Постанова № 13367447, 15.12.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВАІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.10 Справа № 3/70

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів:Давид Л.Л.

Мурська Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Івано-Франківськ.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2010 р.

у справі №26/9

за позовом: Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

до відповідача:Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Івано-Франківськ.

про стягнення орендної плати в сумі 43 871,46 грн. та пені в сумі 4 459,86 грн.

За участю представників сторін:

від позивача- Тарновська І.Я. представник.

від відповідача- ОСОБА_2.- представник.

Роз”яснено права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлено.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2010 року позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Івано-Франківськ.на користь Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ заборгованість по орендній платі у сумі 43 871,46 грн. (сорок три тисячі вісімсот сімдесят одну гривню 46 коп.),

4459,86 грн. (чотири тисячі чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 86 коп.) пені, 483,31 грн. (чотириста вісімдесят три гривні 31 коп.) державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивовано тим, що після закінчення строку оренди, який угодою від 16.10.2007р. продовжено до 31.10.2008р., позивач не звертався до відповідача щодо припинення оренди, а відповідач продовжував користуватись приміщенням, сплачувати орендну плату і також не повідомляв про припинення договору оренди, а тому договір оренди нежитлового приміщення №ДО-2523, укладений сторонами 28.01.05р., вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, що узгоджується із положеннями ст.764 ЦК України, ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».Згідно акту державного виконавця від 28.07.2009р., складеного при примусовому виконанні листа №1-13, виданого 4.09.2007р. Галицьким районним судом м.Львова, підтверджується звільнення відповідачем приміщення та передача їх ТзОВ «Гостинець», а тому нарахування позивачем орендної плати в сумі 43871,46 грн. за період з 1.01.2009р. по 28.07.2009р. є правомірне, узгоджується з умовами договору оренди та підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку.

Крім того, при перевірці розміру нарахованої позивачем суми пені у відповідності до положень ст. 232 Господарського кодексу України, судом встановлено інший розмір пені, а саме 4 638,76 грн., проте оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення пені в сумі меншій, ніж та, що підрахована судом, суд задоволив вимогу позивача щодо стягнення пені саме в сумі 4 459,86 грн.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Львівського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, з неповним зясуванням обставин, що мають значення для розгляду справи, а тому просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовані тим, що, апелянт стверджує, що ним звільнено приміщення від своїх речей ще в лютому 2009 року і на момент передачі приміщення ТзОВ «Гостинець»за актом державного виконавця 28 липня 2009р., майна і речей підприємця ОСОБА_1 в приміщенні по АДРЕСА_1 в м.Івано-Франківську (окрім невід»ємних покращень, які неможливо відділити від приміщення без їх пошкодження) не було, що підтверджено безпосередньо актом державного виконавця.Апелянт вказує, що майно передавалось на підставі рішення суду і вимог державного виконавця Попадинця Р.Д., і передавалось воно не власнику майна, а третій особі - ТзОВ «Гостинець»із якою в подальшому власник уклав договір оренди. Врахувавши наведене, апелянт вважає, що приміщення по АДРЕСА_1 в м.Івано-Франківську перебували у спорі з 2007р. і за наслідком такого спору з 30 січня 2009р., підприємець ОСОБА_1 втратив можливість за незалежних від нього обставин належним чином використовувати приміщення.

Позивач у відзиві доводи апеляційної скарги відхилив, вказуючи на те, що сторони у передбачений законодавством термін не подавали заяв щодо припинення терміну дії договору №ДО-2523 від 28.01.2005р., тому спірний договір вважається таким, що продовжений на той самий термін і на тих самих умовах. Позивач вважає, твердження підприємця ОСОБА_1 про те, що ним було вивільнено орендоване приміщення саме в лютому 2009 року не підтверджено доказами, зокрема, апелянт не звертався до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з приводу повернення приміщень чи з будь-якими повідомленнями про неможливість використання даних приміщень та припинення оплати. Позивач погоджується із висновком господарського суду про те, що посилання на ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України є безпідставним, оскільки наявність спору, який вирішується в судовому порядку, стосовно орендованого приміщення не є перешкодою для фактичного використання приміщення, орендоване приміщення підлягало поверненню ТзОВ «Гостинець»за ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області від 07 серпня 2007 року, проте впродовж 2007-2009 років використовувалося підприємцем ОСОБА_1 безперешкодно, таким чином, на думку позивача, зазначені обставини не зумовлюють фізичної неможливості використання приміщення через недоліки самого майна чи дії орендодавця або інших осіб, що створюють фізичні перешкоди у користуванні майном.

Представники сторін в судовому засіданні підтримав кожен свою правову позицію, викладену відповідно у апеляційній скарзі та запереченні на неї.

Зокрема, представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі № 26/9 до вирішення пов'язаної із нею справи № 21/133 за позовом ТОВ «Гостинець»про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 в м. Івано-Франківську № ДО-2534 від 28 січня 2005 року.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі укладено договір оренди нежитлових приміщень №ДО-2523 від 28.01.05 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого, орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення площею 42,2 кв.м, розташовані на першому поверсі в будинку за адресою: м. Івано-Франківськ, АДРЕСА_1, який знаходиться на балансі ЖЕО-9 (а.с.8). Відповідно до пункту 2.1. договору вступ орендаря у користування приміщеннями настає після укладення цього договору в порядку, встановленому чинним законодавством, з моменту державної реєстрації цього договору та підписання сторонами акта приймання-передачі приміщень. Акт приймання-передачі приміщень підписаний сторонами 28.01.05. (а.с.13).

Відповідно до пункту 3.1 договору, орендна плата за орендовані приміщення визначається на підставі “Методики розрахунку використання плати за оренду об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська”. Додатком №1 до договору, визначений розрахунок місячного розміру орендної плати за оренду нежитлових приміщень (а.с.12), відповідно до якого за перший місяць оренди встановлено орендну плату в розмірі 406,11 грн. без ПДВ. Відповідно до пункту 3.2. договору, розмір місячної орендної плати, яку повинен сплачувати орендар за кожний наступний місяць оренди, визначається згідно вказаного додатку шляхом множення розміру місячної орендної плати за попередній місяць оренди на індекс інфляції за поточний місяць оренди.

Відповідно до пункту 6.1. договору (а.с.10) термін дії договору встановлено до 31.12.05р. Строк дії договору сторонами неодноразово продовжувався шляхом укладання угод про внесення змін до договору, зокрема:

- угодою №УО-2523-2 від 22.12.05 термін дії продовжено до 30.11.06 (а.с.16);

- угодою №УО-2523-3 від 17.11.06 термін дії продовжено до 31.10.07 (а.с.17);

- угодою №УО-2523-4 від 16.10.07 термін дії продовжено до 31.10.2008 (а.с.18).

10.12.07р. сторонами шляхом укладення угоди №УО-2523-5 (а.с.20) погоджено місячний розмір орендної плати в розмірі 4 708,87 грн. без ПДВ згідно нового розрахунку місячного розміру орендної плати (а.с.21).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, дійсність та правомірність договору оренди нежитлових приміщень №ДО-2523 від 28.01.05р. підтверджена рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.01.2009р. у справі №9/80, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009р., тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про зупинення провадження у справі.

Судом першої інстанції встановлено, що після закінчення строку оренди, продовженого угодою від 16.10.2007р., а саме до 31.10.08р., позивач не звертався до відповідача щодо припинення оренди, а відповідач продовжував користуватись приміщенням, сплачувати орендну плату і також не повідомляв про припинення договору оренди, а тому договір оренди нежитлового приміщення №ДО-2523, укладений сторонами 28.01.05р, вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Доводи апелянта з посиланням на ч.6 ст.762 ЦК України, стосовно того, що у випадку, якщо орендар після закінчення строку дії договору оренди не повертає орендодавцю приміщення (по акту прийому передачі), цей договір не буде вважатися таким, що поновлений на новий строк, колегією суддів Львівського апеляційного господарського суду відхиляються, як необґрунтовані з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України, передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст.764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно з частиною 2 цієї статті, у разі відсутності заяви однієї сторони протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Стаття 785 Цивільного кодексу України зазначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з р.2 договору, в разі припинення дії та/або розірванні даного договору оренди, орендар зобовязаний повернути орендодавцю приміщення в належному стані за актом прийому-передачі.

В матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі обєкта оренди орендарем орендодавцю, складеним на виконання вимог договору, відтак відповідач продовжував користування орендованим приміщенням.

Відповідно до п.3.4 договору, орендна плата за звітний період, визначена відповідно до п.3.2 договору, перераховується з рахунку орендаря на рахунок Фонду комунальної власності територіальної громади м.Івано - Франківськ, в термін до 20 числа місяця, що слідує за звітним місяцем. Як свідчать матеріали справи, відповідач зобовязання з внесення орендної плати за договором виконав неналежним чином. Розрахунки з позивачем за користування орендованими приміщеннями за період січень - липень 2009 року відповідач не виконав. Зважаючи на ту обставину, що згідно з ч.1 ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться, однак відповідачем не виконані належним чином зобовязання, за період лютий - липень 2009 року допущено заборгованість у розмірі 43871,46 грн.(до повернення майна згідно акта державного виконавця від 28.07.2009р.).

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення 43871,46 грн. основного боргу.

Доводи апелянта з посиланням на ч. 6 статті 762 ЦК України стосовно того, що він мав бути звільнений від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає (такими обставинами відповідач вважає той факт, що орендовані приміщення з 2007 року перебували в спорі і за наслідком такого спору 30.01.09р. відповідач втратив фізичну можливість за незалежних від нього обставин належним чином використовувати приміщення), колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду відхиляє за неспроможністю з тих підстав, що відповідач не припиняв користування обєктом оренди, оскільки акт про повернення з оренди нежитлового приміщення, який фіксує цей факт в силу вимог ч. 2 ст. 795 ЦК України, між ним та орендодавцем не складався.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду про те, що оцінюючи в сукупності усі докази та дійсні обставини справи, враховуючи положення ч.6 ст. 762 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що наявність спору, який вирішується в судовому порядку, стосовно орендованого приміщення не є перешкодою для фактичного використання приміщення.

Орендоване приміщення підлягало поверненню ТзОВ “Гостинець” за ухвалою апеляційного суду Львівської області від 07.08.07, однак впродовж 2007-2009 років використовувалось позивачем безперешкодно. Не змінює цього висновку також і той факт, що відповідно до постанови Галицького районного суду від 30.01.09 по справі №4-407/2008, яким роз'яснено порядок виконання вищезазначеної ухвали, орендоване приміщення підлягало звільненню від майна і речей будь-яких осіб, які його займають при передачі ТзОВ “Гостинець”, адже дана постанова відповідачем оскаржувалась в апеляційному порядку і фактично передача була проведена 28.07.09. На підтвердження того факту, що примусове виконання постанови Галицького районного суду м. Львова від 30.01.09 відкладалось, позивачем подано постанову державного виконавця Олійника В.Б. про відкладення провадження виконавчих дій від 20.05.09 (а.с.76), в якій як причину відкладення вказано заяву підприємця ОСОБА_1 про оскарження ним вказаної постанови.

Отже, зазначені обставини не зумовлюють фізичної неможливості використання приміщення через недоліки самого майна чи дії орендодавця або інших осіб, що створюють фізичні перешкоди у користуванні майном. Зазначені обставини підтверджують тільки той факт, що відповідач знав і був попереджений про те, що орендовані ним приміщення підлягають передачі іншій особі. Відповідач належним чином підготувався до передачі приміщення, яка була здійснена 28.07.09 у його присутності, попередньо звільнивши приміщення від власних речей, однак підтвердження того, що це було зроблено ще в лютому 2009 року не надав.

Згідно ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п.5.1.1 за прострочення терміну сплати орендної плати або внесення орендної плати не в повному обсязі орендар сплачує на рахунок Фонду комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення терміну сплати, розрахованої за кожен день прострочення платежу від суми заборгованості, що склалася з моменту виникнення заборгованості, включаючи день сплати заборгованості.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області в частині стягнення пені підлягає скасуванню, позов в цій частині належить залишити без розгляду, виходячи з наступного.

В розрахунку, здійсненим позивачем при поданні позову (а.с.29), зазначено період нарахування пені з 21.01 по 20.07.2010р.

Однак, згідно ч.6 ст.252 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняються через шість місяців від дня коли зобов»язання мало бути виконано. Оскільки позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі за невиконання зобов»язань відповідачем, які він мав виконати відповідно за січень-липень 2009р., то нарахування пені за січень місяць 2009р. здійснюється відповідно з 21 лютого 2009р. по 21 серпня 2009р., за лютий 2009р.- з 21 березня по 21 вересня 2009р. і т.д.

Вимоги ухвали Львівського апеляційного господарського суду надати обгрунтований розрахунок пені по місяцях відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, позивач без поважних причин не виконав, неможливість здійснити такий розрахунок не обґрунтував.

Суд апеляційної інстанції не може перевірити правильність розрахунку відповідно до вимог закону, оскільки такий позивачем не подано.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача 4459,86 грн. пені, заявленої позивачем в позовній заяві, оскільки при перерахунку сума пені є вища ніж заявлена. Однак, в рішенні місцевого господарського суду не зазначено обґрунтованого розрахунку пені в сумі 4638,76 грн.

Відповідно до п.1.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід вказувати дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, і їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Розрахунку пені в сумі 4638,76 грн. мотивувальна частина рішення суду не містить, а тому апеляційна інстанція немає можливості перевірити правильність здійсненого розрахунку судом і прийти до висновку, що сума пені відповідно до закону становить 4638,76 грн.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення 4459,86 грн. пені належить залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст.101,103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Івано-Франківськ задоволити частково.

2.Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2010 р. в частині стягнення з фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Івано-Франківськ (№і.к.НОМЕР_1) 4459,80 грн. пені , 44,59 грн. держмита скасувати. Позов в цій частині вимог залишити без розгляду. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ (№ і.к. 04054346) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Івано-Франківськ (№і.к.НОМЕР_1) 22,30 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки, встановлені ст.ст.109-110 ГПК України.

Головуючий-суддяКордюк Г.Т.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Мурська Х.В.