Ухвала суду № 13368425, 17.12.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1863/10/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Сторчак В.Ю.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" грудня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Межевича М.В., суддів Бараненка І.І. та Борисюк Л.П. при секретарі Бурді Л.М., за участю представника апелянта Кудріній А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 1 липня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайтек ЛТД»до Державної податкової інспекції у місті Вінниці про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 0000192330/0 від 20.04.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 324665 грн., -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 1 липня 2010 року позовні вимоги задоволенні.

Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем не доведено обґрунтованість його висновків про те, що договірна ціна на реалізовані позивачем автотранспортні засоби більше ніж на 20% відрізняється від звичайних цін на неї, то податкове повідомленнярішення форми "ВІ" №0000192330/0 від 20.04.2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодуванню з податку на додану вартість на загальну суму 324665 грн., є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

З таким висновком суду не можна не погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Скайтек»ЛТД»перебуває на податковому обліку як платник податку на додану вартість у ДПІ у м. Вінниці та здійснює діяльність з реалізації імпортованих автотранспортних засобів на території України.

Посадовими особами ДПІ у м.Вінниці проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Скайтек»ЛТД»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 01.08.2009 р. по 01.12.2009 р., яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.07.2009 р. по 01.12.2009 р., про що складений акт про результати проведеної перевірки №745/2330/20094747 від 19.04.2010 р.

За даними зазначеного акта перевірки встановлено порушення п. 4.1 ст. 4, пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з серпня 2009 року по грудень 2009 року на загальну суму 324665,00 грн., а також занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду по податковій декларації з ПДВ за серпень 2009 року на суму 48436,00 грн. та за листопад 2009 року на суму 27545,00 грн., а також завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за серпень 2009 року по грудень 2009 року на загальну суму 324665,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки податковим органом прийняте податкове повідомленнярішення форми "ВІ" №0000192330/0 від 20.04.2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодуванню з податку на додану вартість на загальну суму 324665 грн.

В силу ст. 19 Господарського кодексу України субєкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству».

Пунктом 3 ст. 189 Господарського кодексу України зазначено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Правилами ст. 6 Закону України «Про ціни та ціноутворення»передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Повноваження в галузі встановлення цін належать Кабінету Міністрів України або за делегуванням його повноважень органами державного управління ( ст.ст. 4,8 Закону України «Про ціни та ціноутворення»)

Статтею 9 Закону України «Про ціни та ціноутворення», встановлено, що держава встановлює фіксовані та регульовані ціни і тарифи: на ресурси, що мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін; на товари й послуги, що мають вирішальне соціальне значення; на продукцію, товари та послуги, виробництво яких зосереджується на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону).

Колегія суддів звертає увагу на те, що, відповідачем при визначенні звичайних цін не були виконані вищезазначені вимоги закону.

Враховуючи вищезазначені норми законодавства можна дійти висновку про те, що звичайні ціни не можуть визначатися у спосіб, передбачений для визначення митної вартості.

Крім того, податковим органом не надано доказів того, що ціни продажу автотранспортних засобів позивачем, були нижчими за звичайні

Проаналізувавши зазначені норми матеріального права та вивчивши наявні докази в матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено, що ціни продажу автотранспортних засобів позивачем, були нижчими за звичайні, а тому податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці №0000192330/0 від 20.04.2010 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно зясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 1 липня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя І.І. Бараненко

Суддя Л.П. Борисюк