Ухвала суду № 13378159, 13.12.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2010 р. Справа № 32529/10 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі : судді-доповідача Богаченка С.І.,

суддів Багрія В.М., Старунського Д.М.

при секретарі судового засідання Балич-Шапальчук М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року в справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Галнафтохім» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И Л А :

30.07.2010 року ЗАТ «Галнафтохім» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Сихівському районі м.Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення за №0000212341/0 від 28.07.2010 року та про визнання протиправними дій ДПІ у Сихівському районі м.Львова по винесенню акту про результати позапланової виїзної перевірки ЗАТ «Галнафтохім» з питань правильності формування сум податкового зобов'язання та суми податкового кредиту за квітень 2010 року №1874/23-408/23958622 від 22.07.2010 року.

В обґрунтування своїх вимог посилалось на те, що висновки посадових осіб в акті перевірки ґрунтуються на припущеннях та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, відсутні жодні правові підстави визнавати договір, укладений між ним та ПП «Компанія Укрбізнес», недійсним. Також, зазначає, що відсутні ним порушення підп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року адміністративний позов задоволено частково. Постановлено визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення від 08.07.2010 року за №0000212341/0.

Не погодившись із постановою її оскаржило ДПІ у Сихівському районі м.Львова, вважає, що судом при винесенні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення позовних вимог.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким в частині задоволення позову відмовити. Вказує на те, що судом першої інстанції, при винесенні рішення не взято до уваги того, що станом на 01.04.2010 року залишки товарних запасів по TOB «Керера» відсутні, а в квітні 2010 року, згідно з даних поданої декларації, придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають до оподаткування не декларувались та при здійсненні коригування податкових зобов'язань ПДВ з ЗАТ «Галнафтохім» повернення товару не відбувалось, отже ПП «Компанія Укрбізнес» товар від TOB «Керера» не отримувало. ЗАТ «Галнафтохім» в порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», зі змінами та доповненнями, завищено податковий кредит за квітень 2010 року на суму ПДВ 14400000,00 гр. по операціях з синтетичним каучуком у ПП «Компанія Укрбізнес» по яких відсутні підтвердження про фактичне придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності підприємства.

Згідно вимог п.п.7.7.1, п.7.7., ст.7 Закону України № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Заслухавши суддю доповідача, проаналізувавши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що за результатами позапланової виїзної перевірки ЗАТ «Галнафтохім» з питань правильності формування сум податкового зобов'язання та сум податкового кредиту за квітень 2010 року органом державної податкової служби складено акт №1874/23-408/23958622 від 22.07.2010 року та прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.07.2010 року: за №0000212341/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18720000 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж - 14400000 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції - 4320000 грн. 00 коп.

В акті перевірки, з врахуванням того, що позивачем по справі не надано документів, які підтверджують транспортування даного товару та їх зберігання в складських приміщеннях, зроблено висновок про нікчемність господарської операції щодо придбання ЗАТ «Галнафтохім» товарів від ПП «Компанія Укрбізнес», у зв'язку з чим встановлено порушення підп.7.4.1 п.7.4, підп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як видно із матеріалів справи, з договору купівлі-продажу №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року, укладений між ПП «Компанія Укрбізнес» (продавець) та ЗАТ «Галнафтохім» (покупець), продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця синтетичні каучуки, а покупець належним чином прийняти і оплатити його на умовах даного договору.

Марка товару, ціна, кількість, термін поставок зазначаються у Специфікаціях, які являються невід'ємною частиною даного Договору (п.1.2 Договору від 16.04.2010 року).

Специфікацією передбачено поставку синтетичного каучуку марки СКФ-26, ґатунок вищий в кількості 270 тонн на загальну суму 86400000 грн. 00 коп., термін поставки - до 30.04.2010 року.

На виконання умов даного договору було виписано видаткову накладну №РН-986 від 16.04.2010 року, податкову накладну №986 від 16.04.2010 року.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи прибуткового ордеру №604 від 16.04.2010 року згаданий товар був поставлений на склад.

По згаданій господарській операції позивачем по справі було сформовано податковий кредит.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі по тексту Закону) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до вимог підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем по справі на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано податкову накладну, що знаходиться в матеріалах справи, яка не мала недоліків та, порядок заповнення якої, відповідав встановленому чинним законодавством. Ці обставини давали право позивачу по справі включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Судом першої інстанції було враховано і те, що платники податку, визначені у підп. «а», «в», «г», «д» п.10.1 ст.10 Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону). Звідси, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Щодо покликання державної податкової служби, про те, що позивачем по справі отримано податкову накладну від платника, який не здійснював поставки товарів (послуг), а тому така не може бути використана при формуванні податкового кредиту; такий висновок ґрунтується на факті нікчемності згаданого правочину, то суд першої інстанції виходив з наступного.

Наведені обставини в підтвердження нікчемності угод, повинні досліджувались з метою встановлення реального характеру згаданих господарських операцій (товарності таких операцій), і як наслідок обгрунтованості чи необґрунтованості податкової вигоди.

Судом першої інстанції вірно не було взято до уваги факт щодо відсутності товарно-супровідних документів, оскільки у відповідності до умов пунктів 1.1 та 4.1 договору №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року, саме контрагент позивача по справі, ПП «Компанія Укрбізнес», зобов'язаний був поставити згаданий вище товар. А тому, у позивача по справі не було обов'язку зберігати товарно-супровідні документи, оскільки він не включав у валові витрати по господарських операціях з перевезення та до складу податкового кредиту податок на додану вартість по цих операціях.

Також, суд першої інстанції зазначив, що не можуть братись до уваги посилання відповідача по справі на те, що у ПП «Компанія Укрбізнес» відсутні транспортні засоби, оскільки органом державної податкової служби не проводилась перевірка господарської діяльності згаданого підприємства та не досліджувались обставини наявності правочинів про надання послуг з транспортних перевезень.

Як видно із матеріалів справи, договору оренди нерухомого майна №С 5529-7 від 31.08.2007 року та технічного паспорту на склад по вул.Січинського,6 у м.Львові, з яких вбачається, що позивач по справі орендує в органу місцевого самоврядування складське приміщення площею 3449,3 кв. м.

Також, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання відповідача по справі на фінансові показники діяльності ПП «Керера» та ТзОВ «Компанія Луфорсталь» - контрагентів ПП «Компанія Укрбізнес», оскільки дані обставини жодним чином не впливають на обставини реальності господарських операцій по договору №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року.

Також, як видно із матеріалів справи, з наявних листів фірми «Rubber Export Import KFT» від 03.03.2010 року, листа ЗАТ «Галнафтохім» №12-03/10-01 від 12.03.2010 року, контракту №148202/04/10 від 07.04.2010 року, які в своїй сукупності вказують на те, що позивачем по справі та можливим його контрагентом, фірмою «Rubber Export Import KFT», вчинялись дії, які були спрямовані на вчинення правочину купівлі-продажу синтетичного каучуку марки СКФ-26, вищого сорту, в кількості 300 тонн.

Однак, виконання згаданого контракту не відбулось, оскільки згаданий товар не відповідав технічним характеристикам, що підтверджується листом фірми «Rubber Export Import KFT» від 27.05.2010 року.

Із матеріалів справи вбачається, що каучук було повернуто ПП «Компанія Укрбізнес», згідно листа ЗАТ «Галнафтохім» №03/06-5 від 03.06.2010 року, а також податкові декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року зазначених платників податку, в яких було проведено коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту з операції купівлі-продажу за договором №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року. Надіслання зразків та тестування їх фірмою «Rubber Export Import KFT» також вказують на реальність господарської операції №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року.

Судом першої інстанції було враховано, що господарські операції з купівлі-продажу за договором №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року та подальше коригування у зв'язку з поверненням товару контрагентами відображались в податкових деклараціях з податку на додану вартість, які подавались (надсилались) до органу державної податкової служби.

Також слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.2. ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тобто, нікчемність правочину має бути прямо встановлена саме законом, а не бути прописана в акті перевірки, який видає ДПІ.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України): правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Верховний суд зазначив, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки органу державної податкової служби про заниження позивачем по справі податкового зобов'язання за квітень 2010 року в розмірі 14400000 грн. 00 коп. по господарських операціях з ПП «Компанія Укрбізнес» є помилковими.

Також, як вбачається із матеріалів справи, з податкового повідомлення-рішення від 28 липня 2010 року №0000212341/0 (а.с.25) судом першої інстанції в резолютивній частині рішення було допущено описку вказавши «податкове повідомлення-рішення від 08 липня 2010 року №0000212341/0».

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ч.3 ст.160, ст. 195, 196 ч.4, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року в справі № 2а-7063/10 - без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України, до касаційної інстанції протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий С.І. Богаченко

Суддя В.М. Багрій

Суддя Д.М. Старунський

Повний текст виготовлений 17.12.2010 року.