Рішення № 133479685, 22.01.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/9866/25

Провадження № 2/463/378/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовною заявою до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 13870,64 гривень, а також 9974,46 гривень інфляційних втрат та 1899,33 гривень 3% річних, нарахованих на суму заборгованості.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач з 2019 року є замовником реконструкції об`єкта нерухомого майна «квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 », однак, не виконав свого зобов`язання по сплаті пайового внеску у розмірі 2 відсотків вартості будівництва об`єкта шляхом перерахування до прийняття об`єкта реконструкції в експлуатацію до місцевого бюджету коштів на підставі Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», внаслідок чого без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які повинен був сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту. Згідно проведеного розрахунку пайової участі до основних показників опосередкованої вартості житла за регіонами України пайовий внесок відповідача за реконструкцію об`єкта нерухомого майна «квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 » складає 13870,64 гривень. На підставі викладеного, керуючись ст.1212 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти пайової участі під час реконструкції об`єкта нерухомого майна у розмірі 13870,64 гривень, а також 9974,46 гривень інфляційних втрат та 1899,33 гривень 3% річних, нарахованих на суму заборгованості.

Відповідач не погодився та подав відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення стороні позивача. Вважає, позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав. Вказує, що ним дійсно проводилась реконструкція житлової квартири, яка належала йому на праві власності. Загальна площа цієї квартири до реконструкції становила 49,40 м.кв., а після проведеної реконструкції загальна площа квартири вже становила 54,40 м.кв, тобто на 5 м.кв. більше порівняно із первісною площею. Повідомлення про початок виконання будівельних робіт зареєстровано 27.09.2019 року за номером ЛВ061192702305. У відповідності до п.1 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Станом на 27.09.2019 року була чинна ухвала Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008 року «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова», у відповідності до якої передбачено, що до пайової участі у розвитку інфраструктури м.Львова не залучаються замовники у разі будівництва індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів; господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; реконструкції (прибудова, добудова, розширення) існуючої квартири. Відтак, пайова участь для такого об`єкту будівництва, як реконструкція існуючої квартири площею до 300 м.кв. не передбачалась. Положення цього нормативного акту було введено в дію безстроково. Щодо ухвали № 6098 від 26.12.2019 року зазначає, що цим нормативним актом порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі передбачався виключно для житлових будинків, тоді як ним виконувались роботи із реконструкції житлової квартири. Вважає, що він не міг подавати будь якої заяви про розрахунок пайової участі, заперечує факт подання заяви від № 3-К-37857/АП-23 і будь яких доказів наявності такої заяви не надано позивачем. Орган місцевого самоврядування як це передбачено п.1 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачив розмір витрат з пайової участі для такого об`єкту будівництва, як реконструкція житлової квартири. Водночас у п.2.2., п.п.2.2.2. ухвали № 6098 від 26.12.2019 року (Далі Ухвали), зазначено, що розмір пайової участі становить: для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Спорудження житла є відмінним поняттям від реконструкції та розуміє під собою нове будівництво житла, а не проведення реконструкції існуючого об`єкту. Зокрема п.2.5., п.п.2.5.4 Ухвали передбачено, що пайова участь не сплачується у разі будівництва індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках. Відтак, ухвалою не передбачено розмір витрат з пайової участі для такого об`єкту будівництва, як реконструкція житлової квартири, тоді як згідно ухвали Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008 року, реконструкція існуючої житлової квартири в межах 300 кв.м. не передбачала сплату пайового внеску. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позову.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався. Разом з тим, представником позивача подано додаткові пояснення, згідно яких остання вважає, що обставини викладені відповідачем у відзиві є необґрунтованими та жодним чином не спростовують позовних вимог з огляду на наступне. Твердження відповідача про те, що реконструкція квартири не підпадає під поняття «спорудження житла» або «житлового будинку» є помилковим. Згідно зі ст.4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», об`єктами будівництва є будинки, споруди, їх комплекси або частини, що створюються шляхом нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту. Відповідно до ДБН А.2.2-3:2014 (п.3.21), реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію об`єкта, що передбачає зміну його геометричних розмірів або функціонального призначення. Оскільки внаслідок робіт площа квартири відповідача збільшилася (з 49,4 до 54,4 кв.м), відбулася зміна геометричних розмірів об`єкта. Будь-яка реконструкція за законом є видом будівництва, а замовник реконструкції є замовником будівництва, на якого поширюється обов`язок сплати пайової участі. Ухвала Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008 року на яку посилається відповідач та яка звільняла від сплати внеску при реконструкції квартир, на момент прийняття об`єкта в експлуатацію (01.02.2021) та протягом 2020 року, втратила чинність. Згідно з п.2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (закон 132-IX) з 01.01.2020 по 01.01.2021 діяв спеціальний імперативний режим, встановлений законом. Закон № 132-IX прямо вказує, що пайова участь сплачується для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, але не прийнято в експлуатацію до 2020 року. З 01.01.2020 року набрав чинності Закон № 132-IX, який встановив вичерпний перелік об`єктів, що звільняються від пайової участі. Реконструкція квартир у багатоквартирних будинках у цьому переліку відсутня. Відповідач намагається застосувати до себе пільгу, передбачену для індивідуальних будинків. Проте, згідно з Державним класифікатором будівель та споруд (ДК 018-2000), існує чітка різниця між кодом 1110 (Будинки одноквартирні, куди входять садибні, дачні та садові будинки) та кодом 1122 (Будинки багатоквартирні). Об`єкт реконструкції - квартира АДРЕСА_2 у багатоквартирному будинку, що підтверджується самою заявою відповідача та декларацією про готовність об`єкта до експлуатації. Законодавство чітко розмежовує індивідуальні (садибні) житлові будинки (окремі будівлі) та квартири (частини багатоквартирних будинків). Пільга щодо площі до 300 кв.м. стосується виключно приватного садибного сектору і не поширюється на реконструкцію квартир у багатоквартирному житловому фонді. Отже, Закон № 132-IX звільняє лише окремо розташовані будинки площею до 300 кв.м., квартира АДРЕСА_2 є частиною багатоповерхового будинку, а не «індивідуальним будинком». Реконструкція квартири в багатоквартирному будинку створює додаткове навантаження на загальнобудинкові мережі та міську інфраструктуру (водопровід, опалення, під`їзні шляхи), тому звільнення за «садибним» принципом тут неможливе. Заперечення відповідача факту подання заяви № 3-К-37857/АП-23, спростовується його заявою до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 04.08.2020 року, яка долучена до матеріалів справи. До заяви відповідачем особисто були додані копії технічних паспортів до та після реконструкції, що свідчить про його повну обізнаність щодо зміни параметрів об`єкта та необхідності проведення розрахунку. Таким чином, твердження відповідача про відсутність заяви є завідомо неправдивими. Закон № 132-IX визначає розрахунок від вартості будівництва всього об`єкта, а не лише надбудованої частини, якщо об`єкт отримує новий технічний паспорт та вводиться в експлуатацію як єдине ціле з новими характеристиками.

Позовна заява поступила до суду 20.10.2025 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 21.10.2025 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

В силу вимог Закону та враховуючи ціну позову дана справа є малозначною і підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи. Разом з тим, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, просить суд позов задовольнити.

Відповідач в судове повторно засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що сторони у судове засідання не з`явились, у відповідності до вимог ст.223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутності сторін, ухваливши рішення.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу 21.01.2026 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.

Так, відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1444 від 29.12.2018 року «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на реконструкцію ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 » затверджено містобудівні умови проектування об`єкта будівництва на реконструкцію квартири АДРЕСА_3 (а.с.23).

Згідно даних Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові 27.09.2019 року зареєстровано повідомлення на початок виконання будівельних робіт № ЛВ 061192702305 «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 », замовник відповідач ОСОБА_1 (а.с.15).

Згідно Декларації про готовність до експлуатації об`єкта № ЛВ 101210201283, виданої Інспекцією ДАБК та зареєстрованої в ЄДЕССБ 01.02.2021 року прийнято в експлуатацію об`єкт, найменування якого «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 » замовник ОСОБА_1 (а.с.16-18).

Вказані вище обставини сторонами фактично не оспорюються.

ОСОБА_1 04.08.2020 року звертався до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради із заявою, згідно якої просив здійснити розрахунок пайової участі по об`єкту будівництва: «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 », (вхідний № 3-К-37857/АП-23 від 04.08.2020 року). Згідно даної заяви ОСОБА_1 до останньої долучено копію повідомлення про початок виконання будівельних робіт, копію висновку управлінні охорони історичного середовища, копії містобудівних умов та обмежень, копії технічних паспортів до та після реконструкції.

Як вбачається з листа Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради № 4-2301-48324 від 29.08.2025 року, на підставі поданої заяви Департаментом проведено розрахунок пайового внеску у розмірі 2 відсотків вартості будівництва об`єкта, що розрахований відповідно до основних показників опосередкованої вартості житла за регіонами України. Заборгованість ОСОБА_1 зі сплати пайового внеску складає 13870,64 гривень. Розрахунок здійснено, виходячи з 52,7 кв.м. загальної площі приміщень у будинку згідно з інформацією, зазначеною замовником будівництва в Декларації про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. На дату введення об`єкта в експлуатацію показник опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області встановлено - 13160 грн./кв.м, який затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку громад та територій України від 16.12.2020 № 311 (розраховані станом на 01.10.2020 року). Формула - 13160,0 грн. х 52,7 к.вм. х 0,02 = 13870,64 (а.с.22).

Згідно розрахунку штрафних санкцій нарахованих на суму заборгованості за період з 02.02.2021 року по 26.08.2025 року, розмір інфляційних втрат становить 9974,46 гривень, 3% річних становить 1899,33 гривень (а.с.20-21).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (Далі Закон).

За змістом статті 1 вказаного Закону замовником будівництва визначається фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

До 01.01.2020 року відносини щодо участі замовника будівництва у реконструкцію існуючої забудови та територій врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.40 Закону (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (ч.5 ст.40 Закону).

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (ч.9 ст.40 Закону).

За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

Разом з тим, 01.01.2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

За змістом цього Закону та Прикінцевих і Перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Суд зазначає, що передбачений Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та Перехідні положення Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також платити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , як замовник будівництва, звертався до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з відповідною заявою від 04.08.2020 року про здійснення розрахунку пайової участі по об`єкту будівництва, внаслідок чого аргументи останнього щодо протилежного судом відхиляються.

Суд зауважує, що у випадку, якщо замовником вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Така позиція повністю узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, які викладені у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові № 643/21744/19 від 14.12.2021 року зазначила, що суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2025 року у справі № 903/601/24 вказав на те, що прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, оскільки об`єкт реконструкції (замовник ОСОБА_1 ) був зданий в експлуатацію у лютому 2021 року, то в останнього виник обов`язок щодо сплати внесків пайової участі щодо зазначеного об`єкта будівництва (реконструкції квартири).

Належних та допустимих доказів того, що такий внесок був сплачений ОСОБА_1 матеріали справи ні містять та сторонами не надано, як і доказів наявності у складі реконструкції об`єкту, за будівництво якого пайова участь не сплачується.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у зв`язку з несплатою відповідачем коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів пайової участі є порушеними та підлягає захисту в обраний ним спосіб.

Згідно розрахунку представленого позивачем, недоотримана Львівською міською радою сума пайової участі під час реконструкції об`єкта нерухомого майна становить 13870,64 гривень.

Верховний Суд у постанові від 17.04.2025 у справі № 911/65/24 наголосив, що відповідність (обґрунтованість) розрахованого розміру (величини) пайової участі має істотне значення для розгляду та вирішення спору щодо сплати пайової участі.

Суд погоджується із вказаним розрахунком, оскільки такий ґрунтується на вимогах Закону. Водночас аргументи та твердження відповідача щодо безпідставності позову через відсутність у нього обов`язку сплачувати внесок на пайову участь в будівництві суд відхиляє, оскільки такі не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та не впливають на обов`язок останнього повернути безпідставно збережені кошти органу місцевого самоврядування, а ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».

Згідно зі статтями 612, 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом наведених норм Закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 погодилась з цим висновком.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 року у справі № 910/3831/22, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2022 року у справі № 925/683/21, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач як замовник будівельних робіт на об`єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене позивач правомірно заявив до стягнення інфляційні збитки та 3% річних за період з наступного дня за датою введення об`єкта будівництва в експлуатацію до дати невиконання відповідачем досудової вимоги.

Суд, перевіривши правильність розрахунків суми пайової участі, 3% річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем, встановив, що вони розраховані правильно, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 3028,0 гривень, сплата якого підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 13.10.2025 року (а.с.14).

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов Львівської міської ради - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради безпідставно збережені кошти пайової участі щодо реконструкції об`єкта нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_4 , у розмірі 13870,64 (тринадцять тисяч вісімсот сімдесят гривень 64 копійки), а також 9974,46 гривень інфляційних втрат та 1899,33 гривень 3% річних, нарахованих на суму заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради судовий збір у розмірі 3028,0 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівська міська рада, місцезнаходження: 79008, м.Львів, площа Ринок,1, код ЄДРПОУ 04055896.

Відповідач: ОСОБА_1 , (рік народження - інформація відсутня), місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Повний текст судового рішення складено - 22 січня 2026 року.

Суддя Грицко Р.Р.