Постанова № 13363170, 28.10.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 жовтня 2010 р.Справа №2а-9536/10/8/0170 (13:23) м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі Гнатенко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керчхолод"

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача: Дунський Максим Сергійович, довіреність № б/н від 03.07.09

від відповідача: Бокучава Христина Олександрівна, довіреність № 10897/10-0 від 14.05.10

Сутність спору: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Керчхолод» звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Керчі № 0000982301/0 від 19.07.2010р. про податкове зобовязання ТОВ «Керчхолод» на суму 187261,00 грн. та штрафні санкції на суму 93630,50 грн. (на загальну суму 280891,50 грн.), визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Керчі № 0000992301/0 від 19.07.2010р. про податкове зобовязання ТОВ «Керчхолод» на суму 6682,06 грн. та штрафні санкції на суму 2004,62 грн. (на загальну суму 8686,68 грн.), а також стягнути з державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Позовні вимоги щодо податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Керчі №0000982301/0 від 19.07.2010р. мотивовані тим, що дійсно ТОВ «Керчхолод» у податкових деклараціях з ПДВ за перевірений період задекларовано податковий кредит минулих періодів по 39 податковим накладним, але позивач вважає, що таке формування податкового кредиту здійснено ним правомірно, адже відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 169/97-ВР від 03.04.1997р. датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата одержання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), у звязку з чим він включив ПДВ до податкового кредиту після фактичного отримання від продавця спірних податкових накладних. Що ж стосується неподання ним до ДПІ заяви зі скаргою на постачальників, то як зазначив позивач, відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» це право, а не обовязок отримувача товарів, а тому ТОВ «Керчхолод» не зобовязане було подавати заяви зі скаргами у разі відмови з боку постачальників товарів надати податкові накладні або при порушенні ними порядку їх заповнення.

Крім того, позивач зазначає, що по аналогічній ситуації постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.09.2009р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010р. по справі №2а-9671/09/7/0170, були визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Керчі АР Крим № 0001622301/0 від 06.08.2009р. та № 0001632301/0 від 06.08.2009р., які були винесені за результатами попередньої перевірки відповідача, але незважаючи на це, при проведенні теперішньої перевірки відповідач знову вказує, як на порушення з боку ТОВ «Керчхолод», включення ним до податкового кредиту податкових накладних минулого періоду, що є незаконним.

Що стосується податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Керчі №0000992301/0 від 19.07.2010р., яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в розмірі 6682,06 грн. та застосовані штрафні санкції на суму 2004,62 грн. на підставі порушення ТОВ «Керчхолод» п.п. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то позивач вищевказане порушення вимог Закону заперечує та пояснив, що надання ним на момент перевірки факсимільних копій рахунків контрагентів ПП «Інтермаркет», ПП «Бест-сервіс», ТОВ «Меркурій», ТОВ «Зевс-сервіс» не суперечить чинному податковому законодавству.

До того ж вважає, що відповідно до п.п. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Однак, при проведенні перевірки ТОВ «Керчхолод» надало ДПІ відповідні належним чином оформлені первинні документи, які повністю відповідають вимогам п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та повністю підтверджують валові витрати, а саме: ПП «Інтермаркет» - видаткова накладна, податкова накладна, платіжне доручення; ПП «Бест-сервіс» - акт виконаних робіт, платіжне доручення; ТОВ «Меркурій» - видаткова накладна, податкова накладна, платіжне доручення; ТОВ «Зевс-сервіс» - акт виконаних робіт, платіжне доручення. У звязку з цим позивач вважає, що відсутність оригіналів рахунків від контрагентів, а наявність їх факсимільних копій ніяк не може бути підставою для виключення зі складу валових витрат, оскільки наявні інші первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. За таких обставин, позивач вважає, що твердження ДПІ в м. Керчі про те, що ТОВ «Керчхолод» неправомірно включено до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними документами бухгалтерського обліку, на суму 6682,06 грн., є безпідставними, а податкове повідомлення-рішення №0000992301/0 від 19.07.2010р. протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.07.2010р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-9536/10/8/0170, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, вказаних у запереченнях на позов (том 1 а.с. 205-212).

Зокрема, щодо вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Керчі № 0000982301/0 від 19.07.2010р., то на думку ДПІ, включення сум ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненнями, до складу податкового кредиту звітного періоду, на який припадає дата отримання податкової накладної, є порушенням норм п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, відповідно до яких датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідач вважає, що згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р. податкова накладна повинна бути отримана покупцем у звітному періоді, на який приходиться дата виникнення податкових зобовязань продавця, тобто в момент її складання.

У разі ж відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг) (п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Крім того, відповідач пояснив, що відповідно до п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009р. № 1120-р «Деякі питання адміністрування податку на додану вартість» у разі виникнення у платника податку права на податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих у попередніх звітних періодах, платник самостійно відображає у своїй податковій звітності та в реєстрі отриманих і виданих податкових накладних інформацію, зазначену в такій податковій накладній.

При цьому, посилаючись на Лист ДПА України від 21.09.2009р. № 20400/7/16-1517, відповідач також пояснив, що при формуванні податкового кредиту платники податку мають право на включення до складу податкового кредиту податкових накладних, фактичне отримання яких відбулося в податкових періодах, наступних за тим податковим періодом, в якому такі податкові накладні були виписані, але за умови документального підтвердження затримки.

Однак, як свідчать матеріали перевірки, підприємство не надавало до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на постачальника, який затримав виписку податкової накладної.

Відповідач також вважає, що Законом не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит. Тобто, якщо на дату виникнення права на податковий кредит (в тому числі і в частині окремих сум податку) платник таким правом не скористався, вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку.

Що стосується посилань позивача на судові рішення в аналогічній справі №2а-9671/09/7/0170, то відповідач зауважує на тому, що по даній справі ним подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, а тому їх не можна брати до уваги при вирішенні даного спору.

За таких обставин, ДПІ в м. Керчі вважає правомірними свої висновки про те, що позивачем у порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» завищено податковий кредит на суму 202349,78 грн.

Правомірними вважає відповідач і свої висновки про завищення позивачем валових витрат на суму 6682,06 грн., що стало підставою для винесення податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Керчі №0000992301/0 від 19.07.2010р.

При цьому відповідач пояснив, що по наданим документам для документальної перевірки при проведенні перевірки рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» за період з 01.04.2009р. по 31.03.2010р. встановлено, що ТОВ «Керчхолод» включені до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними документами бухгалтерського обліку, по підприємствам: ПП «Інтермаркет», ПП «Бест-сервіс», ТОВ «Меркурій», ТОВ «Зевс-сервіс», якими до перевірки надані факсимільні рахунки на оплату.

Крім того, як зазначив відповідач, в ході перевірки посадовими особами підприємства не виконані законні вимоги перевіряючого щодо надання первинних документів, які підтверджують фактичне отримання ТМЦ і обовязковість оформлення яких передбачена чинними законодавчими і нормативними документами, а саме: договір з ПП «Інтермаркет» на постачання ящиків полімерних для морозки рибопродукції, договір з ПП «Бест-сервіс» на отримання послуг по зберіганню ТМЦ та вантажні роботи, договір з ТОВ «Меркурій» на постачання томатної пасти, товарно-транспортні документи на транспортування ТМЦ з м. Херсону і Херсонської області до м. Керчі, доручення, які видані представнику ТОВ «Керчхолод» для отримання ТМЦ.

Що стосується доставки вантажу, то відповідач зазначив, що згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказами Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 та листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємства від 28.03.2006р. № 2356, підтвердженням витрат, повязаних з перевезенням вантажів, є товарно-транспортні накладні та подорожні листи підприємства, оформлені в установленому порядку.

У звязку з цим відповідач вважає, що постачальники ПП «Інтермаркет» та ТОВ «Меркурій» до видаткової та податкової накладних, де обовязково відображені «доставка» або «транспортні витрати», повинні надати покупцю «Калькуляцію транспортування» та товарно-транспортні накладні, однак такі документи у позивача при перевірці були відсутні.

Таким чином, як вважає відповідач, у порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем необґрунтовано завищена сума валових витрат на суму витрат по отриманню матеріалів і послуг, що не підтверджені відповідним чином оформленими документами: рахунками на придбання ТМЦ, обовязковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку відповідно до чинного законодавства, чим порушено також п. 6 Положення стандарту бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р., п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2 ст. 3 вказаного Закону, оскільки фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, основуються на даних бухгалтерського обліку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 06.09.2010р. провадження по даній справі було зупинено до 28.10.2010р. до надання позивачем документів, що підтверджують вимоги, а ухвалою від 28.10.2010р. провадження у справі було поновлено (том 1 а.с. 217, 220)

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Керчхолод» має статус юридичної особи з 31.10.1997р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А00 №444708, виданим Виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим (том 1 а.с. 186) та Статутом ТОВ «Керчхолод» у новій редакції, державну реєстрацію якого проведено 29.12.2008р., номер запису 11411050009000635 (том 1 а.с. 190-198).

01.06-29.06.2010р. Державною податковою інспекцією в м. Керчі АР Крим проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Керчхолод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 31.03.2010р., за результатами якої складено акт перевірки № 943/23-1/05397189 від 09.07.2010р. (том 1 а.с. 9-58).

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2009р. у сумі 6682,06 грн., в т.ч. 4 квартал 2009р. 5671,41 грн. та завищення відємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток за 3 квартал 2009р. в сумі 4042,61 грн., а також порушення п.п.7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, в результаті чого встановлено заниження ПДВ в сумі 187261,00 грн. та завищення відємного значення рядку 26 Декларації з ПДВ за березень 2010р. на 41523,00 грн.

Висновки даного акту перевірки були покладені ДПІ в м. Керчі в основу податкового повідомлення-рішення № 0000982301/0 від 19.07.2010р., яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 280891,50 грн., в тому числі 187261,00 грн. основного платежу та 93630,50 грн. штрафних санкцій, а також в основу податкового повідомлення-рішення і № 0000992301/0 від 19.07.2010р., яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в розмірі 8686,68 грн., в тому числі 6682,06 грн. основного платежу та 2004,62 грн. штрафних санкцій (том 1 а.с. 7-8).

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Керчхолод» є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ч. 2 ст. 17 КАС України визначена юрисдикція адміністративних судів щодо розгляду адміністративних спорів, до якої віднесені: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи субєктний склад та зміст виниклих між сторонами правовідносин, суд вважає, що спір за цією справою підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правомірність податкового повідомлення-рішення відповідача №0000992301/0 від 19.07.2010р. про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 8686,68 грн., в тому числі 6682,06 грн. основного платежу та 2004,62 грн. штрафних санкцій, суд встановив наступне.

Як зазначено у п. 3.1.2 акту перевірки № 943/23-1/05397189 від 09.07.2010р., за період з 01.04.2009р. по 31.03.2010р. ТОВ «Керчхолод» задекларовано валові витрати у сумі 5458683,00 грн., в той час як перевіркою повноти визначення валових витрат за цей період встановлено їх завищення всього у сумі 26728,23 грн., у тому числі за 3 квартал 2009р. на суму 4042,61 грн. та 4 квартал 2009р. на суму 22685,62 грн. (том 1 а.с. 17).

У звязку з цим, позивачу було донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток в розмірі 6682,06 грн. основного платежу (26728,23 грн. х 25%) та застосовані штрафні санкції в розмірі 2004,62 грн.

Вказане порушення, як відображено в акті перевірки (том 1 а.с. 19-20, 24), полягає в тому, що по наданим документам для документальної перевірки при проведенні перевірки рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» за період з 01.04.2009р. по 31.03.2010р. встановлено, що ТОВ «Керчхолод» включені до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними документами бухгалтерського обліку, а саме:

1)ПП «Інтермаркет» - до перевірки надані ксерокопії (факсимільні) рахунків на отримання ящиків полімерних для морозки (липень 2009р. рахунок від 22.07.2009р. № 00004197 на суму 299,60 грн., в т.ч. ПДВ 49,93 грн. на поставку ящиків полімерних в кількості 20шт. за ціною 12, 483 грн., накладна від 23.07.2009р. № 544, жовтень 2009р. рахунок від 23.10.2009р. № 00001441 на суму 16700,40 грн., в т.ч. ПДВ 2783,40 грн. на поставку ящиків полімерних в кількості 1000шт. за ціною 12,917 грн., накладна від 23.10.2009р. № 832);

2)ПП «Бест-сервіс» - до перевірки надані ксерокопії (факсимільні) рахунків на отримання послуг по зберіганню ТМЦ та вантажні роботи (серпень 2009р. рахунок від 06.07.2009р. № БС-3 на суму 2259,45 грн., в т.ч. ПДВ 376,57 грн., акт здачі-прийому робіт від 31.07.2009р. та рахунок від 30.06.2009р. № БС-3 на суму 2292,07 грн., в т.ч. ПДВ 382,01 грн., акт здачі-прийому робіт від 30.06.2009р.);

3)ТОВ «Меркурій» - до перевірки надані ксерокопії (факсимільні) рахунків на отримання томатної пасти 25% не фасована (вагова) (жовтень 2009р. рахунок від 22.10.2009р. № 15 на суму 6000,00 грн., в т.ч. ПДВ 1000,00 грн. на поставку томатної пасти 25% не фасована (вагова) в кількості 833,333кг за ціною 6,00 грн.)

4)ТОВ «Зевс-сервіс» - до перевірки надані ксерокопії (факсимільні) рахунків на ремонт авто, електропогрузчиків (жовтень 2009р. рахунок від 12.10.2009р. № СФ-200150 на суму 3358,37 грн., в т.ч. ПДВ 559,70 грн., заказ-наряд від 23.10.2009р. № 019972/с1, акт виконаних робіт від 23.10.2009р. на ремонт автопогрузчика, рахунок від 20.10.2009р. № СФ-200155 на суму 1164,00 грн., в т.ч. ПДВ 194,00 грн., акт виконаних робіт від 23.10.2009р. на ремонт електропогрузчика).

Крім того, як зазначив відповідач, в ході перевірки посадовими особами підприємства не виконані законні вимоги перевіряючого щодо надання первинних документів, які підтверджують фактичне отримання ТМЦ і обовязковість оформлення яких передбачена чинними законодавчими і нормативними документами, а саме: договір з ПП «Інтермаркет» на постачання ящиків полімерних для морозки рибопродукції, договір з ПП «Бест-сервіс» на отримання послуг по зберіганню ТМЦ та вантажні роботи, договір з ТОВ «Меркурій» на постачання томатної пасти, товарно-транспортні документи на транспортування ТМЦ з м. Херсону і Херсонської області до м. Керчі, доручення, які видані представнику ТОВ «Керчхолод» для отримання ТМЦ.

Що стосується доставки вантажу, то відповідач зазначив, що згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказами Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 та листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємства від 28.03.2006р. № 2356, підтвердженням витрат, повязаних з перевезенням вантажів, є товарно-транспортні накладні та подорожні листи підприємства, оформлені в установленому порядку.

Також наполягав на тому, що нормами п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні товарно-транспортна накладна визначена як єдиний для всіх учасників юридичний документ, передбачений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху переміщення, оприбуткування, складського, оперативного, бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Суд з вказаними висновками відповідача не погоджується та вважає їх необґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду, у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

З цього слідує, що вичерпний перелік витрат, які не можуть бути віднесені до складу валових витрат, зазначено у п.п. 5.3-5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», проаналізувавши положення яких суд доходить висновку, що спірні витрати до цього переліку не відносяться.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; - або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

В розумінні п. 1.32 ст. 1 даного Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Що стосується посилань відповідача, в обґрунтування завищення позивачем валових витрат по вищевказаним контрагентам, на ненадання до перевірки договорів з ПП «Інтермаркет» на постачання ящиків полімерних для морозки рибопродукції, з ПП «Бест-сервіс» на отримання послуг по зберіганню ТМЦ та вантажні роботи та з ТОВ «Меркурій» на постачання томатної пасти, суд вважає їх безпідставними та виходить при цьому з наступного.

Дійсно, п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України визначає, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, однак при цьому також вказано, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідачем суду не доведено, що до форми та порядку укладення спірних договорів законом встановлено спеціальні вимоги, а тому суд не вбачає підстав вважати, що позивачем допущені будь-які порушення вимог закону в частині ненадання до перевірки письмових договорів з ПП «Інтермаркет», ПП «Бест-сервіс» та ТОВ «Меркурій».

Що стосується доводів відповідача про надання до перевірки ксерокопій (факсимільних) рахунків, які не є належними документами, а також про ненадання до перевірки товарно-транспортних документів та довіреностей представнику ТОВ «Керчхолод» на отримання ТМЦ, що нібито підтверджує факт завищення позивачем валових витрат за спірними контрагентами, то суд також з ними не погоджується.

Так, відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обовязкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та обєм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що рахунок за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документу, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить тільки інформаційний характер.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем по суті, при проведенні перевірки ТОВ «Керчхолод» надало ДПІ на підтвердження валових витрат, крім ксерокопій (факсимільних), наступні документи: ПП «Інтермаркет» - видаткові накладні №00000544 від 23.07.2009р. на суму 299,60 грн. (в т.ч. ПДВ 49,93 грн.) та № 00000832 від 23.10.2009р. на суму 16700,40 грн. (в т.ч. ПДВ 2783,40 грн.), податкова накладна № 00000893 від 23.10.2009р. на суму 16700,40 грн. (в т.ч. ПДВ 2783,40 грн.), платіжне доручення № 0863 від 23.10.2009р. на суму 16700,40 грн. (том 1 а.с. 162-164, 185); ПП «Бест-сервіс» - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № БС-0000010 на суму 2259,45 грн. (в т.ч. ПДВ 376,57 грн.), податкова накладна БС-0000054 від 31.07.2009р. на суму 2259,45 грн. (в т.ч. ПДВ 376,57 грн.), акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № БС-0000008 на суму 2292,07 грн. (в т.ч. ПДВ 382,01 грн.), податкова накладна БС-0000049 від 30.06.2009р. на суму 2292,07 грн. (в т.ч. ПДВ 382,01 грн.), платіжне доручення № 757 від 25.08.2009р. на суму 4551,52 грн. (том 1 а.с. 166-167, 169-170, 181); ТОВ «Меркурій» - накладна № 45 від 22.10.2009р. на суму 6000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1000,00 грн.), податкова накладна № 145 від 22.10.2009р. на суму 6000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1000,00 грн.), платіжне доручення № 0857 від 22.10.2009р. на суму 6000,00 грн. (том 1 а.с. 171-172, 184); ТОВ «Зевс-сервіс» - замовлення-наряди № 019973/с1 на ремонт електропогрузчика та № 019972/с1 на ремонт автопогрузчика, акти виконаних робіт № 19973/с1 від 23.10.2009р. на суму 1164,00 грн. (в т.ч. ПДВ 194,00 грн.) та № 019972/с1 від 23.10.2009р. на суму 3358,37 грн. (в т.ч. ПДВ 559,73 грн.), податкові накладні № 200155 від 20.10.2009р. на суму 1164,00 грн. (в т.ч. ПДВ 194,00 грн.) та № 200150 від 20.10.2009р. на суму 3358,34 грн. (в т.ч. ПДВ 559,72 грн.), платіжні доручення № 0847 від 20.10.2009р. на суму 3358,34 грн. та № 0848 від 20.10.2009р. на суму 1164,00 грн. (том 1 а.с. 174-180, 182-183).

Дослідивши вказані документи, які були також досліджені відповідачем при перевірці, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги та зменшення за ними валових витрат, оскільки вказані документи містять обовязкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів та повністю підтверджують правомірність віднесення відображених в них витрат до складу валових витрат.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до абз.1-3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Суд вважає, що відповідач не вправі робити висновки щодо бухгалтерської, фінансової звітності та економічної доцільності підприємства, тому що це не входить до його компетенції.

Системний аналіз норм Законів України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про державну податкову службу в Україні”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, свідчить, що контроль за справлянням податкових зобовязань, що здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачає прав податкового органу по перевірці вірності ведення бухгалтерського обліку.

Що ж стосується ненадання до перевірки товарно-транспортних накладних, то суд зазначає, що відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно статті 2 Закону України “Про державну податкову службу в України” одним із завдань органів податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, повною і своєчасною сплатою до бюджетів податків і зборів.

П. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/2568, визначає, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

В той же час, вказані Правила, відповідно до преамбули, визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

З цього слідує, що вказані Правила не мають відношення до бухгалтерського та податкового обліку підприємств, які є вантажовідправниками та вантажоотримувачами, та не можуть встановлювати правила ведення вказаних видів обліку, а тому застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, у звязку з чим суд доходить висновку про те, що відповідач не наділений повноваженнями перевіряти дотримання позивачем вимог вказаних актів.

Суд вважає, що оформлення між ТОВ «Керчхолод» та ТОВ «Меркурій» накладних свідчить про передачу товару (томатної пасти), тобто є доказом здійснення господарської операції.

До того ж, вказані накладні з боку ТОВ «Керчхолод» підписані генеральним директором Мелешко В.В., що виключає обовязковість наявності довіреності на отримання даною особою ТМЦ.

Таким чином, надані в період перевірки первинні бухгалтерські та податкові документи (договори, банківські виписки, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), податкові накладні) суд вважає допустимими та достатніми доказами на підтвердження факту витрат по цих операціях, які надають право на віднесення цих витрат до складу валових витрат, так як вони містять всі обов'язкові реквізити.

В силу п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Ч. 2 ст.19 Конституції України зобовязує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” також встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Відповідно до пп. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Судом встановлено, що підставою для застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2004,62 грн. відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” стало донарахування ДПІ в м. Керчі АР Крим податку на прибуток підприємств в розмірі 6682,06 грн.

Враховуючи те, що суд вважає необґрунтованим донарахування відповідачем вищенаведених сум податкового зобовязання, нарахування штрафних санкцій також є неправомірним, що є підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Керчі № 0000992301/0 від 19.07.2010р. про податкове зобовязання ТОВ «Керчхолод» на суму 6682,06 грн. та штрафні санкції на суму 2004,62 грн. (на загальну суму 8686,68 грн.).

Перевіряючи правомірність податкового повідомлення-рішення відповідача №0000982301/0 від 19.07.2010р. про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 280891,50 грн., в тому числі 187261,00 грн. основного платежу та 93630,50 грн. штрафних санкцій, суд встановив наступне.

Як зазначено у п. 3.2.2 акту перевірки, за період 01.04.2009р. по 31.03.2010р. ТОВ «Керчхолод» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 24204451,00 грн., в той час як перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.04.2009р. по 31.03.2010р. встановлено його завищення в сумі 207695,42 грн. (том 1 а.с. 32).

При цьому, як вказано у п. 3.2.2.1 акту перевірки, по наданим документам при проведенні перевірки за період з 01.04.2009р. по 31.03.2010р. встановлено, що ТОВ «Керчхолод» включені у податковий кредит з ПДВ суми з придбання матеріалів та послуг, які не повязані з використанням в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку по контрагентам: ПП «Інтермаркет», ПП «Бест-сервіс», ТОВ «Меркурій» та ТОВ «Зевс-сервіс» по тим господарським операціям та з тих же підстав, що наведені ДПІ в якості неприйняття понесених по ним витрат до складу валових витрат, а саме представленими до перевірки документами позивачем не підтверджене фактичне постачання ТМЦ у м. Керч, фактичне отримання послуг по зберіганню ТМЦ та вантажні роботи, проведення ремонтних послуг, у звязку з чим відсутня можливість встановити звязок витрат, понесених підприємством по придбанню матеріалів та послуг з фінансово-господарською діяльністю та участю сум ПДВ в оподатковуваних операціях перевіряємого СГД. Всього за вказаними операціями, за висновком відповідача, позивачем у порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено в податковому обліку податковий кредит з ПДВ на загальну суму 5345,63 грн. (том 1 а.с. 36).

Крім того, згідно з п. 3.2.2.2 акту перевірки, підприємством в податкових деклараціях з ПДВ за перевірений період задекларовано податковий кредит минулих періодів по 39 податковим накладним (в тому числі за перевірений період з 01.04.2008р. по 31.03.2009р., акт від 27.07.2009р. № 1285/23-1/05397189), обєм постачання без ПДВ складає 1011749,00 грн., сума ПДВ 202349,78 грн. (том 1 а.с. 36).

За висновками ДПІ в м. Керчі АР Крим таке формування податкового кредиту є порушенням окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість», що полягає в наступному.

Так, на думку відповідача, з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., відповідно до якого податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках і оригінал податкової накладної надається покупцю, а копія залишається у продавця, слідує, що податкова накладна повинна бути отримана покупцем у звітному періоді, на який приходиться дата виникнення податкових зобовязань продавця (правила визначення дати виникнення податкових зобовязань встановлені п. 7.3 ст. 7 Закону).

Відповідач вважає, що вказаний висновок ґрунтується також на положеннях п. 6.1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037, яким встановлено, що оригінал податкової накладної надається покупцю товарів (послуг) на його вимогу і зазначений документ зберігається покупцем разом із розрахунковими, платіжними документами з придбання товарів (послуг) у порядку і протягом терміну, визначеного для зберігання облікових податкових документів та зобовязань із сплати податків.

В акті перевірки також зазначено, що на виконання вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону позивач до податкових декларацій по ПДВ відповідних звітних періодів не надавав заяв до ДПІ в м. Керчі АР Крим зі скаргами на постачальника за ненадання (несвоєчасне надання) податкових накладних, які є підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

За таких обставин, ДПІ в м. Керчі АР Крим вважає, що ТОВ «Керчхолод», у порушення вказаних пунктів Закону України «Про податок на додану вартість», занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 187261,00 грн. та зависив відємне значення рядку 26 Декларації з ПДВ за березень 2010р. на 41523,00 грн. (том 1 а.с. 43).

П.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», з наступними змінами і доповненнями, визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

В силу п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, в силу п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як свідчать матеріали справи, в обґрунтування правомірності віднесення до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 5345,63 грн. по господарським операціям з ПП «Інтермаркет», ПП «Бест-сервіс», ТОВ «Меркурій» та ТОВ «Зевс-сервіс», позивачем до перевірки були надані відповідні податкові накладні, дослідивши які, суд встановив, що вони складені платниками ПДВ з дотриманням вимог Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 23.06.1997р. за № 233/2037, з наступними змінами і доповненнями.

Факт же використання понесених витрат за цими господарськими операціями, в тому числі зі сплати ПДВ, у господарській діяльності позивача, встановлено судом при перевірці правильності формування валових витрат за цими операціями.

Крім того, проаналізувавши висновки ДПІ про завищення податкового кредиту по 39 податковим накладним попередніх податкових періодів, суд дійшов висновку, що встановлене перевіркою порушення полягає в тому, що підприємство формувало податковий кредит у податковому періоді, в якому отримувало від контрагентів податкові накладні, час отримання яких не співпадав з датою їх складання, тобто формування податкового кредиту відбувалось не за правилом першої події, встановленим у п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд вважає, що вказані висновки ДПІ є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на наступне.

Так, у п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, зазначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Аналогічне положення закріплено і в листі ДПА України від 10.08.2006р. №15155/7/16-1517-10.

При цьому, жодних вимог до часу отримання покупцем податкової накладної, зокрема, що податкова накладна має бути отримана покупцем тільки у звітному періоді, коли вона складена та на який припадає дата виникнення податкових зобовязань продавця, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить.

Не навів такої норми і відповідач по справі.

В той же час, п. 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205, передбачено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема, чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків.

Відповідно до п. 2.3.4 даного Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Суд вважає, що вказане свідчить про порушення відповідачем ч.2 ст.19 Конституції України, яка зобовязує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, а також ст. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, яка встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Крім того, оцінивши доводи відповідача про те, що у порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач до податкових декларацій по ПДВ відповідних звітних періодів не надавав заяв до ДПІ в м. Керчі АР Крим зі скаргами на постачальника за ненадання (несвоєчасне надання) податкових накладних, що могло б стати підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Ч. 2 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отже, вказаною нормою передбачено право, а не обовязок платника податків отримувача товарів на подачу заяви зі скаргою.

До того ж, виходячи з даної норми, вона подається до податкової декларації за той звітний податковий період, в якому покупець включив до податкового кредиту суми за податковими накладними, які постачальник відмовляється надати або ним порушено порядок їх заповнення.

В даному ж випадку відповідачем не доведено, що ТОВ «Керчхолод» включав суми ПДВ до податкового кредиту попередніх звітних періодів, коли податкові накладні були виписані, але фактично не отримані позивачем.

Навпаки, як свідчать матеріали справи, позивачем спірна сума ПДВ включена до податкового кредиту тих звітних періодів, коли ним фактично були отримані від постачальників належним чином оформлені податкові накладні, у звязку з чим положення п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Проте, жодних застережень відносно того, що при цьому дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є датою складання податкової накладної та повинна співпадати з нею, вказана норма та інші положення вказаного Закону не містить.

Крім того, у листі ДПА України № 20400/7/16-1517 від 21.09.2009р., який в розумінні п.п. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядоку погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., з наступними змінами і доповненнями, є податковим розясненням, зазначено, що при формуванні податкового кредиту платники податків мають право на включення до податкового кредиту податкових накладних, фактичне отримання яких відбулося в податкових періодах, наступних за тим, коли такі податкові накладні були виписані, але при умові документального підтвердження затримки такого отримання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з того, що факт отримання спірних 39 податкових накладних саме у тих звітних періодах, в яких на їх підставі було сформовано податковий кредит, підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами отриманих та виданих податкових накладних (том 1 а.с. 100-111), а отже, суд вважає, що позивачем податковий кредит сформовано правильно датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість», а саме п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 визначає підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, в силу п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

В той же час, як свідчать матеріали справи та відображено в акті перевірки, в даному випадку спірна сума податкового кредиту в загальному розмірі 202349,78грн. підтверджується належним чином оформленими та складеними платниками ПДВ податковими накладними (том 1 а.с. 60-98).

Вказані податкові накладні були досліджені перевіряючими, але неправомірно не були прийняті до уваги у звязку тим, що звітні періоди, в яких вони були отримані позивачем та на їх підставі було сформовано податковий кредит, не співпадає зі звітними періодами, коли вони були складені.

Як встановлено судом, у звітних періодах, коли спірні накладні були складені продавцями, але позивачем не отримані, до податкового кредиту відповідні суми ПДВ позивачем не включалися, тобто подвійного включення сум до податкового кредиту різних звітних періодів не відбувалося.

Доказів зворотного ДПІ в м. Керчі АР Крим суду не надано.

Крім того, суд вважає, що вказані висновки фактично позбавляють позивача на формування податкового кредиту на підставі належно оформлених та отриманих ним податкових накладних, що не ґрунтується на чинному податковому законодавстві України.

Суд вважає, що вказане свідчить про правильність формування позивачем протягом перевіреного періоду податкового кредиту, а відтак донарахування відповідачем позивачу спірної суми податкового зобовязання з ПДВ в розмірі 187261,00 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 93630,50 грн. є необґрунтованим та суперечить фактичним обставинам справи.

В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимогам даної норми, відповідачем правомірності своїх рішень суду не доведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3,40грн.

У звязку зі складністю справи судом 28.10.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 02.11.2010р. постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Керчі Автономної Республіки Крим №0000982301/0 від 19.07.2010р. про податкове зобовязання ТОВ «Керчхолод» на суму 187261,00 грн. та штрафні санкції на суму 93630,50 грн. (на загальну суму 280891,50 грн.).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Керчі Автономної Республіки Крим №0000992301/0 від 19.07.2010р. про податкове зобовязання ТОВ «Керчхолод» на суму 6682,06 грн. та штрафні санкції на суму 2004,62 грн. (на загальну суму 8686,68 грн.).

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керчхолод» (98329, АР Крим, м. Керч, вул. Цементна Слободка, 49, ЄДРПОУ 05397189) 3,40грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кушнова А.О.