Постанова № 13365822, 28.12.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2010 р. № 5020-4/047 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючого

Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач

за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) відповідача

третя особане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 05.08.2010 року

у справі№ 5020-4/047 Господарського суду міста Севастополя

за позовомФонду комунального майна Севастопольської міської ради

до

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаФізичної особи-підприємця ОСОБА_4

Комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон"

про

за зустрічним позовом

до

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

пророзірвання договору оренди, стягнення 21463,08 грн., звільнення приміщення

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

Фонду комунального майна Севастопольської міської ради

Комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон"

визнання частково недійсним договору оренди, акта приймання-передачі, орендної плати, висновку про вартість майна, та про зобов'язання виконати певні дії

ВСТАНОВИВ:

Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за відповідними рахунками місцевого бюджету 21463,08 грн. заборгованості (в тому числі 2087,45 грн. орендної плати, 55,94 грн. пені, 77,69 грн. відсотків річних, 19242 грн. штрафу), про розірвання укладеного з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 договору оренди комунального майна від 03.09.2009 року № 75-09, про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 повернути (звільнити) орендоване майно за договором оренди від 03.09.2009 року № 75-09 - вбудовані нежитлові приміщення площею 16,4 кв.м., розташовані на 1-му поверсі 9-ти поверхової будівлі, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1, передавши вказане майно Фонду комунального майна Севастопольської міської ради.

Позовні вимоги ґрунтуються на статтях 625, 651-654 Цивільного кодексу України, статтях 10, 18, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки відповідач не виконує своїх обов'язків щодо сплати орендної плати за договором оренди.

Відповідач відхилив позов повністю, зазначивши про неправомірність визначення орендної плати у договорі оренди; акт прийому-передачі є підробленим, оскільки його підписано, хоча фактичної передачі майна не відбулося; передане приміщення неможливо використовувати за цільовим призначенням, визначеним орендодавцем.

06.05.2010 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом про визнання недійсними розділів 1.1, 1.2, 3.1, 3.2, 8.7 договору оренди від 03.09.2009 року № 75-09, акта прийому-передачі орендованого майна від 03.09.2009 року, розрахунку орендної плати від 03.09.2009 року та висновку про вартість майна від 12.01.2009 року; про зобов'язання Фонду комунального майна Севастопольської міської ради підписати угоду про призупинення дії договору оренди № 75-09 від 03.09.2009 року з 01.12.2009 року по 02.03.2010 року та підписати угоду про зміну цільового призначення відповідно до рішення міської комісії з оренди комунального майна від 02.03.2010 року та розрахунок орендної плати за новим цільовим призначенням; визначити представників для передачі об'єкта та передати об'єкт оренди орендарю.

В обґрунтування зустрічного позову відповідно до статей 205, 207, 653 Цивільного кодексу України, статті 231 Господарського кодексу України зазначено, що технічне завдання на проведення незалежної оцінки приміщення площею 13 кв.м. не відповідає проведеній оцінці вбудованих приміщень площею 16,4 кв.м., два з яких не належать до комунальної власності, цільове призначення орендованих за договором приміщень під розташування ветеринарного пункту заборонено санітарними нормами; фактично за актом приймання-передачі передано приміщення, що не відповідає зазначеному в договорі; пунктом 8.7 договору обумовлено надміру високі та односторонні санкції.

Додатково в обґрунтування зустрічного позову було також зазначено, що орендований з спірним договором об'єкт було передано з порушенням пунктів 3, 21, 22, 23.4 Положення про порядок передачі в оренду майна, що є власністю територіальної громади міста Севастополя.

Ухвалою Господарського суду міста Севастополя від 06.05.2010 року (т.2, а.с.24-25) зустрічну позовну заяву прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом.

Фонд комунального майна Севастопольської міської ради відхилив зустрічний позов, оскільки в ньому не наведено норма матеріального права, якими обґрунтовуються позовні вимоги; визнання недійсними істотних умов договору спричинить його недійсність в цілому; вимоги зустрічного позову не відповідають способам захисту порушеного права, передбаченим статтею 16 Цивільного кодексу України.

У відзиві третя особа без самостійних вимог на предмет спору підтримала первісний позов; зустрічний позов відхилила відповідно до положень статті 217 Цивільного кодексу України, оскільки правочин не могло б бути вчинено за визнання недійсними спірних пунктів.

01.06.2010 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подала заяву про зміну зустрічного позову, в якій просила: замість визнання недійсним розділу 1.1 договору оренди внести зміни в розділ 1.1 договору оренди, вказавши в його новій редакції "приміщення кабінету площею 13 кв.м."; замість визнання недійсним розділу 1.2 договору оренди внести зміни в розділ 1.2 договору оренди, вказавши в його новій редакції "об'єкт оренди буде використовуватися для розташування торгового об'єкта по продажу продуктів харчування пільговим категоріям громадян"; змінені позовні вимоги вмотивовано частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України (т.2, а.с.105, 108).

Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 03.06.2010 року (суддя Погребняк О.С.) первісний позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської ради 2087,45 грн. заборгованості по орендній платі, 55, 94 грн. пені, 77,69 грн. відсотків річних, 2000 грн. штрафу (4094,45 грн. на р/р 33213870700001 та 126,63 грн. на р/р 31516933700001 у ГУ ДК у м. Севастополі, МФО 824509, код платежу 50110007, ЗКПО 23895637), а також 450,83 грн. судових витрат; в іншій частині первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено частково; зобов'язано Фонд комунального майна Севастопольської міської ради підписати з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 угоду про внесення змін в договір оренди нерухомого майна № 75-09 від 03.09.2009 року про зміну цільового призначення об'єкту оренди та перерахунок орендної плати, виходячи з нового цільового призначення об'єкту оренди, у відповідності з рішенням міської комісії по оренді комунального майна від 02.03.2010 року; стягнуто з Фонду комунального майна Севастопольської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 321 грн. судових витрат; у задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.

При цьому в судовому рішенні зазначено, що місцевим господарським судом не прийнято до розгляду зміни до зустрічної позовної заяви від 01.06.2010 року, як такі, що суперечать положенням частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України та стосуються одночасної зміни як підстав, так і предмету позову.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.08.2010 року (судді: Маслова З.Д. головуючий, Градова О.Г., Ткаченко М.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови Фонду комунального майна Севастопольської міської ради у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди та звільнення об'єкта оренди та в частині зобов'язання Фонду комунального майна Севастопольської міської ради підписати з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 угоду про внесення змін в договір оренди нерухомого майна № 75-09 від 03.09.2009 року про зміну цільового призначення об'єкту оренди та перерахунок орендної плати, виходячи з нового цільового призначення об'єкту оренди, у відповідності з рішенням міської комісії по оренді комунального майна від 02.03.2010 року; в цій частині первісний позов задоволено; розірвано договір оренди вбудованих нежитлових приміщень № 75-09 від 03.09.2009 року між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 загальною площею 16,4 кв.м., розташованих на 1-му поверсі 9-ти поверхової будівлі, розміщеної за адресою: м. Севастополь, вул. Фадєєва, 13а; зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити орендоване майно та повернути його за актом орендодавцю; в частині стягнення 4221,08 грн. рішення місцевого господарського суду залишено без змін; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подала до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційної інстанції у даній справі скасувати та направити справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права: невірно застосовано частину 1 статті 184 Цивільного кодексу України, внаслідок чого не враховано, що орендовані приміщення не мали статусу індивідуально визначених та не могли здаватися в оренду; приміщення здані в оренду всупереч частин 1 та 6 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; судами відмовлено у визнанні недійсним акта-прийому передачі всупереч частині 2 статті 207 Цивільного кодексу України та доказам по справі; у діях особи, що підписала акт прийому-передачі орендованого майна, вбачаються ознаки злочину; висновки апеляційної інстанції щодо відмови у спонуканні підписати угоду про внесення змін до договору оренди та щодо задоволення позову про розірвання договору оренди є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи, з яких вбачається, що дій, спрямованих на розірвання договору, орендодавець не вчиняв, правом на розірвання договору в односторонньому порядку не скористався, а водночас ухилявся від підписання угоди про внесення змін до договору оренди.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Місцевим господарським судом було встановлено, що згідно з пунктом 2 Положення "Про Фонд комунального майна Севастопольської міської ради" фонд комунального майна є виконавчим органом Севастопольської міської ради по управлінню майном, яке відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, а за пунктом 10.23 вказаного Положення виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів підприємств і організацій, їх структурних підрозділів, нерухомого майна у відповідності з Положенням про порядок передачі в оренду комунального майна.

03.09.2009 року між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 75-09, відповідно до пункту 1.1 якого з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 16,4 кв.м., розташоване на 1-му поверсі житлового 9-ти поверхового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі РЕП-6, вартістю 42760 грн. за даними незалежної оцінки станом на 30.11.2008 року.

Договір діє з моменту його підписання та до 19.08.2010 року; пунктом 1.2 договору визначено, що об'єкт буде використовуватися під розміщення ветеринарного пункту. Згідно з пунктом 3.2 договору орендна плата складає 600,80 грн. за перший місяць оренди та має перераховуватися орендарем орендодавцю не пізніше 20-го числа поточного місяця. Пунктом 8.5 договору сторони передбачили, що у випадку порушення строку внесення орендної плати, встановленої пунктом 3.2 договору, орендар сплачує на користь орендодавця понад збитків пеню в розмірі 200 відсотків від облікової ставки НБУ, яка діє в період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення; за пунктом 8.6 договору у випадку прострочення внесення орендної плати понад 30 календарних днів орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця понад збитки 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Також за пунктом 8.7 договору у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш, ніж 60 календарних днів, орендар сплачує на користь орендодавця понад збитки штраф у сумі, яка дорівнює трикратному розміру річної орендної плати за договором. За висновками суду першої інстанції, даний пункт відповідає пункту 8.7 Типового договору оренди майна, орендодавцем якого виступає Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, затвердженому пунктом 2 рішення Севастопольської міської ради від 13.02.2008 року № 1466.

Прийом-передача об'єкта в оренду здійснюється комісією, що складається з представників орендодавця, орендаря, балансоутримувача. Сторони зобов'язані визначити своїх представників в комісію по прийому-передачі об'єкту оренди та приступити до передачі об'єкту оренди протягом трьох днів з моменту підписання цього договору. Об'єкт оренди має бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом трьох днів з моменту початку роботи комісії (пункт 2.3 договору оренди). Згідно з пунктом 2.4 договору орендар заявляє про його повну поінформованість орендодавцем про технічні та інші властивості об'єкту оренди.

Також місцевим господарським судом встановлено, що в матеріалах справи є наявним акт прийому-передачі орендованого майна від 03.09.2009 року, зі змісту якого вбачається факт передачі предмета оренди за договором оренди № 75-09 від 03.09.2009 року; на акті є підписи представників орендаря, орендодавця, Комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон", балансоутримувача РЕП-6; за висновком комісії технічний стан об'єкта задовільний.

За висновками місцевого господарського суду, опис індивідуально визначеної речі предмету оренди міститься у Висновку про вартість майна, затвердженому головою Фонду комунального майна Севастопольської міської ради 01.12.2008 року, та відповідає опису орендованого майна, що міститься в підписаному сторонами акті прийому-передачі від 03.09.2009 року. За змістом Висновку про вартість майна вбачається, що в ньому проведено оцінку єдиних нежитлових приміщень, що складаються з основного приміщення площею 13,00 кв.м., підсобного приміщення площею 1,4 кв.м. та тамбуру площею 2,00 кв.м.; первісний строк дії звіту про оцінку вартості майна до 01.05.2009 року наказом голови Фонду комунального майна Севастопольської міської ради продовжено до 30.11.2009 року.

Постановою від 22.03.2010 року старшого слідчого прокуратури Ленінського району м. Севастополя відмовлено в порушенні кримінальної справи.

Місцевим господарським судом з'ясовано, що на підставі заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 міською комісією по оренді комунального майна 02.03.2010 року було прийнято рішення про внесення змін в договір оренди від 03.09.2009 року в частині, яка стосується зміни цільового призначення використання: для розміщення офісно-торговельних приміщень, перерахунку орендної плати у відповідності з чинною методикою. 02.04.2010 року Фонду комунального майна Севастопольської міської ради листом № 1034 повторно запропонував Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 підготувати та направити на підписання додаткову угоду, складену у відповідності з рішенням, прийнятим на засіданні міської комісії по оренді комунального майна від 02.03.2010 року; 15.04.2010 року вказаний проект надійшов на ім'я Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, однак Фонд всупереч пункту 26 Положення про порядок передачі в оренду майна, яке є власністю територіальної громади міста Севастополя, протягом 15 днів з моменту прийняття комісією позитивного висновку, змін до договору оренди не уклав.

Розглянувши даний спір, місцевий господарський суд зазначив, що:

- матеріали справи свідчать, що відбулася фактична передача майна, ознаки якого відповідають предмету оренди за договором оренди;

- доводи Фізичної особи-підприємця щодо відсутності індивідуальних ознак у переданого в оренду майна, відсутності дій з фактичної передачі майна, неналежності технічного стану переданого майна, невідповідності законодавству проведеної оцінки майна спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства, зокрема, статтею 767 Цивільного кодексу України;

- орендар не належним чином виконує обов'язки щодо сплати орендної плати; наданий орендодавцем розрахунок заборгованості, пені, річних, штрафних санкцій є вірним та відповідає умовам договору та положенням чинного законодавства; водночас наявні підстави для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій відповідно до статті 232 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України;

- позовні вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської ради щодо розірвання договору не підтверджено фактичними обставинами справи, що випливають з частини 4 статті 188 Господарського кодексу України;

- позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання Фонду комунального майна Севастопольської міської ради підписати угоду про зміну цільового призначення орендованого майна відповідають фактичним обставинам справи;

- інші зустрічні позовні вимоги не є доведеними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відповідно встановлених фактичних обставин справи зазначив, що висновки місцевого господарського суду щодо часткової відмови у задоволенні зустрічного позову не відповідають положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Натомість постановою апеляційного господарського суду встановлено, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 не сплачувалась орендна плата за період з 01.11.2009 року по 28.02.2010 року, що є істотним порушенням умов договору оренди та підставою для його розірвання за приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, що виключає можливість внесення змін до нього.

Судова колегія зазначає про таке

В силу статті 54 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до господарського суду з позовом, позивач самостійно визначає підстави та предмет поданого позову. Розглядаючи спір, господарський суд не вправі самостійно змінювати предмет чи підстав поданого позову, виходити за межі позовних вимог, за винятком випадків, передбачених процесуальним законодавством. Таким чином, для правильного вирішення первісного позову судам належало зясувати підстави поданого позову про розірвання договору оренди та їх відповідність підставам, що надають можливість дострокового розірвання договору оренди комунального майна в судовому порядку згідно умов договору та вищевикладеного законодавства, встановити наявність чи відсутність обставин, що підтверджують наведені підстави для дострокового розірвання договору оренди комунального майна в судовому порядку, у матеріалах справи.

Статтею 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” визначено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку дії, на який його було укладено, приватизації обєкта оренди орендарем ( за участю орендаря), банкрутства орендаря, загибелі обєкта оренди; договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін, а на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобовязань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Законодавчими актами України, що передбачають порядок та підстави дострокового розірвання договору оренди державного майна, є Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України.

Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається, а договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, викупу (приватизації) обєкту оренди, ліквідації субєкта господарювання (орендаря), загибелі (знищення) обєкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін, а на вимогу однієї з сторін може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Підстави для розірвання договору найму на вимогу наймодавця передбачено статтею 783 Цивільного кодексу України; наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі, наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі, наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі, наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обовязок капітального ремонту був покладений на наймача.

Також статтею 651 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави для зміни чи розірвання договору, за якими договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З системного аналізу статей 16, 611 та частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України вбачається, що розірвання договору у разі його істотного порушення іншою стороною є правовим наслідком порушення зобов'язання, що відбулось, способом захисту порушеного права в силу порушення зобов'язання, можливість звернутися за яким до суду та одержати судовий захист не ставиться в залежність від додержання позивачем положень частини 4 статті 188 Господарського кодексу України.

За частиною 3 статті 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням законної сили. Оскільки в силу загальних приписів зміни може бути внесено в діючий договір, розірвання договору унеможливлює внесення змін до нього.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України; за частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути річ наймодавцю.

Апеляційним господарським судом на підставі належних доказів встановлено, а доводи касаційної скарги не спростовують порушення орендарем умов договору, що має ознаки істотності, з огляду на що договір оренди розірвано з застосуванням наслідків припинення орендних правовідносин.

Щодо зустрічного позову про визнання недійсними окремих пунктів правочину суд касаційної інстанції зазначає, що статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

За статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання правочину недійсним та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Водночас розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів диспозитивності та змагальності учасників судового процесу, передбачених статтею 129 Конституції України та статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до підстав та предмету позову.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, як місцевий господарський суд, так і суд апеляційної інстанції зазначили про їх недоведеність, оскільки, звертаючись з вимогою про визнання недійсною частини правочину, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не визначила підстав, на яких ґрунтується ця вимога, відповідно до статей 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Також як місцевим господарським судом, так і судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні розділи 1.1, 1.2, 3.1, 3.2 договору оренди визначають предмет договору, розмір орендної плати та строки її внесення, тобто, стосуються істотних умов договору оренди, без яких вчинення правочину є неможливим.

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини; звертаючись з зустрічним позовом про визнання недійсними окремих частин правочину, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 визначила в якості предмета позову частини правочину, що зумовлюють недійсність правочину в цілому, а не окремої його частини, що виходить за межі судового розгляду в даній справі.

Слід також визнати законним та обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про неправильно обраний Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 спосіб захисту порушеного права в частині звернення з вимогою про визнання недійсним акта прийому-передачі орендованого майна від 03.09.2009 року, розрахунку орендної плати від 03.09.2009 року та висновку про вартість майна від 12.01.2009 року; про зобов'язання Фонду комунального майна Севастопольської міської ради підписати угоду про призупинення дії договору оренди № 75-09 від 03.09.2009 року з 01.12.2009 року по 02.03.2010 року.

Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та обєктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив докази, подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, належним чином проаналізував зобовязальні правовідносини сторін та положення чинного законодавства, що регулюють дані правовідносини, та дійшов законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.

Доводи касаційної скарги спростовуються вище викладеним та виходять за межі повноважень, наданих касаційній інстанції, оскільки ґрунтуються на оцінці обставин справи апеляційним господарським судом, не підтверджуються матеріалами справи та містять довільне тлумачення положень законодавства, які в даному випадку не стосуються та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права; підстав для її зміни чи скасування за наведених у касаційній скарзі мотивів не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.08.2010 року у справі № 5020-4/047 Господарського суду міста Севастополя залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач