Постанова № 13377772, 31.03.2010, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2010 р.справа № 2а-7546/08 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:                    Проценко О.А.

          суддів:                     Туркіної Л.П

при секретарі судового засідання:          Дегтярьові Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровського

обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року у справі №2-а-7546/08,

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Відкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль»

про: стягнення адміністративно –господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2008 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до суду про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль»адміністративно –господарських санкцій у сумі 221682,00грн. та пені у розмірі 9487,69грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів у визначеній нормативом кількості та не сплатив вчасно адміністративно-господарські санкції за нездійснення працевлаштування інвалідів, в результаті чого завдано значної шкоди державним інтересам.

Постановою від 01.12.2008 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд в задоволені позовних вимог відмовив, посилаючись на ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів». Суд зазначив, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЄК. Суд врахував, що відповідачем були створені в установленому порядку робочі місця у межах нормативу, що останній також інформував відповідні органи про наявність вакантних посад для інвалідів, про що свідчать відповідні звіти. Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідачем вжито всі можливі заходи з метою виконання нормативу, а тому вина відповідача не доведена.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, позивач оскаржує дану постанову в апеляційному порядку, просить її скасувати та винести нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає, що при винесені постанови судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, а саме ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів». На думку апелянта, твердження про те, що підприємства, які створили робочі місця, не зобов’язані займатися працевлаштуванням інвалідів, помилкове, оскільки результатом працевлаштування є укладання трудового договору між працівником та роботодавцем. При цьому апелянт вказує, що сплата адміністративно-господарських санкцій не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів щодо працевлаштування інваліда. На думку апелянта, вина підприємства полягає у невиконанні норм Закону, що доведено матеріалами справи.

В порядку заперечення проти задоволення апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржувана позивачем постанова суду першої інстанції від 01.12.2008 року є законною, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги апелянта –необґрунтовані і задоволенню не підлягають.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»в редакції від 23.02.2006 року, яка набрала чинності з 18.03.2006 року і фактично була чинна протягом спірного періоду, підприємства, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, забезпечують інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Як свідчать матеріали справи, згідно із звітом відповідача «Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік»середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві складала - 615 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність –13 осіб, при цьому, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»- 25 осіб; фонд оплати праці штатних працівників –11361,2грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника –18473, 5грн. За доданим до матеріалів справи розрахунком, позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 221682,00 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 9487,69 грн. на загальну суму 231169,69 грн.

За приписами ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

За приписами ст.18 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерством соціального захисту населення України з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. При цьому слід зазначити, що механізм реалізації вищезазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Разом з тим, відповідачем не застосовано всіх можливих заходів по виконанню вищезазначених норм законодавства. Зазначених доказів не надано і в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.5 ст.19 вищевказаного Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

З урахуванням фактичних обставин у даній справі, суд першої інстанції невірно визначився щодо відсутності вини відповідача у невиконанні встановленого Законом нормативу. Так, наряду з тим, що підприємство відповідача визначило для себе норматив для працевлаштування інвалідів, створило комісію для атестації робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, неможливо зробити висновок про застосування з боку відповідача всіх можливих та необхідних заходів з метою виконання вимог вищезазначеного Закону. За інформацією Нікопольського міськрайонного центру зайнятості (вих.№343 від 25.01.2008 року) відповідач протягом 2006 року у телефонному режимі повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем визначеного чинним законодавством обов’язку звітувати про наявність створених робочих місць, на яких може бути використана праця інвалідів. Згідно із звітами 3-ПН відповідач заявляв потребу у працівниках-інвалідах лише в грудні 2007р. Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем вжито всі необхідні заходи з метою виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

За таких обставин, вимоги щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції, передбаченої ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за 2007р. –обґрунтовані та підлягають задоволенню в частині суми 221682грн. Щодо вимог про стягнення пені –слід зазначити, що відповідно до ч.2 вищезазначеної статті Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. При цьому пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Таким чином, на даний момент неможливо вирахувати суму пені, тому вимоги про стягнення пені є передчасними і задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, які мають значення для справи, що призвело до помилкового рішення. Апеляцій скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати. Позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити частково, стягнувши з відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» 221682грн. адміністративно-господарських санкцій. В задоволенні позовних вимог про стягнення пені –відмовити.

Керуючись ст.ст.195, 196, ст.198, ст.ст.202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

постановила :

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року у справі №2-а-7546/08 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року у справі №2-а-7546/08 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль»(49029, м.Дніпродзержинськ вул.Радянська 2, код ЄДРПОУ 00130820, р/р26007302172010, МФО 305501, Дніпропетровська обл.) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49029, м.Дніпропетровськ, вул.Чкалова,11, р/р31216230700029 в банку ГУДКУ в Дніпропетровській обл.., МФО 805012, код ЗКПО 25005978) 221682грн. (двісті двадцять одну тисячу шістсот вісімдесят дві) гривень адміністративно-господарських санкцій.

В задоволенні решти позову відмовити.

                    Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий:                                                            О.А. Проценко

          Суддя:                                                            Л.П. Туркіна