Постанова № 13365969, 23.12.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 грудня 2010 р. № 55/63-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Глос О.І.,

суддів:Бакуліної С.В., Рогач Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія", місто Київ

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 01.10.2010р.

у справі№55/63-10 господарського суду Харківської області

за позовомТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія"

до Фермерського господарства "Джал", Харківська область

простягнення 162 959,03грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:Мудренко А.С.

від відповідача:Добриця В.А. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.06.2010р. у справі №55/63-10 (суддя Гребенюк Н.В.) позов задоволено. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Джал", с. Вільховатка (62620, Харківська область, с. Вільхуватка, вул. Харченка, 8), код 33369342, р/р №26000155715 в ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) на користь ТОВ " Українська Аграрна Лізингова Компанія", м. Київ (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 66, код 31245438, рахунок №26004416 в ВАТ "ЕРСТЕ банк", м. Київ, МФО 380009) 138052,80грн. основного боргу, 24 906,23грн. 15% річних, 1629,59грн. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.10.2010р. у справі №55/63-10 (судді: Істоміна О.А., Погребняк В.Я., Шевель О.В.) рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2010р. у справі №55/63-10 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія" просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.10.2010р. у справі №55/63-10 та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2010р. у справі №55/63-10, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме п. 4 ч. 1 ст. 115, ст.ст. 190,192, 625, 655, 692 ЦК України, ч. 1 ст. 33, ст.ст. 34, 43, п. 2 ч. 1 ст. 83, ст. 99 ГПК України.

Відповідно до розпорядження Секретаря другої судової палати Першикова Є.В. від 21.12.2010р. №02.03-10/1044 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого—судді Глос О.І., суддів: Бакуліної С.В, Рогач Л.І.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних обставин правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

02.07.2008р. між ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія" (далі ТОВ "УАЛК") та Фермерським господарством "Джал" було укладено договір №396/А/20-08, відповідно до умов якого ТОВ "УАЛК" (позивач) зобов'язався передати у власність ФГ "Джал" (відповідач) сільськогосподарську техніку у відповідності з Додатком №1 від 02.07.2008р. до даного договору, а відповідач, в свою чергу, прийняти товар та сплатити за нього грошову суму згідно умов даного договору. Пунктом 2.2 договору передбачена загальна сума договору, яка складає 133000 євро, перерахованих за офіційним курсом НБУ на день зарахування коштів на рахунок позивача. Пунктом 4 договору передбачені умови оплати: 2% від загальної суми товару, що складає 2660 євро, перерахованих за офіційним курсом НБУ України на день зарахування коштів, відповідач зобов'язаний сплатити в строк до 04.07.08 р.; 8% від загальної суми товару, що складає 10640 євро, перерахованих за офіційним курсом НБУ України на день зарахування коштів, в строк до 15.07.2008р.; 90% від загальної суми товару, що складає 119700 євро, перерахованих за офіційним курсом НБУ на день зарахування коштів в строк до 08.08.2008р. Пунктом 11.4 договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем своїх зобов'язань ,передбачених пп. "б" п. 5.3 договору (в частині проведення оплати) та пп. 3.6 договору, відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу за кожен день такого прострочення, а також 15% річних від суми боргу. Пунктом 12.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та його скріплення печатками сторін і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Сторони в додатку №1 до договору №396/А/20-08 від 02.07.2008р. визначили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість –133000 євро.

На виконання умов вказаного договору позивач передав відповідачу за актом приймання–передачі від 31.07.2008р. зернозбиральний комбайн Claas Medion 310, заводський №93204364 в кількості 1од. та зернову жатку 6м. контур в кількості 1од.

Оскільки відповідач лише частково розрахувався за отриманий товар на суму 875592,27грн. (еквівалентно 120428,03євро), а претензії позивача з вимогою оплатити решту 12571,97євро залишив без задоволення, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фермерського господарства "Джал" на користь позивача заборгованості у розмірі 138 052,80грн. та 15% річних у розмірі 24 906,23грн., всього 162 959,03грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт отримання відповідачем товару згідно з умовами договору, а доказів здійснення повного розрахунку за отриманий товар відповідачем не надано.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: по-перше, матеріалами справи підтверджено факт своєчасної оплати відповідачем 10% вартості товару за рахунок власних коштів, а решта 90% вартості товару повинна бути сплачена за рахунок кредиту, сума якого визначається позивачем разом з банком; по-друге, позивачем не надано до суду гарантії банку про згоду на надання кредиту, яким визначена сума у розмірі 90% вартості товару, хоч згідно з п. 12.14 договору саме позивач визначає суму кредиту, необхідну для розрахунку за одержаний товар; по-третє, факт підписання позивачем акту приймання-передачі комбайну та жатки, реєстрації комбайну в державній інспекції технічного надзору та передача відповідачу свідоцтва про державну реєстрацію свідчать про визнання позивачем факту повної оплати товару відповідачем.

Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Так, господарськими судами не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки всім наявним у справі доказам.

Господарськими судами встановлено, матеріалами справи підтверджено і відповідачем не заперечується факт одержання відповідачем передбаченого умовами договору №396/А/20-08 від 02.07.2008р. товару і здійснення відповідачем своєчасної оплати лише 10% вартості товару за рахунок власних коштів.

Крім того, господарськими судами встановлено факт перерахування відповідачем на рахунок позивача 13.08.2008р. грошових коштів в сумі 773 662,05грн.

Враховуючи, що предметом позову є стягнення заборгованості за отриману згідно з умовами договору №396/А/20-08 від 02.07.2008р. сільськогосподарську техніку, а умовами розділу 4 договору передбачено порядок оплати товару (згідно з яким покупець зобов'язується сплатити 90% від загальної суми товару, що складає 119700євро, перерахованих за офіційним курсом Національного Банку України на день зарахування коштів на рахунок продавця, в строк до 08.08.2008р.), господарським судам необхідно було встановити розмір заборгованості відповідача на день розгляду справи з врахуванням умов розділу 4 договору, зокрема, з урахуванням офіційного курсу НБ України на день зарахування коштів на рахунок продавця.

Однак, господарський суд першої інстанції обмежився посиланням на підтвердження часткової оплати товару на суму 875 592,27грн. платіжними дорученням від 04.07.2008р., від 15.07.2008р., від 08.08.2008р., які відсутні в матеріалах справи (в матеріалах справи наявні платіжні доручення від 02.07.2008р. №148, від 14.07.2008р. №161, від 13.08.2008р. №190 –а.с. 25-27).

Крім того, господарським судом першої інстанції суму боргу стягнуто з підприємства, яке не є стороною у справі –з ТОВ "Джал".

Господарський суд апеляційної інстанції також не встановив обставини, що входять до предмету доказування у даній справі.

Так, апеляційний господарський суд, обмежившись посиланням на те, що згідно з умовами договору 90% вартості товару повинно бути сплачене за рахунок кредиту (сума якого визначається позивачем разом з банком), а позивачем не надано до суду гарантії банку про згоду на надання кредиту, не встановив розмір фактичної заборгованості відповідача на день вирішення спору з врахуванням умов розділу 4 договору.

При цьому, висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на припущеннях, оскільки в договорі №396/А/20-08 від 02.07.2008р. відсутні умови, які б передбачали оплату 90% вартості товару за рахунок кредиту, сума якого визначається позивачем разом з банком.

Крім того, господарським судом не встановлено, чи взагалі було укладено кредитний договір між відповідачем і банком.

Крім того, пославшись в обґрунтування висновків про відсутність підстав для задоволення позову на ненадання позивачем (продавцем) гарантії банку про згоду на надання кредиту, апеляційний господарський суд не взяв до уваги, що згідно з умовами п. 3.2 договору саме відповідач (а не позивач) зобов'язаний був надати позивачу гарантію банку про згоду на надання кредиту, не встановивши чи виконано відповідачем вказані умови договору.

Також, пославшись на ненадання позивачем на вимогу суду довіреності, яка є додатком №2 до договору і його невід'ємною частиною, апеляційний господарський суд не з'ясував, чи виконано відповідачем умови п. 3.6 договору щодо надання відповідачем (покупцем) позивачу (продавцю) довіреності –додатку №2 до договору, не витребував відповідні докази у відповідача.

Висновки апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з підписанням позивачем акту приймання-передачі комбайну та реєстрацією його у державній інспекції технічного нагляду не ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, оскільки передача відповідачу з порушенням умов договору комбайну за відсутності повної оплати вказаного товару відповідачем не звільняє останнього від виконання зобов'язань за договором щодо повної оплати одержаного товару.

Крім того, апеляційним господарським судом не було взято до уваги, що відповідачем в апеляційній скарзі визнається факт наявності заборгованості за одержаний товар в сумі 90792,80грн. і вимоги апеляційної скарги зводилися лише до прохання розстрочити заборгованість в розмірі 90 792,86грн. на три місяці, починаючи з січня 2011р., і не нараховувати штрафні санкції у вигляді 15% річних (а.с. 116).

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа —передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.10.2010р. у справі №55/63-10 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.10.2010р. у справі №55/63-10 та рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2010р. у справі №55/63-10 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

ГоловуючийО. Глос Судді:С. Бакуліна Л. Рогач