Ухвала суду № 13347749, 11.10.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2010 року № 24601/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Ліщинського А.М. та Носа С.П.,

при секретарі судового засідання Когутич Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2009р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Хімтехнопласт» до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

02.07.2008р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Фірма «Хімтехнопласт» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ в м.Івано-Франківську № 0000152304/0 від 19.02.2008р. та № 0000152304/1 від 07.05.2008р. (а.с.2-5).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2009р. заявлений позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ в м.Івано-Франківську № 0000152304/0 від 19.02.2008р. та № 0000152304/1 від 07.05.2008р.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 03 грн. 40 коп. судових витрат (а.с.83-86).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ в м.Івано-Франківську , яка покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.88-89).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що підставою для прийняття рішення про донарахування податкових зобовязань слугували результати матеріалів зустрічної перевірки по ланцюгу до виробника, згідно яких не видається за можливе підтвердити суму податкового кредиту; зокрема, контрагенти позивача ТзОВ «Ленокс» визнано в судовому порядку банкрутом, анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість ТзОВ «Укртехстрой», який також визнаний судом банкрутом, через що провести перевірки останніх неможливо.

Також вимогами чинного законодавства визначено, що право на бюджетне відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість /ПДВ/, а не самого факту існування податкового зобовязання по сплаті ПДВ в ціні товару. Проведеними заходами не встановлено і не підтверджено факту такої сплати постачальниками позивача, що є підставою для відмови у відшкодуванні зазначених сум ПДВ.

Судом не врахованого й того, що однією із обовязкових підстав включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум до Державного бюджету України. Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, випливає з самої суті поняття податку, його основної функції формування доходів Державного бюджету України, а також з поняття платника податку як особи, яка згідно із законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

З системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість» випливає прямий взаємозвязок між сплатою, надходженням до бюджету ПДВ та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно повязані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем ДПІ в м.Івано-Франківську проведено протягом 14.02.2008р.-15.02.2008р. документальну невиїзну позапланову перевірку ТзОВ «Фірма «Хімтехнопласт» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок майбутніх платежів за жовтень 2004 року та лютий 2005 року, по результатам якої складено Акт перевірки № 105/23-4-13642846 від 15.02.2008р. (а.с.8-14).

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем в порушення вимог пп.7.4.1 п.7.4, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено суму бюджетного відшкодування на 89198 грн. 67 коп., зокрема, за жовтень 2004 року в сумі 42072 грн. 67 коп., за лютий 2005 року на 47126 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000152304/0 від 19.02.2008р. про зменшення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2004 року та лютий 2005 року на 89198 грн. 67 коп. (а.с.15).

В результаті адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення скарга ТзОВ «Фірма «Хімтехнопласт» була відхилена та винесено нове повідомлення-рішення № 0000152304/1 від 07.05.2008р., яке за змістом ідентичне первинному (а.с.16-19, 20-22, 24).

Висновки перевірки податкового органу обґрунтовані тим, що провести зустрічні перевірки постачальників продукції ТзОВ «Ленокс» та ТзОВ «Укртехстрой», які здійснювали поставки продукції позивачу, є неможливим, оскільки останні податкову звітність не подають, в судовому порядку визнані банкрутами.

Вказані факти свідчать про те, що податок на додану вартість постачальниками не сплачувався, через що податкові накладні ТзОВ «Ленокс» та ТзОВ «Укртехстрой» виписувалися всупереч Закону України «Про податок на додану вартість».

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що суми податкового кредиту позивача за обревізовані періоди підтверджені податковими накладними ТзОВ «Ленокс» та ТзОВ «Укртехстрой», які на момент проведення перевірки були зареєстрованими платниками ПДВ; суми ПДВ за вищевказані періоди сплачені позивачем в ціні придбаного товару.

Наявність вказаних господарських відносин стверджується укладеними між позивачем та ТзОВ «Ленокс» та ТзОВ «Укртехстрой» договірними, фінансово-бухгалтерськими документами, а також виданими податковими накладними (а.с.74-76).

Окрім цього, у спірних правовідносинах сама по собі несплата продавцем (у тому числі, в разі ухилення від сплати) податку при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Представлені позивачем податкові накладні вищевказаних контрагентів не мають недоліків, порядок їх заповнення відповідав вимогам чинного законодавства; податкові органи не можуть нараховувати податок і накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування і накладання штрафних санкцій.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість»:

п.1.8. ст.1 - бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом;

пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду;

пп.7.7.2 п.7.7. ст.7 - якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

п.п.7.7.5. - протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобовязаний у пятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Із системного аналізу вищенаведених норм слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обовязку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобовязань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Подальше визнання юридичної особи банкрутом та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Аналізуючи фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивач на підставі п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після отримання податкових накладних від своїх контрагентів, які засвідчують факт придбання платником податку товарів.

Вказані податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» і відповідачами не оспорюються. Податкові накладні виписані зареєстрованими платниками ПДВ, відповідають порядку їх заповнення.

Таким чином, позивач, одержавши у встановленому порядку податкові накладні від постачальників, зареєстрованих як платників ПДВ, за операціями, що належать до його господарської діяльності, відповідно до вимог п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.

Підтвердженням сплати податку на додану вартість позивачем (покупцем) продавцю в ціні товару є платіжні доручення, надані позивачем для перевірки, що не заперечується відповідачем.

Колегія суддів вважає, що прийняттям спірних повідомлень-рішень податковим органом фактично покладено на позивача вину за несплату його контрагентами зобовязань, визначених податковим законодавством. Якщо ж віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних чи інших документів, обовязковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то дії платника податку є правомірними.

Оскільки законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобовязаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобовязаннями, то в разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обовязковими до виконання.

Таким чином, ДПІ в м.Івано-Франківську необґрунтовано позбавлено позивача права на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість з покликанням на факт несплати податку на додану вартість продавцями.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не стверджував і не доводив безтоварний характер господарських операцій, не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявність зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту і відшкодування ПДВ; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

Додатково колегія суддів підкреслює, що відповідачем в основу притягнення до юридичної відповідальності позивача не покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа в конкретному випадку, - при нарахуванні податків та обовязкових платежів посадовими особами підприємства у відповідності до закону; умисел посадових осіб підприємства на ухилення від сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів, не встановлений.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на бюджетне відшкодування колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення ТзОВ «Фірма «Хімтехнопласт» сум до податкового кредиту та заявлення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2004 року та лютий 2005 року в рахунок майбутніх платежів.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2009р. в адміністративній справі № 2а-4360/08/0970 залишити без задоволення, а вказану постанову суду без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: А.М.Ліщинський

С.П.Нос