Ухвала суду № 13369974, 21.12.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12428/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шелест С.Б.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"21" грудня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Умнової О.В.,

при секретарі Конюшенко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2010 у справі за позовом комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спец житлофонд»до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві, третя особа акціонерний комерційний промислово-інвестаційний банк в особі Філії «Подільського відділення Промінвестбанку в м. Києві»про визнання незаконними дій, скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

05.10.2009 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом, в якому з урахуванням подальших уточнень просив про визнання незаконними дій ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо застосування податкової застави та внесення активів комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду та спеціального призначення «Спецжитлофонд»до Державного реєстру обтяжень рухомого майна; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.09 № 0001601530/0; стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у м. Києві суми помилково сплаченого штрафу у розмірі 1547,97 грн. на користь комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду та спеціального призначення «Спецжитлофонд».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2010 позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що винесена із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши в засіданні суду апеляційної інстанції суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які зявились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.02.09р. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобовязань КП «Спец житлофонд»за період з 01.01.08 р. по 07.02.09 р., за результатами якої складено акт перевірки № 89/15-30/31454734.

Як вбачається із акту, під час перевірки податковим органом встановлено порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобовязань по орендній платі за землю, передбачених п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-III та ст. 17 Закону України «Про плату за землю».

На підставі вказаного акту та внаслідок виявлених порушень, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001601530/0 від 07.02.09, яким позивачу визначено штраф в сумі 1547,97 грн.

Вказану суму штрафних санкцій позивач помилково сплатив платіжним дорученням № 585 від 06.02.09, тобто до проведення перевірки та прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення. Як пояснив представник позивача, така передчасна та помилкова оплата була здійснена бухгалтером позивача на вимогу інспектора ДПІ з метою недопущення податкової застави активів позивача.

Між тим, як свідчать обставини справи, відповідачем було здійснено опис активів, на які поширюється право податкової застави, згідно з актами № 2497/24-113 від 11.11.08 та № 2603/24-113 від 25.11.08, а саме: опис земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Дубиніна, 6 (кадастровий номер № 793825016), загальною площею 161,53 кв.м., усього на загальну суму 592249,90 грн. Відповідач стверджує, що податкова застава виникла внаслідок наявності у позивача податкового боргу з єдиного податку в сумі 31,07 грн. згідно карти особового рахунку АІС «Облік податків і платежів».

На підставі заяви відповідача, направленої до ДП «Інформаційний центр Міністерства юстиції України», 12.11.08 та 27.11.08 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано вищезазначені активи.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Підстави виникнення права податкової застави регламентовані п. 8.2.1. ст. 8 Закону N 2181, відповідно до якої право податкової застави виникає у разі: неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

Відповідно до пп. 8.2.2 ст. 8 цього ж Закону, право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права , а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Визначення поняття активів платника податків наведено п 1.7 ст.1 Закону, відповідно якого такими активами є кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання .

Колегія суддів звертає увагу на те, що як зазначалось вище, згідно із актами опису активів, на які поширюється право податкової застави № 2603/24-113 від 25.11.08 та № 2497/24-113 від 11.11.08 податковим органом описано та поширено право податкової застави на земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Дубиніна, 6, кадастровий номер: 793825016, загальною площею 161,53 кв. м., яка не є активом позивача в розумінні Закону.

Так, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 25.10.07, укладеного між позивачем та Київською міською радою земельна ділянка за вказаною адресою загальною площею 1642 кв. м. знаходиться у користуванні позивача. Вказаний договір зареєстрований у Державному реєстрі правочинів, про що свідчить наявний у матеріалах справи витяг з Держреєстру № 4841110 від 25.10.07.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

При цьому, відповідачем не доведено правомірність дій щодо застосування права податкової застави та внесення до Державного реєстру активів обтяжень рухомого майна, що не належить позивачу, в звязку з чим позов в цій частині обґрунтований та підлягає задоволенню.

Доводи апелянта про те, що вказаний актив виключений із реєстру обтяжень станом на 26.02.09 не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо застосування податкової застави та внесення активів комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду та спеціального призначення «Спецжитлофонд»до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, з огляду на те, що неправомірні дії податкового органу фактично мали місце.

Дійшовши висновків про залишення без змін постанови суду першої інстанції і в іншій частині, колегія суддів, виходячи з наступного.

Позивач є платником орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у його користуванні відповідно до договорів оренди земельної ділянки від 25.10.07, обєктом якого є земельна ділянка по вул. Дубиніна, 6; від 18.09.08, обєктом якого є земельна ділянка, розташована на пров. Керамічному, 7; від 25.09.07, обєктом якого є земельна ділянка, розташована за адресою: пров. Моторний, 3-А,4,6,8.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про плату за землю»платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до податкового органу податкові декларації орендної плати за земельні ділянки держаної і комунальної власності за 2008 рік № 1389 (отримана ДПІ 24.01.08); нову звітну податкову декларацію № 204976 (отримана ДПІ 08.10.08), в якій задекларовані податкові зобовязання за вересень-грудень 2008 року; податкову декларацію орендної плати за 2009 рік (отримана ДПІ 23.01.09).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про плату за землю»податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Отже, з урахуванням вказаної норми граничним строком сплати задекларованого податкового зобовязання за січень 2008 року є 03.03.08, за вересень 2008 року 30.10.08, за жовтень 2008 року 01.12.08, за листопад 2008 року 30.12.08, за грудень 2008 року 30.01.09.

Задекларовані податкові зобовязання зі сплати орендної плати за земельні ділянки, сплачені позивачем протягом граничних строків, визначених Законом, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

Як свідчать матеріали справи, акт перевірки та дані облікової картки платника (позивача) станом на 31.12.08 та 05.11.09, висновок про порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобовязання (за січень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 року) зроблений ДПІ у звязку з самостійним зарахуванням податковим органом поточних платежів в рахунок погашення податкової заборгованості попередніх періодів, а також внаслідок несвоєчасного зарахування до бюджету платежів за вересень 2008 року, сплачених позивачем 21.10.08, у звязку із введенням у банку тимчасової адміністрації.

Таким чином, для розрахунку суми штрафу, застосованого оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, податковий орган всупереч вказівки платника про призначення платежу брав не дату сплати платником суми податкового зобовязання, а дату самостійного погашення податковим органом зазначеного податкового зобовязання за рахунок коштів, перерахованих платником за інший податковий період.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що такі дії податкового органу суд вважає неправомірними, такими, що призвели до прийняття неправомірного податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Так, підставою для застосування штрафу, згідно з п.п. 17.1.7. ст. 17 Закону № 2181, є несплата платником податків узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками (п. 3.8 вищезазначеної Інструкції).

Отже, із наведених правових норм дійсно вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства належить виключно платнику.

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що серед таких заходів відсутній такий, як зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, а відтак податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Підпунктом 7.7. ст. 7 Закону № 2181, що визначає принцип рівності бюджетних інтересів, передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

При цьому, ні вказана норма, ні в цілому Закон не визначає повноваження саме податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Таким чином, дійсно самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, - є неправомірним. Отже, висновок відповідача про порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобовязання у звязку із самостійним зарахуванням податковим органом сплачених платником податку платежів є неправомірним.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність застосування штрафу за порушення граничних термінів сплати податкового зобовязання з орендної плати за земельні ділянки за вересень 2008 року, сплаченого згідно з платіжними дорученнями № 763, 764, 765 від 21.10.08, що проведені банком із запізненням 24.12.08 та 31.12.08 внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців та призначення тимчасового адміністратора у відповідності до постанови НБУ від 07.10.08 № 308.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», мораторій - зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації . Протягом дії мораторію: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку (ст. 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність»в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 24.07.2009 № 1617-VI).

Як вбачається з листа Промінвестбанку від 04.11.08 № 01-2526, останній повідомив, що платіжні доручення на сплату орендної плати за землю, зокрема: № № 763, 764, 765, одержані банком 21.10.08, будуть виконані при відновленні платоспроможності банку.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»від 5 квітня 2001 року № 2346-III банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Платіжне доручення розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (п. 1.30 ст. 1 зазначеного закону).

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Згідно до п. 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 (зареєстровано в Мін'юсті України 29.03.2004 за № 377/8976), банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання». Якщо дата складання розрахункового документа (реєстру) збігається з датою його виконання (списання банком коштів за цим документом), то реквізит «Дата надходження»може не заповнюватися. Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту «Дата надходження», який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення. Ініціювання переказу вважається завершеним з часу прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Відповідно до п.п. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181 за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

З положеннями п. 22.4 ст. 22 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»узгоджуються положення підпункту 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181, відповідно до якого днем подачі до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації.

Отже, саме з поданням платником податків платіжного доручення до банку Закон № 2181 пов'язує настання певних правових наслідків. Так, відповідно до підпункту 16.3.1 п. 16.3 ст. 16 цього Закону нарахування пені на суму податкового боргу закінчується у день прийняття банком, що обслуговує платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. Оскільки момент закінчення нарахування пені визначено датою подачі платіжного документа до банку, є підстави для висновку, що саме з цим моментом, а не з датою фактичного зарахування суми до бюджету, наведена норма пов'язує погашення (сплату) податкового боргу платником податків.

Враховуючи викладене, позивачем не порушено граничні строки сплати податкового зобовязання з орендної плати за земельні ділянки за вересень 2008 року, а застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, передбачених з п.п. 17.1.7. ст. 17 Закону № 2181-III у загальній сумі 1547,97 грн. неправомірне, в звязку з чим суд вважає позов в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.09 № 0001601530/0 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

В свою чергу, оскільки нараховану суму штрафних санкцій в розмірі 1547,97 грн. позивач помилково сплатив платіжним дорученням № 585 від 06.02.09, тоді як штраф визначений неправомірно, помилково сплачена сума штрафу в розмірі 1547,97 грн. підлягає поверненню із Державного бюджету, в звязку з чим така вимога позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва у апеляційній скарзі не вказано обставин та не надано доказів, які б свідчили про неправомірність позовних вимог, задоволених рішенням суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2010 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 27.12.2010.