10, судове засідання призначене на 25.11.2010 р. В судовому засіданні 25.11.2010 р. оголошено перерву, розгляд справи призначено на 08.12.2010 р. Ухвалою суду від 08.12.2010 р. розгляд справи був відкладений, судове засідання призначено на 22.12.2010 р. Представник позивача 22.12.2010 р. підтримав клопотання, надане в судовому засіданні 08.12.2010 р., про призначення комплексної психолого-почеркознавчої експертизи та заявив клопотання про витребування доказів. Представник відповідача заперечив проти задоволення наданих позивачем клопотань. Судом були відхилені клопотання про призначення комплексної психолого-почеркознавчої експертизи та клопотання про витребування доказів, як необґрунтовані, відносно заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні 22.12.2010 р., розгляд справи був закінчений, судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Справа розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно тексту оригіналу договору зберігання (наданий представником відповідача), він укладений приватним підприємцем ОСОБА_1 (надалі відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Агротехреммаш” (надалі позивач), 02.12.2004 р. (вказана дата зазначена на першому аркуші договору).

На останньому аркуші договору зберігання, у графі “Юридична адреса та підписи сторін”, міститься відтиск печатки ПП ОСОБА_1 із її підписом та відтиск печатки ТОВ “Агротехреммаш” та підпис директора ОСОБА_2. із зазначенням дати 05.03.2004 р.

Згідно п. 5.2. договору, він вступає в силу з 05.03.2004 р. до 01.12.2005 р. або по першій вимозі поклажедавця.

Згідно листа головного лікаря Територіального медичного обєднання Михайлівського району (від 17.09.2010 р. № 351), ОСОБА_2. знаходився на обліку у лікаря онколога з лютого 2004 р. до моменту смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1 р.). Згідно записів лікарів в амбулаторній картці хворого станом на 02.12.2004 р., ОСОБА_2. знаходився вкрай тяжкому стані, який обумовлений перебігом хвороби. Хворий знаходився на постільному режимі та потребував постійного стороннього догляду, так як самостійно обслуговувати себе не міг.

Згідно записів в амбулаторній картці ОСОБА_2., він, 29.11.2004 р. оглянутий на дому невропатологом. Відповідно до запису, зробленого лікарем, мовою оригіналу: « жалобы на общую слабость, быструю утомляемость, чувство утяжеления в руках, ногах, потливость, затруднительное глотание, головные боли, частые потери сознания. Общее состояние больного крайне тяжелое. Больной немощен, подкожно-жировые клетки истощены, оглушен, сознание смутное, криотивы к своему состоянию снижены, не совсем ориентирован в окружающей обстановке, при перемене положения (сесть и т.д.) обморочное состояние…». Посмертний епікриз, вчинений лікарем онкологом та нач.медом ІНФОРМАЦІЯ_1 р. мовою оригіналу: «Больной находился на «Д»учёте у онколога с 02.02.2004 р. Больной консультирован в Львовском онкоцентре, где установлен диагноз: Лимфобластная лимфома. Установлен диагноз гистологически. Получал симптоматическое лечение. Умер на дому ІНФОРМАЦІЯ_1 г. в 12-00».

На запит одного із представників відповідача (від 19.11.2010 р.) щодо змісту листа головного лікаря Територіального медичного обєднання Михайлівського району (№ 351 від 17.09.2010 р.), начальником управління охорони здоровя Запорізької обласної державної адміністрації надана 15.12.2010 р. ґрунтовна відповідь (№ 3229/01-01-02): за результатами аналізу наявної медичної документації хворий ОСОБА_2. звертався для обстеження та лікування до Львівського Державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру та 5-ої клінічної лікарні міста Львів; дані динамічного спостереження за станом хворого відсутні; з 27.01.2004 р. в штаті ТМО Михайлівського району онкологом працює Шевченко Т.М.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що викладені позивачем аргументи та надані суду документи, в тому числі амбулаторна карта хворого, відповідають дійсності та відображають факти, які покладені в основу позовних вимог.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угод недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угоди недійсною і застосування передбачених законом наслідків.

Суд, при розгляді справ про визнання угоди недійсною, повинен правильно визначити момент вчинення правочину.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Порушення умов, встановлених ст. 203 ЦК України, тягне за собою недійсність правочину.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний право чин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила

правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.

Правочин, укладений у тимчасовому стані, при якому людина внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення тощо цивільних прав і обов'язків. Стан, при якому особа не усвідомлює своїх дій, може мати одну з трьох форм вияву (вольову, інтелектуальну і кумулятивну). Вольова форма виражається в тому, що особа, хоч і усвідомлює свої вчинки, більш або менш адекватно оцінює те, що відбувається навколо, але в той же час не може керувати своїми діями. Інтелектуальна форма вияву такого стану означає, що особа не розуміє значення своїх дій, хоча може керувати ними. При кумулятивній формі у людини відсутня здатність як розуміти значення своїх дій, так і керувати ними. Неспроможність дієздатної особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними може бути викликана різними обставинами: нервовим стресом, шоком від фізичної травми, алкогольним або наркотичним сп'янінням тощо. У разі смерті особи, котра у момент вчинення правочину перебувала у стані, за якого не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, правочин може бути визнаний недійсним за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Такими заінтересованими особами можуть бути родичі цієї особи, її спадкоємці за заповітом, треті особи.

Судом встановлено, що на момент підписання договору зберігання 02.12.2004 р., директор ТОВ “Агротехреммаш” ОСОБА_2., не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати, відтак, договір зберігання від 02.12.2004 р., є недійсним.

Крім того, щодо взагалі можливої передачі дизельного пального на зберігання позивачеві, суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Згідно акту приймання-передачі від 02.12.2004 р., відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання, згідно рахунку № 6199 від 04.03.2004 р. та видаткової накладної № 4712 від 02.12.2004р., дизельне пальне у кількості 21005,00 л. Вказаний акт, нібито, підписаний директором ТОВ “Агротехреммаш” ОСОБА_2. 02.12.2004 р., однак судом встановлено, що на цей час директор ТОВ “Агротехреммаш” був не здатний розуміти значення своїх дій або керувати ними, отже, вказаний акт не є доказом передання відповідачем позивачу та приймання останнім на зберігання дизельного пального у кількості 21005,00 л.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання договору зберігання від 02.12.2004 р. недійсним, заявлені обґрунтовано, документально підтвердженні і підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України. Відповідно до ст. 8 Декрету КМУ «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках: внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. У звязку із внесенням позивачем мита у більшому розмірі (321 грн.), сплачене державне мито підлягає частковому поверненню позивачеві, в сумі 236 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати договір зберігання, укладений 02.12.2004 р. приватним підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_3) та товариством з обмеженою відповідальністю “Агротехреммаш” (72000, Запорізька область, смт. Михайлівка, вул. Маяковського, 44, код ЄДРПОУ 20486476) недійсним.

3.Стягнути із приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_3) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Агротехреммаш” (72000, Запорізька область, смт. Михайлівка, вул. Маяковського, 44, код ЄДРПОУ 20486476, р/р 260061591 ЗОД АППБ “Аваль”, МФО 313827) 85 (вісімдесят пять) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

4.Повернути товариству з обмеженою відповідальністю “Агротехреммаш” (72000, Запорізька область, смт. Михайлівка, вул. Маяковського, 44, код ЄДРПОУ 20486476, р/р 260061591 ЗОД АППБ “Аваль”, МФО 313827) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн., перераховане платіжним дорученням № 145 від 20.10.2010 р. Видати довідку.

Суддя В.В. Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 30.12.2010 р.